Рішення

від 29.02.2024 по справі 911/830/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2024 р. Справа № 911/830/23

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Панченко К. О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс", м. Дніпро, Дніпропетровська область, Україна

до держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва, Російська Федерація

про стягнення 4 668 420, 00 доларів США

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ „Адванс сервіс" звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 166 505 292 грн збитків, 3 804 094, 00 грн упущеної вигоди, що загалом становить 170 309 386, 00 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем завданням у березні 2022 р. в результаті збройної агресії російської федерації проти України через потрапляння бойових снарядів, обстріл та пожежі шкоди нерухомому майну, що належить позивачу, а саме нежитловим приміщенням в торговому центрі „Пасаж", що розташований у місті Буча Київської області.

Згідно з ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов?язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 366 цього ж кодексу підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

2. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Статтею 79 Закону України „Про міжнародне приватне право" визначено, що пред?явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

2. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.

3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.

4. У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 14.04.2022 р. у справі № 308/9708/19 зазначив, що Закон України „Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі „Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі „Цудак проти Литви" (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов?язаних із завданням шкоди здоров?ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб?єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівнимне має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІVЖеневською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України „Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно допунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від05грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов?язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об?єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об?єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об?єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exception"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту).

Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та указом Президента України від 14 березня 2022 року N 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26березня 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України.

Верховний Суд виходить із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18.05.2022 р. у справі № 760/17232/20-ц зазначив, що у статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження" (Sabeh El Leil v. France (скарга N 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга N 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга N 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга N 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що "надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави" (Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга N 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга N 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров?ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд доходить висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.

Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exception").

Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Отже, Верховний Суд вважає, що у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування збитків за неправомірні дії, допущені Російською Федерацією при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.

Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд доходить висновку, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.

Верховний Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.

Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно з частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об?єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року N 2188-ІХ про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.04.2023 р., керуючись положеннями ст. ст. 365, 366 Господарського процесуального кодексу України, ст. 79 Закону України „Про міжнародне приватне право", вищевказані та інші висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відкрито провадження у справі № 911/830/23 за позовом ТОВ „Адванс сервіс" до держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 170 309 386, 00 грн, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 03.05.2023 р.

20.04.2023 р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява б/н від 20.04.2023 р. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.04.2023 р. відмовлено позивачу у задоволенні заяви б/н від 20.04.2023 р. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

03.05.2023 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 24.05.2023 р. Крім того, даною ухвалою суду постановлено підготовче засідання у даній справі провести в режимі відеоконференції, у якому братиме участь повноважний представник ТОВ „Адванс сервіс" - адвокат Яковлєва Наталя Борисівна.

24.05.2023 р. перед підготовчим засіданням до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання б/н від 16.05.2023 р. про приєднання до матеріалів справи із доданими до нього документами, та клопотання б/н від 22.05.2023 р. про приєднання до матеріалів справи із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

24.05.2023 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 14.06.2023 р.

13.06.2023 р. до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання б/н від 13.06.2023 р. про приєднання до матеріалів справи із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

14.06.2023 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 05.07.2023 р.

05.07.2023 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 06.09.2023 р.

06.09.2023 р. перед підготовчим засіданням до канцелярії суду від позивача надійшла заява б/н від 18.08.2023 р. про збільшення позовних вимог, у якій він просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4 668 420, 00 доларів США, що є еквівалентом 172 424 825, 00 грн, що складається із 168 585 984, 48 грн збитків, 3 838 840, 34 грн упущеної вигоди.

06.09.2023 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 27.09.2023 р.

Заява б/н від 18.04.2023 р. позивача про збільшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.09.2023 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 11.10.2023 р.

11.10.2023 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 08.11.2023 р.

08.11.2023 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 06.12.2023 р.

06.12.2023 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 17.01.2024 р.

14.01.2024 р. через систему „Електронний суд" від позивача надійшло клопотання б/н від 17.01.2024 р., у якому він просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності позивача.

16.01.2024 р. до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання б/н від 16.01.2024 р. про долучення до матеріалів справи із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

17.01.2024 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 14.02.2024 р.

13.02.2024 р. до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання б/н від 12.02.2024 р. про долучення до матеріалів справи із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

14.02.2024 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 29.02.2024 р.

29.02.2024 р. представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, документи по суті спору надав.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, відзив на позовну заяву та інші документи по суті спору не надав.

Щодо належного повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. „Про введення воєнного стану в Україні", крім іншого, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із подальшим продовженням строку дії воєнного стану в Україні згідно із відповідними Указами Президента України, що були затверджені відповідними Законами України, прийнятими Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України „Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв?язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов?язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р. „Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендовано не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами юстиції росії і білорусі на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 р. на офіційному вебсайті Акціонерного товариства „Укрпошта", у зв?язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ „Укрпошта" припинило поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв?язку та звернення до уповноваженого органу Російської Федерації із судовим дорученням про вручення документів.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у процесі розгляду даної справи судом було забезпечено можливість реалізації відповідачем права на захист своїх прав та інтересів у даній справі, так як всі процесуальні документи були оприлюдненні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, матеріали позовної заяви та доданих до неї документів були направлені позивачем на адресу місцезнаходження посольства Росії у Республіці Польща, ухвала Господарського суду Київської області від 10.04.2023 р. про відкриття провадження у справі, ухвала Господарського суду Київської області від 27.09.2023 р. про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті, ухвала Господарського суду Київської області від 06.12.2023 р. про відкладення розгляду справи із нотаріально засвідченим перекладом на російську мову були направлені позивачем на адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Республіці Польща, які були повернуті позивачу у зв?язку із відмовою від одержання поштового відправлення.

Відповідно до ч. 9. ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За наслідками судового засідання судом ухвалено рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

У процесі розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс" з 22.07.2016 р. є власником приміщення торгового центру з надвірними спорудами, загальною площею 7 011 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, м. Буча, Київська область, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна, що продане на аукціоні, укладеним від 22.07.2016 р. між ПАТ „Банк „Київська Русь" та ТОВ „Адванс сервіс", нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О. та зареєстрованим в реєстрі за 859, інформаційною довідкою № 64154841 від 22.07.2016 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, наявними у матеріалах справи.

Також, у процесі розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс" з 22.03.2018 р. є власником нежитлового приміщення № 172, загальною площею 17, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, приміщення 172, м. Буча, Київська область, що підтверджується витягом № 118129111 від 22.03.2018 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

Також, у процесі розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс" з 22.03.2018 р. є власником нежитлового приміщення № 173, загальною площею 14, 0 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, приміщення 173, м. Буча, Київська область, що підтверджується витягом № 118130158 від 22.03.2018 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

Також, у процесі розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс" з 22.03.2018 р. є власником нежитлового приміщення № 174, загальною площею 14, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, приміщення 174, м. Буча, Київська область, що підтверджується витягом № 118130771 від 22.03.2018 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

Також, у процесі розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс" з 22.03.2018 р. є власником нежитлового приміщення № 176, загальною площею 19, 7 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, приміщення 176, м. Буча, Київська область, що підтверджується витягом № 118131455 від 22.03.2018 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

Також, у процесі розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс" з 22.03.2018 р. є власником нежитлового приміщення № 177, загальною площею 19, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, приміщення 177, м. Буча, Київська область, що підтверджується витягом № 118131926 від 22.03.2018 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

Також, у процесі розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс" з 02.02.2022 р. є власником нежитлового приміщення № 198, загальною площею 8, 9 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, приміщення 198, м. Буча, Київська область, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним від 02.02.2022 р. між Квашук Ю. М. та ТОВ „Адванс сервіс", нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міщенко М. В. та зареєстрованим в реєстрі за 383, витягом № 297629209 від 02.02.2022 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявними у матеріалах справи.

Також, у процесі розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс" з 02.02.2022 р. є власником нежитлового приміщення № 199, загальною площею 17, 3 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, приміщення 199, м. Буча, Київська область, що підтверджується витягом № 297627593 від 02.02.2022 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. „Про введення воєнного стану в Україні", крім іншого, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із подальшим продовженням строку дії воєнного стану в Україні згідно з відповідними Указами Президента України „Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", які в подальшому були затверджені відповідними Законами України, прийнятими Верховною Радою України.

27.02.2022 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про початок розслідування (номер кримінального провадження 42022112320000037) за фактами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.

У період з 03.03.2022 р. по 01.04.2022 р. місто Буча Бучанської міської територіальної громади Київської області було тимчасово окуповано Російською Федерацією, що встановлено у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Наказом № 309 від 22.12.2022 р. Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

Згідно з Актом № 631 від 09.05.2022 р. виконання робіт із знешкодження (знищення) вибухонебезпечних предметів Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій піротехнічним підрозділом було проведено очищення (розмінування) територій, у тому числі, за місцезнаходження будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, м. Буча, Київська область.

Згідно з Актом № ОР-13-2022/0002 (К) від 14.05.2022 р. виконання робіт із знешкодження (знищення) вибухонебезпечних предметів Служби цивільного захисту ГУ ДСНС України у Київській області піротехнічним підрозділом було проведено очищення (розмінування) територій, у тому числі, за місцезнаходження будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, м. Буча, Київська область.

15.05.2022 р. комісією у складі в. о. директора ТОВ „Адванс сервіс" Какоткіної С. В., бухгалтера ТОВ „Адванс сервіс" Дробанової І. М., засновника ТОВ „Адванс сервіс" ОСОБА_1. було проведено обстеження стану торговельного центру „Пасаж", розташованого за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, м. Буча, Київська область, про що складено відповідний акт обстеження стану ТЦ „Пасаж", розташованого за адресою Київська область, м. Буча, вул. Жовтнева, 66А, згідно з яким встановлено, що в період з 05 березня 2022 року по 05 квітня 2022 р. внаслідок обстрілу з боку російських військ пошкоджено нежитлову будівлю Торговельного центру „Пасаж", розташовану за адресою Київська область, м. Буча, вул. Жовтнева, 66а, що належить ТОВ „Адванс Сервіс". Будівля торговельного центру „Пасаж" складається з 3-х поверхів, підвального приміщення, загальною площею 7 122, 3 кв.м. Будівля центу побудована з сендвіч-панелей, з/б перекриттів, з/б сходів, підлога вкрита плиткою, скляних перегородок, що поділяють площу поверху на окремі приміщення магазинів, металопластикових та дерев`яних дверей. Будівля має значні віконні отвори, які засклені металопластиковими вікнами. Покрівля будівлі зроблена з профлистів. Стан приміщення до початку російського вторгнення підтверджується фото, які долучені до даного акту. Внаслідок потрапляння російського артилерійського снаряду у будівлю Торговельного центру, кульових та осколочних влучань пошкоджено: дах та фасадні стіни (обшивка, сандвіч - панелі), вибито вікна, пошкоджено двері (вхідні група та частина внутрішніх), пошкоджено систему пожежогасіння, внутрішню електро- та тепло мережу, пошкоджено підвісну стелю по всій будівлі (системи „Амстронг"), виведено з ладу ескалатор та вантажний підйомник. Пошкоджені скляні та гіпсокартоні перегородки на всіх поверхах. Внаслідок прямого втручання пошкоджено внутрішні бетонні сходи. Пошкоджена система вентиляції та повітропроводів. Пошкоджено систему протипожежого водопостачання. Пошкоджено грильяти на всіх поверхах. Приміщення підвалу затоплене, внаслідок спрацювання системи пожежогасіння. Торгівельний центр потребує відновлювального ремонту. Крім того, пошкоджено прилегла територія: частково зруйнована тротуарна плитка.

23.06.2023 р. комісією Бучанської міської ради було проведено обстеження нерухомого майна - будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, м. Буча, Київська область, про що складено відповідний акт № 3066 від 23.06.2022 р. обстеження нерухомого майна, пошкодженого (знищеного) внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, згідно з яким встановлено, що орієнтовно 05.03.2022 р. відбулось пряме влучання боєприпасів, осколкові ураження нерухомого майна - будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, м. Буча, Київська область, внаслідок чого завдано пошкодження такому майну.

Постановою слідчого Слідчого управління Головного управління Служби Безпеки України від 07.09.2022 р. ТОВ „Адванс сервіс" визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 42022112320000037, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 27.02.2022 р.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві, з урахуванням його заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача - Російської Федерації на свою користь 4 668 420, 00 доларів США матеріальної шкоди, що є еквівалентом 172 424 825, 00 грн, що складається із 168 585 984, 48 грн збитків, 3 838 840, 34 грн упущеної вигоди.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Додатково щодо юрисдикції даного спору суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об?єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об?єднаних Націй.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об?єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов?язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов?язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об?єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу 1 1977 року до них.

Станом на час подання цього позову, Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об?єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу 1 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-ІX „Про Заяву Верховної Ради України „Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом Українського народу.

Дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Не поважаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України Російська Федерація не може розраховувати на повагу до її судового імунітету. Інший підхід ставив би жертв війни, осіб, яким завдано шкоду у ще більш вразливе становище, коли позбавляючи особу права на звернення до національного суду, та відсутність гарантій забезпечення права таких осіб на ефективний судовий розгляд їх справ в судах Російської Федерації, фактично позбавляє таких осіб права на судовий захист, як такого.

Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.

Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 в п.п. 32-34, викладено наступні правові висновки:

- російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України;

- країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) та № 311/498/20 (провадження № 61-988св22);

- таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом;

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Підсумовуючи, в частині розповсюдження на розглядувану справу права судового імунітету російської федерації, суд приходить до висновку про незастосування його в цій справі з огляду на обставини, що викладено вище.

Отже, у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі або юридичній особі, їх майну, здоров?ю, життю фізичної особи внаслідок збройної агресії російської федерації) російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Статтею 49 Закону України „Про міжнародне приватне право" передбачено, що права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

2. Права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходження в одній державі, визначаються правом цієї держави.

3. Право іноземної держави не застосовується в Україні, якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.

4. Сторони зобов`язання, що виникло внаслідок завдання шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Згідно з ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ст. 1166 цього ж кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди та стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об?єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об?єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об?єднаних Націй „Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов?язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об?єднаних Націй.

Як вже зазначалося, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 р. № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 (4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 р. № 182 зобов?язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 про заяву Верховної Ради України „Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав є порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача є актом немотивованої збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл, пошкодження майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Згідно ст. 53 IV Женевської конвенції 1949 року будь-яке знищення окупуючою Державою рухомого або нерухомого майна, що є приватною або колективною власністю приватних осіб або Держави, громад або громадських або кооперативних організацій, яке не є абсолютно необхідним для воєнних операцій, забороняється.

За змістом ст. ст. 48, 51, 52 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1), від 8 червня 1977 року:

- для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об?єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти … цивільні й воєнні об?єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об?єктів (ст. 48);

- напади невибіркового характеру заборонено. До нападу невибіркового характеру належать: a) напади, не спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; b) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; або c) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з цим Протоколом; і які, таким чином, у кожному такому випадку поражають воєнні об`єкти й цивільних осіб або цивільні об?єкти, не розрізняючи їх. Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів: a) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об`єкт розглядається ряд явно пов`язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об?єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об`єкти; і b) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду цивільним об`єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти (ст. 51);

- цивільні об?єкти не повинні бути об`єктом нападу або репресалій. Цивільними об`єктами є всі ті об`єкти, які не є воєнними об`єктами, як вони визначені в пункті 2. 2. Напади повинні суворо обмежуватися об`єктами. Що стосується об`єктів, то воєнні об`єкти обмежуються тими об`єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання вносять ефективний вклад у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за існуючих у даний момент обставин дає явну воєнну перевагу. 3. У разі сумніву в тому, чи не використовується об`єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об?єкт використовується в цивільних цілях (ст. 52).

22.06.2022 р. слідчим Слідчого управління Головного управління Служби Безпеки України було проведено огляд місця події, а саме будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, м. Буча, Київська область, про що складено протокол огляду місця події від 22.06.2022 р.

Постановою слідчого Слідчого управління Головного управління Служби Безпеки України від 10.01.2023 р. призначено у кримінальному провадженні № 42022112320000037 вибухотехнічну експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Згідно з Висновком експерта № СЕ-19/104-23/6197-ВТХ від 28.02.2023 р., складеним і проведеним Дніпровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, на вирішення якої було поставлено наступні питання: 1. Чи був на місці події, що за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Жовтнева, 66-А, вибух бойового припасу чи вибухового пристрою? Якщо так, то що саме вибухнуло?; 2. Який спосіб виготовлення бойового припасу чи вибухового пристрою? Яка країна-виробник вказаного бойового припасу чи вибухового пристрою?, надано наступні висновки:

1. На місці події, що за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Жовтнева, 66-А, стався вибух бойового припасу - найбільш ймовірно снаряду, середніх калібрів (від 76 мм до 152 мм), роздільного заряджання, основного призначення (осколковий, фугасний або осколково-фугасний).

2. Бойовий припас, уламки якого надані на дослідження, був виготовлений промисловим способом. За сукупністю наданих доказів та матеріалів справи, країна виробник вибухового припасу, уламки якого надані на дослідження - Російська Федерація.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання зруйнованого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Також доведеним позивачем є факт заподіяння шкоди неправомірними діями відповідача та причинно-наслідковий зв?язок між цими діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.

Згідно з Висновком № MF-01-09-06-2022 від 06.09.2022 р. про незалежну оцінку розміру збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме нежитлових приміщень торгового центру з надвірними спорудами, загальною площею 7 122, 3 кв.м., які знаходяться на балансі ТОВ „Адванс Сервіс", та розташовані за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Жовтнева 66а, складеним і проведеним суб?єктом оціночної діяльності Баранником І. В., розмір збитків, завданих внаслідок знищення та пошкодження майна у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме нежитлових приміщень торгового центру з надвірними спорудами, загальною площею 7 122, 3 кв.м., які знаходяться на балансі ТОВ „Адванс Сервіс", та розташовані за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Жовтнева 66а, станом на дату оцінки (17.08.2022 р.) становить 4 549 325 доларів США або 166 505 292, 00 грн.

Згідно з Висновком № MF-01-07-04-2023 від 04.07.2023 р. про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме нежитлових приміщень торгового центру з надвірними спорудами, загальною площею 7 122, 3 кв.м., які знаходяться на балансі ТОВ „Адванс Сервіс", та розташовані за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Жовтнева 66а, складеним і проведеним суб?єктом оціночної діяльності Баранником І. В., розмір реальних збитків, завданих внаслідок знищення та пошкодження майна у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме нежитлових приміщень торгового центру з надвірними спорудами, загальною площею 7 122, 3 кв.м., які знаходяться на балансі ТОВ „Адванс Сервіс", та розташовані за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Жовтнева 66а, станом на дату оцінки (30.06.2023 р.) становить 4 564 483 доларів США або 166 916 751, 00 грн або 4 172 856 євро.

Як було зазначено вище і встановлено судом у процесі розгляду справи, в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України через потрапляння бойових снарядів, обстрілу та пожежі було завдано шкоди нерухомому майну, що належить позивачу, а саме будівлі та нежитловим приміщенням в торговому центрі „Пасаж", що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва - вул. Жовтнева), 66а, м. Буча, Київська область, і відповідно такі дії відповідача є протиправними, обстріл та пошкодження майна позивача, був здійснений внаслідок реалізації відповідачем акту агресії, а тому саме відповідач є відповідальним за заподіяння вказаної майнової шкоди позивачу, у зв`язку із чим у позивача відповідно до ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача відшкодування збитків у розмірі 4 564 483, 00 доларів США, що є еквівалентом 166 916 753, 03 грн станом на день звернення в суд відповідно до заяви б/н від 18.08.2023 р. про збільшення позовних вимог (курс НБУ на 06.09.2023 р. - 36, 5686 грн за 1 долар США), що складають розмір реальних збитків, завданих внаслідок знищення та пошкодження майна.

Згідно з Висновком № MF-02-09-06-2022 від 06.09.2022 р. про розмір упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ „Адванс Сервіс", по нерухомому майну розташованому за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Жовтнева 66а, складеним і проведеним суб?єктом оціночної діяльності Баранником І. В., розмір упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ „Адванс Сервіс", по нерухомому майну розташованому за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Жовтнева 66а, станом на дату оцінки (17.08.2022 р.) становить 103 937 доларів США або 3 804 094, 00 грн.

Як було зазначено вище та встановлено судом у процесі розгляду справи, в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України через обстріл, потрапляння бойових снарядів та пожежі було завдано шкоди нерухомому майну, що належить позивачу, а саме будівлі та нежитловим приміщенням в торговому центрі „Пасаж", що знаходиться за адресою: вул. Левка Лук?яненка (попередня назва вул. Жовтнева), 66а, м. Буча, Київська область , і відповідно такі дії відповідача є протиправними, обстріл та пошкодження майна позивача, був здійснений внаслідок реалізації відповідачем акту агресії, а тому саме відповідач є відповідальним за заподіяння вказаної майнової шкоди позивачу, а також позивачу було завдано збитки у вигляді упущеної вигоди - неотриманого доходу від здачі в оренду та надання сервісних послуг по таким нежитловим приміщенням, у зв`язку із чим у позивача відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача відшкодування збитків у розмірі 103 937 доларів США упущеної вигоди, що є еквівалентом 3 800 830, 58 грн станом на день звернення в суд відповідно до заяви б/н від 18.08.2023 р. про збільшення позовних вимог (курс НБУ на 06.09.2023 р. - 36, 5686 грн за 1 долар США), що складають розмір збитків, а саме неодержаного доходу від господарської діяльності, завданих внаслідок знищення та пошкодження майна.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача 4 668 420, 00 доларів США збитків, що є еквівалентом 170 717 583, 61 грн, що складається із 4 564 483, 00 доларів США збитків, завданих безпосередньо майну позивача, 103 937, 00 доларів США упущеної вигоди, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на визначення оцінювачем розміру збитків та на послуги спеціалістів у даній справі у розмірі 2 301, 40 доларів США, що є еквівалентом 85 000, 00 грн.

Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 127 цього ж кодексу передбачено, що свідку у зв`язку з викликом до суду відшкодовуються витрати, що пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла, а також виплачується компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

2. Експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.

3. У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.

4. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

5. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

6. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.

7. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 129 цього ж кодексу передбачено, що судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

2. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

3. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

4. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

5. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

6. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

7. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

8. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

9. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

10. Якщо у спорі про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, судові витрати за правилами цієї статті мають бути стягнуті на користь юридичної особи, то вони стягуються на користь власників (учасників, акціонерів), які подали позов в інтересах такої юридичної особи, у тій частині, в якій вони понесені цими власниками (учасниками, акціонерами).

Якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства, судові витрати, понесені акціонером (акціонерами) у зв`язку з поданням позову в інтересах такого акціонерного товариства про відшкодування збитків, заподіяних акціонерному товариству його посадовими особами, відшкодовується таким товариством незалежно від результатів розгляду справи у суді.

11. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

12. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно сторони, на яку судовим рішенням покладено витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову.

13. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

14. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Понесені позивачем витрати на послуги оцінювача та на спеціалістів у розмірі 85 000, 00 грн, що є еквівалентом 2 324, 40 доларів США станом на день звернення в суд відповідно до заяви б/н від 18.08.2023 р. про збільшення позовних вимог (курс НБУ на 06.09.2023 р. - 36, 5686 грн за 1 долар США), підтверджуються договором № 2038/2022 про незалежну оцінку від 17.08.2022 р., укладеним між ТОВ „Адванс сервіс" та суб?єктом підприємницької діяльності - оцінювачем Баранником І. В., актом № 2038/2022 надання послуг від 14.08.2022 р. на суму 55 000, 00 грн, платіжним дорученням № 1822 від 16.09.2022 р. на суму 55 000, 00 грн, договором № 22090101 на виконання робіт від 01.09.2022 р., укладеним між ТОВ „Адванс сервіс" та ТОВ „Науково-виробниче підприємство „Гормаш", протоколом погодження договірної ціни до договору № 22090101 на виконання робіт від 01.09.2022 р. на суму 5 000, 00 грн, платіжним дорученням № 1847 від 21.10.2022 р. на суму 5 000, 00 грн, договором № 2129/2023 про незалежну оцінку від 30.06.2023 р., укладеним між ТОВ „Адванс сервіс" та суб?єктом підприємницької діяльності - оцінювачем Баранником І. В., актом № 2129/2023 надання послуг від 04.07.2023 р. на суму 25 000, 00 грн, платіжною інструкцією № 28 від 03.07.2023 р. на суму 25 000, 00 грн, наявними у матеріалах справи.

Судові витрати, а саме судовий збір в дохід державного бюджету, оскільки позивач у встановленому порядку звільнений від його сплати, та витрати, понесені позивачем і пов?язані із залученням експерта та спеціалістів, - на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з держави Російська Федерація (Russian Federation, ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс" (49010, вул. Лабораторна, 45, м. Дніпро, Дніпропетровська область, Україна; ідентифікаційний код 38994678) 4 564 483 (чотири мільйони п?ятсот шістдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят три) доларів США 00 (нуль) центів США, що станом на 06.09.2023 р. по офіційному курсу Національного Банку України становить 166 916 753 (сто шістдесят шість мільйонів дев?ятсот шістнадцять тисяч сімсот п?ятдесят три) грн 03 (три) коп., - збитків, понесених у зв?язку із знищенням (пошкодженням) майна, 103 937 (сто три тисячі дев?ятсот тридцять сім) доларів США 00 (нуль) центів США, що станом на 06.09.2023 р. по офіційному курсу Національного Банку України становить 3 800 830 (три мільйони вісімсот тисяч вісімсот тридцять) грн 58 (п?ятдесят вісім) коп., - упущеної вигоди.

3. Стягнути з держави Російська Федерація (Russian Federation, ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Адванс сервіс" (49010, вул. Лабораторна, 45, м. Дніпро, Дніпропетровська область, Україна; ідентифікаційний код 38994678) судові витрати 85 000 (вісімдесят п?ять тисяч) грн 00 (нуль) коп., що станом на 06.09.2023 р. по офіційному курсу Національного Банку України становить 2 324 (дві тисячі триста двадцять чотири) доларів США 40 (сорок) центів США, - витрат, пов?язаних із залученням експерта та спеціалістів.

4. Стягнути з держави Російська Федерація (Russian Federation, ru/rus 643) в доход Державного бюджету України судові витрати 939 400 (дев?ятсот тридцять дев?ять тисяч чотириста) грн 00 (нуль) коп. судового збору

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення складено і підписано

07 травня 2024 р.