Ухвала

від 06.05.2024 по справі 909/402/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/402/24

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

06.05.2024 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишина В. В., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія"

(вул. В. Івасюка, буд. 62, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський район,

Івано-Франківська область,76020)

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області

(вул. Сахарова, буд. 34, м. Івано-Франківськ, 76014)

до відповідача: Державного кадастрового реєстратора Відділу № 5 Управління надання

адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру

у Вінницькій області Ільченко Наталії Володимирівни

(вул. Вірменська, буд. 19, м. Могилів-Подільський,

Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24000)

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

(вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027)

про визнання дій Державного кадастрового реєстратора Відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ільченко Наталії Володимирівни протиправними (незаконними), скасування державної реєстрації зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:06:001:008,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою (вх. № 3944/24 від 29.04.2024) до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Державного кадастрового реєстратора Відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ільченко Наталії Володимирівни, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій просить суд визнати дії Державного кадастрового реєстратора Відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ільченко Наталії Володимирівни протиправними (незаконними), скасувати державну реєстрацію зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:06:001:008.

Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач зазначає, що технічна документація щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2610400000:06:001:0008 розроблена з порушенням вимог чинного законодавства, а наявність протиправного, на переконання позивача, запису про державну реєстрацію зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки порушує права позивача, оскільки позбавляє ТОВ "Карпатська нафтова компанія" можливості відведення земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування майнового комплексу, який належить Товариству на праві приватної власності.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

При цьому, як слідує зі змісту рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Така правова позиція наводиться у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 520/4702/19.

Так, в силу статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.

У постанові від 14.12.2023 у справі № 420/7433/23 Верховний Суд наголошував, що судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі № 140/1568/23 зазначено, що вимога щодо того, що суд має бути "встановленим законом", є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві, наприклад пункт 1 статті 5 ("відповідно до процедури, встановленої законом" та "законний" арешт або затримання), пункт 2 статті 8 ("у відповідності з законом"), підпункти 2 статей 9, 10 та 11 ("встановлені законом"), пункт 2 та пункт 4 статті 2 Протоколу № 4 ("згідно із законом") та пункт 1 статті 4 Протоколу № 7 ("відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави").

Об`єднана палата наголошувала, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Отже, не маючи повноважень на здійснення судочинства в певному провадженні, суд діятиме всупереч чітким процесуальним нормам, що не відповідало б принципу юридичної визначеності та обов`язковості (остаточності) рішень та спричинило б порушення статті 6 Конвенції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Відповідно до пунктів 6, 10, 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

За наведеним у пункті 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначенням суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб і суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З вищенаведеного констатується, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Наведені висновки вказані в постанові Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 440/3548/23.

Частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України визначено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Абзацом 1 частини 3 статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Відповідно до частини 4 статті 20 Земельного кодексу України, при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Нормами частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частинами 1, 4 статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Статтею 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, назв, адрес будівель, споруд та інженерних мереж, ідентифікаторів об`єктів будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; відомості про заходи щодо охорони земель і ґрунтів; нормативна грошова оцінка; частину земельної ділянки, на якій може проводитися гідротехнічна меліорація; відомості про назву, код (номер) меліоративної мережі, яка забезпечує гідротехнічну меліорацію відповідної земельної ділянки; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку; відомості про земельні ділянки, забруднені вибухонебезпечними предметами.

Процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначає Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051).

Пунктом 4 Порядку № 1051 визначено, що ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр. Функції адміністратора Державного земельного кадастру виконує визначене Держгеокадастром за погодженням з Мінагрополітики державне підприємство або державна установа, що належить до сфери управління Держгеокадастру.

Пунктом 117 Порядку № 1051 закріплено, що відомості (зміни до них) про зареєстровані земельні ділянки вносяться до Державного земельного кадастру в разі внесення:

1) змін до відомостей про земельну ділянку, па яку відповідно до цього Порядку відкрито Поземельну книгу;

2) нових (додаткових) відомостей про земельну ділянку, на яку відповідно до цього Порядку відкрито Поземельну книгу;

3) змін до відомостей про земельну ділянку, на яку відповідно до цього Порядку Поземельна книга не відкривалася, га/або нових (додаткових) відомостей про земельну ділянку.

Відповідно до пункту 1211 Порядку № 1051, внесення до відомостей про земельну ділянку змін щодо її цільового призначення здійснюється згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок, Класифікатором видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правилами їх застосування, наведеними у додатках 58 - 60.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до пункту 1 цього Положення, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 603 від 23.12.2021 "Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру" затверджено, зокрема, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідно до пункту 1 яких Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Згідно з означеними Положеннями, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Тож державна реєстрація змін цільового призначення земельної ділянки шляхом внесення до Державного земельного кадастру передбачених законом відомостей про цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) земельної ділянки є результатом реалізації органами Держгеокадастру належних їм контрольних функцій у сфері управлінської діяльності.

При цьому, за змістом частини 1, абзаців 1, 2 частини 2, частин 9, 10 статті 791 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Зміст вищенаведених норм також засвідчує, що державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не є тотожним поняттю "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вжитому у пункті 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Така правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 640/10412/21, від 11.03.2024 по справі № 480/749/23, від 26.03.2024 у справі № 440/3548/23.

При цьому, суд приходить до висновку, що прийняття рішення щодо державної реєстрації змін цільового призначення земельної ділянки або відмови у здійсненні такої реєстрації саме собою не породжує виникнення жодних речових прав на цю земельну ділянку.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2022 у справі № 802/1840/18-а сформував схожий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах про те, що дії стосовно державної реєстрації земельної ділянки спрямовані для визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та не стосуються реєстрації речових прав на неї.

Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 26.03.2024 у справі № 440/3548/23 підкреслила, що адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Зазначений висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16.

Окрім цього, відповідно до висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 128/3751/14-а, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Як вбачається з досліджених судом матеріалів позову, станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин за позивачем не зареєстровано жодних речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 2610400000:06:001:008.

Обставини цієї справи не підтверджують, що внаслідок проведеної відповідачем у спірних правовідносинах та оскарженої позивачем державної реєстрації змін цільового призначення земельної ділянки відбулись зміни або припинення цивільних відносин, відбувся вплив на цивільні права та обов`язки учасників цієї справи.

Відтак, суд приходить до висновку, що цей спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач у спірних правовідносинах реалізував наявні у нього за законом контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Спору про речове право у справі, що розглядається, не виникло.

Схожі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах вказані у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 640/10412/21, від 29.09.2022 у справі № 160/15715/20, від 26.03.2024 у справі № 440/3548/23.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, подана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, що в силу вимог пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

На виконання вимог частини 6 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд роз`яснює позивачу, що вказаний позов має бути поданий до місцевого адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в разі відмови у відкритті провадження у справі.

Отже, позивач вправі звернутися до Господарського суду Івано-Франківської області з клопотанням про повернення йому судового збору, сплаченого за розгляд даної позовної заяви.

При цьому, слід зауважити, що у зв`язку із зверненням Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія" із позовною заявою шляхом її формування у системі "Електронний суд", суд не здійснює фактичне повернення заявнику відповідної заяви.

Керуючись статтями 4, 20, 45, 175, 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія" до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Державного кадастрового реєстратора Відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ільченко Наталії Володимирівни, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій Державного кадастрового реєстратора Відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ільченко Наталії Володимирівни протиправними (незаконними), скасування державної реєстрації зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:06:001:008.

2. Роз`яснити про право Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія" звернутися з даним позовом до адміністративного місцевого суду.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

4. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її підписання шляхом подання апеляційної скарги до Західного апеляційного господарського суду.

5. Ухвала підписана - 06.05.2024.

Суддя В. В. Михайлишин