Рішення

від 08.05.2024 по справі 475/1310/23

ДОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Доманівський районний суд Миколаївської області

вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Вознесенський район Миколаївська область Україна 56400

e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua

Справа № 475/1310/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08.05.2024смт. Доманівка

Доманівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої-суддя Єгорової Н.І.,

при секретареві Маковецькій Л.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідча ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Доманівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостівської сільської ради Вознесенського району, Миколаївської області, товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство НІБУЛОН про визнання права на земельну частку (пай),

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мостівської сільської ради Вознесенського району, Миколаївської області, товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство НІБУЛОН про визнання права на земельну частку (пай), посилаючись на те, що 01 жовтня 1992р. він був прийнятий в члени колгоспу Лідіївський, Доманівського району Миколаївської області та зарахований на посаду завідуючого током, де працював до 30 липня 1996р. У звязку з ліквідацією колгоспу Лідіївский та створення нового підприємства-Дослідне підприємство Лідіївське філії ССГП НІБУЛОН, позивач був звільнений з посади завідуючого току з 30 липня 1996р. 31.07.1996р. ОСОБА_1 прийнятий на посаду водія в ССГП НІБУЛОН. 08.10.2005р. позивач звільнений з підприємства за власним бажанням.

Рішенням загальних зборів колгоспу Лідіївський від 10.02.1995р. було схвалено проект роздержавлення земель колгоспу та прийнято рішення про передачу земель в колективну власність членам колгоспу, в тому числі і пенсіонерам, які раніше працювали в колгоспі і залишаються членами зазначеного підприємства.

Рішенням сесії Сухобалківської сільської ради № 13 від 31.03.1995р. колгоспу Лідіївський було передано в колективну власність земельну ділянку розміром 2632,9 га.

На підставі даного рішення колективному сільськосподарському підприємству колгоспу Лідіївський Доманівською РДА було видано Державний акт на право колективної власності на землю від 29 листопада 1995р. серії МК №6, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №6 від 29.11.1995р. з додатком1 (списком членів КСП Лідіївський), який є невідємною частиною зазначеного акту.Позивач внесений до зазначеного списку під номером 52.

Позивач вважає, що таким чином він набув право на земельну частку(пай), однак по незалежним від нього причинам він не отримав сертифікат на право на земельну частку(пай) в межах бувшого колгоспу Лідіївський, яка розташована в межах території Сухобалківської сільської ради, а нині Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

ОСОБА_1 вважає, що його право на отримання земельної частки (пай) було порушено, поновлення своїх прав він може вирішити тільки за рішенням суду, а тому звернувся до суду з даним позовом. Незалежно від спливу позовної давності, заява про захист цивільного права має бути розглянута судом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник-адвокат Тітух І.Б. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник позивача - адвокат Тітух І.Б. пояснив, що ОСОБА_1 на момент розпаювання земель колективної власності працював в колгоспі Лідіївський та був членом даного господарства. Після отримання Державного акту на право колективної власності на землю від 29.11.1995р. та внесення позивача до Списку членів КСП колгоспу Лідіївський ОСОБА_1 набув право на земельну частку(пай) із земель підприємства. Незалежно від того, що ОСОБА_1 не було видано Сертифікат на право на земельну частку(пай) він набув право на земельну частку (пай). Так як землі КСП колгоспу Лідіївський не були розпайовані, представник позивача вважає, що орієнтовний розмір земельного паю складає 8,18 умовних кадастрових га, виходячи із середнього розміру земельних часток в межах території Мостівської сільської ради.

Представник відповідача Мостівської сільської ради Ульянов О.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. У відзиву на позов та в судовому засіданні в своїх поясненнях, представник відповідача звернув увагу суду на те, що землі КСП колгоспу Лідіївський розпайовані не було. Після отримання Державного акту на право колективної власності на землю, відбулися збори членів колективного сільськогосподарського підприємства , на якому було вирішено питання про припинення цього права на землю і створено нове підприємство ССГП НІБУЛОН, яке отримало дану земельну ділянку спочатку у постійне користування, а потім в оренду. Тобто члені колективного підприємства на загальних зборах відмовилися від розпаювання земель, тому право на земельну частку (пай) позивач, якщо спочатку і набув, потім воно було припинено, у звязку з відсутністю припинення права колективної власності на землю.

Крім того, представник відповідача просить застосувати до даного спору строк позовної давності посилаючись на те, що про порушення свого права на земельну частку(пай) позивачеві було відомо починаючи з 1996р., так як він намагався захистити свої права шляхом звернення до різних правовохоронних та судових інстанцій. На даний час сплинув строк звернення до суду з даним позовом, а тому просить в задоволені позовних вимог відмовити.

Представник ТОВ СП НІБУЛОН Дмитрієва Т.В. в судовому засіданні та у відзиву на позов позовні вимоги не визнала і просила в їх задоволені відмовити посилаючись на те, що позивачем пропущений строк позовної давності. Так, згідно витягу з протоколу загальних зборів від 10.02.1995р. КСП колгоспу Лідіївський було прийнято рішення про затвердження проекту роздержавлення земель КСП та передачу їх в колективну власність членам колгоспу, в тому числі пенсіонерам, які раніше працювали в колгоспі та залишаються його членами. Рішенням Сухобалківської сільської ради від 31.03.1995р. КСП колгоспу Лідіївський було передано в колективну власність 2632,9 га земель, про що свідчить Державний акт на право колективної власності на землю. Невідємною частиною Державного акту є список членів КСП Лідіївський, до якого позивач був внесений під порядковим номером 52. Однак, Сертифікат на право на земельну частку (пай) позивач не отримав по незалежним від нього причинам. В 2006р. позивач звертався до Доманівського районного суду з позовною заявою, якою оспорював рішення про припинення права власності на землю та права користуванням земельною ділянкою КСП Лідіївський, так як вважав дане рішення незаконним, яке його позбавило права на земельну частку(пай).

Рішенням Доманівського районного суду ОСОБА_1 було відмовлено в задоволені позовних вимог за пропуском строку звернення до суду. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду постанову Доманівського районного суду було скасовано та провадження у справі закрито, у звязку з порушенням підсудності даної категорії справи. Позивачеві було розяснено, що така категорія позовів розглядається в порядку цивільного судочинства. Однак, до суду позивач більше не звернувся.

Таким чином, позивачеві було відомо про порушення його прав ще в 2006р., однак до суду він звернувся лише в 2023р., що значно перевищує терміни звернення до суду.

Крім того, представник ТОВ СП НІБУЛОН вважає, що підприємство законно користується землями КСП колгоспу Лідіївський, так як рішенням загальних зборів членів КСП Лідіївський було вирішено після отримання земель в колективну власність відмовитися від земельної ділянки та передати дану земельну ділянку ССГП Нібулон для організації філії з метою виробництва сільськогосподарської продукції. Добровільна відмова членів колгоспу не суперечила вимогам чинного законодавства, а тому була затвердженна рішенням сесії сільської ради. По факту користування підприємством земельною ділянкою , отриманої від членів колгоспу Лідіївський неодноразово проводилися перевірки правоохоронними органами різних інстанцій. Порушень чинного законодавства не було виявлено.

Представник відповідача вважає, що оскільки позивач не отримав Сертифікат на право на земельну частку (пай), у зв"язку з тим, що не відбулося розпаювання земель в колгоспі Лідївський, то позивач ОСОБА_1 не має права на земельну частку (пай), а тому підстав для задоволення позовних вимог не має.

Вислухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши письмові докази, долучені до позовної заяви, докази долучені до архівних справ за №475/450/16, 2а-1/06, суд приходить до наступного висновку.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду завідуючого током в колгосп Лідївський 01.10.1992р. 30.07.1996р. ОСОБА_1 звільнений у звязку з ліквідацією підприємства. 31.07.1996р. позивач прийнятий на роботу водія в ДП Лідіївське філію ССГП НІБУЛОН, про що свідчать записи в копії трудової книжки, виданої 01.10.1992р. В даному підприємстві позивач працював до 08.10.2005р.

Згідно витягу з протоколу №1 загальних зборів КСП колгоспу Лідївський від 10.02.1995р., на якому із загальної кількості членів колгоспу 154 чол., присутні були 107 чол., прийнято рішення про схвалення Проекту роздержавлення земель КСП колгоспу Лідіївський та вирішено клопотати перед Сухобалківською сільською радою про погодження даного проекту.

Рішенням №13 від 31.03.1995р. VII сесії Сухобалківської сільської ради народних депутатів вирішено відповідно до затвердженого Проекту роздержавлення земель передати у колективну власність колгоспу Лідіївський земельну ділянку площею 2632,9 га., що підтверджуєтьсмя копією даного рішення наявного в матеріалах справи.

Відповідно до копії Державного акту на право колективної власності на землю, серії МК №6, виданого 29.11.1995р.,- колективному сільськогосподарському підприємству колгоспу Лідіївський передається у колективну власність 2632,9 га землі в межах згідно плану для ведення сільськогосподарського виробництва, відповідно до рішення Сухобалківської сільської ради народних депутатів від 31 березня 1995р..

Відповідно до Додатка №1 до Державного акту долучено список громадян-членів КСП, де під порядковим номером 52 зазначений ОСОБА_1 .

Згідно архівної довідки , за рішенням загальних зборів колгоспників від 29.04.96р. і розпорядження голови райдержадміністрації від 30.07.96р. № 142 колгосп Лідіївський був ліквідований і на його базі створена філія спільного сільськогосподарського підприємства Нібулон.

Згідно відповіді від 03.11.2023р. Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, відділу №2 управління надання адміністративних послуг-Сертифікат на право на земельну частку(пай) та Державний акт на право власності на земельну ділянку по КСП Лідївський та ССП Нібулон на імя ОСОБА_1 не видавався. Середній розмір земельної частки(паю) по Сухобалківській сільській раді Доманівського району Миколаївської області складає 8,18 умовних кадастрових га ріллі.

Згідно відповіді сільського голови Мостівської сільської ради від 25.10.2023р.- вбачається, що розпорядженням голови Доманівської райдержадміністрації № 235 від 22.05.2006р. із земель державної власності було передано в оренду ТОВ СП Нібулон для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку загальною площею 2628,59га в межах території Мостівської (Сухобалківсько) сільської ради. На підставі даного розпорядження 23.05.2006р. між Доманівською РДА та ТОВ СП Нібулон було укладено договір оренди землі, який посвідчений нотаріусом та зареєстрований в Доманівському реєстраційному відділі Миколаївської регіональної філії ДП Центр ДЗК 25.05.2006р. за № 040601300016. У 2018р. вказані землі були передані із земель державної власності до земель комунальної власності.

Згідно відповіді від 04.01.2024р.-Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області повідомило, що відповідно до Книги реєстрації державних актів на право постійного користування та колективної власності на землю за №6 від 29.11.1995р., зареєстровано Державний акт на право колективної власності на землю серії МК №6, виданий КСП Лідіївський площею 2632га, розташованої в межах території Сухобалківської сільської ради Доманівського району Миколаївської області та Державний акт на право постійного користування землею серії МК №6, виданий КСП Лідіївський площею 733,3 га розташованої в межах території Сухобалківської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

Рішенням Сухобалківської сільської ради від 17.05.1996р. припинено право колективної власності та право постійного користування землею і передано ділянку до земель запасу, про що свідчить запис у книзі реєстрації державних актів на право постійного користування та колективної власності на землю Доманівського району, під порядковим номером 6

Згідно витягу з ЄРДР від 22.07.2020р. зареєстровано кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 про те, що службові особи Сухобаліквської сільської ради Доманівського району, зловживаючи своїм службовим становищем 17.05.1996р. прийняли рішення про припинення права колективної власності КСП Лідївський на земельну ділянку площею 2632га, що завдало останньому істотної шкоди. По даній справі на теперешній час рішення не прийнято.

Рішенням 12 сесії 22 скликання Сухобалківської сільської ради народних депутатів від 17.05.1996р. було вирішено припинити право колективної власності КСП Лідївський на земельну ділянку площею 2632,9 га та право постійного користування на земельну ділянку площею 733,3 га, віднести ці земельні ділянки до земль запасу, про що свідчить копія даного рішення наявна в матеріалах справи.

Представник позивача вважає, що перебування ОСОБА_1 на день видачі Державного акту на право колективної власності на землю КСП колгоспу Лідіївськийв членах колгоспу, включення його до Списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, дає підстави для набуття ним права на земельну частку (пай), незалежно від того, що Сертифікат на право на земельну частку (пай) він не отримував. Розмір земельної частки (пай), на думку представника, можливо визначити виходячи із середньої вартості земель по Сухобалківській сільській раді.

З думкою позивача представники відповідачів не погоджуються і вважають, що позивачем не доведено набуття ним права на земельну частку (пай), оскільки розпаювання земель в колгоспі Лідіївський не відбулося, незалежно від видачі Державного акту на право колективної власності на землю. Крім того, у зв"язку з тим, що розпаювання земельної ділянки не відбулося визначити розмір земельної частки(паю) неможливо, так як розмір частки визначається виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.2 п.1 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів зокрема може бути: визнання права.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до п.2 даного Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Згідно п.3 Даного Указу- вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право наземельну частку (пай).

Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

Пунктом 4. даного Указу передбачено, що розміри земельної частки (паю)обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією.

Згідно п.3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 року №1529/99 у ході реалізації положень цього Указу, виходити з того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою.

Згідно ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають зокрема: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Згідно ст.2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) .

Відповідно до ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.3 ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян здійснюється шляхом визнання прав.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до п.7 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Відповідно до Практики розгляду судами земельних спорів Судової Палати у цивільних справах Верховного Суду України від 01.09.2003 року право і на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному КСП, членом якого він є. Сам факт членства у колгоспі та тривалий термін роботи в інших організаціях до створення КСП й отримання державного акта на право колективної власності на землю не є підставою для отримання земельної частки у новоствореному КСП.

В ухвалі Верховного суду України від 05.07.2006 року «Про включення в списки на право отримання та видачу сертифіката на право на земельну частку (пай)» зазначено, що за змістом ст.ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) та Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: - перебування в членах КСП на час паювання, - включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, - одержання КСП цього акта.

Таким чином, право на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі власності на землю конкретному КСП, членом якого вони є.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 27.08.2014 року по справі №6-12823св14, зазначено, що право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право за земельну частку (пай). Це право є непорушним та підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Як наголошує узагальнення «Практики розгляду судами земельних спорів» Судової палати в цивільних справах Верховного суду України від 01.09.2003 року, видача сертифіката лише документально фіксує право особи на так звану ідеальну земельну частку (пай), яке вона отримує з часу одержання юридичною особою державного акта про право колективної власності на землю.

Із досліджених в судовому засіданні письмових доказів встановлено, що ОСОБА_1 працював та був членом колгоспу Лідіївський, починаючи з 01.10.1992р.

Після ліквідації колгоспу Лідївський 30.07.1996р., на базі колгоспу було створено ДП Лідіївське- філія ССГП Нібулон, про що свідчать записи в трудовій книжці , виданої на імя ОСОБА_1 .

Згідно повідомлення Головного управління статистики у Миколаївській області від 30.05.2005р.( матеріали справи № 2а-1/06 ) - 13.04.1994р. на підставі заповненої реєстраційної картки Державного реєстру звітних(статистичних) одиниць України введена інформація по колгоспу Лідіївський, юридична адреса с.Лідіївка, Доманівського району Миколаївської області.

Згідно повідомлення Доманівської райдержадміністрації про скасування державної реєстрації субєкта підприємницької діяльності від 30.07.1996р. за №142, вказаний колгосп Лідіївський вилучений з ЄДРПОУ 02.10.1996р.

Субєкт з назвою колективне сільськогосподарське підприємство Лідіївський до держреєстру не включався.

Із постанови слідчого від 29.03.2016р. про закриття кримінального провадження вбачається, що 05.03.1994р. на загальних зборах колгоспу Лідіївський було прийнято рішення про реорганізацію колгоспу Лідіївський в колективне сільськогосподарське підприємство колгосп Лідіївський ( протокол не зареєстрований в книзі протоколів загальних зборів).

29.04.1996р. на загальних зборах КСП Лідївський було прийнято рішення -відмінити прийняте рішення загальних зборів колгоспу Лідївський про створення КСП Лідїївський та добровільно відмовитися від земельної ділянки, яка належить на праві колективної власності КСП Лідіївський, що підтверджується копією протоколу, наявного в матеріалах справи.

Таким чином, на підставі досліджених письмових доказів суд приходить до висновку, що після ліквідації колгоспу Лідіївський було створено нове підприєсмтво ДП Лідіївське, яке є філією ССГП Нібулон. Колективне сільськогосподарське підприємство колгосп Лідївський, якому була передана земля у колективну власність офіційно створено та зареєстровано не було.

Крім, рішення загальних зборів про створення КСП, протокол загальних зборів якого суду надано не було, інших доказів про створення та реєстрацію КСП колгосп Лідіївський як юридичної особи, суду не надано.

Беручи до уваги, що відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 - паюванню земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств підлягали після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства, суд приходить до висновку, що колгосп Лідївський не набув права на розпаювання земель, так як перетворення його, відповідно до вимог чинного законодавства, . на КСП не відбулося

Державний акт на право колективної власності на землю , виданий колективному сільськогосподарському підприємству колгоспу Лідіївський 29.11.1995р. втратив свою чинність, так як виготовлений на імя неіснуючого ( офіційно не зареєстрованого) субєкта підприємницької діяльності. Крім того, право колективної власності на землю, яке було надано КСП колгоспу Лідіївський Державним актом було припинено за рішенням загальних зборів членів колгоспу Лідіївський 29.04.1996р.

Колгосп Лідіївський, хоча і було господарством з колективною власністю, не мало права на розпаювання земель, так як користувалося землями державної власності. Розпаюванню підлягали землі лише колективної власності після створення КСП та отримання земель із державної в колективну власність.

Відповідно до трудової книжки, ОСОБА_1 не був членом колективного сільськогосподарського підприємства колгоспу Лідївський, яке б мало право на розпаювання земель колективної власності..

Таким чином, позивачем не доведено, що колективне сільськогосподарське підприємство Лідіївський офіційно було створено після реорганізації колгоспу Лідївський. Не довів набуття ним членства колективного сільськогосподарського підприємства..

Видача Державного акту на право колективної власності на землю виданого офіційно не зареєстрованому, не створеному відповідно до вимог чинного законодавства КСП колгоспу Лідіївський та включення позивача до списку громадян членів КСП без підтвердження членства в даному підприємстві, не дає права на земельну частку(пай) із земель, які фактично та юридично не були розпайовані.

Згідно ст. 4 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» у статуті підприємства вказуються найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї, порядок розподілу прибутку, отриманого від операцій із цінними паперами, загальні права та обов`язки членів підприємства; передбачаються органи самоврядування, порядок їх формування та компетенція, права та обов`язки підприємства і його членів щодо використання й охорони земель, водних та інших природних ресурсів, виробничо - господарської, фінансової і трудової діяльності, питання оплати та охорони праці, соціальні гарантії, умови і порядок реорганізації та ліквідації підприємства.

Статут підприємства може містити й інші положення, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в редакції від 21.01.1994 року) членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут.

За таких обставин, можна дійти висновку, що членство у КСП не виникає автоматично, воно може виникнути після проявлення волевиявлення особи стати членом такого підприємства та оформлення в установленому порядку свого статусу.

Таким чином, визначальним моментом набуття права власності на земельну частку (пай) відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» є членство особи у колективному сільськогосподарському підприємстві на момент розпаювання земель.

Отже, право на земельну частку (пай) особа набуває за наявності трьох умов: 1) перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства, 2) отримання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю, 3) включення особи до списку осіб, доданого до цього акта.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що було створено та зареєстровано колективне сільськогосподарське підприємство колгосп Лідієвський і позивач був членом зазначеного підприємства..

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 року №2115-ХІІ введеного в дію Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 року №2114-ХІІ з 1 березня 1992 року.

Після прийняття та введення в дію Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» на базі колишніх колгоспів, радгоспів та інших були створені колективні сільськогосподарські підприємства.

Основним завданням створення КСП було роздержавлення земель: передача земель із державної власності в колективну власність, а потім в результаті розпаювання майна КСП - у приватну.

Тому з огляду на викладене, суд приходить висновку, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не є порушеним, оскільки позивач не набув права на земельну частку (пай) за законом, а тому не підлягає захисту судом.

Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи на підставі наданих сторонами доказів, в межах заявлених позовних вимог.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

За таких обставин, враховуючи ненадання позивачем доказів щодо створення та існування юридичної особи КСП колгосп Лідіївський та його перебування в членах КСП колгоспу «Лідіївський» на час видачі Державного акту на право колективної власності на землю, хоча позивач був включений до списку громадян членів КСП без офіційного підтвердження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у звязку з тим, що не підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.

Окремо суд зазначає, що посилання представників відповідачів Мостівської сільської ради та ТОВ СП Нібулон щодо пропуску позивачем строку позовної давності заслуговують на увагу, оскільки згідно ст.71 ЦК УРСР (чинного на час виникнення у позивача права на позов) строк позовної давності встановлювався тривалістю в три роки, і позивачем не зазначено обставин, які б могли бути визнані поважними причинами для поновлення цього строку та не надано відповідних доказів на їх підтвердження.

Однак, відповідно до ст.ст. 75, 80 ЦК УРСР пропущення позивачем строку позовної давності є окремою підставою для відмови в задоволенні позову, і лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Враховуючи, що позивач не набув права на земельну частку (пай) суд вважає, що підстав для застосування строку позовної давності не має.

Відповідно до ч.1 п.6 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в задоволені позову покладаються на позивача..

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 18-19, 27, 76-83, 141, 223, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Тітух Ігор Борисович до Мостівської сільської ради, Вознесенського району, Миколаївської області, Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон про визнання права на земельну частку (пай)- відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Н. І. Єгорова