Рішення

від 07.05.2024 по справі 440/2581/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/2581/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання протиправними та скасування рішень.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області в якому просить:

Визнати протиправним та скасувати рішенням Градизької селищної ради від 17.11.2022 року № 23 «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства».

Визнати протиправним та скасувати рішенням Градизької селищної ради від 05.06.2023 року № 38 «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства».

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

04.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області в межах населеного пункту с. Кирияківка.

Листом від 25.02.2021 № 04-22/388 Градизька селищна рада Кременчуцького району Полтавської області повідомила ОСОБА_1 , що клопотання вх. № М-02-22/8 від 12.01.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Градизької селищної ради Полтавської області в межах населеного пункту с. Кирияківка розглянуто на земельній комісії 10.02.2021 року та прийнято рішення не виносити клопотання на сесію Градизкої селищної ради у зв`язку з проведенням інвентаризації земельних ділянок.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.8.2021 по справі № 440/6559/21, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області щодо не прийняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 , про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 04.01.2021 року (вх. № М-02-22/8 від 12.01.2021 року) в порядку, передбаченому статтею 118 Земельного кодексу України. Зобов`язано Градизьку селищну раду Кременчуцького району Полтавської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 04.01.2021 року (вх. № М-02-22/8 від 12.01.2021 року) в порядку, передбаченому статтею 118 Земельного кодексу України, з урахуванням висновків суду.

На виконання такого рішення суду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 04.01.2021 року повторно розглянуто, а за результатами його розгляду рішенням Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавській області від 19.10.2021 № 66 «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства» позивачу відмовлено в наданні відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2022 по справі № 440/14480/21 позов ОСОБА_1 до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавській області від 19.10.2021 № 66 «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства». Зобов`язано Градизьку селищну раду Кременчуцького району Полтавської області у встановлений законом строк повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 04.01.2021 року (вх. № М-02-22/8 від 12.01.2021 року), та прийняти в порядку, межах і спосіб, визначених законом, з урахуванням висновків суду рішення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2022 по справі № 440/14480/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2022 по справі № 440/14480/21 - скасовано в частині зобов`язання Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області у встановлений законом строк повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 04.01.2021 року (вх. № М-02-22/8 від 12.01.2021 року), та прийняти в порядку, межах і спосіб, визначених законом, з урахуванням висновків суду рішення. Прийнято в цій частині постанову, якою зобов`язано Градизьку селищну раду Кременчуцького району Полтавської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 та земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території с. Кирияківка Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області.

На виконання такого рішення суду Градизькою селищною радою на 24 (позачерговій) сесії 8 скликання 17.11.2022 прийнято рішення, яким, керуючись Законом України "Про землеустрій", пунктом 34 частиною першою статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, підпунктом 5 пункту 27 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства (код виду цільового призначення: розділ 01 підрозділ 01.03), яка розташована на території Градизької селищної ради в с.Кирияківка Кременчуцького району Полтавської області. Рекомендовано гр. ОСОБА_1 звернутися до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області з відповідною заявою після скасування воєнного стану.

05.06.2023 Градизькою селищною радою на 32 (позачерговій) сесії 8 скликання, розглянувши повторно заяву ОСОБА_1 від 04.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с.Кирияківка на території Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, керуючись Законом України "Про землеустрій", пунктом 34 частиною першою статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, підпунктом 5 пункту 27 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, сесія селищної ради рішення не прийняла.

Позивач не погоджуючись із такими рішеннями, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частинами першою та другою статті 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою цієї статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтею 122 ЗК України.

Частиною 1 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Системний аналіз наведених норм Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якої визначені у статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.

Як встановлено судом, позивач є громадянином України, а тому має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.

Дослідивши рішення 24 (позачергової) та 32 (позачергової) сесії 8 скликання шістдесятої сесії восьмого скликання Глобинської міської ради від 17.11.2023 № 23 та від 05.06.2023 № 38, суд встановив, що підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», саме підпункт 5 пункту 27 розділу X Земельного кодексу України із змінами внесеними згідно із Законом № 2698-ІХ від 19.10.2022.

Надаючи оцінку вказаній підставі для відмови у наданні дозволу, суд виходить з наступного.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На дату ухвалення оскаржуваного рішення міської ради, так і станом на час розгляду цієї справи в суді в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Вказаним Законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

З системного аналізу вказаних вище норм права вбачається, що до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Тобто, вказане правило стосується виключно порядку безоплатної передачі земель державної та комунальної власності (в тому числі надання дозволів на розроблення проектів землеустрою), в той час як прямої заборони на надання дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі у приватну власність земель, що не належать до земель державної або комунальної власності, чинне законодавство не містить.

Спірні правовідносини виникли ще у 2021 році, коли ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 04.01.2021, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність.

Водночас, статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України (2001-05), стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10), стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Враховуючи обставини оголошення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 24.02.2022, який на даний час триває та продовжується відповідними Законами, як наслідок, внесені зміни та доповнення до законів, які регулюють відповідні правовідносини в державі для забезпечення недопущення порушення прав та інтересів обох сторін.

Натомість, у спірних правовідносинах відповідач необґрунтовано застосував положення Закону України від 24.03.2022 №2145-ХІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", яким доповнено Розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу пунктом 27, що містить заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану на території України, оскільки останній мав розглянути спірне клопотання на черговому пленарному засіданні з дотриманням відповідного порядку та строків такого розгляду, визначених статтею 118 Земельного кодексу України, станом на дату подання вищенаведеного клопотання позивача, без порушення принципу дії закону в часі.

Положення вказаного Закону №2145-ХІ набрали чинності та підлягали застосуванню саме з дня набрання ним чинності з 07.04.2022, останні не містять вказівки на зворотню дію у часі та суд зауважує для відповідача, що вказаний Закон може бути застосований у тих випадках, коли існують підстави для обмеження особи у праві на надання дозволу на розробку проекту землеустрою саме під час дії воєнного стану та до оголошення його закінчення; саме обмеження у наданні дозволу на розробку спірного проекту, а не як підстава для відмови у такому, оскільки підстава для такої відмови визначена частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача у спірному рішенні на положення Закону №2145-ХІ, який у даному випадку не підлягає застосуванню.

Крім того, суд враховує, що оскаржене рішення прийнято відповідачем на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2022 по справі № 440/14480/21.

Водночас, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.07.2023 у справі №392/856/22, тлумачення норми підпункту 5 пункту 27 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України з урахуванням принципу розумності, свідчить, що встановлена цією нормою заборона не поширюється на випадки виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Відтак, оскаржені Глобинської міської ради від 17.11.2022 № 23 та від 05.06.2023 № 38 є протиправними та підлягають скасуванню.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права стаття 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30 січня 2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку вказаного проекту, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Приймаючи рішення у даній справі суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року по справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України, №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З огляду на викладене, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Глобинську міську раду Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області в межах населеного пункту с. Кирияківка, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 04.01.2021.

Водночас, відповідно до частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Суд зазначає, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ.

У подальшому законами України затверджено відповідні укази Президента України, якими на даний час строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Зокрема, суд зазначає, що пунктом 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану, визначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до пункту 23 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України визначено у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.

Положення цього пункту, які передбачають особливості правового регулювання земельних відносин щодо укладення договорів оренди земельної ділянки, передачі прав землекористування, встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено на всій території України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, застосовуються через 30 робочих днів з дня прийняття такого рішення і діють до дня прийняття зазначеним органом рішення про відновлення функціонування Державного земельного кадастру.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на вказані вище дії, прийняття відповідних рішень.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо прийняття рішення про надання дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому відповідно до частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Глобинської міської ради Полтавської області (ідентифікаційний код 22547673, вул. Центральна, 285, м. Глобине, Полтавська область, 39000) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішенням Градизької селищної ради від 17.11.2022 року № 23 «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства».

Визнати протиправним та скасувати рішенням Градизької селищної ради від 05.06.2023 року № 38 «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства».

Зобов`язати Глобинську міську раду Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області в межах населеного пункту с. Кирияківка, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 04.01.2021.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Удовіченко