Рішення

від 07.05.2024 по справі 280/2310/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року Справа № 280/2310/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

14 березня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС» (далі позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.02.2024 №ПШ 010372.

Ухвалою суду від 18.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення/виклику представників сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова про застосування адміністративно господарського штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Так, позивач вказує на те, що підставою для застосування до позивача штрафних санкцій стало те, що під час перевезення вантажів, перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа, чим порушив ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.3.3 наказу МТЗ України №385 від 24.06.2023. При цьому, позивач зазначає, що в постанові відповідач зазначив додаткові норми порушення законодавства, які не були передбачені в акті. Також, позивач зазначає, що 25.01.2024 позивач перевозив власний вантаж для власних потреб, та саме позивач є вантажоодержувачем, перевізником та замовником. Позивач вважає, що оскільки ним здійснювалось перевезення вантажу власним транспортом для власних потреб, то норми передбачені ст.34, ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п.6.1 наказу МТЗУ 340 від 07.06.2010 року, п.3.3 розділу ІІІ наказу МТЗУ №385 від 24.05.2010 не можуть бути застосовані до позивача. Також, позивач вказував на те, що порядок облаштування транспортного засобу тахографом передбачено законодавством лише для осіб, які надають послуги з перевезення вантажів та пасажирів. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що під час перевірки транспортного засобу належного відповідачу, водій не надав посадовій особі Укртрансбезпеки протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу Mercedes Benz, номерний знак НОМЕР_1 . При цьому, відповідач зазначає, що чинне законодавство України зобов`язує мати тахограф чи індивідуальну книжку водія у разі перевезення вантажу, а не надання послуг перевезення вантажу. Вказує, що автомобільний перевізник (у тому числі юридична особа, яка здійснює перевезення вантажу за власний кошт), зобов`язаний забезпечити наявність у водія транспортного засобу, обладнаного тахографом, маючи при собі всі документи, передбачені пунктами 3.3, 3.6 Інструкції №385, зокрема, у даному випадку, наявності при собі у водія транспортного засобу протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу. Також, представник відповідача вказувала на те, що враховуючи те, що транспортний засіб позивача має повну масу понад 3,5 тони, то повинен бути обладнаний тахографом, відповідно до чинного законодавства України, а позивач зобов`язаний забезпечувати належну експлуатацію тахографу, а водій повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

З матеріалів справи судом встановлено, що співробітниками Укртрансбезпеки 25.01.2024 під час проведення рейдової перевірки зупинено транспортний засіб марки Mercedes Benz, номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу.

Відповідно до висновків Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 25.01.2024 №038043, встановлено порушення позивачем вимог ст.ст.34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п.33 Інструкції, а саме під час перевезення вантажів, перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа.

27.02.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області винесено постанову №ПШ 010372 про застосування адміністративно-господарського штрафу, відповідно до якої, за порушення вимог ст.34, ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п.6.1 наказу МТЗУ 340 від 07.06.2010, п.3.3 розділу ІІІ наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010, а саме: під час перевезення вантажів, перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа, до ТОВ «ИСТОК-ПЛЮС» застосовано адміністративно господарський штраф в розмірі 17000,00 грн.

Не погоджуючись із спірною постановою, позивач звернувся до суду із позовом про її скасування.

Відповідно до статті 1 Закону «Про автомобільний транспорт» (далі -Закон №2344):

автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Як визначено статтею 34 Закону №2344 автомобільний перевізник повинен:

виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;

утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;

забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв;

організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

забезпечувати безпеку дорожнього руху;

забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Згідно частини першої статті 48 Закону №2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону №2344 документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 18 Закону №2344 з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (Положення №340).

Згідно з пунктом 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

На підставі пункту 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Відповідно до пункту 6.2 Положення №340, облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.

Згідно з пунктом 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Таким чином, законодавством визначено обов`язковість обладнання вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон тахографами, ау випадку відсутності тахографа водій вантажного автомобіля з повною масою понад 3,5 тон повинен мати індивідуальну контрольну книжку, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування і є іншим способом контролю водіїв.

З матеріалів справи судом встановлено та не заперечувалось позивачем, що під час проведення перевірки належного йому транспортного засобу, у водія був відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа.

При цьому, доводи позивача про протиправність спірної постанови зводяться до того, що позивач не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» та Положення №340, оскільки перевозив товар придбаний у ТОВ «ОЛ-Україна» та ТОВ «Науково-виробниче підприємство «МФК» для власних потреб пов`язаних із веденням господарської діяльності.

Разом з тим, суд зазначає, що вимоги щодо обліку робочого часу водіїв транспортних засобів спрямовані для уникнення понаднормової праці водіїв, що призводить до аварійних ситуацій на дорогах.

При цьому, суд зазначає, що такі вимоги встановлюються не лише до перевізників, які надають послуги з перевезення на комерційній основі.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1.5 Положення №340, у цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

Тобто, відповідно до наведених норм автомобільним перевізником визнається, в тому числі юридична особа, яка здійснює за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.

Відповідно до наданих до матеріалів справи товарно-транспортних накладних саме ТОВ «ИСТОК-ПЛЮС» виступало автомобільним перевізником.

Отже, позивач, який вантажним транспортним засобом здійснював за власний кошт переміщення товарів є автомобільним перевізником в силу приписів Положення №340 та Закону України «Про автомобільний транспорт».

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1.4 Положення №340, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються:

фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв;

під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;

транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем;

сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств;

закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності;

транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно допункту 3.6розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.

Отже, Положення №340 передбачає звільнення від виконання її умов лише певну категорію суб`єктів, до яких позивач не належить, оскільки є юридичною особою, яка використовує найману працю особи водія, яким здійснювалось перевезення вантажу, а відповідно має здійснювати контроль за часом його роботи та відпочинку.

Суд зазначає, що раніше постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 було затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, який визначав перелік документів необхідний для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб.

Проте, постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 втратила чинність з 04 лютого 2022 року.

В свою чергу, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не виділяє такої категорії перевезень вантажу, як перевезення вантажу для власних потреб юридичною особою, яка використовує найману працю водіїв, як і не передбачає надання якогось окремого документа на підтвердження обліку часу роботи водія.

Також, суд зазначає, що відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, відповідальність застосовується до усіх автомобільних перевізників, а не лише тих які надають послуги з перевезення вантажів на комерційній основі, за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону.

Під час ухвалення рішення судом враховується практика ВЕРХОВНОГО СУДУ, яка викладена у постановах від 14.12.2023 по справі №340/5560/22, від 31.10.2023 по справі №440/17062/21.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Часиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС».

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС» (69096, м.Запоріжжя, бул.Вінтера, буд.2, код ЄДРПОУ 23288728) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150. м.Київ, вул.Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (69118, м.Запоріжжя, вул.Чубанова, 8) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова