Рішення

від 10.04.2024 по справі 911/761/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/761/23

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Передрій І.В.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю торговий дім «Богуславська Сільгосптехніка»

до комунального підприємства Богуславської міської ради «Богуславське житлово-комунальне підприємство»

про визнання неправомірними дій,

за участю представників:

позивача: Федченка В.В. адвоката (посвідчення №КВ5627 від 02.07.2015 року);

відповідача: Євтушенка Я.М. (наказ №5-к/тр від 27.07.2021 року),

ВСТАНОВИВ:

14 березня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю торговий дім «Богуславська Сільгосптехніка» (далі позивач) до комунального підприємства Богуславської міської ради «Богуславське житлово-комунальне підприємство» (далі відповідач), у якій позивач просив визнати неправомірними дії відповідача щодо ненадання документів, недопущення до об`єкта оренди, невиконання умов договору.

Ухвалою суду від 17.03.2023 року позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю торговий дім «Богуславська Сільгосптехніка» залишена без руху.

21 березня 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 03.04.2023 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 19 квітня 2023 року.

17 квітня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні оголошена перерва до 19 травня 2023 року.

08 травня 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

19 травня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Крім цього, 19 травня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав клопотання про долучення документів, яке підлягало задоволенню судом.

У засіданні задоволено клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву та клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, вказані документи долучені до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 19.05.2023 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 21 червня 2023 року.

Ухвалою суду від 21.06.2023 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 02 серпня 2023 року.

02 серпня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні оголошена перерва до 13 вересня 2023 року.

08 вересня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Ухвалою суду від 13.09.2023 року судове засідання відкладене на 18 жовтня 2023 року.

У судовому засіданні оголошена перерва до 29 листопада 2023 року.

19 жовтня 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про дослідження оригіналу договору в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 05.12.2023 року судове засідання відкладене на 20 грудня 2023 року.

19 грудня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав клопотання про відкладення судового засідання.

20 грудня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав додаткові письмові пояснення (промову).

Ухвалою суду від 20.12.2023 року судове засідання відкладене на 05 лютого 2024 року, а ухвалою суду від 05.02.2024 року судове засідання відкладене на 21 лютого 2024 року.

21 лютого 2024 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав клопотання про витребування у позивача доказу.

Ухвалою суду від 21.02.2024 року судове засідання відкладене на 10 квітня 2024 року.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

У судовому засіданні були розглянуті клопотання представника позивача про дослідження оригіналу договору в судовому засіданні та клопотання представника відповідача про витребування у позивача доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 10 квітня 2024 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

10 жовтня 2014 року між Богуславською районною радою Київської області, товариством з обмеженою відповідальністю торговим домом «Богуславська сільгосптехніка» та комунальним підприємством «Богуславтепловодопостачання» був укладений інвестиційний договір №1 (далі договір №1), відповідно до умов якого товариство з обмеженою відповідальністю торговий дім «Богуславська сільгосптехніка» зобов?язувалось забезпечити реалізацію та контроль над планом інвестиційного проекту реконструкції котельні комунального підприємства «Богуславтепловодопостачання» по вул. Польова, 40 в м. Богуслав, Київської області (далі об?єкт), згідно з планом інвестицій, а комунальне підприємство «Богуславтепловодопостачання» погоджувалось із проведенням реконструкції об?єкта та зобов`язувалось створити умови для виконання плану інвестицій.

Результатом реалізації інвестиційного проекту є запуск теплогенеруючого обладнання для виробництва теплової енергії, право власності на яке переходить до товариства з обмеженою відповідальністю торгового дому «Богуславська сільгосптехніка» (п. 2.6. договору №1).

Відповідно до п. 4.4. договору №1, повернення товариству з обмеженою відповідальністю торговому дому «Богуславська сільгосптехніка» інвестицій здійснюється за рахунок орендних платежів в складовій тарифу на теплову енергію встановленого комунальному підприємству «Богуславтепловодопостачання» протягом 5 (п?яти) років з дати підписання договору оперативного лізингу, шляхом перерахування грошових коштів останнього на розрахунковий рахунок товариства з обмеженою відповідальністю торгового дому «Богуславська сільгосптехніка».

12 лютого 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю торговим домом «Богуславська сільгосптехніка» (далі позивач), комунальним підприємством «Богуславтепловодопостачання» та Богуславською районною радою Київської області був укладений договір №1 оперативного лізингу (далі договір).

Згідно з рішенням Богуславської міської ради «Про реорганізацію комунальних підприємств Богуславської міської ради шляхом злиття та створення комунального підприємства Богуславської міської ради «Богуславське житлово-комунальне підприємство» №783-10-VIII від 27 квітня 2021 року, копія якого долучена до матеріалів справи, створене комунальне підприємство Богуславської міської ради «Богуславське житлово-комунальне підприємство» (далі відповідач).

Відповідно до п. 1.1. договору, у порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування теплогенератор твердопаливний водогрійний ТгТ-5,0 (твердопаливний тепловий комплекс ТгТ-5,0), в комплекті з додатковим обладнанням згідно додатку №1 1 шт. (далі об?єкт оренди) для виробництва теплової енергії з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії.

12 лютого 2015 року позивач передав відповідачу теплову установку, про що сторонами підписаний акт прийому-передачі об?єкта оренди, копія якого долучена до матеріалів справи.

Згідно з п. 3.2. договору, за користування об`єктом оренди, відповідач сплачує позивачу орендну плату в розмірі 86 712,50 грн., в т.ч. 14 452,08 грн. за 1 місяць на опалювальний сезон осінь 2014 весна 2015 р.р. В подальшому на кожен наступний опалювальний сезон оренда розраховується згідно нових розрахунків, про що укладається відповідна додаткова угода до договору.

28.09.2015 року сторонами укладена додаткова угода №1, 27.10.2016 року сторонами укладена додаткова угода №2, 11.10.2017 року сторонами укладена додаткова угода №3, 03.09.2018 року сторонами укладена додаткова угода №4, 13.12.2019 року сторонами укладена додаткова угода №5, 21.02.2020 року сторонами укладена додаткова угода №6, 14.02.2020 року сторонами укладена додаткова угода №7, 25.01.2021 року сторонами укладена додаткова угода №8, відповідно до умов яких, внесені зміни до розділу 3 договору «Розмір орендної плати та порядок розрахунків».

26 січня 2022 року позивач направив відповідачу проект додаткової угоди №9 від 26.01.2022 року до договору оперативного лізингу №1 від 12.02.2015 року та запропонував внести зміни до розділу 3 договору «Розмір орендної плати та порядок розрахунків», виклавши п. 3.14. договору в наступній редакції: «Орендна плата за предмет оренди в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 р. становить 750 000,00 грн з ПДВ».

Відповідач не повернув підписаний екземпляр додаткової угоди №9 позивачу.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1. ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 цієї ж статті).

Так, на виконання умов укладеного між сторонами договору №1 оперативного лізингу від 12.05.2015 року, позивач передав відповідачу теплову установку, про що сторонами підписаний акт прийому-передачі об?єкта оренди, та у період 2015-2021 р.р. відповідач продовжував користуватися вказаним майном, що підтверджується додатковими угодами до договору, укладеними між сторонами.

13 вересня 2022 року позивач звернувся до відповідача з листом №45, в якому просив відповідача надати копію договору страхування (страхового полісу), копії платіжних доручень про сплату страхових платежів, повідомлення про початок і закінчення опалювального сезону осінь 2021-весна 2022 рр. та оформлений акт про кількість виробленої теплової енергії у розрахунковому періоді.

Оскільки відповідач вищевказані документи позивачу не надав, вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив визнати неправомірними дії (бездіяльність) відповідача щодо ненадання документів, недопущення до об?єкта оренди, невиконання умов договору.

У засіданні представник позивача уточнив вимогу щодо визнання неправомірними дій відповідача та просив визнати неправомірним невиконання відповідачем умов п. 4.2.3., п. 4.2.4. та 4.2.5. договору.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Судом встановлено, що відповідно до п. 4.2.3. договору, відповідач зобов?язаний протягом 20 календарних днів починаючи з дати укладення договору, застрахувати об?єкт оренди на користь позивача від вогневих ризиків, ризиків стихійних явищ, впливу рідини, викрадення, протиправних дій інших осіб та інших майнових ризиків на суму не менше, ніж балансова вартість об?єкта оренди. У договорі страхування (страховому полісі) позивач повинен бути вказаний як вигодонабувач страхового відшкодування. Відповідач зобов?язаний надати позивачу копію договору страхування (страхового полісу) та копії платіжних доручень про сплату страхових платежів. Обсяги страхових платежів та терміни їх сплати визначаються договором страхування об?єкта оренди. Відповідач несе відповідальність за пошкодження або знищення об?єкта оренди, якщо договір страхування не укладено своєчасно.

Згідно з п. 4.2.4. договору, зокрема, відповідач зобов?язаний письмово повідомляти про початок і закінчення опалювального сезону в термін не пізніше 3 дня до початку запланованої дати.

Пунктом 4.2.5. договору встановлено, що відповідач зобов?язаний в термін не пізніше 3-го числа наступного за розрахунковим, надати позивачу оформлений у двох примірниках акт про кількість виробленої теплової енергії у розрахунковому періоді.

Оскільки відповідач не надав позивачу вищевказані документи, позивач звернувся до суду та просив визнати неправомірними дії відповідача щодо ненадання документів та порушення умов п. п. 4.2.3., 4.2.4 та 4.2.5. договору.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

17 квітня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечував, вважав позовні вимоги безпідставними та просив у задоволенні позову відмовити, послався на те, що ненадання відповідачем передбачених умовами договору документів не порушувало прав позивача. Крім цього, за твердженнями представника відповідача, повідомлення про початок та закінчення опалювального сезону осінь 2021 весна 2022 р.р., а також акт про кількість виробленої теплової енергії у розрахунковому періоді, не направлялись позивачу, оскільки об?єкт оренди в цей період не використовувався і не був задіяний протягом цього опалювального сезону у виробництві енергії.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи представника відповідача спростовуються, у зв?язку з наступними обставинами.

Як встановлено судом, 12 лютого 2015 року між позивачем, відповідачем та Богуславською районною радою Київської області був укладений договір №1 оперативного лізингу, відповідно до умов якого, позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування теплогенератор твердопаливний водогрійний ТгТ-5,0 (твердопаливний тепловий комплекс ТгТ-5,0) (далі об?єкт оренди) для виробництва теплової енергії з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії.

Позивач передав відповідачу теплову установку, про що сторонами підписаний акт прийому-передачі об?єкта оренди від 12.02.2015 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідач був зобов?язаний протягом 20 календарних днів з дати укладення договору застрахувати об?єкт оренди на користь позивача від вогневих ризиків, ризиків стихійних явищ, впливу рідини, викрадення, протиправних дій інших осіб та інших майнових ризиків та надати позивачу копію договору страхування (страхового полісу), а також копії платіжних доручень про сплату страхових платежів (п. 4.2.3. договору), письмово повідомляти про початок і закінчення опалювального сезону (п. 4.2.4. договору), а також надати акт про кількість виробленої теплової енергії у розрахунковому періоді (п. 4.2.5. договору).

Представник відповідача проти ненадання вищевказаних документів позивачу не заперечував, вважав, що права позивача такими діями відповідача порушені не були.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зокрема, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 року в справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року в справі №569/17272/15-ц).

Розглядаючи справу, суд з?ясовує: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (цей висновок викладений у п. п. 6.6., 6.7. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року в справі №916/1415/19).

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування судом конкретного способу захисту повинно призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення особи до суду для вжиття додаткових способів захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Водночас, у справі «Ейрі проти Ірландії» від 09.10.1979 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що особа сама має вирішити, який засіб судового захисту використати; отже, навіть якби виявилось, що пані Ейрі обрала засіб судового захисту, менш підходящий для неї, ніж інші у даних обставинах, то це не мало б значення.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України).

Так, позивач має право на захист свого порушеного права у той спосіб, який сам обрав, якщо такий спосіб передбачений законом. Застосування того чи іншого способу захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу повинні бути об?єктивно виправданим і обґрунтованим, належним і ефективним. При цьому, позивач може скористатись будь-яким, передбаченим законом або договором способом захисту свого порушеного права.

Ефективність позовної вимоги оцінюється, виходячи з обставин конкретної справи, але вирішення питання щодо задоволення (відмови в задоволенні) позову не може залежати від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що ефективність засобу правового захисту для цілей статті 13 Конвенції не залежить від впевненості в сприятливому результаті для заявника (Шведська спілка машиністів проти Швеції, 1976 р. 157; Костелло-Робертс проти Сполученого Королівства, 1993 р. 40; Хілал проти Сполученого Королівства, 2001 р.78); засіб правового захисту в контексті статті 13 Конвенції означає не засіб правового захисту, який має бути успішним, а просто доступний засіб правового захисту перед органом, уповноваженим розглядати скаргу по суті (С. проти Сполученого Королівства, рішення комісії, 1983 р.); стаття 13 Конвенції гарантує наявність засобу правового захисту, але не гарантує успішного результату (R. проти Сполученого Королівства, рішення Комісії, 1984 р.).

Усе вищевикладене дозволяє дійти висновку про те, що суд задовільняє вимогу позивача, якщо такий спосіб захисту передбачений законом або договором, та, на думку позивача, відновить його порушене право.

Судом встановлено, що відповідач не надав позивачу документів, передбачених у п. п. 4.2.3., 4.2.4. та 4.2.5. договору, що не пов`язувалось із настанням певних умов (виробництвом енергії об`єктом оренди, тощо).

Так, вимога позивача про визнання неправомірними дій відповідача щодо ненадання документів та порушення умов п. п. 4.2.3., 4.2.4. та 4.2.5. договору №1 оперативного лізингу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд визнати неправомірними дій відповідача щодо недопущення позивача до об?єкта оренди.

Представник відповідача проти задоволення цієї вимоги заперечував, вважав її безпідставною, просив у задоволенні цієї вимоги позивача відмовити.

Судом встановлено, що згідно з п. 4.2.10. договору, відповідач зобов?язаний забезпечувати безперешкодний доступ до об?єкта оренди представників позивача та надавати за першою вимогою всю необхідну інформацію щодо об?єкта оренди для перевірки дотримання відповідачем умов цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що підтверджували б звернення позивача до відповідача з вимогою про допуск до об?єкта оренди та відмову в задоволенні цієї вимоги або інші дії відповідача, які б могли свідчити про недопущення позивача (його представників) до об?єкта оренди, представником позивача суду надано не було.

Відтак, вимога позивача про визнання неправомірними дій відповідача щодо недопущення позивача до об?єкта оренди є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню судом не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд перевіряє доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Ця правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 року в справі №990/150/23 (пункти 32, 33, 34).

Відповідно до п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини в справі "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського Суду з прав людини в справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Під час розгляду справи представники позивача та відповідача надали суду копію договору №1 оперативного лізингу від 12.02.2015 року, у яких містяться різні строки дії договору.

Так, пунктом 10.1. договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє «до 15 квітня 2025 року» (відповідно до примірнику договору, наданого позивачем)» «до 15 квітня 2022 року» (відповідно до примірнику договору, наданого відповідачем). Згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України, умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.01.2015 року.

Під час розгляду справи судом оглянутий примірник договору №1 оперативного лізингу від 12.02.2015 року, надані представником позивача та представником відповідача.

Сторонами не оспорювався факт дії договору №1 оперативного лізингу з 12 лютого 2015 року до 15 квітня 2022 року. Укладення та виконання договору протягом цього періоду підтверджується вчиненням сторонами конклюдентних дій, а саме, передачею теплової установки, відповідно до акту прийому-передачі об?єкта оренди від 12.02.2015 року, а також укладенням між сторонами додаткових угод до договору.

Відповідно до умов п. 4.2.3. договору, обов?язок відповідача застрахувати об?єкт оренди настав протягом 20 календарних днів починаючи з дати укладення договору (12 лютого 2015 року), а порушення відповідачем умов п. п. 4.2.4., 4.2.5. договору пов`язане з ненаданням позивачу повідомлення про початок і закінчення опалювального сезону осінь 2021 - весна 2022 р.р. та акту про кількість виробленої теплової енергії у розрахунковому періоді.

Заявлення позивачем вимоги щодо виконання п. п. 4.2.3., 4.2.4., 4.2.5. договору у листі № 45 від 13.09.2022 року навіть після завершення дати дії договору, у будь-якому разі не звільняє відповідача від зобов`язань щодо виконання умов договору.

Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати в загальній сумі 23 684,00 грн., у тому числі витрати на сплату судового збору в сумі 2 684,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 21 000,00 грн.

Так, 02 серпня 2023 року на адресу господарського суду Київської області надійшло клопотання представника позивача про стягнення з відповідача 21 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В обґрунтування вищевказаних витрат представник позивача послався на те, що ним, на підставі договору №6 про надання правової допомоги та юридичних послуг від 18.01.2023 року, була надана позивачу професійна правнича допомога адвоката, на підтвердження чого надав суду копії: вищевказаного договору; додаткової угоди №2 від 06.07.2023 року до договору про надання правової допомоги та юридичних послуг №6 від 18.01.2023 року; платіжної інструкції №3313 від 23.01.2023 року, а також ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 01.03.2023 року.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що 18 січня 2023 року між позивачем та адвокатом Федченком В.В. (далі адвокат) був укладений договір №6 про надання правової допомоги та юридичних послуг (далі договір №6), відповідно до умов якого адвокат зобов?язувався надати відповідачу правову допомогу, а відповідач зобов?язувався оплатити надані адвокатом послуги.

Відповідно до п. 1.3. договору №6, позивач приймає від адвоката послуги та виплачує винагороду на умовах цього договору.

Згідно з п. 3.1. договору №6, факт надання послуг, приймання їх результатів оформлюється актом прийому-передачі наданих послуг, не використовується сторонами для цілей оплати за цим договором, а є засобом фіксації виконання об?єму наданих послуг у той чи інший період (місяць).

Пунктом 5.1. договору №6 встановлено, що за надання послуг передбачених даним договором, позивач сплачує адвокату винагороду. Розмір винагороди визначається сторонами у додатках (додаткових угодах) до цього договору, в також, у переліках необхідних дій чи переліках справ у роботі, листуванні сторін.

Відповідно до п. 4.1. договору №6, початок надання послуг: з моменту підписання цього договору та дати отримання адвокатом завдання від позивача.

Згідно з п. 4.2. договору №6, закінчення надання послуг: закінчення періоду надання послуг відповідно до додатків (додаткових угод) до цього договору, якщо з фактичних обставин не буде витікати інше.

08 вересня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в якому представник відповідача проти стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу заперечував, вважав розмір цих витрат завищеним.

Так, згідно з положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 вищевказаного Закону України встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 цього Закону).

Відповідно до ст. 19 цього Закону, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 цього Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 30 цього Закону, при встановленні розміру гонорару врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Згідно зі ст. 28 Правил адвокатської етики, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Так, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що складаються між адвокатом та клієнтом.

Судом встановлено, що адвокатом була подана позовна заява, відповідь на відзив на позовну заяву, а також клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та дослідження оригіналу договору у судовому засіданні. Адвокат взяв участь у засіданнях 19.04.2023 року, 19.05.2023 року, 21.06.2023 року, 02.08.2023 року, 13.09.2023 року, 18.10.2023 року, 10.04.2024 року.

Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, враховуючи складність справи, а також виконаний адвокатом обсяг робіт, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягають 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати на сплату судового збору в сумі 2 684,00 грн. покладаються на відповідача повністю.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 179, ч. 1 ст. 180, ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ч. 3 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ч. ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. 1, п. 1 ч. 6 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю торговий дім Богуславська Сільгосптехніка до комунального підприємства Богуславської міської ради Богуславське житлово-комунальне підприємство про визнання неправомірними дій.

Визнати неправомірними дії комунального підприємства Богуславської міської ради Богуславське житлово-комунальне підприємство щодо ненадання документів та невиконання пунктів 4.2.3, 4.2.4 та 4.2.5 договору №1 оперативного лізингу від 12.02.2015 року.

Стягнути з комунального підприємства Богуславської міської ради Богуславське житлово-комунальне підприємство (09701, Київська область, Обухівський район, місто Богуслав, вулиця Польова, будинок 46-А, ідентифікаційний код 44297694) на користь товариства з обмеженою відповідальністю торговий дім Богуславська Сільгосптехніка (08801, Київська область, Обухівський район, місто Миронівка, вулиця Соборності, будинок 143, ідентифікаційний код 362 15146) 10 000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу; 2 684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 07.05.2024 року.

Суддя С. Грабець