Постанова

від 01.05.2024 по справі 296/178/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/178/24 Головуючий у 1-й інст. Петровська М.В.

Категорія 8 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №296/178/24 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної військової адміністрації, військової частини НОМЕР_1 про скасування акта про примусове відчуження або вилучення майна

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Зозулянського Дмитра Олександровича,

на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 05 січня 2024 року, яка постановлена під головуванням судді Петровської М.В. в м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирської обласної військової адміністрації та військової частини НОМЕР_1 . Просить: скасувати акт від 27 березня 2022 року про примусове відчуження або вилучення майна, складений військовим командуванням в/ч НОМЕР_1 за погодженням із Житомирською обласною військовою адміністрацією, за яким автомобіль марки «SKODA OCTAVIA», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить йому, було примусово відчужено; витребувати у Житомирської обласної військової адміністрації та у військової частини НОМЕР_1 автомобіль марки «SKODA OCTAVIA», 2007 року випуску, д/н НОМЕР_2 , належний йому, в належному технічно- справному стані і ключі до замка запалення до вказаного вище автомобіля.

Позов обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 військовим командуванням в/ч НОМЕР_1 за погодженням з Житомирською обласною військовою адміністрацією складений акт про примусове відчуження або вилучення майна, за яким примусово відчужено належний йому автомобіль марки "SKODA OCTAVIA", 2007 року випуску, д/н НОМЕР_2 . Акт про примусове відчуження або вилучення майна складений з порушенням норм законодавства, оскільки: на час складання акта не було рішення з приводу його винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП; постановою Житомирського апеляційного суду від 12 серпня 2022 року, яка набрала законної сили, провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення його до відповідальності закрито на підставі ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП; на даний час він рахується власником вилученого автомобіля; йому не надано висновку про оцінку автомобіля; акт складений з порушенням вимог Закону України №4765 та постанови КМУ від 31 жовтня 2012 року №998.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 05 січня 2024 року у відкритті провадження відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, через адвоката Зозулянського Д.О. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною особою, у якому дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права. Предметом спору в цій справі є оскарження розпорядження та акта щодо примусового відчуження транспортного засобу, а отже спір, що виник між сторонами у цій справі, стосується майнових прав та має приватно-правовий характер. Спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття рішення про примусове відчуження майна, що порушує права позивача, а тому ОСОБА_1 правомірно звернувся до суду із позовом в порядку цивільного судочинства.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, - ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження у справі, скасувати, а справу направити до Корольовського районного суду м. Житомира для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися. Відповідачі про розгляд справи повідомлені належним чином (а.с.71 зворот - 72). Про причини неявки своїх представників суд не повідомили. У разі неповідомлення про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір у справі пов`язаний саме з діями суб`єкта владних повноважень - командира військової частини НОМЕР_1 , який здійснює владно-управлінські функції в процесі реалізації повноважень у сфері оборони України. Окрім того, спірні правовідносини стосуються відчуження майна в умовах воєнного стану для задоволення потреб держави, тобто за своєю правовою природою вони є публічно-правовими відносинами. Таке відчуження пов`язане з обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина (право приватної власності є непорушним). Під час вирішення спору правовій оцінці підлягає акт про примусове відчуження або вилучення майна від 27 березня 2022 року, а також наказ військової частини НОМЕР_1 від 25 березня 2022 року №116 на предмет їх відповідності частині другій ст.2 КАС України. Отже, наведене виключає ознаки приватно-правових відносин, а спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з п.1 частини першої ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційний судом установлено, що актом військового командування Військової частини НОМЕР_1 про примусове відчуження або вилучення майна від 27 березня 2022 року, за погодженням з Житомирською обласною військовою адміністрацією, у відповідності до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 25 березня 2022 року №116, наказів Житомирської обласної військової адміністрації від 06 березня 2022 року №21 та від 14 березня 2022 року №39, у зв`язку з уведенням воєнного стану в Україні (Указ №64/2022) та у відповідності до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» здійснено примусове відчуження майна, власником якого є ОСОБА_1 , з майданчика зберігання Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, а саме: автомобіля SKODA Octavia, номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова № НОМЕР_3 , рік випуску 2007 (а.с.14).

ОСОБА_1 вважає вказаний акт військового командування Військової частини НОМЕР_1 про примусове відчуження або вилучення майна від 27 березня 2022 року протиправним, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Частиною третьою ст.321 ЦК України визначено, що примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою ст.353 цього Кодексу.

У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, із метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція) (частина перша ст.353 ЦК України).

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (частина друга ст.353 ЦК України).

Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду (частини третя та четверта ст.353 ЦК України).

У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна (частини п`ята та шоста ст.353 ЦК України).

Як у доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що: під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин; реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу; залежно від підстави проведення реквізиції, два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина перша ст.353 ЦК України); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга ст.353 ЦК України). Відмінність між реквізицією (частина перша ст.353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга ст.353 ЦК України) є момент відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому випадку обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження; право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану тощо; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 листопада 2020 року в справі №922/88/20, від 26 травня 2020 року в справі №908/299/18, від 19 травня 2020 року в справі №910/23028/17, від 27 квітня 2021 року в справі №591/5242/18.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша ст.19 ЦПК України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (пункти 1, 8 частини першої ст.19 КАС України)

Право звернутися з адміністративним позовом про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності мають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які відповідно до закону можуть викуповувати ці об`єкти для суспільних потреб. Адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності розглядаються та вирішуються апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню (частина перша та друга ст.267 КАС України).

Законодавець визначив юрисдикцію адміністративних судів із розгляду справ про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (ст.ст.350,351 ЦК України). Вирішення спорів щодо реквізиції чинним законодавством до адміністративного судочинства не віднесений.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої ст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі №686/8141/22 виснувано, що відповідно до вимог ст.ст.316,317,319 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Підсумовуючи, не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною особою, у якому дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі №707/1298/22.

Предметом спору у цій справі є оскарження акта щодо примусового відчуження транспортного засобу ОСОБА_1 , а отже, спір, що виник між сторонами у цій справі, стосується майнових прав позивача та має приватно-правовий характер. Спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його право власності, а тому у нього виникла необхідність захисту свого цивільного права, у зв`язку з чим він правомірно звернувся до суду із позовом в порядку саме цивільного судочинства.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування положень пункту 1 частини першої ст.186 ЦПК України.

За таких обставин, згідно зі ст.379 ЦПК України ухвала суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню, а справа - направленню до Корольовського районного суду м.Житомира для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Зозулянського Дмитра Олександровича, задовольнити.

Ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 05 січня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 03 травня 2024 року.

Головуюча Судді: