Рішення

від 06.05.2024 по справі 917/109/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2024 Справа № 917/109/24

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-проектна компанія Газінвестпроект вул.Обсерваторна, 25, Київ 53, 04053

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" вул. Небесної Сотні, 9/17,Полтава, Полтавська область, 36000

про стягнення 250663,66 грн.

без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

22.01.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-проектна компанія Газінвестпроект до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" про стягнення 250663,66 грн. заборгованості за Договором № 2202-2021 від 22 лютого 2021 року, а саме: 105 014, 99 грн. основного боргу, 39 793, 64 грн. індексу інфляції за весь час прострочення, 8 296,45 грн. три проценти річних, 97 558,58 грн. пені.

Суд ухвалою від 05.02.2024 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

19.02.2024 відповідач надав суду відзив, за мотивами якого проти позову заперечує.

28.02.2024 позивач надав суду відповідь на відзив, за мотивами якого спростовує викладені у відзиві доводи відповідача.

26.04.2024 позивач надав пояснення по справі.

Інші заяви чи клопотання від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/109/24.

Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

22 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна компанія «Газінвестпроект» (далі Позивач, Постачальник, ТОВ «БПК «Газінвестпроект») та Товариством з обмеженою відповідальністю «CEPBIC ОЙЛ» (далі Відповідач, Покупець) було укладено Договір поставки № 2202-2021 (далі Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору № 2202-2021, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві Товар згідно Специфікацій до Договору, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та своєчасно оплатити цей Товар.

Згідно з п.1.3. Договору № 2202-2021, факт поставки Товару підтверджується належним чином оформленими і підписаними обома Сторонами документами (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні).

Керуючись положеннями п.4.2. Договору № 2202-2021, Покупець проводить оплату за поставлену партію Товару на умовах, наведених у специфікаціях до даного Договору.

Згідно п. 5.2. Договору строк поставки Товару вказується Сторонами у відповідній специфікації.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що датою поставки Товару є дата отримання Товару Покупцем і підписання Сторонами відповідної видаткової накладної на Товар.

Керуючись п.6.1. Договору № 2202-2021, приймання товару за кількістю здійснюється за видатковою накладною.

Відповідно до п. 10.5. Договору № 2202-2021, за прострочення виконання зобов`язань щодо оплати Товару Постачальник має право вимагати від Покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, від вартості поставленого Товару за кожний день прострочення оплати.

Відповідно до п.13.1. Договору № 2202-2021, договір діє до 31 грудня 2022 року.

На підставі п.14.9. Договору № 2202-2021 закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від виконання зобов`язань за Договором, що виникли під час дії Договору.

До договору сторони підписали Специфікації № 1,2,3. Надана позивачем Специфікація № 4 підписана лише зі сторона позивача.

Специфікаціями № 1,2,3,4 до Договору встановлена загальна сума оплати в розмірі 123 054, 99 грн.

Відповідно до п. 2 Специфікацій Постачальник передає Товар Покупцю протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання Постачальником заявки на відповідний товар та підписання Сторонами відповідної Специфікації.

Згідно пункту 3 Специфікації Покупець оплачує вартість товару протягом 5 (п`яти)банківських днів з моменту видаткової накладної, що підтверджує отримання товару. У разi змiни офiцiйного валютного курсу НБУ yкраїнської гривнi до долара США на момент перерахування грошових коштiв в якостi плати за товарно-матерiальнi цiнностi (TMЦ) бiльше нiж на 5%о вiдносно курсу на момент пiдписання Специфiкацiї, Bapтість ТМЦ буде перерахована пропорцiйно змiнi курсу.

На виконання отриманих заявок від Відповідача, Позивачем було здійснено поставку товару відповідно до умов Специфікації №1,2,3,4, що підтверджується наступними документами:

1. Рахунок №СФ-0000059 від 22.02.2021р. на суму 18 040, 00 грн.; Видаткова накладна №РН-0000040 від 22.02.2021р. (приймання товару відбувалося на підставі довіреності № 34 від 22.02.2021 р.) на суму 18 040, 00 грн.; ТТН №2202-5 від 22.02.2021 р.;

2. Рахунок №СФ-0000280 від 19.05.2021р. на суму 4 450, 00 грн.; Видаткова накладна №РН-0000228 від 19.05.2021р. (приймання товару відбувалося на підставі довіреності № 85 від 19.05.2021 р.) на суму 4 450, 00 грн.; Самовивіз.

3. Рахунок №СФ-0000283 від 20.05.2021р. на суму 79 350, 00 грн.; Видаткова накладна №РН-0000230 від 20.05.2021р. (приймання товару відбувалося на підставі довіреності № 86 від 20.05.2021 р.) на суму 79 350, 00 грн.; Самовивіз.

4. Рахунок №СФ-0000290 від 24.05.2021р. на суму 21 214, 99 грн.; Видаткова накладна №РН-0000235 від 24.05.2021р. (приймання товару відбувалося на підставі довіреності № 91 від 24.05.2021 р.) на суму 21 214, 99 грн.; Самовивіз.

Товар, отриманий за видатковою накладною №РН-0000040 від 22.02.2021р. на суму 18 040, 00 грн., сплачений 11 серпня 2021 року відповідно до платіжного доручення №31936.

За даними позивача, які не спростовує відповідач, загальна вартість поставленої та не оплаченої продукції: 105 014,99 грн.

Позивач вказує, що ТОВ «CEPBIC ОЙЛ» не провело оплату у повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду. При цьому, крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні нарахування.

Відповідач у відзиві вказав на таке:

- ТОВ «Сервіс ойл» підтверджує укладення між сторонами договору поставки № 2202-2021 від 22.02.2021 р., специфікацій № 1 від 22.02.2021 р., № 2 від 19.05.2021 р., № 3 від 20.05.2021 р., як і підтверджує отримання від позивача товару по видаткових накладних № РН 0000040 від 22.02.2021 р. на суму 18 040,00 грн., яка оплачена 11.08.2021 р. платіжним дорученням № 31936; № РН - 0000228 від 19.04.2021 р. на суму 4 450,00 грн.; № РН 0000230 від 20.05.2021 р. на суму 79 350,00 грн.; № РН 0000235 від 24.05.2021 р. на суму 21 214,99 грн.

Заборгованість ТОВ «Сервіс ойл» за поставлений товар по договору № 2202-2021 від 22.02.2021 р. складає 105 014,99 грн., яку Товариство визнає.

- Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє й до сьогодні. Пунктом 15 постанови Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період воєнного стану» № 18 від 24.02.2022 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів держави, що здійснила збройну агресію проти України. Відповідно до витягу з ЄДР, засновник ТОВ «Сервіс ойл» зареєстрований у Республіці Білорусь. Отже, відповідач обмежений у здійсненні видаткових операцій, тому не мав можливості розрахуватися з позивачем;

- позивач здійснив неправильний розрахунок пені, у тому числі не врахував положення частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано;

- позивач неправомірно здійснив нарахування інфляційних з огляду на визначені умови договору щодо перерахунку вартості товару у разі зміни офіційного валютного курсу НБУ української гривні до долара США.

- відповідач прохає зменшити пеню до 1,00 грн., оскільки він не міг виконувати свої зобов`язання з об`єктивних причин, не уникає відповідальності та після зняття обмежень з рахунків проведе оплату боргу; нарахування санкцій є надмірно великими;

- Специфікація № 4 від 24.05.2021 р., додана позивачем до позовної заяви, сторонами не підписана, відповідно положення викладені в ній застосовуватися не можуть.

Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У даному випадку, сторони керуючись положеннями п.4.2. Договору № 2202-2021 погодили, що Покупець проводить оплату за поставлену партію Товару на умовах, наведених у специфікаціях до даного Договору.

Згідно п. 5.2. Договору строк поставки Товару вказується Сторонами у відповідній специфікації.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що датою поставки Товару є дата отримання Товару Покупцем і підписання Сторонами відповідної видаткової накладної на Товар.

Керуючись п.6.1. Договору № 2202-2021, приймання товару за кількістю здійснюється за видатковою накладною.

Матеріалами справи підтверджується, що до договору сторони підписали Специфікації № 1,2,3. Надана позивачем Специфікація № 4 підписана лише зі сторона позивача.

Відповідно до п. 2 Специфікацій № 1,2,3,4 Постачальник передає Товар Покупцю протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання Постачальником заявки на відповідний товар та підписання Сторонами відповідної Специфікації.

Згідно пункту 3 Специфікацій Покупець оплачує вартість товару протягом 5 (п`яти)банківських днів з моменту видаткової накладної, що підтверджує отримання товару. У разi змiни офiцiйного валютного курсу НБУ yкраїнської гривнi до долара США на момент перерахування грошових коштiв в якостi плати за товарно-матерiальнi цiнностi (TMЦ) бiльше нiж на 5% вiдносно курсу на момент пiдписання Специфiкацiї, Bapтість ТМЦ буде перерахована пропорцiйно змiнi курсу.

Оцінюючи посилання відповідача на те, що Специфікація № 4 від 24.05.2021 р., додана позивачем до позовної заяви, сторонами не підписана, відповідно положення викладені в ній застосовуватися не можуть, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Специфікацією № 4 від 24.05.2021 року визначені аналогічні умови поставки, що в Специфікаціями № 1,2,3 та оплати товару. При цьому, сторони керуючись положеннями п.4.2. Договору № 2202-2021 погодили, що Покупець проводить оплату за поставлену партію Товару на умовах, наведених у специфікаціях до даного Договору.

П.1 Специфікації № 4 визначає предмет (назва та кількість товару), який є ідентичний тому переліку товару, що був поставлений за видатковою накладною № РН-0000235 від 24.05.2021 року на суму 21 214,99 грн.

Факт отримання товару за вказаною видатковою накладною відповідач не заперечує.

Водночас, відповідач не повідомляє стосовно наявності заперечень зі сторони його підприємства щодо підписання вказаної Специфікації, як і не вказує про наявність домовленостей поставки товару на інших умовах, ніж визначені Специфікацією № 4, які ідентичні умовам у Специфікаціях № 1,2,3.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, при оцінці обставин поставки товару за видатковою накладною № РН-0000235 від 24.05.2021 року на суму 21 214,99 грн, суд з врахуванням зазначеного вище дійшов висновку, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини те, що поставка товару за вказаною накладною була здійснена на умовах, що визначені у Специфікації № 4, аніж це спростував відповідач.

У відзиві відповідач також підтвердив укладення між сторонами договору поставки № 2202-2021 від 22.02.2021 р., специфікацій № 1 від 22.02.2021 р., № 2 від 19.05.2021 р., № 3 від 20.05.2021 р., як і підтверджує отримання від позивача товару по видаткових накладних № РН 0000040 від 22.02.2021 р. на суму 18 040,00 грн., яка оплачена 11.08.2021 р. платіжним дорученням № 31936; № РН - 0000228 від 19.04.2021 р. на суму 4 450,00 грн.; № РН 0000230 від 20.05.2021 р. на суму 79 350,00 грн.; № РН 0000235 від 24.05.2021 р. на суму 21 214,99 грн.

Як зазначено вище, згідно пункту 3 Специфікацій Покупець оплачує вартість товару протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту видаткової накладної, що підтверджує отримання товару.

Отже, строк оплати вартості товару є таким, що настав.

За розрахунком позивача, що підтверджується матеріалами справи, загальна вартість поставленої та не оплаченої продукції становить 105 014,99 грн.

Відповідач у відзиві на позов визнав позовні вимоги щодо 105 014,99 грн основного боргу вартості за отриманий товар.

Згідно із ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В матеріалах справи відсутні докази існування обставин, які б перешкоджали прийняттю судом визнання позову в цій частині.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості в сумі 105 014,99 грн, строк оплати якої настав, яка визнана відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині суд задовольняє.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 10.5. Договору № 2202-2021, за прострочення виконання зобов`язань щодо оплати Товару Постачальник має право вимагати від Покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, від вартості поставленого Товару за кожний день прострочення оплати.

Суд враховує, що згідно пункту 3 Специфікацій Покупець оплачує вартість товару протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту видаткової накладної, що підтверджує отримання товару.

Відповідно до Специфікації № 2 від 19.05.2021 року отриманий товар мав бути оплачений до 26.05.2021 року включно. На день подачі позовної заяви відповідач не здійснив оплату, позивачем розраховано пеню за період з 27.05.2021 року по 14.01.2024.

Відповідно до Специфікації № 3 від 20.05.2021 року граничний строк оплати -27.05.2021 включно. Оплата відповідачем здійснена не була. Позивачем проведені розрахунки пені за період з 28.05.2021 року по 14.01.2024 року.

Відповідно до Специфікації № 4 від 24.05.2021 року строк оплати до 31.05.2021 року включно, проте вартість отриманого товару не сплачено, період розрахунку пені з 01.06.2021 року по 14.01.2024 року.

Як вбачається з наведеного, нарахування пені позивачем здійснено понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, однак, договором або окремою угодою його сторони не передбачили за взаємною згодою можливість нарахування пені понад встановлений відповідною нормою строк.

Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з тим, суд враховує, що з 12.03.2020 на усій території України було встановлено карантин згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Наразі на території України карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12 березня 2020 року було скасовано з 01.07.2023 року.

Таким чином строк, визначений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, продовжився на строк дії такого карантину.

Отже, з 27.05.2021 року (дати початку прострочення оплати за товар, отриманий на умовах Специфікації № 2), з 28.05.2021 року (дати початку прострочення оплати за товар, отриманий на умовах Специфікації № 3), з 28.05.2021 року (дати початку прострочення оплати за товар, отриманий на умовах Специфікації № 4) після закінчення карантину (01.07.2023) залишок строку, визначеного ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України (5 місяців), сплив 01.01.2024.

З огляду на вказане, нарахування пені за прострочення оплати за товар, отриманий на умовах Специфікації № 2 є правомірним за період з 27.05.2021 року по 01.01.2024 року;

нарахування пені за прострочення оплати за товар, отриманий на умовах Специфікації № 3 є правомірним за період з 28.05.2021 року по 01.01.2024 року;

нарахування пені за прострочення оплати за товар, отриманий на умовах Специфікації № 4 є правомірним за період з 01.06.2021 року по 01.01.2024 року.

За таких обставин, за розрахунком суду, враховуючи розмір боргу, період прострочення, обмеження нарахування, визначені ч.6 ст.232 ГПК України, розмір облікових ставок НБУ у періоді прострочення, загальний розмір пені складає 96 439,53 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

Розрахунок суми пені судом здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт".

Отже, вимоги в частині стягнення пені суд визнає правомірними у розмірі 96 439,53 грн.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведених положень договору та закону позивач нарахував відповідачу 39 793, 64 грн. індексу інфляції за весь час прострочення, 8 296,45 грн. три проценти річних, зокрема:

Відповідно до Специфікації № 2 від 19.05.2021 року позивачем розраховано інфляційні за період червень 2021 - грудень 2023, 3% річних - за період з 27.05.2021 року по 14.01.2024.

Відповідно до Специфікації № 3 від 20.05.2021 року позивачем розраховано інфляційні за період червень 2021 - грудень 2023, 3% річних - за період з 28.05.2021 року по 14.01.2024 року.

Відповідно до Специфікації № 4 від 24.05.2021 року позивачем розраховано інфляційні за період червень 2021 - грудень 2023, 3% річних - з 01.06.2021 року по 14.01.2024 року.

Здійснивши перерахунок річних та інфляційних втрат суд встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними підлягають задоволенню в у повному обсязі.

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування інфляційних та річних з огляду на таке.

Як вже зазначалося вище відповідно до п. 3 специфікацій покупець оплачує вартість товару протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання видаткової накладної, що підтверджує отримання товару.

При цьому, вказаним пунктом передбачено, що разі зміни офіційного валютного курсу НБУ української гривні до долара США на момент перерахування грошових коштів в якості плати за товарно-матеріальні цінності (ТМЦ) більше ніж на 5 % відносно курсу на момент підписання Специфікації, вартість ТМЦ буде перераховано пропорційно зміну курсу.

Відповідач вважає неприпустимим одночасне нарахування інфляційних втрат, 3 % річних та курсової різниці, в підтвердження чого посилається на такі постанови Верховного Суду:

- № 638/10417/15-ц від 20.02.2019 р., де зазначено: згідно зі ст. 1 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 р. у справі № 6-284цс17;

- 905/192/18 від 11.10.2018 р., де зазначено: у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти;

- № 296/10217/15-ц від 07.07.2020 р., де зазначено: відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Оцінюючи доводи позивача, суд зауважує, що позовна заява не містить вимоги щодо нарахування курсової різниці взагалі. Курсова різниця, як вбачається з практики на яку посилається відповідач, нараховується при розрахунках в іноземній валюті чи в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті. Проте, відповідно до п. 3.1. Договору ціна Товару розраховується на умовах поставки, зазначених в специфікаціях до цього договору, і вказується в українських гривнях. Відповідно до п. 4.1. Договору розрахунки по Договору між Сторонами проводяться українськими гривнами в безготівковій формі шляхом банківського переказу грошових коштів на поточні рахунки Сторін за реквізитами, вказаними в розділі 14 Договору. Тому такі заперечення відповідача стосуються його вимог на майбутнє, отже не може бути предметом розгляду в цій справі.

Крім того, практика на яку посилається відповідач є нерелевантною до спірних правовідносин, оскільки стосується застосування інших норм законодавства при відмінних від цієї справи обставин, тобто у правовідносинах, що не є тотожними до справи №917/109/24.

З викладеного вбачається, що застосування 3% річних та індексу інфляції повністю відповідає нормам законодавства і наведеній судовій практиці, оскільки стосується саме розрахунків в українській гривні.

Відповідач у відзиві на позов прохає суд зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення до 1 грн, з тих підстав, що:

- вчасно свої зобов`язання по договору поставки № 2202 - 2021 від 22.02.2021 р. ТОВ «Сервіс ойл» не зміг виконувати у зв`язку з обставинами, що не залежали від нього, а саме введення в Україні військового стану та обмежень встановлених постановою НБУ № 18;

- ТОВ «Сервіс ойл» не вчиняє жодних дій, які направлені на уникнення відповідальності по договору поставки № 2202 - 2021 від 22.02.2021 р., та після зняття обмежень з рахунків, одразу проведе оплату;

- визнає вимогу про стягнення 105 014,99 грн. основного боргу по договору поставки № 2202 2021 від 22.02.2021 р.;

- стягнення додатково з ТОВ «Сервіс ойл» 97 558,58 грн. перетвориться на несправедливо непомірний тягар для ТОВ «Сервіс ойл» та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивача.

При розгляді цього клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18 звертає увагу на те, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Також, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7- рп/2013 штрафні санкції мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків.

При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16.

Частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, а матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором.

Пунктом 15 постанови Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період воєнного стану» № 18 від 24.02.2022 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів держави, що здійснила збройну агресію проти України.

Пунктом 6 постанови Правління Національного банку України № 44 від 08.03.2022 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18», пункт 15 викладено в такій редакції: « 15. Зупинити здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, за винятком здійснення на території України: 1) переказу коштів з таких рахунків на спеціальний рахунок Національного банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України та/або на рахунки Кабінету Міністрів України, міністерств та інших державних органів;2) соціальних виплат, виплат заробітної плати, оплати комунальних послуг, сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів».

Відповідно до інформації з ЄДР, засновниками ТОВ «Сервіс ойл» є ВАТ «Пуховичинафтопродукт», зареєстровані за адресою: Республіка Білорусь, Мінська область, Пуховицький район, м. Мар`їна Горка, вул. Октябрська, 62.

Зазначені обставини перешкодили добровільному проведенню розрахунку відповідача з позивачем.

Суд враховує, що загальна сума нарахувань пені, інфляційних та річних перевищує суму основного боргу.

Суд зазначає, що належна до стягнення сума пені становить близько 92,00 % суми боргу, що є завеликим розміром відповідальності.

Враховуючи баланс інтересів сторін, значний розмір нарахованого і пред`явленого до стягнення пені, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з поставки товару, суд визнав зазначені обставини винятковими та дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення належного до стягнення розміру пені на 50%, що становить 48 219,77 грн.

Правова позиція у вирішенні цього питання викладена Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року в справі № 905/1005/18, від 24.07.2019 року в справі 915/985/18, від 22.07.2019 року в справі № 922/3612/12, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 05.03.2019 року в справі № 923/536/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 48 219,77 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених судом.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до частини 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

На підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 105 014, 99 грн. основного боргу, 39 793, 64 грн. індексу інфляції за весь час прострочення, 8 296,45 грн. три проценти річних, 48 219,77 грн. пені підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 3759,96 грн судового збору за платіжною інструкцією № 31 від 18.01.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд враховує правову позицію, викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, що судові витрати у разі зменшення судом розміру неустойки (штрафу) покладаються на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Із загальної суми позовних вимог, які визнані судом правомірними, без урахування зменшення пені, належний до сплати судовий збір становить 3743,17 грн.

Відповідач у відзиві прохає вирішити питання про повернення позивачу 50% судового збору, оскільки відповідач визнав позовні вимоги на загальну суму 105 443,38 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Такі ж положення викладені у ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір.

Із позовних вимог на загальну суму 105 443,38 грн, які визнав відповідач, судовий збір становить 1581,65 грн.

Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов на загальну суму 105 443,38 грн., необхідно повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 790,83 грн.

Витрати на сплату судового збору в іншій частині (2952,34 грн) суд покладає на відповідача на підставі ч. 1 ст. 129 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ОЙЛ» (адреса реєстрації: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Небесної Сотні, будинок 9/17, код ЄДРПОУ: 38516938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно проектна компанія «Газінвестпроект» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 25, код ЄДРПОУ: 36470766) 105 014, 99 грн. основного боргу, 39 793, 64 грн. інфляційних, 8 296,45 грн. три проценти річних, 48 219,77 грн. пені та 2952,34 грн судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно проектна компанія «Газінвестпроект» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 25, код ЄДРПОУ: 36470766) 790,83 грн судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією № 31 від 18.01.2024.

5. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.05.2024р.

Суддя Киричук О.А.