ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
07.05.2024Справа № 910/2699/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Карго», м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ФЕМ», м.Київ
про стягнення 146 060,80 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спец Карго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ФЕМ» про стягнення заборгованості в сумі 146 060,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №1001/1 від 10.11.2023 в частині своєчасної оплати попередньо оплаченого товару.
Ухвалою від 11.03.2024 позовну заяву було залишено без руху; встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
12.03.2024 представником позивача було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням такого.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Як встановлено судом станом відповідачем електронного кабінету в підсистемі електронний суд зареєстровано не було.
Частиною 10 ст.165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.
З метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, судом було направлено ухвалу про відкриття провадження у справі на адресу місцезнаходження юридичної особи, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03039, м.Київ, вул..Байкова, буд.7.
Судом було враховано, що за приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Конверт з ухвалою суду про відкриття провадження було повернуто на адресу господарського суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
ВСТАНОВИВ:
10.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спец Карго» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ФЕМ» (постачальник) було укладено договір поставки №1001/1, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати у визначений термін у власність покупцеві будівельні матеріали, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його.
Найменування, номенклатура, вартість, кількість, технічні характеристики товару вказуються у специфікаціях на товар (додаток №1), які є невід`ємною частиною цього договору. Товар, що поставляється за цим договором, повинен бути новим (якими не користувалися раніше постачальником або іншою особою) (п.1.2 договору №1001/1 від 10.01.2023).
Згідно п.1.4 договору №1001/1 від 10.01.2023 у разі неможливості виконати зобов`язання з постачання товару, постачальник зобов`язаний не пізніше ніж за 3 банківські дні до дати закінчення терміну поставки, зазначеного в п.2.2 цього договору, письмово повідомити про це покупця, а також негайно (протягом 2-х банківських днів з моменту встановлення постачальником неможливості поставки, однак не пізніше 2-х банківських днів з дати направлення вищевказаного повідомлення покупцю) в повному обсязі повернути покупцю кошти, отримані постачальником в якості попередньої оплати вартості товару.
У п.2.2 договору №1001/1 від 10.01.2023 вказано, що постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару протягом 5 календарних днів з дати здійснення покупцем попередньої оплати товару.
Згідно п.3.1 договору вартість товару вказується у специфікаціях на товар, що є невід`ємною частиною цього договору.
У п.3.2.1 договору №1001/1 від 10.01.2023 вказано, що 100% вартості товару покупець сплачує на умовах попередньої оплати протягом п`яти банківських днів з моменту підписання відповідної специфікації та отримання оригіналу рахунку-фактури від постачальника.
Згідно п.7.3 договору №1001/1 від 10.01.2023 у разі невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань, передбачених п.п.2.3 цього договору, має право вимагати повернення всіх коштів, сплачених постачальником за цим договором (пов`язаних з постачанням товару, зобов`язання за ним не виконано постачальником) і відшкодування збитків.
Цей договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом двох років (п.10.1 договору №1001/1 від 10.01.2023).
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договір №1001/1 від 10.01.2023и у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1001/1 від 10.01.2023 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.
Як свідчать матеріали справи, в межах договору №1001/1 від 10.01.2023 сторонами було узгоджено специфікацію від 10.11.2023 на поставку товару на суму 146 060,80 грн.
На оплату товару за вказаною специфікацією постачальником було виставлено рахунок-фактуру №СФ-101101 від 10.11.2023 на суму 146060,80 грн.
15.11.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Спец Карго» було здійснено попередню оплату за специфікацією від 10.11.2023 до договору №1001/1 від 10.01.2023 на загальну суму 146060,80 грн.
Проте, як вказує позивач, відповідачем свій обов`язок з поставки попередньо оплаченого товару виконано не було, що і стало підставою для звернення до суду з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ФЕМ» про стягнення попередньої оплати в сумі 146 060,80 грн.
Оцінюючи доводи позивача та долучені до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Карго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ФЕМ» про стягнення заборгованості в сумі 146 060,80 грн. При цьому, суд виходить з такого.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Наразі, обставини невиконання відповідачем свого обов`язку з поставки попередньо оплаченого позивачем товару в повному обсязі й неповернення частини суми попередньої оплати і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.
У цьому зв`язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару.
До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (п.74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.
Судом встановлено, що у п.2.2 договору №1001/1 від 10.01.2023 вказано, що постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару протягом 5 календарних днів з дати здійснення покупцем попередньої оплати товару.
Згідно п.3.1 договору вартість товару вказується у специфікаціях на товар, що є невід`ємною частиною цього договору.
У п.3.2.1 договору №1001/1 від 10.01.2023 вказано, що 100% вартості товару покупець сплачує на умовах попередньої оплати протягом п`яти банківських днів з моменту підписання відповідної специфікації та отримання оригіналу рахунку-фактури від постачальника.
Судом також було встановлено, що в межах договору №1001/1 від 10.01.2023 сторонами було узгоджено специфікацію від 10.11.2023 на поставку товару на суму 146 060,80 грн.
На оплату товару за вказаною специфікацією постачальником було виставлено рахунок-фактуру №СФ-101101 від 10.11.2023 на суму 146060,80 грн.
15.11.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Спец Карго» було здійснено попередню оплату за специфікацією від 10.11.2023 до договору №1001/1 від 10.01.2023 на загальну суму 146060,80 грн.
Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк поставки товару згідно специфікації від 10.11.2023 на поставку товару за договором №1001/1 від 10.01.2023, настав.
Проте, товар попередньо оплачений позивачем відповідачем у строки, що обумовлені договором №1001/1 від 10.01.2023, поставлено так і не було.
Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем обставин поставки позивачу попередньо оплаченого товару чи повернення суми попередньої оплати доведено не було.
За таких обставин, з огляду на вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Карго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ФЕМ» про стягнення заборгованості в сумі 146 060,80 грн.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Карго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ФЕМ» про стягнення заборгованості в сумі 146 060,80 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ФЕМ» (03039, місто Київ, вулиця Байкова, будинок 7, ЄДРПОУ 39323497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Карго» (03194, Україна, місто Київ, Б. Кольцова, будинок, 14д, офіс, 610, ЄДРПОУ 44290343) попередню оплату в сумі 146 060,80 грн та судовий збір в сумі 3028 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 07.05.2024.
Суддя В.В. Князьков
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 07.05.2024 |
Оприлюднено | 08.05.2024 |
Номер документу | 118863880 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Князьков В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні