Рішення

від 06.05.2024 по справі 185/13992/23

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/13992/23

Провадження № 2/185/841/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06 травня 2024 року Павлоградський міськрайоннийсуд Дніпропетровськоїобласті ускладі головуючогосудді ГоловінаВ.О.,за участюсекретаря судовогозасідання ПреображенськоїК.О.,представника позивачаадвоката ЛісневськогоД.О.,розглянувши увідкритому,заочному судовомузасіданні вм.Павлограді Дніпропетровськоїобласті цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провизнання права власності на земельнуділянку

В С Т А Н О В И В

03.11.2023 року позивач через свого представника, адвоката Лісневського Д.О. звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,0816 га, кадастровий номер 1212400000:01:005:0066, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове признання: обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, щопозивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 88.6 кв.м., розташованого за адресою : АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу № 2-5383 від 23.12.2005 року, посвідченого Державним нотаріусом Павлоградської державної нотаріальної контори О.М. Тимченко. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0816га,кадастровий номер1212400000:01:005:0066.Вищевказанийдоговір бувукладений міжпозивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 ,від іменіякого діяв ОСОБА_3 напідставі нотаріальноїдовіреності.Відчужуваний житловийбудинок належавпродавцю ОСОБА_2 на підставіСвідоцтва проправо наспадщину від23.11.2005року №2-4817.Також напідставі свідоцтвапро правона спадщинуза законом№ 2-4819від 23.11.2005року правовласності наземельну ділянкуплощею 0,0816га,кадастровий номер1212400000:01:005:0066під будинкомзареєстровано заколишнім власникомта продавцембудинку ОСОБА_2 ,що підтверджується Державним Актом на право власності на земельну ділянку Серія ЯБ № 877013 від 23.02.2006 року.

Питання щодо права на земельну ділянку при укладенні договору купівлі-продажу не вирішувалося та позивач важав, що набув право власності й на земельну ділянку, проте у 2023 році позивач вирішив оформити право власності на земельну ділянку, надану для обслуговування житлового будинку, що належить йому на праві власності та з`ясував, що право власності оформлено на колишнього власника цього будинку. На даний час місце знаходження відповідача позивачу невідоме, що унеможливлює переоформлення права власності на земельну ділянку під будинком на позивача, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом свого майнового права.

Ухвалою суду від 08.11.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення відповідно до викладених позовних вимог, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував, витрати на судовий збір покласти на позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив, відзиву не надав.

З урахуванням положень ст.280ЦПК України та думки представника позивача щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних абооспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно додоговору купівліпродажу №2-5383від 23.12.2005року,посвідченого Державнимнотаріусом Павлоградськоїдержавної нотаріальноїконтори О.М.Тимченко,укладеного міжпозивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , ОСОБА_1 євласником житловогобудинку згосподарськими будівлямита спорудамизагальною площею88.6кв.м.,розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Придбаний позивачем житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,0816 га, кадастровий номер 1212400000:01:005:0066 та належав продавцю ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 23.11.2005 року №2-4817.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 2-4819 від 23.11.2005 року право власності на земельну ділянку площею 0,0816 га, кадастровий номер 1212400000:01:005:0066 під будинком зареєстровано за колишнім власником та продавцем будинку ОСОБА_2 , що підтверджується Державним Актом на право власності на земельну ділянку Серія ЯБ № 877013 від 23.02.2006 року.

Відповідно до п.3, 6статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільногозаконодавства є: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

Частина 1статті 319 ЦК Українивстановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власнийрозсуд.

Частина 1статті 321 ЦК Українизазначає, що ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні права власності.

У відповідності до приписівстатті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власностів важається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу положень п. «а» ч. 3ст. 152 ЗК України,ст. 392 ЦК Українипозивач має право на захист свого порушеного права власності на земельну ділянку шляхом пред`явлення позову про визнання права власності. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права власності на належну йому земельну ділянку під будинком веде до реального відновлення порушеного права власності на землю, що в свою чергу забезпечує реалізацію права позивача на ефективний засіб юридичного захисту, яке гарантованестаттею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відповідності до ч. 1 ст. 377 ЦК України (в редакції від 29.09.2005 року, яка діяла на час винекнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій

вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах,

встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача

переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка

зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину

земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Відповідно до пп. ґ) п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ "Вирішуючи спорипро правовласності наземельну ділянку,суди маютьвиходити зтого,що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї датистатті 30 ЗКдо набувача відвідчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно достатті 120 ЗК 2001 рокуна підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зістаттею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗКЗаконом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V- і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельнуділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Згідно вказаної постанови, правовінорми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час діїстатті 30 ЗК Українив редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписамистатті 120 ЗК Українив редакціївід 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачаластаття 377 ЦК України.

Стаття 120 ЗК України(в редакціїЗакону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакціястатті 120 ЗК України(зі змінами, внесенимиЗаконом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилахстатті 120 ЗК України,статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований («superficiessolocedit» - збудоване на землі слідує за нею). За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Вказане узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеної у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 та у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 та позицією Верховного Суду Постанова від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19 провадження № 61-19224св19. Придбавши нерухоме майно -будинок, будівлю або споруду новий власник отримує й певні права та обов`язки на земельну ділянку, на якій розташоване таке майно.

Зокрема, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-2цс15, яка містить аналіз змісту нормстатті 120 ЗК України, у їх сукупності да підстави для висновку про однакову спрямованість її положень, щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів, щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертійстатті 120 ЗК України, «особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, як щоінше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. При цьому, при застосуванні положеньстатті 120 ЗК України, у поєднанні з нормоюстатті 125 ЗК України, слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності».

Отже, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За таких підстав суд дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити та визнати за позивачем право власності на спірну земельну ділянку.

Судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 259, 263-265, 280-289 суд,-

У Х В А Л И В

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провизнання права власності на земельну ділянку задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,0816 га, кадастровий номер 1212400000:01:005:0066, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове признання: обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: В. О. Головін