Постанова

від 07.05.2024 по справі 520/29616/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 р. Справа № 520/29616/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, по справі № 520/29616/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.01.2017 по 07.10.2023;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.01.2017 по 07.10.2023;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 03.01.2017 по 07.10.2023.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 частково задоволено позов.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 2 013,00 грн.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 03.01.2017 по 07.10.2023, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі №520/4867/23.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 03.01.2017 по 07.10.2023, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі №520/4867/23.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, а саме в частині а саме: в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 03.01.2017 по 07.10.2023 та прийняти в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

На думку апелянта, підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» - відсутні, що вказує на безпідставність позовних вимог.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовної вимоги щодо втягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 2 013, 00 грн., ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в цій частині та прийняти в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої обмежив право позивача на отримання указаної компенсаційної суми, безпідставно застосувавши і обмеження 6-місячним періодом і принципом співмірності, який застосовувався у судовій практиці до набрання чинності нормою, яка власне і ввела обмеження часового проміжку у 6 місяців.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, оскаржуване рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційні скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що позивача було звільнено з військової служби з Військової частини НОМЕР_1 з 03.01.2017.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку. У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі №520/4867/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 28.01.2016 по 03.01.2017 року без встановлення базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 28.01.2016 по 03.01.2017 з встановленням базового місяця для нарахування індексації - січень 2008 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі №520/4867/23 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу 07.10.2023 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 28 668,93 грн. Зазначена обставина підтверджується випискою з банківського рахунку позивача АТ КБ «Приватбанк».

Позивач, не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.01.2017 по 07.10.2023.

Також, позивач зазначив, що військовою частиною НОМЕР_1 було порушено строки виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.01.2016 по 03.01.2017 включно з урахуванням базового місяця - січень 2008 року, однак не було виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, на яку позивач має право.

Вказана бездіяльність відповідача стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Поряд із тим, окружний суд зазначив, що як на момент звернення позивача із цим позовом, так і на час вирішення спору, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, сума, яку належить відшкодувати позивачу, за розрахунком окружного суду з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 42 701, 22 грн.

Поряд із тим, суд першої зазначив, що як на момент звернення позивача із цим позовом, так і на час вирішення спору, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Водночас, суд першої інстанції з метою дотримання принципу співмірності між розміром середнього заробітку, пов`язаного із затримкою розрахунку при звільненні та часткою невиплаченого грошового забезпечення, дійшов висновку про те, що нарахуванню на користь позивача підлягає середній заробіток у розмірі: 2 013, 00 грн.

Також, суд першої інстанції, виходив з того, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Як встановлено судом, в порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі №520/4867/23 відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 28 668,93 грн. 07.10.2023 (а.с. 10).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст.116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17, від 21.10.2021 р. у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 р. у справі №240/12167/20 та інших.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Проте, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції, щодо розрахунку суми за час затримки розрахунку при звільненні, застосування 6 місячного строку та принципу співмірності, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму указаного підходу Верховного Суду суд першої інстанції і вирішив цей спір.

Проте, колегія суддів зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, який суд апеляційної інстанції взяв до уваги при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Період з 03 січня 2017 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 07 жовтня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 03.01.2017 (день звільнення) відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем. Остаточний розрахунок належних до виплати сум відповідачем здійснено 07.10.2023.

Таким чином, період затримки з 03.01.2017 по 18.07.2022 (включно) становить 2023 календарних днів.

Згідно долученої до матеріалів справи довідки про доходи, загальна сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (листопад та грудень) 2016 року становила 14 233, 60 грн., а саме у листопаді 2016 року - 7 110, 40 грн. та у грудні 2016 року -7 123, 20 грн. (а.с. 40)

Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 233, 34 грн. (14 233, 60/61).

Отже, можна дійти висновку, що обрахована відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 2023 календарний день становить 472 046, 82 грн. (2023 х 233, 34 грн. = 472 046, 82 грн.).

Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідач здійснив розрахунок при звільненні позивача у розмірі 679, 02 грн., що підтверджується Довідкою про остаточний розрахунок грошового забезпечення від 30.04.2024 № 523.

07.10.2023 на рахунок ОСОБА_3 зараховано суму коштів у розмірі 28668, 93 грн. від військової частини НОМЕР_1 на виконання судового рішення по справі №520/4867/23.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що загальний розмір належних позивачу виплат на момент звільнення складав 29 347, 95 грн.:

- 679, 02 грн. (0, 02 %) (грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби);

- 28 668, 93 грн. (99, 98 %) (виплата на виконання судового рішення по справі №520/4867/23).

Істотність частки несвоєчасно виплаченої індексації 28 668, 93 (перерахована індексація грошового забезпечення) у порівнянні із середнім заробітком (розрахунковою величиною) становить 99, 98 % .

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.01.2017 по 18.07.2022 у розмірі 471 953, 41 грн., що становить 99, 98 % від середнього грошового забезпечення позивача за 2023 календарні дні (472 046, 82 грн х 99, 98 %). Зазначений розмір не відповідає принципу справедливості та співмірності.

Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 471 953, 41 грн., за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 28 668, 93 грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.

З огляду на наведене, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь 28 668, 93 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зважаючи на вищевикладене, за період з 03.01.2017 по 18.07.2022 (включно) (2023 робочих днів) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 28 668, 93 грн.

За період з період з 19 липня 2022 року до 07 жовтня 2023 року розмір середнього заробітку за час затримки становить 42 701, 22 грн. (233, 34*183)

Таким чином, зважаючи на висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена судом з урахування наведеного становить 71 370, 15 грн. (42 701, 22 грн. + 28 668, 93).

За цих обставин колегія суддів резюмує, що суд першої інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити конкретну суму для стягнення.

Проте, сума, яку постановив стягнути суд першої, визначена без урахування наведеного, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до 6 місяців, у зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є помилковими.

Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, судом першої було безпідставно зменшено розмір виплати 6 місяцями.

Щодо задоволених позовних вимог, в частині визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 03.01.2017 по 07.10.2023, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі №520/4867/23, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 цього Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01.01.1998, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №159 від 21.02.2001, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159).

У силу вимог пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно із пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію особа набуває саме в момент отримання доходу.

При цьому, за правилами статей 3-5 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

У той же час, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.

Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №815/3998/16, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 31.03.2020 у справі №817/621/18 та від 26.02.2020 у справі №826/8319/16.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі №520/4867/23 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу 07.10.2023 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 28 668,93 грн.

Відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення (індексації), адже вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу (сум індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку індексації та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14 травня 2019 року по справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року по справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року по справі №420/7633/20 та від 09 серпня 2022 року по справі №460/4765/20.

Отже, несвоєчасне нарахування сум індексації відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням відповідачем такої індексації при звільненні з військової служби, що встановлено судовими рішеннями, тобто з вини органу, що її виплачує, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 03.01.2017 по 07.10.2023.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 по справі № 520/29616/23, в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 2 013,00 грн. прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення у розмірі 71 370, 15 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частиної НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 по справі № 520/29616/23 - скасувати в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 2 013,00 грн.

Прийняти в цій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 71 370, 15 грн.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 року по справі № 520/29616/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва