Рішення

від 06.05.2024 по справі 420/2960/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2960/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванова Е.А., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного університету оборони України у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 28 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року та суми індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по липень 2019 включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період навчання з 28 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року та суми індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по липень 2019 включно;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік з урахуванням індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік з урахуванням індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 28 серпня 2017 року по 18 липня 2019 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці навчання, що передують місяцю закінченню навчання, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 за шість місяців, мотивуючи це тим, шо в серпні 2017 року його було зараховано слухачем інституту оперативного забезпечення та логістики Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського на денну форму навчання строком на два роки, та наказом №179 від 28.08.2017 року зараховано до списків особового складу університету на всі види забезпечення. Наказом Мінітсра оборони України №325 від 14.06.2019 року у зв`язку з закінченням інституту призначено заступником командира бригади з озброєння начальником технічної частини НОМЕР_1 окремої мотопіхотної бригади ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». З 18.07.2019 року по 07.04.2020 року перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 . Та протягом навчання інфляція грошового забезпечення йому відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась, також йому як учаснику бойових дій додаткова щорічна відпустка не надавалась, так само як й грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, та таку бездіяльність він вважає протиправною.

Ухвалою суду від 05.02.2024 р. у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 05.02.2024 року зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 09.04.2024 року поновлено провадження у справі.

28.02.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив у якому просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що на території України діє особливий період з березня 2014 року, а тому відповідно до п.17 ст.10-1 ЗУ №2011-ХХІІ відпустка не надається, крім того позивач в період з 28.08.2017р по 18.07.2019 року був слухачем денної форми навчання інституту державного військового управління Національного університету обороги України ім..Черняховського, а курсантам (слухачам) ВНЗ щороку надаються канікулярні відпустки: зимова тривалістю до 14 календарних днів та літня -30 календарних днів, а відтак додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік слухачам не надається. Також відповідно до Закону України «Про відпустки» та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено порядок перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів, тому невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься, та не замінюється грошовою компенсацією. Позивач не звільнявся з військової служби, а направлявся на нове місце військової служби та не втратив право отримати відпустку як учасник бойових дій за новим місцем проходження служби. Щодо індексації, то наказами Міністра оборони України в грудні 2015 року відбулось збільшення розміру премії та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тому грудень 2015 року є місяцем підвищення грошового забезпечення військовослужбовців випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. Вказує, що у нього відсутні підстави для застосування для обрахунку індексації позивачу січня 2008 року як базового місяця. Щодо середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.08.2017 року по 18.07.2019 року то враховуючи те, що позивач не звільнявся з військової служби з Національного університету обороги України, то відповідач не повинен сплачувати йому середнє грошове забезпечення. Стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати коли спірним питанням є не розмір виплати, а самого права особи на певні виплати при звільненні.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Дослідивши зміст заяв по суті справи, надані до суду письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Обставини справи.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних силах України та навчався як офіцер в Національному університеті оборони України ім.Івана Черняховського в період з 28.08.2017 року по 18.07.2019 року, після чого вибув для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_2 . Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 від 25.01.2016р.

У вказаний вище період він перебував на грошовому забезпеченні у відповідача та згідно довідки про розмір грошового забезпечення за період серпень 2017- липень 2019 року компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій не отримував та виплата індексації здійснювалась в грудні 2018р., січні, березні 2019р.у сумі 71,08грн. на місяць, та квітень-червень 2019р. по 134,47грн. на місяць та у липні 2019р -254,50грн. без застосування базового місяця січень 2008 року та суми індексації різниці за період з 01.03.2018р. по липень 2019 року не виплачувалась.

Також в період навчання відповідача у відповідача йому додаткова щорічна відпустка як учаснику бойових дій не надавалась.

Представник позивача звернувся в 2024 році до відповідача з претензією щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, та індексації грошового забезпечення, на що відповідач листом від 17.01.2024 року вих. №182/вихЗВГ/3 в цьому відмовив, з чим позивач не погодився та звернувся до суду з позовом.

Джерела права та висновки суду.

Щодо не виплати позивачу грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки за 2018рік як учаснику бойових дій, то суд враховує наступне.

Згідно положення п.12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України № 2011-XII (в редакції діючей на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток.

Так само у п.3 Розділу XXXI « Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року (зареєстрований в Міністерстві

юстиції України від 26червня 2018р. за № 745/32197) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно п.5 Розділу XXXI Інструкції Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Отже, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки виплачується тільки у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби.

Проте матеріали справи не містять доказів того, що позивач був звільнений з військової служби, та він про це не зазначає у позові, водночас з витягу з Наказу міністра оборони України №325 від 14.06.2019 року вбачається, що після закінчення навчання у відповідача він був призначений заступником командира бригади з озброєння начальником технічної частини окремої мотопіхотної бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ ЗСУ (а.с.20), тобто продовжив проходити військову службу.

При цьому суд також враховує, що предметом спору по справі не є оскарження не надання відповідачем додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій за 2018 рік.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного суду по зразковій справі №620/4218/18 від 21 серпня 2019 року, то обставини по цій справі не є релевантними, так як по зразковій справі позивач був звільнений з військової служби, а тому набув право на грошову компенсацію, тоді як по цій справі позивач з військової служби не звільнений до цього часу.

Та суд враховує правовий висновок Верховного суду по справі №620/4218/18 від 21 серпня 2019 року, в якій суд за аналізом правових норм вказав, «що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

32. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від05листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».

33. Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

34. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.»

Враховуючи викладене суд вважає, що позивач, як військовослужбовець у офіцерському званні, який до цього часу не звільнений з військової служби ще не набув право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2018рік, та його право на отримання такої ще не порушено, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, та зобов`язання нарахувати та виплатити вказану грошову компенсацію не підлягають задоволенню.

Щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 28.08.2017року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року та суми індексації різниці за період з 01.03.2018 року по липень 2019 року та зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію, то суд встановив наступне.

Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - «Закон №2011-ХІІ») держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абзац перший частини першої).

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (частина третя).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ (далі - «Закон №1282-ХІІ»).

Положеннями статті 1 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

З метою реалізації указаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - «Порядок №1078»).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати.

Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).

Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції від 15.09.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 року було внесено зміни та в абзаці другому пункту 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, цифри 101 замінено цифрами 103. Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою №77 від 11.02.2016 року - застосовується з 01.01.2016 року.

Питання визначення індексу споживчих цін (фактично базового місяця) врегульовано п.5 Порядку №1078.

Відповідно до абз.1 п.5 Порядку №1078 (зі змінами згідно постанови Кабміну України «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 29 січня 2014 року №36, які діяли до 01.12.2015 року) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів, місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Відповідно до п. 5 Порядку №1078 (зі змінами згідно постанови Кабміну України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 року №1013, яка застосовується з 01.12.2015 року) було встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Також, згідно п. 10-2 Порядку №1078 в редакції Постанови КМУ №1013 від 09.12.2015 року для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Аналіз норми пункту 5 Порядку №1078 дозволяє прийти до висновку, що до 01.12.2015 року будь-яке зростання доходів громадян, в тому числі військовослужбовців, мало наслідком зміну базового місяця для нарахування індексації. Таким чином, базовий місяць для обрахунку індексації не був прив`язаний до події зростання лише тарифних окладів працівника.

Редакція ж вказаної норми, яка діє з 01.12.2015 року, покладає обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовців) на підприємства, установи, організації у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації з урахуванням базового місяця, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання тарифних ставок (окладів).

Поряд із цим суд зазначає, що пунктом першим Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 року №1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.

При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців.

Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1-3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Отже, з прийняттям Постанови №1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015 року і включно до 01.03.2018 року, посадові оклади військовослужбовців не змінилися, а тому грудень 2015 року не є базовим місяцем для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28.08.2017 року по 28.02.2018 року.

Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку №1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.

Відтак, останнє підвищення окладу за посадою позивача відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації, став березень 2018 року.

Отже, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 28.08.2017 року до 28.02.2018 року.

Застосована судом правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.01.2022 року по справі №400/1118/21, які в силу ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судами.

А тому суд відхиляє аргументи відповідача, щодо правомірності врахування індексації із застосуванням базового місяця грудень 2015 року.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, що відповідачем вже було здійснено нарахування та виплату позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 28.08.2017р. до 28.02.2018 року та самостійно визначено базовий місяць червень 2015 року, то суд доходить висновку, що позовні вимоги визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 28.08.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року підлягають задоволенню, а порушені права позивача підлягають поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період навчання з 28.08.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпеченнясічень 2008 року.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Зазначена постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Відтак, березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку №1078 є місяцем підвищення доходів позивача. Вказана обставина сторонами у справі не заперечується.

Згідно із абзацом другим пункту п`ятого Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

При цьому, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0%, в липні 99,3%, в серпні 100,0%, в вересні 101,9%, в жовтні 101,7%.

Таким чином лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) було перевищено, отже у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. При цьому оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно було проводити з грудня 2018 року.

Разом з тим у контексті спірних правовідносин необхідно також звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці 1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Тобто норми абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Верховний Суд, зокрема у постанові від 23 березня 2023 року №400/3826/21, дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 суд повинен встановити:

розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Як вбачається з матеріалів справи різниця між виплаченим позивачу у лютому 2018 року та березні 2018 року грошового забезпечення склала у сумі 511, 20 грн. (12004,80 грн.- 11493, 60 грн.).

Також, для правильного вирішення спірних правовідносин слід визначити суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року, яка з урахуванням абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078, вираховується у спосіб множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділеного на 100 відсотків.

Актуальний розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», становив 1762 гривні.

Разом з цим, за нормативними правилами, які визначають проведення індексації доходів, розрахунок індексу наростаючим підсумком починається з наступного після перевищення порога місяця до чергового перевищення.

При кожному наступному перевищенні порога індексації приріст рахуватиметься за формулою:

ПІСЦн = ІСЦ1 х ІСЦ 2 х … - 100%, де:

ПІСЦн - приріст індексу споживчих цін, %;

ІСЦ1 - перевищення індексу споживчих цін уперше (розраховується наростаючим підсумком), %;

ІСЦ2 - перевищення індексу споживчих цін удруге (розраховується наростаючим підсумком), %.

При підрахунку показника ПІСЦ необхідно враховувати, що ІСЦ розраховується наростаючим підсумком. Також кількість ІСЦ залежить від того, скільки разів було перевищено поріг індексації за розглядуваний період (звісно, не перерваний підвищенням зарплати). Наприклад, ІСЦ перевищив поріг один раз - отже слід враховувати лише ІСЦ1, двічі - ІСЦ1 та ІСЦ2, тричі ІСЦ1, ІСЦ2, ІСЦ3 тощо.

За офіційними даними Державної служби статистики України за період з січня 2008 року по березень 2018 року (https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) поріг індексації перевищував 38 разів, а саме:

у 2008 році - 9 разів: січень-травень, вересень-грудень;

у 2009 році - 5 разів: січень, лютий, березень, червень, листопад;

у 2010 році - 4 рази: січень, лютий, серпень, вересень;

у 2011 році - 3 рази: січень, березень, квітень;

у 2012 році поріг індексації не перевищував 101%;

у 2013 році поріг індексації не перевищував 101%;

у 2014 році - 8 разів: березень-червень, вересень-грудень;

у 2015 році - 8 разів: січень-травень, вересень-листопад;

у 2016 році - 1 раз: квітень;

у 2017 році поріг індексації не перевищував 103%;

у січні - березні 2018 року поріг індексації не перевищував 103%.

Таким чином, розрахунок величини приросту індексу споживчих цін за вказаний період має наступний вигляд: 2008 рік: 1,027*1,038*1,031*1,013*1,002 (1,008*0,995*0,999)*1,011*1,017*1,015*1,021* 2009 рік: 1,029*1,015*1,014*1,014 (1,009*1,005)*1,011*1,014 (0,999*0,998*1,008*1,009)*1,011* 2010 рік: 1,018*1,019*0,993 (1,009*0,997*0,994*0,996*0,998)*1,012*1,029*1,016 (1,005*1,003*1,008)* 2011 рік: 1,01*1,009*1,014*1,013*1,009 (1,008*1,004* НОМЕР_2 ) * березень 2014 року-грудень 2014 року: 1,022*1,033*1,038*1,01*1,012(1,004*1,008)*1,029*1,024*1,019*1,03 * 2015 рік-березень 2016 року:1,031*1,053*1,108*1,14*1,022*0,986 (1,004*0,99*0,992)*1,023*0,987*1,02*1,022 (1,007*1,009*0,996*1,01) * квітень 2016: 1,035 * травень 2016-березень 2018: 1,245 (1,001*0,998*0,999*0,997*1,018*1,028*1,018*1,009*1,011*1,01*1,018*1,009*1,013*1,016*1,002*0,999*1,02*1,012*1,009*1,01*1,015*1,009) = 253,30%.

Отже, величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року складала 253,30%.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 22 червня 2023 року по справі №520/6243/22.

З урахування вищевикладеного, та також з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складала 1762 грн.*253,30%= 4 463,15 грн.

Оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року склав 511,20 грн., що не перевищує суму можливої індексації, позивач мав право на отримання щомісячної індексації - різниці за період з 01.03.2018 року по 18 липня 2019 року включно у розмірі 3951,95грн. щомісячно до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.

З огляду на встановлені судом обставини, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованому розмірі 3951,95 грн. в період з 01.03.2018 року по 18 липня 2019 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

З огляду на встановлені судом обставини суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 18.07.2029 року включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Також задля відновлення прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача суми індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.07.2019 року відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 з урахуванням раніше виплачених сум.

Стосовно позовних вимог позивача в частині нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період 28.08.2017 по 18.07.2019 року виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці навчання що передують місяцю закінчення навчання відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року за шість місяців, то суд вважає, що вони не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції чинної на час здійснення виплати індексації грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.

Проте як встановлено раніше судом позивач не був звільнений з військової служби після закінчення навчання у відповідача, а призначений на посаду до іншої військової частини.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється:

громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом;

іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно ст.4 Закону України №2232 Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:

призову громадян України на військову службу;

прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

На час проходження навчання позивач проходив військову службу за контрактом.

Згідно ч.7 та ч.13 ст.6 Закону України №2232 порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.

Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.

Відповідно до п.6 та п.7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно п.п. 4) п.82 Порядку №1153/2008 призначення військовослужбовців на посади здійснюється у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти із звільненням з посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.

Відповідно до п. 84 Порядку №1153/2008 випускники вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти призначаються на відповідні вакантні посади безпосередньо після закінчення навчання у цих навчальних закладах, за винятком випускників, які зараховуються у розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 , направляються до інших військових формувань та відряджаються до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти із залишенням на військовій службі.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що направлення позивача після закінчення навчання для проходження військової служби до іншої військової частини не є звільнення його працедавцем в розумінні ст.116 КЗпП України, так як його військова служба після цього продовжилась, а тому до відповідача не може застосовуватися відповідальність передбачена ст.117 КЗпП України.

Водночас це не позбавляє позивача права на звернення до відповідача за отриманням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», проте така вимога позивачем у позові не висувались та не є предметом спору.

Таким чином, у суду відсутні підстави зобов`язувати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок, оскільки відповідний обов`язок виникає тільки в разі звільнення працівника без повного розрахунку на день звільнення, отже відповідні позовні вимоги є передчасними, та відомосте проте що вони права позивача будуть порушені в майбутньому матеріали справи не містять, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI (далі Закон №5076-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1 ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

На підтвердження понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу надано такі документи: Договір про надання правничої допомоги від 01.12.2023 року, акт приймання-передачи виконаної роботи від 21.12.2023 року, платіжна інструкція від 26.12.2023року на суму 9000грн.

Згідно п. 4 .1 Договору за надання правничої допомоги яка є предметом Договору клієнт сплачує адвокату грошову винагороду у розмірі 9000грн.

Згідно акту приймання-передачи виконаної роботи від 21.12.2023 року вбачаються такі надані послуги:

- усна консультація, вивчення документів, формування правової позиції, збирання доказів та підготовка позовної заяви та їх вартість складає 9000грн.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд вказує на те, що справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, що також свідчить про не значну складність справи.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у цьому випадку має бути стягнутий у розмірі який просить стягнути представник позивача -3 000,00 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Національного університету оборони України задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 28 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року та суми індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по липень 2019 включно.

Зобов`язати Національний університет оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період навчання з 28 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року та суми індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2019 включно.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Національного університету оборони України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст..ст.293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 .

Відповідач: Національний університет оборони України (03049, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 28) код ЄДРПОУ 07834530.

СуддяІванов Е.А.