Рішення

від 04.04.2024 по справі 510/348/24

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 510/348/24

Провадження № 2/510/939/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.04.2024 р. Ренійський районний суд Одеської області

у складі: головуючого судді - Бошков І.Д.,

за участю: секретаря - Березенко С.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника у справах дітей - Мантуліної Ю.А.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - служба у справах дітей Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини у матері, без позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовними вимогами до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини у матері, без позбавлення батьківських прав. Так, позивач просить розірвати шлюб із відповідачем, ОСОБА_2 , зареєстрований 25.12.2013 р., зазначивши, що подружнє життя не склалося, виявилася несхожість характерів, поступово перестали розуміти один одного. З травня 2023 р. з приводу непорозумінь, різних поглядів на сімейне життя та ведення спільного господарства, між сторонами виникали суперечки, сварки, у зв`язку із чим поступово втратилися почуття любові та поваги. Такі обставини обумовлені тим, що відповідач виявила бажання створити нову сім`ю з іншим чоловіком. Фактично сторони припинили шлюбні відносини, мешкають окремо, сумісного господарства не ведуть, спору щодо спільного майна немає. Від шлюбу у сторін народилися двоє дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наразі кожен з нас живе окремим життям, відповідач мешкає за іншою адресою, тобто фактично сім`я припинила своє існування, а відтак подальше спільне життя і збереження шлюбу, неможливе.

Після фактичного припинення шлюбних відносин, сторони дійшли спільної згоди про те, що син - ОСОБА_1 , залишиться мешкати з позивачем, а донька - ОСОБА_3 , залишиться мешкати з матір`ю, про що свідчить письмовий договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, укладеного між сторонами 06.06.2023 року. Так, після припинення спільного мешкання однією сім`єю за домовленістю з відповідачем, неповнолітня малолітня дитина ОСОБА_1 залишився проживати з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , а донька - ОСОБА_3 , залишилась проживати з відповідачем. Вони переїхали мешкати за іншою адресою: АДРЕСА_1 .

Малолітній син ОСОБА_4 , повністю перебуває на самостійному утриманні позивача, він повністю опікується інтересами і потребами дитини, піклується про нього, самостійно займається вихованням, слідкує за розвитком та його станом здоров`я, тобто позивач самостійно виконує всі обов`язки батька. Позивач повністю віддає сину свою любов і турботу, велику увагу приділяє його розвитку. Окрім відвідування навчального закладу, позивач з сином грає у розвиваючі ігри, читають цікаву літературу, відвідують футбольний майданчик, тощо. Позивачем створені найкращі умови для дитини, у нього є свій дитячий куточок, де він проводить свій час, виконують домашнє завдання, є спальний куточок, де відпочиває, дитина забезпечена усіма необхідними речами для розвитку. Позивач любить своїх дітей, і має змогу самостійно забезпечити сина всім необхідним. Факт проживання сина з позивачем, без відповідача, та його перебування на його повному утриманні підтверджується Актами депутата Ренійської міської ради, складених 29.01.2024 року. Дитина навчається у 4 класі Долинського ліцею Ренійської міської ради Одеської області.

Позивач вказує, що відповідач без попереднього погодження з позивачем, 15.01.2024 року забрала до себе малолітнього сина з Долинського ліцею, де він навчається. На усі прохання та вимоги позивача щодо повернення дитини, відповідач безпідставно відмовляється. Треба зазначити, що відповідач створила нову сім`ю, її співмешканець не знаходять порозуміння із сином, не дозволяє відповідачу у повному обсязі забезпечувати його усім необхідним, змушує його працювати, тощо.

Позивач також додав, що син повністю перебував і перебуває на його (батька) утримання. Він повністю опікувався інтересами і потребами дитини, піклувався, займався вихованням, слідкував за розвитком та його здоров`ям. Оскільки відповідач мешкає окремо, дитина повністю перебуває на утриманні батька, то позивач вважає, що суд повинен врахувати ці обставини та визначити місце проживання малолітнього сина з позивачем.

Позивач проживає у будинку АДРЕСА_1 , в якому він мешкає з сином, належить ОСОБА_5 на правах приватної власності. За усною домовленістю з власником будинку позивач мешкає у будинку з сином на правах безоплатного користування.

Крім того, позивач зазначив, що на момент укладання договору від 06.06.2023 року відповідач не мала претензій щодо того, що син залишається проживати разом з позивачем, про що свідчить

її підпис у договорі. Тому позивач вважає, що дійшов висновку про наявність

правових підстав для захисту прав та інтересів дитини в порядку, визначеному

статтею 162 СК України. Тобто, позивач вважає, що є необхідність та усі підстави для юридичного закріплення факту знаходження та проживання дитини із ним, шляхом визначення проживання дитини із ним за місцем його мешкання та відібрання дитини у матері, без позбавлення її батьківських прав.

Ухвалою від 22.02.2024 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовчий розгляд на 06.03.24 року о 11:00 годині, про що було повідомлено сторін у справі.

Ухвалою суду від 06.03.2024 р. закрито підготовче провадження у справі та призначена справа до судового розгляду по суті, крім того, була визнана участь у справі позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 обов`язковою, для надання особистих пояснень у судовому засіданні.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнала в повному обсязі, потім надала заяву, в якій вона просила закінчити розгляд справи без її участі, не заперечувала проти задоволення позовним вимог.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, потім надав суду заяву в якій просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, також просив закінчити розгляд справи у його відсутності.

Представник третьої особи у судовому засіданні пояснила, що була у позивача за адресом проживання, спілкувалася із дитиною ОСОБА_1 , надіслала пояснення у ході судового розгляду, додала суду письмові пояснення, де вказала, що не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

На питання головуючого суду, у ході судового розгляду по суті справи, про можливість опитати дитину ОСОБА_1 у судовому засіданні, батьки відповіли відмовою, пославшись на те, що для дитини це буде стресом. Представник третьої особи пояснив, що вона особисто спілкувалася з дитиною, він соромився коли вона спілкувалася із ним у них вдома, та звернула увагу на те, що без згоди батьків, опитати дитину у судовому засіданні, ніхто не має права.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення всіх учасників судового засідання, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, суд приходить до висновку, що сім`я сторін практично розпалася, її збереження неможливе, шлюб існує формально і підлягає розірванню. Суд також вважає, що застосування заходів щодо примирення подружжя, передбачених ст.111 СК України, в даній ситуації буде неможливим, оскільки сторони вже тривалий час разом не проживають, зацікавленості в збереженні сім`ї не проявляють, між подружжям втратилися почуття любові і пошани, взаємодопомоги і підтримки, тобто морально-правові підстави шлюбу.

Згідно із ст.51 СК України дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. За ч.3 ст.56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч.1 ст.110 СК України).

Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Щодо спору про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що від спільно шлюбу у сторін народились двоє дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 06.06.2023 р. сторони уклали письмовий договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, так, згідно даного договору встановлено, що місцем проживання сина ОСОБА_4 , 2014 р.н., визначити місце проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 ; місце проживання доньки ОСОБА_6 , 2023 р.н., визначили місце проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто: сторони дійшли спільної згоди щодо проживання дітей. Однак, відповідач без попереднього погодження з позивачем, 15.01.2024 року забрала до себе малолітнього сина з Долинського ліцею, де він навчається. На усі прохання та вимоги позивача щодо повернення дитини, відповідач безпідставно відмовляється. Треба зазначити, що відповідач створила нову сім`ю, її співмешканець не знаходять порозуміння із сином, не дозволяє відповідачу у повному обсязі забезпечувати його усім необхідним, змушує його працювати, тощо. Враховуючи, що відповідач порушила умови укладеного між сторонами договору та взяті на себе зобов`язання, всупереч інтересам дитини, то існують всі підстави для юридичного закріплення факту знаходження та проживання дитини із батьком за місцем його реєстрації та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав відповідача.

Так, комісією у складі начальника служби у справах дітей Ренійської міської ради, головного спеціаліста ССД Ренійської міської ради, поліцейського офіцера Ренійської міської громади, фахівця із соціальної роботи КУ «ЦНСП» РМР, 20.03.2024р. було проведено обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 . В результаті проведеного обстеження було встановлено, що малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для виховання та розвитку дитини створені всі необхідні, відповідні умови.

Із матеріалів справи вбачається, що дитина - син ОСОБА_4 повністю перебуває на самостійному утриманні та вихованні позивача, він повністю опікуються інтересами і потребами дитини, піклуюсь про нього, займається вихованням, слідкує за розвитком та його станом здоров`я. Позивач повністю віддає сину свою любов і турботу, велику увагу приділяє його розвитку. Він постійно слідкує за станом здоров`я дитини, у разі необхідності або хвороби своєчасно або невідкладно звертається до сімейного лікаря для обстеження дитини, у позивача з сином сильний психологічний контакт, на що звернув увагу представник служби у справах дітей.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини, беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Так, із пояснень третьої особи, вбачається, що служба не заперечує проти задоволення позовних вимог, залишили вирішення питання на розсуд суду.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ. від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ч.2 ст.155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Окрім того, положення абз. 2 ч. 1 ст. 161 СК вказують на необхідність з`ясування особистої прихильності дитини до кожного з батьків.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18.03.2021 року у справі №288/39/20 зазначив, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Таким чином, при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Статтею 170 СК України визначено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Суд, зазначає, що відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер.

Ураховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року звернув особливу увагу на те, що застосовуючи такий захід, як відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, необхідно виходити з інтересів дитини й враховувати право на повагу до його сімейного життя, проголошене ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Розірвання сімейних зв`язків, а відтак позбавлення дитини її коріння виправдане лише за наявності виняткових обставин - необхідність захисту дитини від небезпеки у випадку реального існування такої.

Згідно із ч.1 ст.152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 ст.155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.15 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

З урахуванням того, що позивач виявляє більшу увагу і турботу до дитини, має змогу самостійно створити належні умови для розвитку та виховання дитини, а також особливу прихильність сина до батька, суд приходить до висновку, що визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком та відібрання дитини у матері, без позбавлення батьківських прав, буде відповідати її (дитини) інтересам.

Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 51, 56, 110-112, 114, 155, 160, 161, 170 Сімейного кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - служба у справах дітей Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25.12.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ренійського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 113, що мають двох малолітніх дітей - розірвати.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) з його батьком - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) за місцем його реєстрації або фактичного проживання.

Відібрати малолітню дитину - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у матері - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), без позбавлення батьківських прав, та повернути дитину батько - ОСОБА_1 за місцем (адресою) його реєстрації або фактичного проживання.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.430 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення суду в частині вимог про відібрання дитини у матері.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Д. Бошков