Рішення

від 03.05.2024 по справі 910/2160/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.05.2024Справа № 910/2160/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (місто Київ)

до Інституту органічної хімії Національної академії наук України (місто Київ)

про стягнення 651 466,49 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту органічної хімії Національної академії наук України про стягнення 651 466,49 грн заборгованості за спожиту в листопаді 2023 електроенергію за договором №10 від 13.03.2023 про постачання електричної енергії споживачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

07.03.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким він заперечує проти позову та зазначає про відсутність у нього заборгованості перед позивачем.

18.03.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.03.2023 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Споживач) було укладено Договір №10 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір), відповідно до якого позивач зобов`язувався поставити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов`язувався оплатити її на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 5.14 Договору остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію проводиться не пізніше 20 календарних днів після закінчення розрахункового періоду.

Згідно з п. 5.12 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Додатковою угодою №4 від 12.10.2023 до Договору сторони узгодили вартість електричної енергії з 12.10.2023 на рівні 4,39554 грн без ПДВ за 1 кВт/год.

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 (далі - Закон).

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 4 Закону учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 56 Закону постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору в період з 01.11.2023 по 30.11.2023 на об`єкти відповідача позивачем було поставлено електричну енергію обсягом 158 160,00 кВт/год на загальну суму 834 238,33 грн з ПДВ.

Для оплати поставленої електричної енергії позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №1219 від 30.11.2023, та направив йому для підписання два примірника Акта №1219 прийому-передачі електричної енергії від 30.11.2023.

Вказаний Акт прийому-передачі електричної енергії №1219 від 31.12.2023 відповідач отримав 15.01.2023, проте підписаного примірника позивачу не повернув та не сплатив вартість спожитої електроенергії.

Відповідно до п. 5.13 Договору відповідач зобов`язаний розглянути та підписати Акт приймання-передачі електричної енергії у строк, що не перевищує 5 (п`ять) робочих днів або надати вмотивовану відмову від підписання такого Акту у цей же строк.

Оскільки вказаний Акт приймання-передачі електричної енергії не повернуто позивачу та за відсутності заперечень щодо його змісту, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що означений Акт вважається погодженим відповідачем.

Як зазначає позивач та не спростовує відповідач, в останнього існувала переплата за спожиту електричну енергію в грудні 2023 року.

Так, відповідачем в грудні 2023 року було спожито електричну енергію обсягом 155 141,00 кВт/год на загальну суму 818 314,16 грн з ПДВ, а платіжними дорученнями №1240 від 14.12.2023 та №1241 від 20.12.2023 відповідач перерахував на рахунок позивача 1 001 086,00 грн, тож у нього виникла переплата за спожиту в грудні 2023 року в розмірі 182 771,84 грн.

Зважаючи на наявність вказаної переплати в грудні 2023 року та заборгованості в листопаді 2023 року, позивач зарахував таку переплату в якості часткової оплати заборгованості за листопад 2023 року.

Таким чином, на дату подання позовної заяви у відповідача існує заборгованість перед позивачем за спожиту в листопаді 2023 року електричну енергію в розмірі 651 466,49 грн.

Факт споживання відповідачем електричної енергії в зазначених позивачем обсягах та періоді підтверджується Оператором системи розподілу електричної енергії - ПАТ "ДТЕК Київські електромережі", що вбачається з відповіді №1/04/4268 від 20.02.2024 на адвокатський запит представника позивача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує проти споживання вказаних позивачем обсягів електричної енергії та підтверджує перерахування на рахунок позивача 1 001 086,00 грн, та вказує, що підписанням Додаткової угоди №5 від 27.12.2023, якою зменшено ціну Договору, позивач підтвердив відсутність заборгованості відповідача за поставлену електроенергію.

З цього приводу суд погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, про те, що додаткова угода №5 від 27.12.2023 підписана 27.12.2023, тобто до закінчення розрахункового періоду, і її наявність жодним чином не спростовує підтверджених Оператором системи розподілу електричної енергії обсягів поставленої електричної енергії протягом всього строку дії Договору - до 31.12.2023 включно.

Також обґрунтованими є доводи позивача про те, що наявність означеної додаткової угоди до Договору не спростовує обсягів спожитої відповідачем електричної енергії у грудні 2023 року, та не звільняє його від обов`язку оплатити увесь спожитий обсяг.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд встановив наявність невиконаного відповідачем зобов`язання за Договором з оплати 651 466,49 грн за поставлену позивачем електроенергію в період з листопада по грудень 2023 року. Доказів сплати цієї суми сторонами до матеріалів справи не надано, як і доказів на підтвердження відсутності обов`язку відповідача з її сплати.

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вказане в сукупності суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 21 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу на підставі: договору №13/5 від 20.05.2019 про надання правничої допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом Невструєвим Л.Б., додаткової угоди №07/24 від 01.02.2024 до цього договору, Акту про прийняття-передачі наданих послуг №1/07/24 та Детального опису наданої професійної правничої допомоги.

Надання позивачу правничої допомоги за Договором підтверджується матеріалами справи.

Відповідач заперечує проти покладення на нього понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з тим, що він являється бюджетною неприбутковою установою та не має фінансування на такі витрати.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, її незначну складність, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає розмір заявлених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 21 000,00 грн неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторін, а покладення на відповідача всіх заявлених позивачем витрат не відповідає критеріям розумності, реальності та необхідності таких витрат.

Суд при цьому звертає увагу на те, що в даному випадку не відбувається вручання суду в договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення вартості правової допомоги, оскільки наразі вирішується виключно питання щодо обґрунтованості покладення таких витрат на відповідача за позовом та їх розміру, яке судом вирішується з огляду на обставини цієї справи.

Відтак, за висновком суду, стягненню відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 15 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Інституту органічної хімії Національної академії наук України (02660, місто Київ, вул.Кухаря Академіка, будинок 5; ідентифікаційний код 05417325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (04070, місто Київ, вулиця Сагайдачного, 25, літ. Б, офіс 5; ідентифікаційний код 41427817) 651 466 (шістсот п`ятдесят одну тисячу чотириста шістдесят шість) грн 49 коп. заборгованості, 7 817 (сім тисяч вісімсот сімнадцять) грн 60 коп. судового збору та 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко