Рішення

від 07.05.2024 по справі 754/2563/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2391/24

Справа №754/2563/24

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення виготовлено 07.05.2024)

07 травня 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя: О. Грегуль, секретар судового засідання: І. Вакуленко, справа № 754/2563/24

ОСОБА_1 - позивач

ОСОБА_2 - відповідач

Вимоги позивача: визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

Селецька О.В. - адвокат позивача

ВСТАНОВИВ:

Позивачем подано позов з проханням визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 посилаючись на те, що відповідач за місцем реєстрації не проживає понад шестимісячний строк без поважних причин, а саме з 2017 року.

Ухвалою суду від 23.02.2024 у справі № 754/2563/24 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Чотирма ухвалами суду від 23.02.2024 у справі № 754/2563/24 витребувано докази.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», оголошення на сайті суду (виклик відповідача), а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні позивач позов підтримав і не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності відповідачів.

Відповідачі судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності відповідача.

Вислухавши адвоката позивача, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 02.02.2021 позивач з 13.05.2016 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно наданої на запит суду інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 22.02.2024 відповідач з 14.01.2014 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи про не проживання відповідача за місцем реєстрації підтверджуються трьома актами ЖЕД № 319 від 07.06.2023, від 21.09.2023, від 20.12.2023.

Згідно наданого на запит суду листа Деснянського УПГУНП у м. Києві від 06.03.2024 відповідачі з 2017 року по теперішній час до органів поліції за місцем реєстрації не звертався.

Згідно наданого на запит суду листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 05.03.2024 відповідач із заявами до житлових органів за місцем реєстрації не звертався.

Згідно наданого на запит суду листа КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва від 08.03.2024 відповідач за місцем реєстрації з 2017 по теперішній час за медичною допомогою не звертався.

Згідно наданого на запит суду листа АТ «Укрпошта» від 22.02.2024, останнє не повідомило про отримання/відправлення відповідачем поштової кореспонденції за місцем реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Згідно позиції ЄСПЛ відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.). Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Будь-яких конкретних правових доказів про те, що він за місцем реєстрації не проживає менше шести місяців або про те, що понад шість місяців він не проживає за місцем реєстрації з поважних причин, а також про наявність у нього наміру проживати в квартирі за місцем реєстрації або про наявність у нього домовленості з наймодавцем спірного житла, яка б свідчила про збереження за ним права на житло понад шестимісячний строк, відповідач суду не надав.

За таких обставин позов задовольняється.

При поданні позову позивачем судовий збір не сплачувався, як особою, якій визначено першу Б групу інвалідності довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 29.07.2013.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суду не надано доказів про звільнення відповідача від сплати судового збору.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави: 1211,20 грн. - судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: