Ухвала

від 02.05.2024 по справі 904/1071/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49605

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

02.05.2024м. ДніпроСправа № 904/1071/24

за позовом Криворізької східної окружної прокуратури, 50086, м.Кривий Ріг, вул.Леоніда Бородича, буд.3, код ЄДРПОУ 0290993830 в інтересах держави в особі

позивача-1: Дніпропетровської обласної ради, 49004, м.Дніпро, просп.Олександра Поля, буд.2, код ЄДРПОУ 23928934

позивача-2: Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, 49000, м.Дніпро, просп.Олександра Поля, буд.2, код ЄДРПОУ 33769381

до відповідача-1: Вербицького Івана Володимировича , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1

відповідача-2: Комунального підприємства "Криворізький онкологічний диспансер" Дніпропетровської обласної ради, 50048, м.Кривий Ріг, вул.Дніпровське шосе, буд.41, код ЄДРПОУ 01986380

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивачів Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, 49004, м. Дніпро, пр-т. Олександра Поля, буд. 2, код ЄДРПОУ 20306037

про визнання недійсним договору та стягнення коштів

Суддя Панна С.П.

Секретар судового засідання Скородумова Л.В.

Представники сторін:

від прокуратури: Ємельянов Віталій Аркадійович, посвідчення № 069932 від 01.03.2023р., прокурор

від позивача-1: Лось Анастасія Миколаївна, посвідчення № А-562 від 17.10.2023р., представник

від позивача-2: Синьогіна Яна Вікторівна, паспорт НОМЕР_2 , представник

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивачів: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Криворізька східна окружна прокуратура в інтересах держави в особі позивача-1: Дніпропетровської обласної ради, позивача-2: Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача-1: Вербицького Івана Володимировича та відповідача-2: Комунального підприємства "Криворізький онкологічний диспансер" Дніпропетровської обласної ради, в якій просить суд:

- визнати недійсним договір поставки товару № 39 від 06.03.2017, укладений між Комунальним закладом «Криворізький онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», правонаступником якого є Комунальне підприємство «Криворізький онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» та фізичною особою - підприємцем Вербицьким Іваном Володимировичем;

- стягнути з Вербицького Івана Володимировича (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства «Криворізький онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (код ЄДРПОУ 01986380, юридична адреса: вул. Дніпровське шосе, буд. 41, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50048) грошові кошти у сумі 305 975 гривень 91 копійка, а з Комунального підприємства «Криворізький онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (код ЄДРПОУ 01986380, юридична адреса: вул. Дніпровське шосе, буд. 41, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50048) одержані ним за рішенням суду 305 975 гривень 91 копійка (триста п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень 91 копійка) стягнути в дохід держави;

- стягнути з відповідачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA 228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938) понесені судові витрати.

Також в своїй позовній заяві Криворізька східна окружна прокуратура просить суд залучити до участі у справі Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (пр-т. Олександра Поля, буд. 2, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49004, код ЄДРПОУ - 20306037) як третю особу на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 14.03.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.04.2024р. о 10:00год.

29.03.2024р. до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначають, що не заперечують проти позовних вимог Криворізької східної окружної прокуратури.

01.04.2024р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача-1 надійшли пояснення по справі, в яких зазначають, що дохід держави у наведеному прокурором формулюванні не наділений ознаками сторони позивача у судовому процесі, на користь якого підлягають до стягнення грошові кошти.

02.04.2024р. до суду через систему "Електронний суд" від представника прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій зазначають, що прокурором дотримано процесуальні строки для пред`явлення позову та просять доводи відповідача-2 відхилити.

10.04.2024р. до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшли заперечення, в яких зазначають, що не заперечують проти позовних вимог Криворізької східної окружної прокуратури з урахуванням наданих пояснень та просять розгляд справи проводити за відсутності представника КП "Криворізький ОД" ДОР" за матеріалами справи.

10.04.2024р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача-1 надійшли додаткові пояснення.

В судовому засіданні вирішено залучити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (49004, м. Дніпро, пр-т. Олександра Поля, буд. 2, код ЄДРПОУ 20306037) яке обґрунтоване тим, що рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 54/4-р/к від 23.03.2021 дії ФОП Вербицького І.В. під час проведення комунальним закладом публічної закупівлі кваліфіковано як антиконкурентну узгоджену поведінку, що спотворила результати торгів рішення суду, ухвалене за результатами розгляду цього позову, може вплинути на права та обов`язки Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України як органу, уповноваженого державою на забезпечення дотримання законодавства про захист економічної конкуренції.

В судове засідання з`явились представники прокуратури, позивача-1 та позивача-2. Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання не з`явились, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомлені, причини неявки суду не відомі. Відповідач-1 був повідомлений належним чином шляхом направлення на його адресу копії ухвали суду від 14.03.2024р. рекомендованою поштою з повідомленням, конверт повернувся з відміткою "Укрпошти" - адресат відсутній за вказаною адресою.

Ухвалою суду від 11.04.2024р. відкладено розгляд справи на 02.05.2024р. о 14:00год.

23.04..2024р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача-1 надійшли додаткові пояснення.

30.04.2024р. до суду електронною поштою від представника відповідача-1 надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача-1, а також надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить визнати причини пропуску подання відзиву поважними, поновити строк для подання відзиву та відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зважаючи на пропуск встановленого строку для звернення суду.

30.04.2024р. до суду через систему "Електронний суд" від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позову або відзиву.

В судове засідання з`явились представники прокуратури, позивача-1 та позивача-2. Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання не з`явились, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомлені, причини неявки суду не відомі.

В судовому засіданні судом вирішувалось питання щодо можливості зупинення провадження у справі № 904/1071/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку великою палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.

Дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку про необхідність зупинення провадження у справі, з огляду на наступне.

Предметом розгляду даної справи є:

- визнати недійсним договір поставки товару № 39 від 06.03.2017, укладений між Комунальним закладом «Криворізький онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», правонаступником якого є Комунальне підприємство «Криворізький онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» та фізичною особою - підприємцем Вербицьким Іваном Володимировичем;

- стягнути з Вербицького Івана Володимировича (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства «Криворізький онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (код ЄДРПОУ 01986380, юридична адреса: вул. Дніпровське шосе, буд. 41, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50048) грошові кошти у сумі 305 975 гривень 91 копійка, а з Комунального підприємства «Криворізький онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (код ЄДРПОУ 01986380, юридична адреса: вул. Дніпровське шосе, буд. 41, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50048) одержані ним за рішенням суду 305 975 гривень 91 копійка (триста п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень 91 копійка) стягнути в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про надання послуг № 39 від 06.03.2017р., укладений між КЗ "Криворізький онкологічний диспансер" ДОР" та ФОП Вербицьким Іваном Володимировичем суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а тому підлягає визнанню недійсним у судовому порядку з підстав ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Наслідки вчинення правочину, з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства визначені ч.3 ст.228 ЦК України.

Згідно з ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 208 ГК України.

Прокурор зазначив про вчинення оспорюваного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з умислу лише однієї сторони - ФОП Вербицького І.В., тому кошти у сумі 305 975, 91грн., які цим суб`єктом отримані за правочином, повинні бути повернуті іншій стороні, підлягають стягненню з останнього на користь КП "Криворізький ОД" ДОР", як правонаступника, та в подальшому з комунального підприємства - у дохід держави.

Прокурор зазначає, що спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 та ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Ухвалою від 13.10.2022 у справі №918/1043/21 колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду відкрила касаційне провадження за скаргою Підприємства, а ухвалою від 13.06.2023 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України

Обґрунтовуючи підстави передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС вказує на наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 цього Кодексу та статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а також вказує необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина третя статті 216 ЦК України).

На думку колегії суддів КГС ВС, у цій справі існує виключна правова проблема, пов`язана із застосуванням статті 216 і частини третьої статті 228 ЦК України, які містять різні наслідки недійсності договору за умови, що Позивач у позові, посилаючись на невідповідність Договору інтересам держави і суспільства, просив застосувати наслідки недійсності договору, встановлені саме частиною першою статті 216 ЦК України.

Колегія суддів КГС ВС здійснила аналіз статей 216, 228 ЦК України та дійшла висновку про те, що стаття 203 цього Кодексу встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Водночас приписами статті 228 ЦК України визначено цивільно-правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а не підстави недійсності оспорюваного договору.

Колегія суддів вважає, що за буквального тлумачення частини третьої статті 228 ЦК України такий критерій, як умисел у однієї зі сторін чи в обох на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства (встановивши наявність умислу лише у Підприємства, суди у цій справі визнали Договір недійсним) має значення не для підстав визнання договору недійсним, а є критерієм, який застосовується для визначення наслідків недійсності зазначеного правочину.

Колегія суддів звертає увагу на те, що загальні правові наслідки недійсності договору визначені статтею 216 ЦК України, за змістом частини першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Водночас частина третя статті 228 ЦК України визначає інший правовий наслідок недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування якого ставиться в залежність від наявності умислу у сторін, зокрема: 1) при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного; 2) при наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

На переконання колегії суддів, закріплення в частині третій статті 216 ЦК України норми про те, що правові наслідки, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування, не може беззаперечно свідчити, що у випадку визнання договору недійсним з підстав невідповідності його інтересам держави і суспільства мають застосовуватись лише наслідки його недійсності, встановлені частиною третьою статті 228 ЦК України, якщо у позові Позивач підставою для стягнення цих коштів зазначив саме частину першу статтю 216 ЦК України, а не частину третю статті 228 цього Кодексу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на частину першу статті 208 ГК України, яка визначає наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів зазначає, що у цій справі Ліцей просив суд стягнути з Підприємства на свою користь кошти на підставі частини першої статті 216 ЦК України, а суди попередніх інстанцій, визнавши недійсним Договір, стягнули з Підприємства кошти згідно із частиною третьою статті 228 цього Кодексу. При цьому, встановивши умисел на вчинення такого правочину лише у Відповідача, суди не звернули уваги на те, що за вказаною нормою суд не лише повинен повернути Позивачу все одержане Відповідачем за Договором, а й одержане Позивачем або належне йому на відшкодування виконаного за рішенням суду стягнути в дохід держави (фактично в частині третій статті 228 ЦК України закріплено двосторонню реституцію, але на користь держави), і таке стягнення в дохід держави відбувається в силу закону, а не залежить від наявності чи відсутності заявлення такої вимоги.

Вказане вище, на думку колегії суддів, свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, незважаючи на обґрунтування Ліцеєм позову статтею 216 ЦК України, яка передбачає двосторонню реституцію, фактично застосували односторонню, пославшись на частину третю статті 228 цього Кодексу, яка теж містить норму про «двосторонню реституцію на користь держави».

Колегія суддів вважає, що наразі відсутня стала судова практика щодо застосування статті 203, частини третьої статті 228 та частини першої статті 216 ЦК України, а також частини першої статті 208 ГК України. При цьому на розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій перебуває значна кількість справ з ідентичними до цієї справи предметом і підставами позову, а також Відповідачем, зокрема: № 918/1004/21, № 918/1063/21, № 918/1064/21, № 918/1016/21, № 918/1058/21 та інші.

Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним, колегія суддів КГС ВС виходила з такого.

У згаданій вище постанові Велика Палата Верховного Суду, дійшовши висновку про нікчемність відповідного договору, замість двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, задовольнила вимогу про повернення спірних земельних ділянок до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив (див. пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

На думку колегії суддів КГС ВС, як у справі № 923/196/20, так і у цій справі, спірним є питання про застосування наслідків недійсності / нікчемності договору. Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини виходячи з того, чи їх недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин) чи прямо не встановлена, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, визначених законом (оспорюваний правочин). При цьому визначені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину є загальними як для нікчемних, так і для оспорюваних правочинів.

Колегія суддів посилається на те, що ЦК України визначає такі загальні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція (абзац 2 частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга вказаної статті). Ці наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

На думку колегії суддів КГС ВС, закріплена в абзаці 2 частини першої статті 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення status quo у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які вони вчинили на його виконання. Саме тому за загальним правилом кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Таке взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та факту недійсності правочину і забезпечує поновлення попереднього становища сторін за наслідками недійсності відповідного правочину. Таке поновлення можливе тоді, коли майно, передане за вказаним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи саме двосторонню реституцію. Стаття 216 ЦК України не передбачає односторонньої реституції.

На переконання колегії суддів, установивши недійсність Договору згідно з частиною першою статті 216 ЦК України, суд повинен не тільки зобов`язати Відповідача повернути Позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі за рахунок бюджету) на користь Відповідача сплачені за майно кошти. Інше застосування частини першої статті 216 ЦК України не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін.

Колегія суддів вважає, що підхід, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, фактично нівелює інститут двосторонньої реституції, закріплений у статті 216 ЦК України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

Фундаментальне значення цього питання, на думку колегії суддів, полягає і в тому, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними із застосуванням наслідків їх недійсності суди, дотримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, неправильно застосовуватимуть статтю 216 ЦК України та порушуватимуть права іншої сторони в отриманні того, що вона передала на виконання правочину, визнаного недійсним, що є недопустимим.

Окрім наведеного, колегія суддів КГС ВС вважає, що існує необхідність у викладенні однозначного висновку Великої Палати Верховного Суду щодо того, хто може звертатися з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається порушення інтересів держави і суспільства, - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а в разі відсутності такого органу - прокурор, чи таке право мають й інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема, обґрунтують наявність порушених прав / інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 прийнято до розгляду справу № 918/1043/21 (провадження № 12-35гс23) за касаційною скаргою Приватного підприємства «Фірма «ДАН» на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 у справі за позовом Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства "Фірма "ДАН" про визнання недійсним договору та стягнення 199 850,40 грн.

Приймаючи справу до розгляду Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що колегія суддів КГС ВС, обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновку щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, посилалась на пункт 72 зазначеної постанови, в якому вказано, зокрема, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором позивачеві, відповідач не заявив. Натомість висновок про те, що приписи статей 216 і 228 Цивільного кодексу України забезпечують справедливий баланс між інтересами позивача та відповідача, який вимогу про повернення сплачених коштів не заявив, міститься в останньому реченні пункту 81.2 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Наведені у пунктах 27-34 цієї ухвали підстави, які стосуються необхідності відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, є достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У такому випадку згідно з приписами пункту 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Згідно ч.3 ст.195 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до п. 1, 2, 4, 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Статтею 177 ГПК України визначено завдання та строк підготовчого провадження.

Так, відповідно до ч.1 ст.177 ГПК України завданням підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно з приписами статті 181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

За змістом статті 182 ГПК України визначено, що підготовче засідання проводиться з повідомленням учасників справи, а також наведено дії, які здійснює суд у підготовчому засіданні з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Відповідно до ч.2 ст.182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про витребування додаткових доказів; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вимоги ч.3 ст.195 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на зміст та характер спірних правовідносин у цій справі, з метою повного та всебічного розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення до стадії підготовчого провадження.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 904/1071/24 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 918/1043/21.

Керуючись пунктом 7 частини 1 статті 228, статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі № 904/1071/24 зупинити до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 918/1043/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Суддя С.П. Панна