Постанова

від 18.04.2024 по справі 372/3438/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 372/3438/21

Апеляційне провадження №22-ц/824/6890/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Загарук Н.Н.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом визнання недійним державного акту, треті особи, без самостійних вимог на предмет спору: Обухівська об`єднана територіальна громада (Красненська сільська рада) Обухівського району Київської області, Головне управління Держгеокадастру в Київській області, Центр надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Обухівської міської ради,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом визнання недійним державного акту. Свої вимоги обґрунтувала тим, що за життя ОСОБА_5 набув у власність земельну ділянку загальною площею 0,392 га, що розташована на території с. Козіївка Красненської сільської ради Обухівського району Київської області з цільовим призначенням для обслуговування будівель і господарських споруд та ведення особистого підсобного господарства. ОСОБА_5 був власником вказаної земельної ділянки на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 080781, виданого Красненською Першою сільською радою 04.05.1998 року, на підставі рішення Красненської Першої сільської ради народних депутатів № 28 від 28.11.1997 року, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 240.

В 2021 році під час проведення землевпорядних робіт було встановлено «накладання» на вищевказану земельну ділянку ОСОБА_5 земель із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017, які перебували у власності ОСОБА_6 на підставі Державного акту серії НА №577688 на право власності на земельну ділянку площею 0,0793 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, виданого на підставі рішення 10-ї сесії IV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області № 53 від 18.08.2004 року, дата внесення кадастровим реєстратором відділу в Обухівському районі Головного Управління Держгеокадастру у Київській області відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру про земельну ділянку: 21.12.2019 року. В подальшому, згідно відомостей про земельну ділянку, 09.07.2020 року право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017 було зареєстровано Виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області за ОСОБА_2 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325496) та за ОСОБА_7 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325399).

Земельні ділянки загальною площею 0,392 га були сформовані в 1997 році та право власності на них вперше було зареєстровано в 1998 році. В подальшому право власності на дані земельні ділянки без змін їх площі перейшло по спадщині до ОСОБА_1 . Тобто, ОСОБА_5 набув у власність земельні ділянки загальною площею 0,392 га відповідно до вимог ст.ст. 6, 9, 17, 22, 23 Земельного Кодексу України.

В свою чергу, на підставі рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 серпня 2004 року №53 ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0793 га. На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_6 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НА №577688(без дати та який не було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю).

З метою оформлення спадкового майна позивач звернулась з відповідною заявою до ФОП ОСОБА_8 з приводу присвоєння земельним ділянкам кадастрових номерів та внесення відомостей до Державного земельного кадастру, однак під час проведення землевпорядних робіт, при обробці каталогу координат було встановлено факт накладення земельної ділянки ОСОБА_6 на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_5 , та які успадкувала позивач, площею 0,0793 га, що підтверджується зведеним кадастровим планом земельних ділянок, складеним сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_8 . Таким чином, вбачається, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії НА №577688, із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017, площею 0,0793 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, виготовленого на підставі рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 серпня 2004 року №53 виготовлено та видано з порушенням вимог законодавства, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

На підставі наведеного, просила суд скасувати рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18.09.2004 року №53, яким відповідачу ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0793 га., визнати недійсним державний акт серії НА № 577688 на право власності на землю із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,0793 га, із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017 та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0793 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, записи та інформацію, в тому числі запис про державну реєстрацію права власності № 37325496 від 09.07.2020 року та № 37325399 від 09.07.2020 року, що вчинені державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, що стосуються проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3223185102:02:004:0017 площею 0,0793 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд за ОСОБА_2 та за ОСОБА_7 , стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_7 солідарно на користь позивача понесені неї судові витрати, які складаються з витрат на правову допомогу у сумі 14 000 грн., судового збору у розмірі 3 632 грн.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

16 лютого 2024 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

15 квітня 2024 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

18.04.2024 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі.

В судове засідання 18.04.2024 року ОСОБА_3 та представники третіх осіб до суду не з`явились, про розгляд справи належним чином повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 28.11.1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Красненської Першої сільської ради народних депутатів № 28 передана ОСОБА_5 у приватну власність земельна ділянка площею 0,392 га для будівництва та обслуговування будівель та споруд ведення особистого підсобного господарства за адресою: с. Козіївка Красненської Першої сільської ради Обухівського району Київської області.

04.05.1998 року ОСОБА_5 видано державний акт на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 080781, на підставі рішення Красненської Першої сільської ради народних депутатів № 28 від 28.11.1997 року, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 240.

ОСОБА_6 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НА №577688 на земельну ділянку площею 0,0793 га., на підставі рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 серпня 2004 року №53.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 14.11.2007 року виданого Відділом реєстрації смерті у місті Києві актовий запис 21874, та видано свідоцтво серії НОМЕР_1 .

29.10.2008 року позивачем ОСОБА_5 отримано витяг та свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 ..

29.10.2008 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок в АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа виданого ФОП ОСОБА_8 під час проведення землевпорядних робіт, при обробці каталогу координат встановлено факт накладення площею 0,0793 га. земельної ділянки ОСОБА_6 на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_5 ..

Згідно відомостей про земельну ділянку, 09.07.2020 право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017, площею 0,0793 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, було зареєстровано Виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області за ОСОБА_2 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325496) та за ОСОБА_7 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325399).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер відповідач ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25.07.2022 року виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) актовий запис 14516, та видано свідоцтво серії НОМЕР_2 .

Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи №24618/22-41 від 30.11.2022 року межі земельної ділянки із кадастровим 3223185102:02:004:0017, яка перебувала у власності ОСОБА_6 (власники на цей час 1/2 ОСОБА_2 , 1/2 ОСОБА_7 ) на підставі Державного акту серії НА №577688 на право власності на земельну ділянку площею 0,0793 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, виданого на підставі рішення 10-і сесії IV Красненської сільської ради Обухівського району Київської області №53 від 18.08.2004 року накладаються на межі земельної ділянки площею 0,2388 знаходиться за адресою: с. Козіївка, Красненської Першої сільської ради Обухівського району Київської області, яка перебувала у власності ОСОБА_5 (власник на цей час: ОСОБА_1 ) на підставі державного акту на право приватної власності на землю №080781, виданого Красненською Першою сільською радою 04.05.1998 року. Згідно технічних документацій із землеустрою (каталогів координат). Площа накладення становить 0,0793 га, тобто 100%. Накладення меж земельної ділянки із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017, площею 0,0793 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на межі земельної ділянки площею 0,1531 га, що знаходиться за адресою: с. Козіївка, Красненської Першої сільської ради Обухівського району Київської області яка перебувала у власності ОСОБА_5 (власник на цей час: ОСОБА_1 ) на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІУ-КВ №080781, виданого Красненською Першою сільською радою 04.05.1998 року, згідно технічних документацій із землеустрою (каталогів координат) не виявлено, у зв`язку з розташуванням останніх на відстані близько 460 м одна від одної.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що посилання позивача на порушення її прав у зазначений нею спосіб та виділення спірної земельної ділянки відповідачів з порушенням встановленого порядку знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи. В той же час суд вважав, що на момент звернення позивача до суду із даним позовом строк позовної давності сплив, що й стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Вищевказане рішення було оскаржене лише позивачем, яка спростовувала позицію суду першої інстанції щодо спливу строку позовної давності. З іншої сторони, жодними іншими учасниками процесу рішення суду першої інстанції (в тому числі й в частині встановлення незаконності виділення спірної ділянки відповідачів її попередньому власнику) не оскаржувалося, відтак, фактично вказані особи погодились з рішенням суду та встановленими таким рішенням обставинами.

З огляду на вищевказане, зважаючи на положення ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції здійснює перевірку рішення суду першої інстанції виключно в межах оскаржуваної частини, відтак перевіряє обставини справи щодо обґрунтованості застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ст. 260 ЦК України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно з ч.1.ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З наведених норм вбачається, що початок перебігу строку позовної давності моє обраховуватися з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 5 вересня 2022 року (справа №385/321/20) зазначив, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - сам факт порушення права. Із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини, а саме моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Позивач в своєму позові зазначив, що до вересня 2021 року ні вона, ні особа після якої вона успадкувала земельну ділянку, не мали інформації стосовно виділення спірної земельної ділянки стороні відповідачів.

Заперечуючи цю обставину відповідачі стверджували про те, що про виділення спірної земельної ділянки спадкодавцю відповідачів позивачу було відомо значно раніше.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

У відповідності до ч. 4 ст. 81 ЦПК України у разі, коли одна сторона зазначає про відсутність певної обставини ( в даному випадку обізнаність з фактом виділення земельної ділянки відповідачам), а інша сторона стверджує про наявність такої обставини, обов`язок доказування факту існування такої обставини покладається на сторону, яка стверджує про вищевказане існування.

Зважаючи на вищенаведену правову конструкцію, саме відповідачі зобов`язані були надати до суду докази того, що попередній власник земельної ділянки позивача або сама позивач задовго до подання позову знали про факт виділення спірної ділянки стороні відповідачів, чого в даному випадку здійснено не було. Жодного доказу з приводу того, що позивач володів інформацією щодо порушення її права до 2021 року матеріали справи не містять.

В суді апеляційної інстанції на відповідні запитання суду представники відповідачів зазначали, що таким доказом з їх точки зору є наявне в матеріалах справи рішення Красненскої сільської ради 10-ї сесії скликання №53 від 18 серпня 2004 року про передачу земельної ділянки ОСОБА_6 , а також схема розташування земельних ділянок та кадастрового плану, відповідно до якого спірна земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_5 .

З точки зору апеляційного суду, дані документи не підтверджують посилання відповідачів, оскільки в жодному з вказаних документів взагалі не містить інформації ні про обізнаність ОСОБА_5 з фактом прийняття сільською радою такого рішення, ні про погодження ОСОБА_5 меж вказаної земельної ділянки відповідачів, а також будь-якої іншої інформації, яка б дозволила зробити висновки про обізнаність ОСОБА_5 з фактом виділення землі стороні відповідачів.

Правова конструкція ст. 261 ЦК України передбачає обрахування початку перебігу строку позовної давності не тільки від часу, коли особа фактично довідалась про порушення своїх прав, але і від часу, коли така особа мала можливість дізнатися про таке порушення.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановив, що про наявність порушення свого права позивач могла дізнатися ще в 2008 році під час оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Дане твердження не може бути прийняте апеляційним судом, оскільки, як вже зазначалося вище, до справи не надано жодного доказу про отримання позивачем інформації щодо передання спірної земельної ділянки відповідачам.

Не можуть бути застосованими в даному випадку і положення про те, що вона мала можливість безпосередньо отримати таку інформацію в державному кадастрі, відтак могла довідатися про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи, датою внесення кадастровим реєстратором відділу в Обухівському районі Головного Управління Держгеокадастру у Київській області відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру про земельну ділянку із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017, яка перебувала у власності ОСОБА_6 , є 21.12.2019 року, а право власності на земельну ділянку було зареєстровано 09.07.2020 року Виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області за ОСОБА_2 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325496 та за ОСОБА_7 (номер запису про право (в державному реєстрі прав) 37325399).

Зважаючи на вищенаведене, твердження про те, що у позивача була вільна можливість отримати інформацію щодо спірної землі, не відповідають дійсності.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що позивачем було пропущено строк позовної давності.

Оскільки суд першої інстанції констатував незаконність виділення спірної землі, дане рішення в цій частині жодною особою не оскаржувалося, а та обставина, яку суд поклав в основу свого рішення - пропуск строку позовної давності, спростована апеляційним судом, позов підлягає до задоволення.

Окремо колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що позов було подано в 2021 році. При цьому, у зв`язку зі зміною чинного законодавства, належним способом захисту і даному випадку є не скасування запису про державну реєстрацію права власності, а скасування державної реєстрації права власності. В той же час в цивільному судочинстві діє принцип «jura novit curia», відповідно до якого суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом «jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм».

Оскільки із заявлених позовних вимог чітко вбачається їх направленість та суть, враховуючи вищевказаний принцип «jura novit curia», колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що належним у даній справі буде саме рішення про скасування державної реєстрації права власності, а не запису про таку реєстрацію. При цьому, вказане не може вважатися виходом за межі позовних вимог.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було сплачено судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 9 134, 50 грн. Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем були сплачені кошти для проведення експертизи у даній справі у розмірі 15 101, 60 грн. Окрім того, до суду першої інстанції разом з вимогою про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 14 000, 00 грн., відповідні документи , що підтверджують понесення таких витрат.

Чинним ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В порядку ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 р.: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».

Відповідачами не було надано до суду клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, відтак не було доведено неналежність заявлених витрат на правову (правничу) допомогу позивача чи їх не співмірність. З огляду на вищевказане судові витрати позивача по справі склали 25 454, 40 грн. За таких умов з відповідачів на користь позивача підлягають стягнення судові витрати у розмірі по 12 727, 20 грн. з кожного.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року скасувати, постановити по справі нове судове рішення про задоволення позову.

Скасувати рішення 10-ї сесії ІV скликання Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 18.09.2004 року №53, яким ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0793 га.; визнати недійсним державний акт серії НА № 577688 на право власності на землю із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,0793 га, із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017 та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0793 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд із кадастровим номером 3223185102:02:004:0017; скасувати державну реєстрацію права власності № 37325496 від 09.07.2020 року та № 37325399 від 09.07.2020 року, що вчинені державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області земельної ділянки з кадастровим номером: 3223185102:02:004:0017 площею 0,0793 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд за ОСОБА_2 та за ОСОБА_7 .

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_6 ) понесені судові витрати у розмірі по 12 727 (дванадцять тисяч сімсот двадцять сім грн) 20 коп. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько