Рішення

від 07.05.2024 по справі 910/794/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.05.2024Справа № 910/794/24За позовом Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л А В»

про стягнення 160381,49 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л А В» (далі - відповідач, ТОВ «Л А В») про стягнення 160381,49 грн безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач у період з 01.01.2023 по 27.12.2023 (до часу реєстрації за відповідачем речових прав на земельну ділянку) без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, використовував земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанскій, 12-Б в м. Києві для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна відповідача, що є підставою для стягнення з останнього безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 29.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив та встановлено строк для подання прокурором/позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

06.02.2024 від представника Київської міської ради надійшли письмові пояснення, в яких останній просив суд задовольнити позовні вимоги та зазначав, що відповідач користувався земельною ділянкою площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б у Оболонському районі міста Києва (право комунальної власності за якою зареєстровано 02.03.2018 за територіальною громадою в особі Київської міської ради) для експлуатації та обслуговування об`єкту нерухомості (нежила будівля літ. Б загальною площею 1920,70 кв.м., що належить на праві власності ТОВ «Л А В» на підставі свідоцтва про право власності від 27.09,2012 серії САЕ № 777818, зареєстроване в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 05.10.2012 в реєстраційній книзі № 154п-260 за реєстровим № 8449-П) до 27.12.2023 без оформлення правовстановлюючих документів, відтак, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, що є підставою для стягнення з останнього безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

05.03.2024 від відповідача надійшла заява про розстрочку виконання судового рішення, в якій останній просив суд розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва, що буде ухвалено за результатами розгляду позовних вимог у даній справі, на 12 місяців.

19.03.2024 від Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва надійшов лист про надсилання процесуальних документів безпосередньо на адресу «Електронного кабінету» Оболонської окружної прокуратури міста Києва (код 0291001925).

Відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст.252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з частиною восьмою ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга ст.161 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст.165 та частини другої ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною четвертою ст.240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.08.2012 між ТОВ «ІКАР-ЛЮКС» (Продавець) та ТОВ «Л А В» (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. за реєстровим № 1422, відповідно до п. 1 якого, Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність нерухоме майно, яким є нежитлова будівля (літ. Б), загальною площею 1920,70 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Бережанська, буд. 12-Б.

На підставі заяви ТОВ «Л А В» від 18.09.2012 та наказу Головного управління комунальної власності м. Києва віл 27.09.2012 про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна № 841-В від 27.09.2012, було видане свідоцтво про право приватної власності ТОВ «Л А В» на нежилу будівлю площею 1920,70 кв.м., яка розташована в м. Києві по вул. Бережанська № 12-Б (літера Б).

Згідно Інформаційної довідки № 319775227 від 09.01.2023, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно / відомостями про об`єкт нерухомого майна, на підставі свідоцтва про право власності від 27.09.2012 серії САЕ № 777818, зареєстроване в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 05.10.2012 в реєстраційній книзі № 154п-260 за реєстровим номером № 8449-П, ТОВ «Л А В» на праві власності належить нежила будівля (літ. Б) загальною площею 1920,70 кв.м., що розташована на земельній ділянці площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б.

Згідно Інформаційної довідки № 360870922 від 04.01.2024, за даними Державного реєстру речових прав, право власності на земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 за адресою м. Київ, вул. Бережанська, 12-Б зареєстроване 02.03.2018 за територіальною громадою в особі Київської міської ради, відомості про вказану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру.

Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України.

18.05.2023 Київською міською радою (ІІ сесія ІХ скликання) було прийнято рішення № 6413/6454 про передачу ТОВ «Л А В» в оренду на 10 років земельної ділянки площею 0,1075 га (кадастровий номер 8000000000:78:053:0014, витяг з Державного земельного кадастру № НВ-8000780002018) для експлуатації станції технічного обслуговування на вул. Бережанська, 12-Б в Оболонському районі міста Києва.

28.12.2023 між Київською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Л А В» (Орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим № 926, відповідно до умов п. 1.1. та п. 2.1. якого, Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 18.05.2023 за № 6413/6454 передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014, розташовану за адресою м. Київ, вул. Бережанська, 12-Б, для експлуатації станції технічного обслуговування, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Згідно вищевказаної інформаційної довідки № 360870922 від 04.01.2024, за даними Державного реєстру речових прав, 28.12.2023 за ТОВ «Л А В» зареєстроване інше речове право - право оренди земельної ділянки площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б у місті Києві на 10 р. (договір оренди землі, серія та номер: 926, виданий 28.12.2023).

За даними Головного управління ДПС у м. Києві, наданими на запит Оболонської окружної прокуратури міста Києва в листі № 28452/5/26-15-12-07-03 від 18.09.2023, ТОВ «Л А В» не подавались податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДПС у м. Києві; станом на 12.09.2023 у ДПІ в Оболонському районі ГУ ДПС у м. Києві за 2023 р. відсутні відомості щодо сплати по земельному податку та/або орендній платі з юридичних осіб.

Згідно з даними Витягу № НВ-9928953902023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:78:053:0014) становить 4 053 964,32 грн.

Відповідно до Додатку 11 до рішення Київської міської ради від 08.12.2022 № 5828/5869 «Про бюджет міста Києва на 2023 рік», мінімальний розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках він нормативної грошової оцінки) 12.11. для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу становить 4%.

Відповідно до орієнтовного розрахунку, здійсненого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі 05708-13616 від 12.10.2023 на запит Оболонської окружної прокуратури міста Києва, розмір орендної плати за фактичне використання ТОВ «Л А В» земельної ділянки площею 0,1075 га по вул. Бережанській, 12-Б у Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:053:0014) за період з 01.01.2023 по 13.10.2023 становить 127 061,24 грн (4 053 964,32 грн нормативна грошова оцінка * 4% ставка орендної плати).

Як зазначає прокурор, відповідач з 01.01.2023 до 27.12.2023 (речові права на земельну ділянку зареєстровані за відповідачем 28.12.2023 на підставі договору оренди земельної ділянки) використовує земельну ділянку площею 0,1075 га (кадастровий номер 8000000000:78:053:0014) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі по вул. Бережанській, 12-Б у м. Києві без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125, 126 Земельного кодексу України, що стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України 160 381,49 грн (4 053 964,32 грн нормативна грошова оцінка * 4% ставка орендної плати) орендної плати, нарахованої за володіння і користування цією земельною ділянкою в період з 01.01.2023 до 27.12.2023.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 частини першої ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом

Відповідно до частини третьої ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта ст.53 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною п`ятою ст.53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини третьої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз частини третьої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Аналогічна позиція викладена у п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічні висновки викладені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 у справі 910/10436/22.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина четверта ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до частини четвертої ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Частиною сьомою ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, прокурор у позовній заяві зазначив, що неукладення та несвоєчасне укладення суб`єктами господарювання договорів оренди землі призводить до значних втрат коштів місцевого бюджету; дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах безпосередньо належить до інтересів держави. Прокурор вказав, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у невиконанні відповідачем вимог земельного законодавства, що призводить до безоплатного користування ним комунальною земельною ділянкою площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 та збереження без достатньої правової підстави за рахунок власника землі (територіальної громади міста Києва) коштів у розмірі 160 381,49 грн, які відповідач повинен сплатити за користування землею. Оскільки Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування, свідомо не здійснює захист інтересів держави щодо стягнення з ТОВ «Л А В» коштів за користування земельною ділянкою площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014, хоча усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але не здійснює належним чином захист інтересів держави, прокурор звернувся до суду із цим позовом.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що прокуратурою до подання позову здійснено попередні листування з Київською міською радою (від 06.09.2023 № 54-6124ВИХ-23, від 05.10.2023 № 54-6914ВИХ-23, від 23.11.2023 № 54-8137ВИХ-23), в яких повідомляла про порушення вимог земельного законодавства при використанні спірної земельної ділянки комунальної власності, однак жодних належних заходів цивільно-правового характеру Київською міською радою до цього часу не вжито, що свідчить про неналежне здійснення Київською міською радою своїх повноважень по захисту державних інтересів.

Водночас, з відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 05708-16225 від 06.12.2023, наданої за дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, вбачається, що Київською міською радою не вчинялись заходи цивільно-правового характеру щодо захисту інтересів держави, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Київською міською радою допущено бездіяльність, суд приходить до висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Матеріалами справи підтверджено, що 31.08.2012 між ТОВ «ІКАР-ЛЮКС» (Продавець) та ТОВ «Л А В» (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов п. 1 та п. 4 якого, Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність нерухоме майно, яким є нежитлова будівля (літ. Б), загальною площею 1920,70 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Бережанська, буд. 12-Б на земельній ділянці площею 0,1075 га, кадастровий номер 8000000000:78:053:0014, за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Бережанська 12б.

Згідно Інформаційної довідки № 319775227 від 09.01.2023, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежила будівля (літ. Б) загальною площею 1920,70 кв.м., яка належить ТОВ «Л А В» на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 27.09.2012 серії САЕ № 777818, зареєстроване в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 05.10.2012 в реєстраційній книзі № 154п-260 за реєстровим номером № 8449-П, розташована на земельній ділянці площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б.

Згідно Інформаційної довідки № 360870922 від 04.01.2024, за даними Державного реєстру речових прав, право власності на земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 за адресою м. Київ, вул. Бережанська, 12-Б зареєстроване 02.03.2018 за територіальною громадою в особі Київської міської ради, відомості про вказану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру.

Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 791 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Частиною першою ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга ст. 116 ЗК України).

Відповідно до частини першої ст.377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно з частиною одинадцятою ст.120 ЗК України, якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до частини першої ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Як встановлено судом, 18.05.2023 Київською міською радою (ІІ сесія ІХ скликання) було прийнято рішення № 6413/6454 про передачу ТОВ «Л А В» в оренду на 10 років земельної ділянки площею 0,1075 га (кадастровий номер 8000000000:78:053:0014, витяг з Державного земельного кадастру № НВ-8000780002018) для експлуатації станції технічного обслуговування на вул. Бережанська, 12-Б в Оболонському районі міста Києва.

28.12.2023 між Київською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Л А В» (Орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим № 926, відповідно до умов п. 1.1. та п. 2.1. якого, Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 18.05.2023 за № 6413/6454 передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014, розташовану за адресою м. Київ, вул. Бережанська, 12-Б (Об`єкт оренди або Земельна ділянка), для експлуатації станції технічного обслуговування, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗК України).

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Згідно Інформаційної довідки № 360870922 від 04.01.2024, за відомостями Державного реєстру речових прав, 28.12.2023 за ТОВ «Л А В» зареєстроване інше речове право - право оренди земельної ділянки площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б у місті Києві на 10 р. (договір оренди землі, серія та номер: 926, виданий 28.12.2023).

Вищезазначене свідчить, що відповідач, набувши у власність нерухоме майно, до 28.12.2023 не оформляв право власності або користування на земельну ділянку, на якій вказане майно розташоване. Отже, відповідач користувався земельною ділянкою площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б у місті Києві до 28.12.2023 без належної правової підстави.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/680/23, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2023, встановлено безпідставне користування ТОВ «Л А В» земельною ділянкою площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б у місті Києві за період з 10.01.2020 по 31.12.2022, у зв`язку з чим стягнуто з відповідача суму безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за вказаний період.

Відповідно до п. 2 частини другої ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною другою ст. 152 ЗК України перебачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з п. «д» частини першої ст.156 ЗК України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Частиною першою ст.1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга ст.1212 Цивільного кодексу України).

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Згідно зі ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати в сумі 160 381,69 грн за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, без достатньої правової підстави до набуття відповідачем права користування спірною земельною ділянкою на підставі Договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим № 926, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав 28.12.2023.

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній у період спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша ст.93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Водночас за змістом ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом глави 15, ст.120, ст.125 ЗК України та положень ст.1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Право користування земельною ділянкою площею 0,1075 га під нежитловою будівлею ТОВ «Л А В» у м. Києві по вул. Бережанська 12б було оформлено відповідачем лише 28.12.2023.

Таким чином, відповідач користувався спірною земельною ділянкою до 28.12.2023 без достатньої правової підстави.

Враховуючи викладене, ТВО «Л А В», як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею за період з 01.01.2023 по 27.12.2023, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої ст.1212 Цивільного кодексу України. Аналогічний висновок викладений у постанові Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 у справі №910/680/23.

Відповідно до ст.206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. «в» частини першої ст. 96 ЗК України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 14.1.34. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп.14.1.72. п.14.1. ст.14 ПК України).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди (пп.14.1.73. п.14.1. ст.14 ПК України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша ст.92 ЗК України).

Орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (пп.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України).

Відповідач орендує земельну ділянку з 28.12.2023.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього за період з 01.01.2023 до 27.12.2023, як землекористувача без достатньо правової підстави, є орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі (ст. 22 Закону України «Про оренду землі»).

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору до 27.12.2023, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Отже, відповідні кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ст.1212-1214 Цивільного кодексу України. Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Як вбачається з розрахунку, поданого прокурором, за період з 01.01.2023 по 27.12.2023 загальна сума недоотриманих доходів позивача за сплату відповідачем орендної плати складає 160 381,49 грн.

Згідно з п.289.1. ст. 289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ «Л А В» є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний) (код КВЕД 68.20).

Відповідно до Додатку 11 до рішення Київської міської ради від 08.12.2022 № 5828/5869 «Про бюджет міста Києва на 2023 рік», мінімальний розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках він нормативної грошової оцінки) 12.11. для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу становить 4%.

Згідно з даними Витягу № НВ-9928953902023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:78:053:0014) становить 4 053 964,32 грн.

Враховуючи вищевикладене, судом перевірено розрахунок, наданий прокурором і встановлено, що, взявши до уваги вид економічної діяльності ТОВ «Л А В» при розрахунку розміру орендної плати за землю, правомірно застосовано відсоткову ставку у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки, розмір орендної плати у розмірі 160 381,49 грн розрахований вірно.

Контррозрахунку орендної плати та/або заперечень щодо наявного в матеріалах справи розрахунку відповідачем надано не було.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на те, що ТОВ «Л А В» з 01.01.2023 по 27.12.2023 без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, використовував земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул.Бережанській, 12-Б для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, вимоги про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 160381,49 грн орендної плати, на підставі ст.1212 Цивільний кодекс України, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/794/24, в якій останній просив суд розстрочити виконання рішення, що буде ухвалено за результатами розгляду позовних вимог у даній справі про стягнення 160 381,49 грн заборгованості та 2 405,72 грн судового збору на 12 місяців - на період з 30 квітня 2024 року до 31 березня 2025 року зі сплатою в місяць 13 200,00 грн (13000,00 грн в погашення заборгованості та 200,00 грн - судового збору) та в останній місяць 15 387,21 грн (15181,49 грн в погашення заборгованості та 205,72 грн - судового збору), суд зазначає наступне.

В обґрунтування заяви про розстрочку виконання судового рішення відповідач посилався на скрутне фінансове становище, здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану та наявність пільг щодо сплати орендної плати.

Згідно з п.2 ч.6 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до частини першої ст.239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частиною першою ст.331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частини третьої ст.331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п.1 та п.3 ч.4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України).

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.5 ст.331 Господарського процесуального кодексу України).

З наведених процесуальних норм вбачається, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість розстрочення або відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02).

Отже, питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 920/167/22.

При цьому, надання розстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. Затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Так, згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В обґрунтування заяви про розстрочку виконання судового рішення, відповідач зазначав про наявність наміру здійснити добровільне погашення заборгованості, але через воєнний стан в України та майже зупинення господарської діяльності товариства, недостатність грошових коштів на банківському рахунку та відсутність майна, відповідач не спроможній виконати попереднє рішення суду у справі № 910/680/23 у розмірі 434 785,47 грн, здійснювати поточні фінансові зобов`язання (сплата орендної плати за Договором оренди земельної ділянки від 28.12.2023 № 926 у розмірі 170 428,78 грн на 2024 рік та виплати заробітної плати працівникам) та негайно виконати рішення суду у даній справі, на підтвердження чого були надані копії банківських виписок про сплату частини заборгованості за ВП по рішенню суду у справі № 910/680/23 та недостатність залишку грошових коштів на рахунку; фінансової звітності мікропідприємства ТОВ «Л А В» за 2023 рік; платіжних інструкцій про сплату єдиного податку за 2023 рік та за 2024 рік, орендної плати за 2024 рік; податкової декларації з плати за землю за 2024 рік; податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік.

При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Як зазначалось, відповідач посилався на недостатність грошових коштів на рахунку, що, на переконання відповідача, підтверджується випискою з його рахунку в АБ «Кліринговий дім», проте наявність залишку грошових коштів підтверджує поповнення вказаного рахунку відповідачем, а також відповідачем не надано як доказів того, що він має лише один розрахунковий рахунок, так і доказів того, що у визначені ним строки він матиме можливість виконати рішення суду у цій справі. Аналогічна позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 910/7855/22.

У відповідності до частини другої ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, доводи відповідача про наявність заборгованості за рішенням суду у справі №910/680/23 у розмірі 434785,47 грн за аналогічними позовними вимогами не свідчать про наявність підстав для розстрочки рішення суду.

Також суд зазначає, що скрутне фінансове становище не є безумовною підставою для розстрочки виконання судового рішення. При цьому, фінансові ускладнення не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Такий стан справ боржника є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності. Аналогічна позиція викладена у постановах Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у справі №910/5163/22 та від 10.01.2024 у справі №910/11369/23.

Разом з тим, відповідачем не доведено як реальної неможливості виконання рішення, так і реальної можливості виконати рішення суду у справі за умови надання розстрочення виконання на 12 місяців; згоди стягувача на розстрочення виконання рішення суду не отримано.

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе суб`єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Як передбачено ст.42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.1 абз.4 ст.44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

При цьому, як встановлено судом при розгляді даної справи, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору за період з 01.01.2023 до 27.12.2023, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скрутного економічного становища відповідача, зокрема документи фінансової звітності, а саме: баланс, звіт про фінансові результати та звіт про рух грошових коштів.

При цьому, надана фінансова звітності мікропідприємства ТОВ «Л А В» за 2023 рік свідчить про отримання прибутку за вказаний період, що узгоджується із посиланням відповідача про доходну частину його діяльності.

Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погіршення фінансового стану чи призупинення діяльності ТОВ «Л А В» саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, що призводить до неможливості виконання рішення суду.

Посилання відповідача на пільгове оподаткування податком за землю, виходячи з місця розташування земельної ділянки та періоду, за який заявлено стягнення, суд відхиляє як нормативно не обґрунтоване.

Приймаючи до уваги викладене, відповідач при зверненні до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду у справі не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виняткових обставин в розумінні ст.331 Господарського процесуального кодексу України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення та які б могли бути підставою для розстрочки його виконання, а тому суд відмовляє у задоволенні заяви про розстрочення виконання судового рішення.

У зв`язку із задоволенням позову витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі на підставі положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Л А В» (04201, м.Київ, вул.Бережанська, буд. 12-Б, ідентифікаційний код 38358419) на користь Київської міської ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, буд.36, ідентифікаційний код 22883141) 160381 (сто шістдесят тисяч триста вісімдесят одна) грн 49 коп. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Л А В» (04201, м.Київ, вул.Бережанська, буд.12-Б, ідентифікаційний код 38358419) на користь Київської міської прокуратури (03150, м.Київ, вул.Предславинська, буд.45/9, ідентифікаційний код 02910019) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

4. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Л А В» про розстрочення виконання судового рішення відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М.Смирнова