Рішення

від 25.04.2024 по справі 208/3962/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №208/3962/23

Провадження №2/522/1701/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі судового засідання Байчура А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна торгова компанія»</a>, за участю третьої особи Головного сервісного центра МВС Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

10 травня 2023 року представник позивача звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з заявою про визнання права власності на мотоцикл марки Musstang МТ200-10, двигун № НОМЕР_1 , рама № НОМЕР_2 , який був придбаний ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на підставі довідки-рахунок Серія ВІА №591009 від 21.08.2014 року ТОВ «Південна торгова компанія».

Позовна заява обґрунтована тим, що 28 березня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Територіального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області, однак йому було відмовлено у реєстрації транспортного засобу з тих підстав, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №941 від 18 листопада 2015 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів» з 18 листопада 2015 року довідка-рахунок не є документом, який підтверджує право власності на транспортний засіб. У зв`язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року матеріали цивільної справи № 208/3962/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Південна торгова компанія», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Головний сервісний центр МВС Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області (філія ГЦС МВС) Територіальний сервісний центр МВС №1244 про визнання права власності передав за підсудністю до Приморського районного суду міста Одеси.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2023 року справа передана для розгляду судді Свяченій Ю.Б.

Ухвалою суду від 04 липня 2023 року відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 03 жовтня 2023 року.

У судовому засідання 03 жовтня 2023 року на відеозв`язку був присутній представник третьої особи. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося від позивача з відміткою про отримання 05.09.2023 року. Згідно довідки про доставку повідомлення у додаток «Viber» «Судова повістка-повідомлення про судове засідання на 03.10.2023 року ОСОБА_1 на номер телефону НОМЕР_4 доставлена 05.07.2023 року. Представник третьої особи залишив питання про продовження розгляду справи на розсуд суду. Суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 21 листопада 2023 року.

У судовому засідання 21 листопада 2023 року на відеозв`язку були присутні представник позивача та представник третьої особи. Представник відповідача 20 листопада надав до суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та надання відзиву на позовну заяву. Судове засідання перенесено на 29 січня 2024 року.

В судове засідання 29 січня 2024 року сторони не з`явилися, про дату і час судового засідання повідомлялися, причини неявку суду не повідомили. Судовий розгляд перенесено на 15 лютого 2024 року.

В судове засідання 15 лютого 2024 року сторони не з`явилися, про дату і час судового засідання повідомлялися. Від представника позивача 14 лютого 2024 року до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував. Інші учасники про причини неявку суду не повідомили. Сторонам направлялися судові повістки та розміщено оголошено на сайті суду. Судовий розгляд перенесено на 25 квітня 2024 року.

У судове засідання 25 квітня 2024 року сторони не з`явилися, про дату і час судового засідання повідомлялися, причини неявки не повідомили. Учасникам направлялися судові повістки та розміщено оголошено на сайті суду.

З`ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 21 серпня 2014 року ОСОБА_2 придбав у ТОВ «Південна торгова компанія» мотоцикл марки Musstang МТ200-10, двигун № НОМЕР_1 , рама № НОМЕР_2 свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_5 вартістю 6400,00 грн., що підтверджується довідкою-рахунком Серії ВІА №591009 від 21.08.2014 року.

28 березня 2023 року позивач звернувся до Територіального сервісного центру МВС №1244 ГСЦ МВС регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області, однак сервісним центром йому було відмовлено у реєстрації транспортного засобу з тих підстав, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №941 від 18 листопада 2015 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів» з 18 листопада 2015 року довідка-рахунок не є документом, який підтверджує право власності на транспортний засіб. Однак, як зазначив в позовній заяві представник позивача, на час придбання ОСОБА_2 мотоцикла довідка-рахунок значилася у переліку документів, які підтверджують право власності та на підставі яких Регіональні сервісні центри МВС здійснюють реєстрацію транспортних засобів.

Постановою Кабінету міністрів України №941 від 18 листопада 2015 року «Про внесення змін до деяких постанов КМУ з питань реєстрації транспортних засобів» довідку-рахунок виключено з переліку документів, які використовуються для здійснення операцій з транспортними засобами.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 41 Конституції України та стаття 319 ЦК України зазначають, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та право власності є непорушним та кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

За приписами ст. 16, 328 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі і визнання права; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 391 Цивільного Кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо, крім іншого, це право не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним (власником) документа, який засвідчує його право власності.

Підпунктом 2 п. 8 зазначеного Порядку встановлено, що документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про дорожній рух», державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Порядок № 1388, який є обов`язковим для всіх власників транспортних засобів, встановлює єдину на території України процедуру державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 1388 (в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання. отримання, ввезення, митного оформлення (правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договори купівлі-продажу транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб`єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб`єктів уповноваженою особою; договір комісії між власником транспортного засобу і суб`єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб`єкт господарювання, які підписані від імені суб`єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб`єктами господарювання, що здійснюють оптову та або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу; свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати; рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів чи особами, уповноваженими управляти таким майном; рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин; довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску; акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане органом доходів і зборів посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договір фінансового лізингу; акт про проведені електронні торги або постанова та акт про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем; договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений за результатами прилюдних торгів (аукціону) або електронних торгів, за яким продавцем виступає Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Таким чином, даною нормою встановлено вичерпний перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин.

За відсутності правовстановлюючого документу, визначеного даним переліком, державна реєстрація транспортного засобу не проводиться.

18 листопада 2015 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 941 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів», яка безпосередньо стосується скасування використання довідки-рахунка при купівлі-продаж та оформленні транспортних засобів.

В зв`язку з цим, з 18 листопада 2015 року довідка-рахунок не є документом - підставою для здійснення операцій з транспортним засобами та не підтверджує право власності.

Відтепер документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені та засвідчені в установленому порядку:

- договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках;

- укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

- нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

- договори купівлі-продажу нових транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб`єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб`єктів уповноваженою особою і скріплені печаткою;

- свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати;

- рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів чи особами, уповноваженими управляти таким майном;

- рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність.

Згідно пункту 7 Порядку № 1388, власники транспортних засобів та особі що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представник зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти днів після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів, що позивачем зроблено не було. З моменту придбання транспортного засобу позивачем у 2014 році, до звернення останнього до сервісного центру МВС пройшло 9 (дев`ять) років, що перевищує загальну позовну давність тривалістю у 3 (три) роки встановлену статтею 257 Цивільного кодексу України.

Отже, сервісні центри правомірно відмовляють у реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів (з видачею свідоцтва про реєстрацію) в підставі довідки - рахунку.

Такий висновок щодо застосування норм права викладений постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 803/336/1 провадження № К/9901/10604/18. Відповідно до частини 5 статті 13 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності і транспортний засіб, помилково вважає, що Головний сервісний центр МВС Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області не визнає його право власності і транспортний засіб. ГСЦ МВС, як державний орган реєстрації, діє до обов`язкових вимог Порядку №1388, згідно з пунктом 3 якого державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС з метою здійснення контролю за відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимога стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайної стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню протиправних дій.

Згідно статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна має пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Однак, позивач не зазначає інформацію про таку особу, не надає відповідних доказів та не залучає її до участі в справі.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у спорі про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 145/145/17.

Третьою особою зазначено Головний сервісний центр МВС Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області, який не є суб`єктом спірних матеріально-правових цивільних відносин, а є в даному випадку суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний виконувати обов`язкові вимоги чинного спеціального законодавства при здійсненні державної реєстрації транспортних засобів.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що позивачем не було надано належні докази на підтвердження своїх тверджень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно постанови КМУ «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» № 1388 від 07 вересня 1998 року (зі змінами) власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в уповноважених органах МВС, крім документа, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів, що мають ідентифікаційні номери, що підтверджують правомірність їх придбання (договір купівлі-продажу), подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою уповноваженого органу МВС про зняття транспортного засобу з обліку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

При таких обставинах суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 18, 204, 214, 319, 321, 328, 335, 344, 391, 392, 639 ЦК України, Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна торгова компанія»</a>, за участю третьої особи Головного сервісного центра МВС Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області про визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Ю. Б. Свячена

25.04.24