Рішення

від 02.05.2024 по справі 160/1899/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 рокуСправа №160/1899/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасувати вимогу, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2023 року № Ф-2872-58 винесенУ Головним управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658) відносно ОСОБА_1 та зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м.Дніпро, 49600);

- здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 38888, 74 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що податковим органом проігноровано судові рішення, якими скасовано податкові вимоги про нарахування боргу зі сплати єдиного внеску за період з 2017-2019 роки, За період з 2020 р. і по теперішній час позивач є працевлаштованим робітником, за якого страхові внески сплачує роботодавець, а отже винесення спірної вимоги є протиправним та необґрунтованим.

Ухвалою суду від 23.01.2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує що у платника податків станом на дату прийняття спірної податкової вимоги згідно до даних ІКП існує заборгованість зі сплати єдиного страхового внеску, що свідчить про обґрунтованість прийняття податкової вимоги.

Позивачем було направлено на адресу суду відповідь на відзив, в тексті якого він підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 08.01.2024 року з мобільного додатку «Дія» стало відомо про існування виконавчого провадження № 73752080 про стягнення з нього 38 888,74 грн. З постанови про відкриття виконавчого провадження № 73752080 стало відомо, що примусовому виконанню підлягає вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2023року № Ф-2872-58.

З отриманої на адвокатський запит відповіді позивачем встановлено, що станом 10.01.2024 р. в ІКП ОСОБА_1 по КБК 71040000 засобами діючого програмного забезпечення проведені автоматичні квартальні нарахування сум єдиного внеску, як фізичній особі, яка займається незалежною професійною діяльністю на загальну суму 38888,74 грн.: за 2017 рік 8448,00 грн; за 2018 рік - 9828,72 грн.; за 2019 рік - 11 016,72 грн.; за 1 квартал 2020 року -2078,12 грн; за 2квартал 2020 року - 1039,60 грн.; за 3 квартал 2020 року - 3178,12 грн.; за 4 квартал 2020 року - 3300,00 грн. У зв`язку з несплатою нарахованого єдиного внеску виник борг у розмірі 38 888,74 грн.

Не погодившись з податковою вимогою позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку викладеному вище, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 01.01.2011 року, зі змінами та доповненнями, визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин була платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464-VI, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Згідно ч.5 ст.8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Таким чином, суд не приймає до уваги твердження позивача, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницької діяльності), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Суд зазначає, що статтею 6 Закону № 2464-VI визначені права та обов`язки платника єдиного внеску, зокрема, відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною 12 ст.9 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

При цьому, відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953.

Відповідно до п. 1, 2 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 Податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Суд зазначає, що позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік 8448,00 грн; за 2018 рік - 9828,72 грн.; за 2019 рік - 11 016,72 грн.; за 1 квартал 2020 року -2078,12 грн; за 2квартал 2020 року - 1039,60 грн.; за 3 квартал 2020 року - 3178,12 грн.; за 4 квартал 2020 року - 3300,00 грн.

Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

05 листопада 2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області була сформована вимога про несплату боргу (недоїмки) № Ф-2872-58У відносно ОСОБА_1 про несплату єдиного соціального внеску за період 2017 рік, 2018 рік, 1-3 квартал 2019 року на загальну суму 26 539,26 грн.

ОСОБА_1 не погоджуючись із зазначеною вимогою від 05.11.2019 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги від 05.11.2019 року № № Ф-2872-58У. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 року по справі № 160/10930/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2872-58У від 05.11.2019 року на загальну суму 26539,26 грн.

17 лютого 2020 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області була сформована вимога про несплату боргу (недоїмки) № Ф-2872-58У відносно ОСОБА_1 про несплату єдиного соціального внеску за 4 квартал 2019 року на загальну СУМУ 2754,18 грн.

ОСОБА_1 не погоджуючись із зазначеною вимогою від 17.02.2020 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги від 17.02.2020 року № Ф-2872-58У. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 року по справі № 160/13162/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до головного управління ДФС у Дніпропетровській області задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2872-58У від 17.02.2020 року на загальну суму 2754,18 грн.

Відповідно до ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, нарахування боргу за несплату єдиного соціального внеску за період: 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2023 року № Ф-2872-58 є необгрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню на підставі рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду, що набрали законної сили.

Крім того, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи позивач офіційно працевлаштований, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу та відомостями з трудової книжки, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, а саме, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI, не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Судом за результатами розгляду касаційної скарги у адміністративній справі № 440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до змісту якого, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як встановлено судом, оскаржуваною вимогою позивачу визначено суми зобов`язань зі сплати єдиного внеску із розміру мінімального страхового внеску за 2017-2020 роки, тобто у період реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, за який вона мала обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.

Однак, у період, за який відповідачем нараховано недоїмку, ОСОБА_1 був офіційно працевлаштований, що підтверджується матеріалами справи.

Місце основної роботи позивача - за спірний період Акціонерне товариство «Київ-Лада», на посаді генерального директора починаючи з 07.12.2016 року по теперішній час.

Згідно вимог ст. 4 Закону № 2464 Акціонерне товариство «Київ-Лада», як роботодавець, є платником єдиного внеску, та у встановленому законом порядку сплачує за позивача, який працюю на посаді генерального директора, єдиний соціальний внесок. Зазначене підтверджується довідкою Акціонерного товариства «Київ-Лада» від 17.01.2024 року № 01-02/1 наданою ОСОБА_1 .

Також, відповідно до довідки форми ОК-5 від 16.01.2024 року про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за звітній період - 2020 рік містять відомості щодо сплати ЄСВ АТ «Київ-Лада» (ЄДРПОУ 00233030).

Більш того, з довідки форми ОК-5 від 16.01.2024 року вбачається, що роботодавці сплачували ЄСВ за ОСОБА_1 за весь період охоплений вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2023 року № Ф-2872-58.

Отже, позивач у зазначені періоди був найманим працівником, тобто, застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує її роботодавець.

Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення її становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі вона не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість, покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням єдиного соціального внеску.

Суд також враховує положення ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом ст.1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «ІммобільяреСаффі» проти Італії», «East/WestAllianceLimited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994р., Series А № 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007р.).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст.1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982р. у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986р. у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А № 98).

Суд наголошує, що в даному випадку нарахування єдиного соціального внеску позивачу у період, коли останній був найманим працівником, поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції, є порушеним та підлягає відновленню.

Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2023 року № Ф-2872-58 ГУ ДПС у Дніпропетровській області є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) боргу зі сплати єдиного внеску- на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 38 888,74 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 19-1.1.10 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України до функцій контролюючого органу, зокрема, входить забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів.

Пунктом 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться контролюючими органами згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Пунктом 63.12 ст. 63 Податкового кодексу України інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року № 422, який був чинним до 05.04.2021 року, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

При цьому, приписами Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року № 5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 рку за № 321/35943, який набрав чинності 05.04.2021 року, інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу (пункт 2 розділу І).

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею (пункт 1 розділу ІІ цього Порядку).

З огляду на викладене слідує, що при оскарженні платником податків і зборів індивідуального акта, яким контролюючим органом здійснено нарахування такому платнику відповідних податків і зборів, в тому числі і єдиного внеску, свідчить про наявність у платника матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та зобов`язань платника податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі №816/2042/16 (№К/9901/3492/17), яка є обов`язковою для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) боргу зі сплати єдиного внеску- на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 38 888,74 грн.

Частиною 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

З приводу розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією № 6404-4192-4243-7678 від 18.01.2024 року.

Отже, оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, сплачений судовий збір за подачу позову до суду підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасувати вимогу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2023 року № Ф-2872-58 винесена Головним управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658) відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49600) здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 38 888,74 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49600) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати за подачу позову до суду у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька