Рішення

від 02.05.2024 по справі 280/5956/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року Справа № 280/5956/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді МаксименкоЛ.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ),

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати бездіяльність допущену Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо неврахування ОСОБА_1 до строку військової служби та загальної вислуги років періоду навчання на кафедрі військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України освітньо-кваліфікаційного рівня Бакалавр за спеціальністю 6.110101 Ветеринарна медицина (ветеринарне забезпечення підрозділів, частин, з`єднань) з 01 вересня 2010 року по 31 серпня 2015 року (статус студент + курсант) протиправною та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити перерахунок строку військової служби та загальної вислуги років ОСОБА_1 враховуючи період навчання на кафедрі військової підготовки Національного університету біоресурсів І природокористування України освітньо-кваліфікаційного рівня Бакалавр за спеціальністю 6.110101 Ветеринарна медицина (ветеринарне забезпечення підрозділів, частин, з`єднань) з 01 вересня 2010 року по 31 серпня 2015 року (статус студент + курсант);

визнати бездіяльність допущену Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невнесення відповідних записів до трудової книжки ОСОБА_1 протиправною та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України зробити відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_1 згідно наступних наказів:

наказу ректора Національного університету біоресурсів та природокористування України №657 СК від 25.07.2014р.

наказу ректора Національного університету біоресурсів та природокористування України №796 СК від 17.06.2016р.

наказу завідувача кафедри військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України від 25.08.2015 року № 58 про призначення на посаду курсанту другого року магістратури кафедри військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України;

наказу завідувача кафедри військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України від 30.06.2016року № 35 про виключення із списків особового складу кафедри військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України та всіх видів забезпечення, та вважати таким, що вибув для подальшого проходження служби;

наказу командувача Національної гвардії України від 01.07.2016 року № 98 о/с про призначення лейтенанта Канахіна МП. на посаду лікаря (ветеринарноїмедицини) тилу ВОС;

наказу командувача Національної гвардії України від 14.03.2017 року № 31 о/с про переміщення лейтенанта ОСОБА_1 лікаря (ветеринарної служби) тилу для подальшого проходження служби в розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 04 квітня 2017року;

наказу командувача Національної гвардії України від 20.10.2017 року №14бо/с про відрядження старшого лейтенанта ОСОБА_1 лікаря (ветеринарної служби) тилу для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України;

наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 10.11.2017 №282, яким старший лейтенант ОСОБА_1 був зарахований в списки особового складу частини на всі види забезпечення з 09.11.2017року:

ПТрУ№ 57 о/с від 19.10.2018р.;

наказу командувача Національної гвардії України №143 о/с від 30.07.2021 про звільнення з військової служби у запас Збройних Сил України за п.п. А п.2, частини 5, ст. 26 Закону України Про військовий обов язок і військову службу (у зв 'язку із закінченням строку контракту);

наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.08.2021 №212. яким капітан ОСОБА_1 виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 28 серпня 2021 року;

наказу начальника Запорізького гарнізону №42 від 22.12.2018 Про призначення посадових осіб Запорізького гарнізону;

наказу начальника Запорізького гарнізону №6 від 23.03.2019 Про призначення посадових осіб Запорізького гарнізону;

наказу начальника Запорізького гарнізону №37 від 26.12.2019 Про призначення посадових осіб Запорізького гарнізону;

наказу начальника Запорізького гарнізону №53 від 23.11.2020 Про призначення посадових осіб Запорізького гарнізону;

визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яка полягає в невиплаті під час звільнення 28.08.2021 грошової компенсації замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби у повному розмірі, та відмові в проведенні розрахунку вартості за неотримане ОСОБА_1 речове майно станом на день звільнення 28.08.2021 р. з урахуванням всього періоду його служби, а не тільки періоду контракту та видачі відповідної довідку-розрахунок про вартість такого майна протиправною та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України провести розрахунок вартості за неотримане ОСОБА_1 речове майно станом на день звільнення 28.08.2021 р. з урахуванням положень Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців та працівників Національної гвардії України в мирний час та особливий період, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475 та з урахуванням всього періоду його служби.

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі сплати грошової компенсації за неотримане речове майно;

стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України середній заробіток ОСОБА_1 весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 29.08.2021 по день ухвалення судового рішення у даній справі з розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , що становить 1388, 26 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив навчання на кафедрі військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» за спеціальністю 6.110101 «Ветеринарна медицина» (ветеринарне забезпечення підрозділів, частин, з`єднань) у період з 01 вересня 2010 року по 31 серпня 2015 року (статус студент + курсант) та освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» за спеціальністю 8.110101 «Ветеринарна медицина» з 01 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року (статус курсант), що підтверджується Довідкою від 02.08.2021 року № 4907/391, виданою Національним університетом біоресурсів і природокористування України. Зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України протиправно до строку військової служби ОСОБА_1 враховується тільки період навчання на кафедрі військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» за спеціальністю 8.110101 «Ветеринарна медицина» з 01 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року (статус курсант). Також вважає протиправною відмову у внесенні записів до трудової книжки ОСОБА_1 , які стосуються навчання та військової служби позивача за контрактом у період з 01.07.2016 року по 28.08.2021 року, зарахування , переміщення з однієї військової частини до іншої, присвоєння військового звання, посади тощо. Зазначає також, що записи про виконання ОСОБА_1 за сумісництвом обов`язків начальника служби ветеринарної медицини Запорізького гарнізону не внесені ні до послужного списку, ні до трудової книжки позивача. Вважає, що невнесення відповідних записів до трудової книжки позивача створило йому проблеми у тому щоб стати на облік в центрі зайнятості. Також, вказує, що є висока вірогідність виникнення складнощів у майбутньому, так при оформленні пенсії необхідно буде підтвердити строк військової служби та трудовий стаж. Покликається також на те, що під час звільнення 28.08.2021 грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби не було виплачено. Суму у розмірі 10281,92 грн. було зараховано на картковий рахунок ОСОБА_1 лише 28 грудня 2021 року, заборгованість за неотримане речове майно станом на день звернення з даним позовом до суду складає 5283,96 грн. Стверджує також, що при детальному вивченні довідки-розрахунку № 78 від 28.08.2021, арматурних карт та інших отриманих від військової частини та ІНФОРМАЦІЯ_1 копій документів встановлено, що розрахунок вартості речового майна, що належить до видачі капітану ОСОБА_1 проведено станом на дату закінчення контракту, а не на дату звільнення, з недотриманням норм та термінів речового забезпечення військовослужбовців, що визначаються відповідно до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців та працівників Національної гвардії України в мирний час та особливий період, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475. Просить також стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 29.08.2021 по день ухвалення судового рішення у даній справі. На підставі викладеного, просить задовольнити позов.

Відповідач подав відзив на позовну заяву вх. № 42700 від 27.09.2023, в якому вказує, що оскільки позивач на момент закінчення закладу освіти уже працював і мав трудову книжку, запис про час навчання до трудової книжки мав би здійснити саме заклад освіти, якщо ж записи щодо розпочатого та завершеного навчання до трудової книжки закладом освіти не внесені, працівник може звернутися до нового (наступного) роботодавця з проханням внести запис про своє навчання у навчальному закладі до занесення відомостей про роботу, навіть якщо перший аркуш трудової книжки містить інші записи. Зазначає, що із врахуванням того, що позивач вперше був прийнятий на роботу в період з 16.02.2015 по 31.08.2015, його вимога робити записи в паперовий аналог трудової книжки є безпідставною та такою що не відповідає вимогам КЗпП України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує також, що в особовій справі ОСОБА_1 в послужному списку зроблені записи в розділі 9 «Проходження дійсної військової служби у ЗСУ»: військову присягу прийняв 01.09.2015 року, на військову службу призваний 01.09.2015 року. Відповідно до наказу завідувача кафедри військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України від 25.08.2015 № 58 ОСОБА_1 з 01 вересня 2015 року, студента кафедри військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України, який добровільно вступає на військову службу за контрактом, склав військову присягу на вірність народу України, зараховано до складу ЗСУ, присвоєно військове звання «солдат», призначено на посаду курсанта та укладено з ним контракт про проходження громадянами України військової служби (навчання). Тому зазначає, що дату 01.09.2015 слід вважати початком військової служби. Враховуючи, що саме Національний університет біоресурсів і природокористування України визначив дату початку військової служби, склав особову справу, видав наказ про початок військової служби та укладав перший контракт, позивач повинен звертатись із вимогою про включення строку навчання в цьому же Університеті до строку військової служби саме до них, а не до військової частини НОМЕР_2 . Зазначає також, що позивачу було видано інвентарне майно та деякі речі видані наперед, була відпрацьована довідка про утримання коштів, сума утримання склала 2 700,47 грн. Зазначає, що при остаточному розрахунку: 13 191,42 грн. - 2 700,47 грн. сума до виплати склала 10 490,95 грн. При виплаті даної суми, із врахуванням вимог Податкового кодексу, утримується 18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору. Вказує, що головним розпорядником бюджетних коштів є Головне управління Національної гвардії України, тому речовою службою частини був направлений запит на виділення коштів для виплати ОСОБА_1 . Після надходження коштів від ГУ НГУ до військової частини НОМЕР_2 , кошти в розмірі 10 490,95 грн. були перераховані 28.12.2021 року на картковий рахунок ОСОБА_1 . Вважає також вимоги позивача про виплату середнього заробітку безпідставними. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 11.09.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/5956/23.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

У період з 01.07.2016 по 28.08.2021 року ОСОБА_1 перебував на військовій службі у військових частинах 3021, 3078 та НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України № 212 від 28.08.2021 капітан ОСОБА_1 , який відповідно до ч.5 п.2 підпункту "А" ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнений з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 30.07.2021 № 143 о/с у запас у зв`язку із закінченням строку контракту, був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 28 серпня 2021 року.

Представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України із адвокатським запитом щодо внесення до трудової книжки позивача записів про навчання у навчальному закладі, зарахування на службу, переміщення з однієї військової частини до іншої, присвоєння військового звання, посади тощо. Просив також виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі сплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Листом від 23.12.2023 Військова частина НОМЕР_2 зазначила, що якщо військовослужбовець до призову, прийняття на військову службу за контрактом не працював і не мав трудової книжки, йому мають завести трудову книжку на підприємстві, куди він вперше працевлаштовується. Вказано також, що згідно довідки-розрахунку начальника речової служби тилу військової частини НОМЕР_2 , яка була складена 28.08.2021, на момент виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення є особистий підпис останнього про те, що згідно арматурної картки № 1450 кількість предметів, дата видачі, сума вказані вірно, з розрахунком ознайомлений.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невнесення записів до трудової книжки, невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та з вимогою зобов`язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною четвертоюстатті 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби визначені частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII:

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання)курсантіввищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

На час навчання позивача на кафедрі військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України абзац шостий частини шостої статті 2 був викладений в такій редакції:

«військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів)».

Вказана норма також кореспондується з приписами пункту 2 Положення про проходження про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, в редакції на час час навчання позивача на військовій кафедрі.

Відповідно до частини дев`ятої статті 2 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на час навчання позивача на кафедрі військової підготовки), громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, прийняті на службу у військовому резерві, складають Військову присягу на вірність Українському народу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону № 2232-XII, громадянам України, які мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити та атестовані до офіцерського складу, присвоюється відповідне первинне військове звання офіцера запасу. У разі потреби вони за наказом Міністра оборони України підлягають призову для проходження військової служби осіб офіцерського складу.

Частиною першою та другою статті 24 Закону № 2232-XII визначено, щопочатком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2232-XII громадяни України, які в установленому порядку зараховані до вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів для здобуття певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів і не мають звань офіцерського складу, вважаютьсякурсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами.

Згідно з частиною п`ятою статті 25 Закону № 2232-XII з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і п`ятим частини другої статті 23 цього Закону.

Суд звертає увагу на те, що згідно з частиною першою статті 61 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII, особами, які навчаються у закладах вищої освіти, є:

1) здобувачі вищої освіти;

2) інші особи, які навчаються у закладах вищої освіти.

Відповідно до частини другої статті 61 Закону України «Про вищу освіту» здобувачами вищої освіти є, зокрема:

1) студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра;

2) курсант - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання), військового інституту як підрозділу вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття вищої освіти за певним ступенем та якій присвоєно військове звання рядового, сержантського і старшинського складу або спеціальне звання рядового, молодшого начальницького складу або таке звання вона мала під час вступу на навчання. Статус курсанта може надаватися окремим категоріям осіб, які навчаються у невійськових вищих навчальних закладах, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання) з метою здобуття вищої освіти і має військове звання офіцерського складу або відповідне спеціальне звання середнього чи старшого начальницького складу, має статус слухача вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання);

Таким чином, з системного аналізу вказаних вище правових норм чинного на час виникнення спірних відносин законодавства, можна виснувати, що підготовка громадян України для проходження військової служби проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, і такі особи мають статус курсантів. З дня призначення на посаду курсанта та по дату виключення зі списків особового складу військової частини (відповідного навчального закладу) такі особи проходять військову службу за контрактом, з присвоєнням їм військових звань рядового, сержантського чи старшинського складу, та первинного офіцерського звання в разі успішного завершення навчання.

При цьому, за змістом частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII, пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, до проходження військової служби в Збройних Силах України зараховується лише навчання курсантів у вищих навчальних закладах, а також вищих навчальних закладах, які мають у своєму складі військові інститути, факультети чи кафедри військової підготовки.

В спірному випадку, як свідчить довідка Національного університету біоресурсів і природокористування України ОСОБА_1 проходив навчання на кафедрі військової підготовки Національного університету бюресурсів і природокористування України освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» за спеціальністю 6.110101 «Ветеринарна медицина» у період з 01 вересня 2010 року по 31 серпня 2015 року (статус студент + курсант) та освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» за спеціальністю 8.110101 «Ветеринарна медицина» з 01 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року (статус курсант) (а.с. 15).

При цьому, згідно Наказу Завідувача кафедри військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування №58 від 25.08.2015 позивача зараховано до складу Збройних Сил України, присвоєно військове звання «солдат», призначено на посаду курсанта другого року магістратури кафедри військової підготовки національного університету біоресурсіві природокористування України та укладено з ним контракт про проходження громадянами України військової служби навчання) у Збройних Силах України на час їх навчання на кафедрі військової підготовки національного університету біоресурсів і природокористування України з 01 вересня 2015 року (а.с.51).

А також, як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 військову присягу прийняв 01.09.2015.

Тож, саме з призначенням на посаду курсанта, офіційно, згідно наказу, та прийняттям присяги пов`язується початок військової служби. Про початок проходження військової служби позивача свідчить також присвоєння йому перше військового звання рядового складу «солдат» саме з 01.09.2015.

Слід звернути увагу, що Верховний Суд в постанові від 23.03.2020 за результатом розгляду справи № 804/3636/17 зазначив:

«… Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що військова підготовка проводиться з метою наповнення Збройних Сил України та інших військових формувань військовонавченими громадянами для виконання військового обов`язку в запасі у мирний час, обов`язків військової служби у воєнний час та для майбутньої професійної діяльності та проходження військової служби.

Водночас, із наведеного в статті 2 Закону № 2232-XII визначення «військової служби» слідує, що військова служба є професійною діяльністю придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, яка пов`язана із обороною України, її незалежністю та територіальною цілісністю.

За такого правого регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що навчання позивача на кафедрі військової підготовки не є проходженням військової служби…».

Судом також встановлено, що Наказом завідувача кафедри військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України №35 від 30.06.2016 було визначено вислугу років позивача станом на 30 червня 2016 року - 0 років 9 місяців 29 днів, тобто, саме з 01.09.2015.

Виходячи з вищезазначеного, Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України правомірно обраховано стаж військової служби позивача саме з 01.09.2015, а наявні в матеріалами справи документи не підтверджують наявності підстав для зарахування до строку військової служби та загальної вислуги років ОСОБА_1 періоду навчання на кафедрі військової підготовки Національного університету біоресурсів і природокористування України з 01 вересня 2010 року по 31 серпня 2015 року.

Щодо позовних вимог про оскарження бездіяльності відповідача щодо невнесення відповідних записів до трудової книжки ОСОБА_1 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України зробити відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Порядок ведення трудових книжок дійсно регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 та зареєстрована у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 (далі - Інструкція).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до нормативно-правових актів Збройних Сил України ведення та видача трудових книжок військовослужбовцям не передбачені.

Так, згідно із п. 11 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції на час спірних правовідносин), проходження військової служби військовослужбовцем відображається в його особовій справі, яка ведеться у порядку та за формою, встановленими Міністерством оборони України.

До особової справи вносяться передбачені законом відомості про військовослужбовця та членів його сім`ї, а також за його попередньою згодою інші необхідні відомості.

Як вбачається з матеріалів справи, всі записи щодо військової служби позивача, зарахування, переміщення з однієї військової частини до іншої, присвоєння військового звання, посади тощо містяться в належно оформленому послужному списку ОСОБА_1 , будь яких зауважень до оформлення послужного списку позивачем не наведено. (а.с. 38-44).

Щодо часу навчання, слід зазначити, що п.п. 2.16, 2.17, 2.18 Інструкції визначено, що для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.

Запис у трудову книжку про стажування студентів вищих, учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, вноситься підприємством, установою, організацією, де вони проходили стажування, із зазначенням посади, періоду та місця проходження (структурний підрозділ) стажування, спеціальності (кваліфікації) або професії (кваліфікаційного рівня) стажиста. Підставою для таких записів є наказ про проходження стажування.

Для студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які раніше не працювали та у зв`язку з цим не мали трудових книжок, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також про виконання науково-дослідної госпдоговірної тематики на підставі довідок вносяться підприємством, де надалі вони будуть працювати.

Таким чином, з вищезазначених положень вбачається, що саме навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях вищих навчальних закладів, студентам, які мають трудові книжки. У випадку ж відсутності трудової книжки такі записи має внести вносяться підприємство, де надалі особа буде працювати.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача заведена 16.02.2015, тобто вже після закінчення навчання. Разом з тим, вона містить записи про зарахування на денну форму навчання 01.09.2010 та відрахування у зв`язку із закінченням 26.06.2014, внесені навчальним закладом. До того ж, після навчання позивач почав проходити військову службу не у Військовій частині НОМЕР_2 Національної Гвардії України.

Тому, враховуючи вищевказане, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про зобов`язання внести записи про навчання на підставі наказів Національного університету біоресурсів і природокористування України саме відповідача, оскільки вищевказаними положеннями законодавства на нього не покладено такі зобов`язання.

Щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості зі сплати грошової компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці), визначає Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затверджена Наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 № 232 (далі Інструкція).

Згідно п. 2, 3 Розділу І Інструкції, основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили) в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

Речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:

1)забезпечення:

обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м`якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами;

матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників). Забезпечення розчинниками для хімічного чищення речового майна здійснюється за окремими нормами Центральним управлінням забезпечення пально-мастильними матеріалами Тилу Командування Сил логістики Збройних Сил України (далі - ЦУЗПММ);

папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами;

духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів, а також елементами військової символіки до них;

бойовими прапорами;

технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;

2) створення та утримання запасів речового майна;

3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;

4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;

5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України (далі - Міністерство оборони) на речове забезпечення;

6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;

7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.

Відповідно до п. 4 Розділу ІІІ Інструкції, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року№ 178Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі -Порядок).

За п. 2 Порядку, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Згідно п.3 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п.4 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно п. 5 Порядку, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно здодатком.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позивач, який звільнився зі служби має право за його бажанням отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно. Така грошова компенсація виплачується з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення зі служби на підставі наказу начальника відповідної установи та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи надано довідку розрахунок № 78 від 28.08.2021, відповідно до якої вартість речового майна, що належить видачі капітану ОСОБА_1 складає 15565,88 грн., з яких сума утриманого податку складає 2374,46 грн.

Як зазначає відповідач, позивачу було видано інвентарне майно та деякі речі видані наперед, була відпрацьована довідка про утримання коштів. Сума утримання склала 2 700,47 грн.. При остаточному розрахунку: 13 191,42 грн. (15565,88 грн.-2374,46 грн.) - 2 700,47 грн. сума до виплати склала 10 490,95 грн., на підтвердження чого надано копії сторінок Журналу реєстрації облікових документів.

Відповідач також зазначав, що самі довідки зберігалися в справах речової та фінансової служби, справи знищено відповідно до: ПКМУ від 18.12.2013 № 939, наказу МВС України від 26.12.2016 № 1351, наказу МВС України від 04.06.2002 № 519, наказу Мінюсту України від 12.04.2012 № 578/5, про що складено Акт від 24.02.2022 № 591.

Суд звертає увагу, що розрахунок здійснено на день звільнення позивача 28.08.2021, що не має розбіжності з датою закінчення строку контракту та виключенням ОСОБА_1 зі списків особового складу частини, якою також є 28.08.2021.

Позивач у позовній заяві підтверджує, що суму зараховано на картковий рахунок ОСОБА_1 28 грудня 2021 року.

Таким чином, ОСОБА_1 було виплачено вартість речового майна, що належить видачі, згідно довідки розрахунку № 78 від 28.08.2021.

При цьому, суд не приймає до уваги покликання позивача складання відповідачем довідки розрахунку № 78 з порушенням положень Інструкції № 475 та Норм № 475, оскільки вказана довідка містить відмітку позивача про ознайомлення, будь яких зауважень до її змісту позивачем при ознайомленні не зазначено, що свідчить про те, що ОСОБА_1 погодився з її змістом.

Тож, відсутні підстави для зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі сплати грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки така заборгованість наразі відсутня.

Щодо вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 9901/929/18 та від 14.01.2021 у справі № 9901/584/19).

Зважаючи на викладене, суд зазначає про релевантність до спірних правовідносин приписів трудового законодавства з огляду на їх субсидіарний характер.

Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином можна дійти висновку, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: - нарахування сум належних працівникові при звільнені; - відсутність спору щодо їх розміру; - невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Як зазначалося вище, довідкою розрахунком № 78 від 28.08.2021 було передбачено до видачі капітану ОСОБА_1 15 565,88 грн. компенсації за неотримане речове майно. Після проведених утримань, сума до видачі складала 10 490,95 грн. Спору щодо вказаної суми не було.

З матеріалів справи вбачається, що 28.12.2021 позивачу перераховано на картковий рахунок 10 490,95 грн. компенсації за невикористане речове майно, належних йому при звільненні, тобто здійснено остаточний розрахунок.

При цьому, затримка розрахунку при звільненні в цій частині становить 122 дні (за період з 29.08.2021 до 28.12.2021).

Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати"(надалі за текстом -Порядок № 100).

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно даних Особової картки на грошове забезпечення ОСОБА_1 (а.с.62) грошове забезпечення позивача за період червень-липень 2021 року склало 39198,20 грн.

Середньоденний заробіток: 39198,20: 61=642,59 грн.

З урахуванням періоду затримки розрахунку 122 днів, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 642,59 грн., розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 642,59х122=78 395,98грн.

Суд зауважує, що відповідач має виплати на користь позивача 78 395,98 грн. з утриманням усіх податків та зборів, передбачених законодавством.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України, заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що 01.09.2021 між позивачем та адвокатським об`єднанням «ЮРЛЮКССЕРВІС» укладено договір про надання правової допомоги №КМ/2021, відповідно до умов якого адвокат зобов`язується надавати правову допомогу клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно акту завершення етапу робіт за договором про надання правової допомоги від 25.07.2023, що підписаний обома сторонами, вартість наданої правничої допомоги у вигляді консультації, аналізу документів та складання адміністративного позову становить 3000 грн.

Квитанцією до прибуткового касового ордера № 37 від 25.07.2023 підтверджується оплата позивачем наданих послуг на суму 3000 грн.

Відповідач у відзиві щодо витрат на правничу допомогу вказав, що послуги не співмірні із заявленими сумами. Вимоги позивача, щодо стягнення із військової частини НОМЕР_2 судових витрат на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн. нічим необґрунтовані.

Однак, суд звертає увагу, що витрати на правничу допомогу, заявлені позивачем до стягнення складають 3000 грн.

Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Вказану позицію застосував також КАС ВС у постанові від 12.04.2024 по справі №580/3955/22.

Перевіривши зміст наведених документів, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи у суді першої інстанції, враховуючи часткове задоволення позову складає 750 грн.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 78 395 (сімдесят вісім тисяч триста дев`яносто п`ять) грн.98 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 29.08.2021 по 28.12.2021, з утриманням усіх податків та зборів.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 750 (сімсот п`ятдесят) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 02 травня 2024 року.

Суддя Л.Я. Максименко