Рішення

від 29.04.2024 по справі 906/818/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/818/23

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: Гук А.Р., ордер серії АА №1262759 від 26.12.2022 (в режимі

відеоконференції);

від відповідача: Софина І.В., ордер серії АІ №1499812 від 23.11.2023 (в режимі

відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Компанії "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" в особі Представництва "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейр Карго Лайнз"

про стягнення 2489725,23 грн

Процесуальні дії по справі.

Компанія "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" в особі Представництва "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейр Карго Лайнз" про стягнення заборгованості за договором №125 від 17.05.2017 у розмірі 2489725,23 грн, з яких 1696951,75 грн основного боргу, 160489,79 грн пені, 80198,40 грн 3% річних та 552085,29 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 19.06.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків.

03.07.2023 на поштову адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 23.06.2023 (т.1, а.с.84-89).

Ухвалою суду від 18.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.08.2023.

Ухвалою суду від 21.08.2023 відкладено підготовче засідання на 11.09.2023.

Ухвалою суду від 11.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 09.10.2023.

09.10.2023 на адресу суду на виконання вимог ухвали від 11.09.2023 від представника позивача надійшла заява від 04.10.2023 з доказами часткової оплати боргу відповідачем та копіями авіаційних накладних (т.2, а.с.1-91).

Також 09.10.2023 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 06.10.2023, згідно з яким останній просив, зокрема, відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30400,00 грн (т.2, а.с.92-118).

Ухвалою суду від 09.10.2023 продовжено строк підготовчого провадження на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено підготовче засідання на 20.11.2023.

20.11.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 17.11.2023 (т.2, а.с.144-146).

У підготовчому засіданні 20.11.2023 оголошено перерву до 04.12.2023.

27.11.2023 на адресу суду від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив від 24.11.2023 (т.2, а.с.153-177).

Заяви сторін по суті спору прийнято до розгляду та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 04.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/818/23 до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 17.01.2024.

У зв`язку з оголошеною повітряною тривогою на території м. Житомира та Житомирської області та з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, працівників суду та суддів, 17.01.2024 судове засідання у справі №906/818/23 не відбулося (т.2, а.с.190). Ухвалою від 18.01.2024 розгляд справи по суті призначено на 21.02.2024.

20.02.2024 і 21.02.2024 на адресу суду від представників сторін надійшли клопотання від 20.02.2024 про відкладення розгляду справи з огляду на те, що сторони ведуть перемовини щодо укладання мирової угоди і потребують більше часу для комунікації, узгодження позиції та прийняття відповідного рішення (т.2, а.с.193-195, 196-198).

Ухвалою суду від 21.02.2024 відкладено розгляд справи по суті на 01.04.2024.

У судовому засіданні 01.04.2024 судом оголошено перерву до 29.04.2024.

Сторони не дійшли згоди щодо мирного врегулювання спору.

Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх у повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні повністю.

У судовому засіданні 29.04.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором №125 від 17.05.2017 зобов`язання щодо проведення розрахунків за отримані послуги з авіаперевезення вантажів у повному обсязі у встановлений строк; рахунки виставлялися після здійснення позивачем авіаційних перевезень вантажів, проданих агентом, рахунки є одночасно актами наданих послуг. Позивач стверджує, що відповідач, частково оплачуючи рахунки з 16.01.2021 по 11.11.2021, погодився з такими без зауважень і претензій, однак з 11.11.2021 припинив здійснювати будь-які платежі, а тому за ним утворилась заборгованість на суму 1696951,75 грн. Окрім того, позивач нарахував відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати (т.1, а.с.1-7).

Відповідач з позовними вимогами не погодився, вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з огляду на відсутність належних і допустимих доказів здійснення позивачем транспортування вантажів на суму, заявлену у позові; рахунки на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер; посилання позивача на Правила повітряних перевезень вантажів, затверджені наказом Державної авіаційної служби України від 19.11.2021 №1795, некоректні, оскільки такі набрали чинності 25.01.2022, тобто після «надання» позивачем послуг за рахунками від 10.12.2020, 11.01.2021, 26.01.2021, натомість слід керуватися Правилами повітряних перевезень вантажів, затвердженими наказом Державної авіаційної служби України від 14.03.2006 №186; позивачем не надано доказів факту «виставлення» рахунків у дати, зазначені у позовній заяві (такі могли бути надіслані в інший день, а обов`язок оплати розпочинається з дати направлення рахунку); додане позивачем листування не підтверджує викладені ним доводи (різняться дати рахунків у листуванні і у позовній заяві; у листуванні зазначено про оплату в доларах США, але розрахунки між сторонами здійснювалися у гривні, не вказано, щодо якого договору та щодо прострочення оплати яких саме послуг йдеться); позивачем не надано документів на підтвердження того, що саме після 11.11.2021 відповідач припинив оплату за рахунками. Поряд із цим відповідач не погодився з розрахунками заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки їх нарахування має здійснюватись за кожним рахунком окремо з урахуванням проведених часткових оплат, а не на загальну суму заборгованості за трьома рахунками (т.2, а.с.92-106).

Позивач у відповіді на відзив від 17.11.2023 вказав на те, що положення щодо визначення авіаційної накладної та підстав її складання у Правилах №186 повністю дублюють положення Правил №1795, тому аргументи відповідача у цій частині не мають значення; відповідач визнав своє зобов`язання, частково оплативши рахунки без зауважень та претензій; відповідач не надсилав позивачу жодних офіційних документів щодо оскарження розміру виставлених рахунків та не оспорював їх у відзиві (т.2, а.с.144-145).

Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив від 24.11.2023, у яких наполягав на тому, що єдиним доказом здійснення перевезення вантажу, тобто виконання умов укладеного між сторонами договору, може бути квитанція про одержання вантажу в письмовій формі або інший погоджений з перевізником документ, а не авіаційна накладна; у звіті по операціях позивача за банківським рахунком зазначено щодо часткової оплати на суму 231000,00 грн у той час, коли у позовній заяві зазначено про часткове погашення на суму 1151497,05 грн. Відповідач звернув увагу на те, що позивач просить здійснити оплату у січні 2021 року за авіаперевезення, що ще не відбулися на момент виставлення рахунку від 11.01.2021 №КВР202012600043-А, оскільки цей рахунок - від 11.01.2021, а зазначені у ньому авіаційні накладні за грудень 2021; при цьому до заяви від 04.10.2023 позивачем додано копії авіавантажних накладних за грудень 2020 року, а не за грудень 2021 року, які перелічені у рахунку від 11.01.2021 №КВР202012600043-А; у більшості з авіавантажних накладних суми не відповідають тим сумам, що вказані у рахунках на оплату.

Водночас відповідач стверджує, що позивач намагається стягнути кошти за одні і ті ж послуги двічі, позивач надав копію рахунку №КВР202101600039 від 09.02.2021, однак у позовній заяві посилався на інший рахунок №КВР202001600039 від 09.02.2021, рахунки №КВР202011600041 від 10.12.2020 і №КВР202012600043-А від 11.01.2021 виставлялись першочергово на фізичну особу ОСОБА_1 , зазначені у них номера авіавантажних накладних, їх дати та суми є абсолютно тотожними з тими, на які посилається позивач, при цьому доказів виставлення, направлення цих рахунків саме на відповідача не надано, відтак неможливо встановити дату та факт виникнення в останнього обов`язку щодо їх сплати, ОСОБА_1 у свою чергу здійснив оплату зазначених рахунків на суму 1561000,00 грн. Відтак, враховуючи доводи позивача про часткову оплату відповідачем за рахунками у розмірі 1151497,05 грн та оплату ОСОБА_1 фактично за тими ж самими рахунками в сумі 1561000,00 грн, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними (т.2, а.с.153-159).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

17.05.2017 між АТ "Люфтганза Карго А.Г.", що має зареєстроване представництво в Україні, (принципал) та ТОВ "Ейр Карго Лайнз" (агент) укладено договір №125 (далі - договір) (т.1, а.с.9-15), згідно з п.1.1 якого одна сторона (агент) здійснює продаж вантажних авіаперевезень на рейси другої сторони (принципалу), діючи від свого імені і за свій рахунок.

Відповідно до п.2.3 договору, принципал зобов`язаний: прийняти до перевезення вантаж, який відповідає вимогам п.2.3.2 Правил ІАТА «Вантажі, готові до транспортування», розділу 8.3 «Інформація перевізника» підрозділу «Люфтганза Карго А.Г. (LH/020)» (пп.2.3.6); здійснити транспортування вантажу до підтвердженого пункту призначення згідно «Умов контракту», зазначеним на зворотному боці авіанакладної та Правилам ІАТА (пп.2.3.7).

За змістом п.2.4 договору, при здійсненні операцій в рамках цього договору агент повинен діяти відповідно до політики продажів та інтересів принципала (пп.2.4.1). Агент зобов`язаний своєчасно перераховувати принципалу грошові кошти у відповідності до умов розрахунків, вказаних в розділі 3 цього договору (пп.2.4.8).

Згідно з п.3.1 договору, розрахунок між сторонами здійснюється один раз на місяць на підставі місячного рахунку, який виставляється принципалом. Оплата рахунку повинна бути проведена агентом не пізніше 15 днів з моменту його виставлення принципалом. Якщо згідно з рахунком агент є кредитором, то він виставляє зустрічний рахунок на оплату принципалу.

Сторони виставляють рахунки, а також проводять розрахунки в гривнях. Усі банківські витрати (комісії і збори), пов`язані зі здійсненням оплати, повністю оплачуються агентом (п.3.4 договору).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що у випадку порушення строків перерахування принципалу грошових коштів, встановлених п. 3.1 цього договору, агент несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення. В цьому випадку принципал отримує право не приймати вантаж або відстрочити день його відвантаження.

У випадку неможливості вирішити спір шляхом переговорів сторін, спір передається на розгляд до господарських судів відповідно до діючого законодавства України (п.5.2 договору).

Згідно з п.п.11.1, 11.2, 11.6 договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2017 року. Якщо за 30 днів до закінчення строку цього договору жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати договір, дія договору автоматично пролонгується на кожен наступний календарний рік. В частині виконання фінансових умов цей договір зберігає свою дію до повного закінчення розрахунків між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за період з листопада 2020 до січня 2021 здійснив авіаційні перевезення вантажів, проданих відповідачем, та виставив останньому рахунки (інвойси) на оплату за послуги на загальну суму 2848448,80 грн, а саме: №КВР202011600041 від 10.12.2020 на суму 1551865,47 грн; №КВР202012600043-А від 11.01.2021 на суму 1099601,01 грн; №КВР202101600039 від 09.02.2021 на суму 196982,32 грн (т.1, а.с.36-39).

На підтвердження здійснення авіавантажних перевезень позивач надав до справи копії авіаційних вантажних накладних (т.2, а.с.12-88).

Як вбачається з позовної заяви, з 29.03.2021 по 17.08.2021 між колекторським відділом позивача та директором (засновником) відповідача велося листування в електронній формі (т.1, а.с.43-74), що мало на меті вирішити спір шляхом переговорів, як передбачено п.5.1 договору, однак з 11.11.2021 відповідач перестав виходити на зв`язок і здійснювати будь-які платежі.

Згідно довідки позивача щодо боргу ТОВ «ЕЙР КАРГО ЛАЙНЗ» від 16.02.2022, з 16.01.2021 по 11.11.2021 відповідачем частково сплачено рахунки на загальну суму 1151497,05 грн (т.1, а.с.75), при цьому до матеріалів справи долучено звіт по операціях позивача на підтвердження перерахування відповідачем всього 231000,00 грн (т.2, а.с.3-9). У заяві від 04.10.2023 представник позивача зазначив, що надана лише частина банківських виписок у зв`язку з перебуванням голови представництва "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" та менеджера на військовій службі, що ускладнює їх доступ до банківських рахунків позивача та здійснення належної комунікації з представниками (т.2, а.с.2).

У свою чергу відповідач вказав на те, що рахунки (інвойси) №КВР202011600041 від 10.12.2020 на суму 1551865,47 грн та №КВР202012600043-А від 11.01.2021 на суму 1099601,01 грн (т.2, а.с.163-165) першочергово виставлялись позивачем на фізичну особу ОСОБА_1 , зазначені у них номера авіавантажних накладних, їх дати та суми є абсолютно тотожними з тими, на які посилається позивач, і були оплачені ОСОБА_1 на загальну суму 1561000,00 грн, про що свідчать копії дублікатів квитанцій №0.0.1944694762.1 від 16.12.2020, №0.0.1946935513.1 від 17.12.2020, №0.0.1948444916.1 від 18.12.2020, №0.0.1957393726.1 від 25.12.2020, №0.0.1957828519.1 від 25.12.2020, №0.0.1958465445.1 від 26.12.2020, №0.0.1958828911.1 від 27.12.2020, №0.0.1957828678.1 від 25.12.2020 (т.2, а.с.166-173), тобто позивач намагається стягнути кошти за одні і ті ж послуги двічі.

Представник позивача під час судового розгляду справи повідомив, що рахунки виставлялись на юридичну особу і могли бути продубльовані на ім`я керівника, засновника ОСОБА_1 ; сплачена останнім сума коштів зараховувалась насамперед за попередні боргові періоди, оскільки у призначеннях платежу не було вказано, за яким конкретно рахунком здійснюється проплата.

З огляду на викладені обставини, з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Ейр Карго Лайнз" основного боргу у розмірі 1696951,75 грн та 160489,79 грн пені, 80198,40 грн 3% річних, 552085,29 грн інфляційних втрат.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 ГК України).

Положеннями ст.ст.626, 627, 628, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення (ч.1 ст.908 ЦК України).

Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з термінами і визначеннями, наведеними у розділі 3 Правил повітряних перевезень вантажів, затверджених наказом Державної авіаційної служби України від 14.03.2006 №186 (тут і далі - Правила повітряних перевезень вантажів у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), послуги - усі дії, учинені перевізником або від імені перевізника індивідуально чи в комбінації, включаючи повітряне перевезення, відправлення (експедирування), фізичний розподіл, зберігання, обслуговування, транспортування наземним, морським (річковим) транспортом, обслуговування до пункту призначення. Транспортування (або перевезення) - окрема послуга або будь-яка комбінація послуг, що надаються перевізником (або від його імені). Якщо інше не встановлено в цих Правилах, під терміном "транспортування" слід розуміти перевезення вантажів, що здійснюється відповідно до договору перевезення, при якому згідно з визначенням сторін пункт відправлення і пункт призначення незалежно від того, була чи ні зупинка в перевезенні або перевантаження, розміщені або на території двох різних країн, або на території однієї країни, якщо узгоджена зупинка передбачена на території іншої країни, а також перевезення вантажів між двома пунктами, які розміщені на території України.

За приписами ч.ч.1-3 ст.98 Повітряного кодексу України, повітряні перевезення виконуються на підставі договору між авіаперевізником та пасажиром або вантажовідправником. Кожний договір повітряного перевезення та його умови засвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним перевізником або уповноваженими ним організаціями (агентами). Документами на повітряне перевезення при перевезенні вантажу є транспортна накладна (авіаційна вантажна накладна) у паперовому або електронному вигляді.

Транспортна накладна (авіаційна вантажна накладна) - оформлений вантажовідправником чи від його імені документ, у тому числі його електронний аналог (у разі застосування), який засвідчує укладення договору про перевезення і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у такому договорі (п.101 ч.1 ст.1 Повітряного кодексу України).

Авіаційна вантажна накладна (або транспортна накладна), згідно з абз.1 розділу 3 Правил повітряних перевезень вантажів, - документ, оформлений вантажовідправником чи від імені вантажовідправника, у тому числі його електронна копія (у разі застосування), який є свідченням укладання договору перевезення і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у ньому. Авіавантажна накладна еквівалентна повідомленню про відправлення і може використовуватися при перевезенні, як визначено в цих Правилах. Якщо цими Правилами не передбачено інше, під терміном "авіаційна вантажна накладна" розуміється також квитанція на отримання вантажу.

У пп.6.1.1, 6.1.2 п.6.1 розд.6 Правил повітряних перевезень вантажів також визначено, що при перевезенні вантажу видається авіавантажна накладна. Авіавантажна накладна підтверджує існування договору перевезення вантажу між перевізником і вантажовідправником, які зазначені в цьому документі, і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у цьому документі.

Проаналізувавши вищенаведені норми та укладений між сторонами договір, суд відхиляє як необґрунтовані твердження відповідача про те, що єдиним доказом здійснення перевезення вантажу є квитанція про одержання вантажу у письмовій формі або інший погоджений з перевізником документ, а не авіаційна накладна.

Відтак судом встановлено й матеріалами справи, зокрема авіаційними вантажними накладними (т.2, а.с.12-88), підтверджено, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором №125 від 17.05.2017 на суму 2848448,80 грн.

Доказів того, що відповідач не погодився з наданими позивачем послугами щодо авіаційного перевезення вантажів чи висловлював будь-які зауваження з приводу неналежного оформлення документів, незгоду із зафіксованими у них даними, матеріали справи не містять, більше відповідач частково сплачував спірні рахунки (т.1, а.с.75, т.2, а.с.3-9).

Враховуючи викладене і необхідність дотримання сторонами договірних відносин принципу «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), суд приходить до висновку, що відповідач прийняв надані позивачем послуги та погодився з виставленими рахунками до сплати, тому зауваження відповідача щодо невідповідності сум у більшості авіанакладних сумам, вказаним у рахунках, суд не приймає до уваги.

З тих же підстав та з огляду на долучені позивачем копії авіавантажних накладних саме за грудень 2020 року з аналогічними номерами, днями і місяцями їх видачі (т.2, а.с.12, 18, 21-25, 35, 40, 43, 50-53, 55-58, 63, 68, 73, 77, 80, 82-84, 86-87), що й у накладних, перелічених у рахунку №КВР202012600043-А від 11.01.2021 (т.1, а.с.38), і при цьому будь-яких інших сторонами не надано, суд критично оцінює аргументи відповідача стосовно того, що рахунок №КВР202012600043-А від 11.01.2021 виставлено за авіаперевезення, які ще не відбулися.

Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться і в ГК України. Так, ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч.2 ст.193 ГК України).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Як зазначалось вище, у п.3.1 договору №125 від 17.05.2017 сторони погодили, що розрахунок між ними здійснюється один раз на місяць на підставі місячного рахунку, який виставляється принципалом. Оплата рахунку повинна бути проведена агентом не пізніше 15 днів з моменту його виставлення принципалом.

Суд констатує, що відсутність доказів отримання відповідачем рахунку не звільняє його від обов`язку оплатити надані за договором послуги, оскільки за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити отримані послуги.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19.

Крім того, одним із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність, тому відповідач в разі неотримання рахунку з метою виконання свого обов`язку, передбаченого п. 3.1. договору, щонайменше мав повідомити позивача про причини неможливості оплати наданих послуг.

Відповідно до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зробила висновок про те, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що подані позивачем документи в обґрунтування здійснення авіаційних перевезень вантажів на суму 2848448,80 грн та відсутність їх оплати з боку відповідача на суму 1696951,75 грн є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на їх спростування.

Суд також враховує порядок розрахунків, визначений у п.3.1 договору, та пояснення представника позивача про те, що рахунки виставлялись на ТОВ "Ейр Карго Лайнз" і могли бути продубльовані на ім`я керівника та засновника товариства; що якщо у призначенні платежу не було вказано реквізити рахунку, то сплачена як товариством так і його керівником (засновником) сума коштів зараховувалась насамперед за попередні боргові періоди.

Станом на час розгляду справи відповідач свої зобов`язання щодо проведення розрахунків з позивачем за спірні послуги згідно виставлених рахунків не виконав, доказів оплати заборгованості в сумі 1696951,75 грн суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 1696951,75 грн основного боргу є правомірною, обґрунтованою, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 160489,79 грн пені, 80198,40 грн 3% річних та 552085,29 грн інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що у випадку порушення строків перерахування принципалу грошових коштів, встановлених п.3.1 цього договору, агент несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Окрім того, згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Враховуючи обізнаність відповідача з порядком розрахунків, визначеним у розділі 3, зокрема п.3.1, договору №125 від 17.05.2017, приймаючи до уваги, що керівнику, засновнику відповідача було відомо про спірні рахунки та виставлені суми до сплати, отже 15-денний строк для виконання зобов`язання з оплати починає свій перебіг з моменту виставлення рахунку - від дати рахунку.

Так, за рахунком №КВР202011600041 від 10.12.2020 оплата отриманих послуг мала бути проведена до 25.12.2020, за рахунком №КВР202012600043-А від 11.01.2021 - до 26.01.2021, за рахунком №КВР202101600039 від 09.02.2021 - до 24.02.2021.

За даними позивача, останній платіж за рахунками відповідач здійснив 11.11.2021, в загальному за рахунками були сплачено 1151497,05 грн (т.1, а.с.75). Доказів протилежного відповідач суду не надав, як не надав і власного контррозрахунку заборгованості.

Таким чином, перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок сум, що стягуються (т.1, а.с.4-6), та здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360» власний перерахунок, суд дійшов висновку про його правильність, арифметичну вірність, відповідність умовам договору та чинному законодавству, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 160489,79 грн пені, 80198,40 грн 3% річних та 552085,29 грн інфляційних втрат є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

За приписами ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст.ст.76, 77 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін проти України»).

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд зазначає, що інші доводи та заперечення сторін ретельно досліджені і вищенаведених висновків суду не спростовують.

Враховуючи встановлені обставини та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу станом на момент ухвалення даного рішення судом не розглядається у зв`язку з відсутністю доказів їх понесення позивачем.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейр Карго Лайнз" (вул. Гагаріна, буд. 18, м. Андрушівка, Андрушівський р-н, Житомирська обл., 13400, код ЄДРПОУ 40552488) на користь Компанії "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" (Аеропорт Франкфурт, гейт 21, будівля 322, 60546, місто Франкфурт-на-Майні, Німеччина, реєстраційний номер компанії HRB90085) в особі Представництва "Люфтганза Карго Акцієнгезелльшафт" (вул. Боричів Тік, 33/6А, м. Київ, 04070, Україна, код ЄДРПОУ 26612002) 1696951,75 грн основного боргу, 160489,79 грн пені, 80198,40 грн 3% річних, 552085,29 грн інфляційних втрат та 37345,88 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 06.05.24

Суддя Прядко О.В.

Друк:

1 - у справу;

2 - позивачу (рек.) (Україна, 04070,вул. Боричів Тік, 33/6А, м. Київ, код ЄДРПОУ 26612002);

+ представнику позивача на ел.пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1;

3 - відповідачу та його представнику (до ел.кабінетів).