Постанова

від 02.05.2024 по справі 160/26047/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/26047/23

Головуючий суддя І інстанції Боженко Н.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 року в адміністративній справі №160/26047/23 за позовом ОСОБА_1 до кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (інн. НОМЕР_1 ) з 18.06.2019 року по 12.08.2021 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати Кафедру військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 18.06.2019 року по 12.08.2021 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які встановлені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних громадян, встановленого законом на 01 січня 2019 року, на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до Постанови 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визнано протиправними дії Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 29.01.2020 року по 12.08.2021 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Зобов`язано Кафедру військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період 29.01.2020 року по 12.08.2021 року із застосуванням в якості розрахункової величини відповідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 року Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік», станом на 01 січня 2021 року Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позову було відмовлено.

Кафедра військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначене рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що зміни внесені до постанов Кабінету Міністрів України № 704, які відповідно до п. 10 набирають чинності з 01.03.2018 року при розрахунку посадових окладів, окладу за військовими званнями військовослужбовців застосовується прожитковий мінімум виходячи з розміру 1762.00 грн. Зазначена сума є незмінною протягом періоду проходження військової служби позивачем, а саме в період з 29.01.2020 року по 12.08.2021 року. Зауважено про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції, наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 18.06.2019 року №26 позивача зараховано до списків особового складу Державної спеціальної служби транспорту та призначено на посаду у відповідача.

Позивач в період 19.07.2019 року по 17.01.2020 року перебував на посаді старшого офіцеру (з мобілізаційної роботи) відділення персоналу та стройового, а в період з 18.01.2020 року по 12.08.2021 року на посаді начальника групи персоналу та стройової.

Наказом відповідача від 19.07.2019 року №165 позивача зараховано до списків особового складу кафедри та на всі види забезпечення.

Наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 15.06.2021 року №29 позивача звільнено з військової служби у запас.

Наказом відповідача від 12.08.2021 року №190 позивача з 12.08.2021 року виключено зі списків особового складу кафедри військової підготовки.

Листом відповідача від 06.10.2023 року №181 позивачу повідомлено, що за період служби нарахування та виплата індексації грошового забезпечення здійснювались відповідно до чинного законодавства України.

Згідно довідки відповідача про детальний розрахунок визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача:

1) за період з 19.07.2019 року до 17.01.2020 року розрахунок посадового окладу (18 тарифний розряд) та окладу за військове звання (підполковник) здійснювався виходячи з розміру прожиткового мінімуму 1762,00 грн.;

2) за період з 18.01.2020 року до 12.08.2021 року розрахунок посадового окладу (28 тарифний розряд) та окладу за військове звання (підполковник) здійснювався виходячи з розміру прожиткового мінімуму 1762,00 грн.

Не погодившись з вказаними доводами відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв протиправно, виплачуючи позивачу грошове забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01 січня 2018 року. Зауважено, що позовні вимоги заявлено за період до 29.01.2020 року, що є безпідставним, оскільки в цей період часу Постанова №704 діяла в редакції Постанови №103, яка у відповідній частині ще не була скасована.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 9 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).

21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Отже, з 29.01.2020 року суб`єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов`язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач діяв протиправно, виплачуючи позивачу грошове забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01 січня 2018 року, а тому позивач має право на перерахунок та виплату грошового забезпечення за період 29.01.2020 року по 12.08.2021 року із застосуванням в якості розрахункової величини відповідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 року Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік», станом на 01 січня 2021 року Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Що стосується посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Поряд із цим, частинами третьою і п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідаючи на питання, який із двох кодексів має пріоритет у застосуванні до спірних правовідносин КАС України чи КЗпП України, колегія суддів керується тим, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Отже, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.04.2024 року по справі № 580/4684/22, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 року в адміністративній справі №160/26047/23 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяС.М. Іванов

суддяВ.Є. Чередниченко

суддяС.В. Сафронова