Рішення
від 08.05.2024 по справі 552/2486/22
ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"08" травня 2024 р.

Справа № 552/2486/22

Провадження № 2/642/235/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2024 року м. Харків Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Гримайло А.М.,

за участю секретаря Антонян А. М.,

представника позивача Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської

області - Буча Р.В.,

представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2

представник відповідача ХМР Горобинської Н.М.,

представника третьої особи Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» - Мухи А.І.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Харкові впорядку загальногопозовного провадженняз викликом(повідомленням)сторін цивільнусправу запозовною заявоюНовобаварської окружноїпрокуратури м.Харкова Харківськоїобласті вінтересах Харківськоїобласної державноїадміністрації (Харківськаобласна військоваадміністрація),Державного агентствалісових ресурсівУкраїни доХарківської міськоїради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ,треті особина стороніпозивача:Державне підприємство«Харківська лісованауково-досліднастанція»,Державна службаУкраїни зпитань геодезії,картографії такадастру,треті особина сторонівідповідача:приватний нотаріусХарківського міськогонотаріального округуДесятниченко ІринаВікторівна,приватний нотаріусХарківського міськогонотаріального округуГнилицька ТетянаВікторівна про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку та договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

у с т а н о в и в:

Керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, що діє в інтересах Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), Державного агентства лісових ресурсів України звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі- ДП «ХЛНДС»), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, треті особи на стороні відповідача: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Десятниченко І. В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гнилицька Т. В. про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку та договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позову посилався на те, що Харківською міською радою незаконно передано у власність ОСОБА_3 спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а останнім в подальшому відчужено її ОСОБА_4 , після чого ОСОБА_4 продано її ОСОБА_1 . Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у власність держави земельних ділянок, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Факт протиправного вилучення земель лісового фонду державної власності порушує інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого ч. 1 ст. 319 ЦК України права вільно розпоряджатися нею через уповноважений орган виконавчої влади, а також позбавляє позивачів права використовувати їх за цільовим призначенням, що є підставою для втручання органів прокуратури.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в суді є порушення прав та інтересів Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації), яка є розпорядником спірних земель, а також Державного агентства лісових ресурсів України, до сфери управління якого входить Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» в постійному користуванні якого перебуває земельна ділянка.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абз.2 п.12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абз.1 п.12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України).

Згідно з наведеними приписами вилучення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а також передача її у власність належала до повноважень Харківської обласної державної адміністрації.

Рішенням 17 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 25.12.2007 за № 294/07 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1000,0 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , після чого ВКПФ «ІСТОК» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6310137200:13:001:0174.

Згідно з технічним завданням на виконання робіт по складанню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого з Управлінням земельних ресурсів 13.10.2008 та затвердженого замовником 13.10.2008, основним етапом роботи визначено серед іншого забезпечити обстеження земельної ділянки на місцевості (п.5), визначення цільового використання земельної ділянки, визначення умов та терміну землекористування (п.5.1), вирахування збитків та втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (п. 5.2), особливою умовою відведення земельної ділянки (п, 13) є уточнення її категорії, врахування межі Данилівського дослідного держлісгоспу.

Водночас, згідно з актом встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки межі земельної ділянки, яка підлягала відведенню ОСОБА_3 , з Данилівським дослідним держлісгоспом не погоджувались, у землевпорядній документації відсутня довідка за формою 6-зем щодо спірної земельної ділянки, що свідчить про недослідження категорії земель, за рахунок яких вона відводиться, що призвело до невірного визначення її цільового використання.

З інформації Головного управління Держземагенства у Харківській області від 11.12.2013 за № 10-20-6-13408/0/9-13 вбачається, що всупереч вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України від 03.12.2004 за № 391, проведення державної експертизи зазначеної вище землевпорядної документації не здійснювалося, тобто розробку землевпорядної документації здійснено

неналежним чином.

Рішенням 33 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 29.04.2009 № 95/09 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та передано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також передано зазначену земельну ділянку в приватну власність останнього.

На підставі вищевказаного рішення на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 512283, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 510970800165 від 26.11.2009, кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:13:001:0174.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.03.2010, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Десятниченко І.В., ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_3 за довіреністю, посвідченою 11.11.2009 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 3323, передав у власність покупцю - ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174; відповідно до п. 6 даного договору експертна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданого ПП «Регіонземсервіс» 12.02.2010, становила 56070,00 грн.

На підставі зазначеного вище договору купівлі-продажу земельної ділянки 31.05.2010 управлінням Держкомзему у місті Харкові зареєстровано в Поземельній книзі за реєстровим № 708130010174001 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174 за ОСОБА_4 , про що здійснено відповідний запис на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 512283, а також внесено відповідні відомості до Державного земельного кадастру.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28.10.2011, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гнилицькою Т.В., ОСОБА_4 передала у власність покупцю - ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174; відповідно до п. 1.9 даного договору експертна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданого ПП «Регіонземсервіс» 31.05.2010, становила 78440,00 грн.

У подальшому на підставі зазначеного вище договору купівлі-продажу земельної ділянки державним реєстратором Харківського міського управління юстиції прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16407676 від 11.10.2014 та за № 7298460 здійснено запис про право власності щодо реєстрації речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174 за ОСОБА_1 .

Згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Харківська лісованауково-досліднастанція» та інформаціями Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпагроліс» від 20.02.2014, ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 22.11.2013, ДП ««Харківська лісованауково-досліднастанція» від 26.11.2021 за № 349/02 межі зазначеної вище земельної ділянки на час її відведення в приватну власність перетиналися з межами 341 кварталу Дергачівського лісництва Данилівського дослідного державного лісгоспу.

Як вбачається з інформації державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпагроліс» від 20.02.2014 за № А-10-50 відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Данилівського дослідного держлісгоспу більша частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174 вкрита лісовими насадженнями (площа лісових насаджень складає 0,05948 га) та відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, при цьому вилучення земельних лісових ділянок з постійного користування Данилівського дослідного держлісгоспу, розроблення проекту відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, його погодження та затвердження не проводилось.

Збитки та втрати лісогосподарського виробництва, спричинені вилученням лісових земель чагарників (вкритих лісовою рослинністю земель, незімкнутих лісових культур, лісових розсадників, плантацій, рідколісся, згарищ, загиблих насаджень, зрубів, галявин, лісових шляхів, просік, протипожежних розривів тощо), для використання їх у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відшкодування яких передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 за № 1279, не нараховувались та не сплачувались.

Данилівський дослідний державний лісгосп, зареєстрований Дергачівською районною державною адміністрацією 18.02.1992 за № 4561200000000580, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія НОМЕР_1 . Відповідно до довідки з ЄДРПОУ видами діяльності Данилівського дослідного державного лісгоспу за КВЕД, крім іншого, є: 02.02.0 - надання послуг, пов`язаних з лісовим господарством. Згідно з п. 2.3 ст. 2 Статуту Данилівського дослідного державного лісгоспу на час відведення спірної земельної ділянки в приватну власність останній забезпечував на закріпленій території ведення господарства по вирощуванню лісу і використанню лісових ресурсів, здійснення державного контролю за станом, використанням, відтворенням, охороною і захистом лісу, проведення лісозаготівель та раціональному використанню не залісених земель і побічних продуктів лісів.

На території Ленінського району м. Харкова в користуванні Данилівського дослідного держлісгоспу перебувало близько 900 га лісів, які входили та на теперішній час входять до складу Дергачівського лісництва.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів від 03.07.1972 за № 292 затверджено межі лісових земель на території Ленінського району м. Харкова загальною площею 1166 га, які перебували в постійному користуванні Жовтневого Держлісгоспу.

Відповідно до Наказу Держкомлісгоспу України від 25.05.2002 №55 «Про вдосконалення управління лісовим господарством в Харківській області», землі лісогосподарського призначення Дергачівського лісництва, у тому числі на території Ленінського району м. Харкова, площею 10848,6 га, передані в постійне користування Данилівському дослідному держлісгоспу.

Право постійного користування Данилівського дослідного держлісгоспу на земельні лісові ділянки, у тому числі на території Ленінського району м. Харкова, підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Данилівського дослідного держлісгоспу, проектом організації і розвитку лісового господарства з додатком, планшетом лісовпорядкування № 11.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування Дергачівського лісництва та межі лісових земель на території м. Харкова у 2003 році погоджено з управлінням земельних ресурсів у м. Харкові та управлінням міського господарства Харківської міської ради, у 2004 році Державним управлінням екології та природних ресурсів у Харківській області та Харківським державним лісогосподарським об`єднанням «Харківліс».

Рішень щодо вилучення земель лісогосподарського призначення Дергачівського лісництва Данилівського держлісгоспу на території Ленінського району м. Харкова та зміну їх цільового призначення в порядку ст.ст.20, 116, 149 Земельного Кодексу України, ст.57 Лісового кодексу України до теперішнього часу органами місцевого самоврядування та органами виконавчої ради не приймалось.

На підставі даних державного земельного кадастру, відповідно до вимог ст.ст.50-54Лісового кодексу України, Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою КМУ від 20.06.2007 за № 848 у 2007 році складений Державний лісовий кадастр станом на 01.01.2007 щодо земель лісового фонду Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу.

Державний лісовий кадастр призначений для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих Й підприємств, установ, організацій і громадян достовірною та об`єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та правового режиму використання лісового фонду України.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Данилівського дослідного держлісгоспу на території Ленінського району м. Харкова знаходяться земельні лісові ділянки кварталів 310-341 Дергачівського лісництва - землі лісогосподарського призначення.

Вищевказане також підтверджується генеральним планом м. Харкова, затвердженим рішенням 22 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 23.06.2004 № 24-22, відповідно до якого зелена зона Ленінського району м. Харкова представлена виключно державним лісовим фондом. Територій, зайнятих зеленими насадженнями, що не представляють цінності, які знаходяться у занедбаному стані, та неефективно використовуються, відповідного генерального плану м. Харкова на території Ленінського району м. Харкова немає.

Безпосередньо з землями житлової та громадської забудови Ленінського району м. Харкова, де постійно мешкають та перебувають люди, межують квартали №№ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , 336, 337, 339, 340, 341 Дергачівського лісництва, а відповідно до постанови Верховної ради України від 06.09.2012 № 5215-VI «Про зміну і встановлення меж м. Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» квартали 284, 296, 305 також в теперішній час перебувають в межах м. Харкова.

Належність земель кварталів 310-341 Дергачівського лісництва, що знаходяться на території Ленінського району м. Харкова до категорії земель лісогосподарського призначення також підтверджується вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.09.2013 у справі № 638/12682/13-К, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 у справі №2а-1490/07/2070, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 у справі № 2а-1489/07/2070, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2013 у справі № 820/4217/13-а; ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 № 820/4217/13-а, постановами Вищого господарського суду України, від 24.09.2013 та від 15.07.2014 (справа №922/291/13г).

Відповідно до Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», затверджених наказом Держкоммістбудування від 17.04.1992 за № 44 (Пожежні вимоги) відстань від меж забудови міських поселень до лісових масивів повинна складати не менш ніж 50 метрів, що також враховано планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу та Генеральним планом м. Харкова.

По межі 341 кварталу Дергачівського лісництва (виділи 3, 6, 8, 7) рішенням XVIII сесії Харківської міської ради XXIV скликання від 24.12.2003 за №248/03 «Про найменування нових вулиць в місті Харкові» визначена вулиця Дубова м. Харкова, яка є межею земель лісогосподарського призначення з землями житлової та громадської забудови м. Харкова. Фактично АДРЕСА_8 до теперішнього часу не влаштована, на місцевості не визначена, з питань погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка відводилась ОСОБА_3 , до постійного користувача - Данилівського дослідного держлісгоспу ніхто не звертався.

Таким чином,Харківською міськоюрадою всуперечвимог ст.14Конституції України,ст.57Лісового кодексу,ст.ст.12,20,40,116,149,151Земельного кодексуУкраїни вилученоз постійногокористування Данилівськогодослідного державноголісгоспу тазмінено цільовепризначення спірноїземельної ділянкидержавної власностілісогосподарського призначеннята безоплатнопередано їїу власність ОСОБА_3 для будівництвата обслуговуванняжилого будинку,господарських будівельта споруд,яка розташованаза адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, передача земельної ділянки, яка розташована у в кварталі № 341 виділу 6 Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу, у власність ОСОБА_3 відбулася в порушення вимог ст.14 Конституції України, ст. 57 Лісового кодексу, ст. ст.12, 20, 40, 116, 149, 151, 198 Земельного кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р без дотримання порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, без проведення державної експертизи землевпорядної документації, передбаченої вимогами ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації». Методикою проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженою наказом Держкомзему України від 03.12.2004 за № 391, а також усупереч Державних будівельних норм України «Містобудування, Планування і д забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92 від 17 квітня 1992 р. № 44, чим порушені інтереси Держави у лісогосподарській сфері, а тому зазначені вище рішення Харківської міської ради слід вважати незаконними, оскільки прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, та є такими, що підлягають скасуванню у судовому порядку.

Чинність вказаних рішень сприяло неправомірному набуттю ОСОБА_3 та в подальшому ОСОБА_4 і ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення державної форми власності.

У судовому порядку окрім визнання незаконними та скасування оскаржуваних розпоряджень необхідно також визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки.

Ухвалення судом рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначеного вище запису щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку за ОСОБА_1 , вчиненого на підставі оскаржуваного договору, завдає шкоди інтересам держави, оскільки він чинить перешкоди при реєстрації правовстановлюючих документів за державою на єдину земельну ділянку, а також позбавляє належний орган розпорядитися нею на власний розсуд. Таким чином, в даному випадку належним способом захисту порушеного права є визнання недійсними договорів купівлі-продажу з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174. З огляду на відсутність прийнятого у встановленому законом порядку рішення компетентного органу про передачу спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у силу ст. 122 ЗК України відповідне право останніми набуто незаконно.

Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, як законного власника, не з її волі, за відсутності згоди позивачів та прийнятого компетентним органом виконавчої влади рішення про передачу спірної земельної ділянки в приватну власність.

Факт протиправної передачі земель лісогосподарського призначення державної власності порушує інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого ч. 1 ст. 319 ЦК України права вільно розпоряджатися ними через уповноважений орган виконавчої влади, що також є підставою для прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

З огляду на те, що спірні землі вибули без відповідної правової підстави з власності держави, без згоди їх користувача, вони повинні бути повернуті за вимогою власника (користувача), а документи, на підставі яких їх було передано, визнано незаконними, скасовано, а також визнано недійсними.

Отже, зайняття ОСОБА_1 земель лісогосподарського призначення з порушенням ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник (користувач) земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Обраний спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав держави. Оскільки при визнанні відсутності у відповідачів прав на спірні земельні ділянки, підлягає поновленню порушене право власності держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, до сфери управління якого входить ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», яке є постійним користувачем спірних земель, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 їх повернути у власність держави.

Існування у Державному земельному кадастрі даних щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки, тобто кадастрового номеру 6310137200:13:001:0174, присвоєного на підставі незаконного рішення 17 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 25.12.2007 за № 294/07 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» порушує економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, а також існування даного кадастрового номера унеможливить подальшу державну реєстрацію єдиної земельної ділянки, право постійного користування за якою належить ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Про зазначені вище порушення та намір представництва інтересів держави органами прокуратури у суді в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова повідомлено Харківську обласну державну адміністрацію листами від 26.10.2021 за № 52-102-5057вих-21, від 28.12.2021 за № 52-102-6590вих-21, Державне агентство лісових ресурсів України листом від 22.12.2021 за № 52-102-6500вих-21.

Однак, незважаючи на сплив тривалого часу з моменту відчуження зазначеної вище земельної ділянки, Харківською обласною державною адміністрацією та Державним агентством лісових ресурсів України заходи, спрямовані на її повернення у власність держави, не вжито, своїм правом на звернення до суду з відповідним позовом зазначені особи не скористались, що свідчить про їх бездіяльність та наявність у керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова передбачених ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для звернення до суду з даним позовом самостійно.

Таким чином, при наявності порушень інтересів держави та бездіяльності органу, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, прокурором встановлена наявність визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з даною позовною заявою, враховуючи, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог не застосовується, тому просять:

1)визнати незаконним та скасувати рішення 17 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 25.12.2007 за № 294/07 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» в частині (п.п. 1.61 п. 1 Додатку 1) щодо надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1000,0 кв.м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по

АДРЕСА_9 )визнати незаконним та скасувати рішення 33 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 29.04.2009 № 95/09 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» в частині (п. 80 Додатку 1) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1000,0 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка);

3)визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174, площею 1000,0 кв.м., серії ЯЕ № 512283, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 510970800165 від 26.11.2009 та 31.05.2010 в Поземельній книзі за реєстровим № 708130010174001, скасувавши його державну реєстрацію;

4)визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.03.2010, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Десятниченко І. В. (номер у реєстрі нотаріальних дій 386), згідно з яким ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_3 за довіреністю, посвідченою 11.11.2009 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 3323, передав у власність покупцю - ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174;

5)визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28.10.2011, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гнилицькою Т. В. (номер у реєстрі нотаріальних дій 2433) згідно з яким ОСОБА_4 відчужено ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174;

6)зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківській обласній військовій адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174.

7)скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6310137200:13:001:0174, шляхом скасування кадастрового номеру та перенесення відомостей про неї до архівного шару даних геоінформаційної системи.

8)стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 17367, 00 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 04.11.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 25.05.2023 матеріали цивільної справи передані для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Харкова за підсудністю.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 27.07.2023 прийнято до свого провадження справу, розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 01.09.2023 підготовче провадження по справі закрито, справа призначена до судового розгляду.

26.12.2022, 31.01.2023, 21.02.2023 приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Десятниченко І. В. надала до Київського районного суду м. Полтави заяви про розгляд справи за її відсутності.

29.12.2022 відповідач ОСОБА_1 надала суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнала у повному обсязі, посилаючись на те, що ствердження прокурора про негаторність позову є помилковим, позов по суті є віндикаційним, на віндикаційні позови поширюються положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності на оскарження правових актів, виданих ними, а здійснення права на їх оспорення не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, тому прокурором пропущений строк позовної давності та у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

02.02.2023 керівником Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області надано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно з якою заявлений позов є негаторним та може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, оскільки недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критеріям мирного володіння майном, є порушенням мирного володіння інших осіб, про що неодноразово у своїх висновках зазначав Верховний Суд, а тому строки позовної давності не застосовуються.

03.02.2023 відповідач ОСОБА_1 надала письмові пояснення, у яких зазначила, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права (негаторний позов), що є окремою підставою для відмові у позові.

18.08.2023 представник відповідача - Харківської міської ради Н. М. Горобинська надала суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнала у повному обсязі, посилаючись на те, що на час виникнення спірних правовідносин не вимагалось погодження Кабінету Міністрів України на зміну цільового призначення земельної ділянки, повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади (п. 12 Перехідних положень ЗК України); згідно ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» у відповідній редакції при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватись до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів; спірна земельна ділянка належала до земель державної власності та розпорядження нею відносилось до повноважень Харківської міської ради, кадастровий номер спірної земельної ділянки було присвоєно місцевими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та перша складова частина кадастрового номеру вказує, що на час її формування вона знаходилася у Київському районі м. Харкова. Проект землеустрою погоджено Управлінням Держкомзему у м. Харкові за певною адресою, певними площею та межами, тому зазначення щодо врахування меж Данилівського дослідного держлісгоспу направлене невизначеній особі та в невизначеній землевпорядній документації; проєкт землеустрою погоджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області від 26.11.2008 № 04-23-6113, Харківською міською санітарно-епідеміологічною станцією, Управлінням культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, Управлінням містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради, тому ХМР як орган, уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою, ухвалила низку рішень, направлених на приватизацію спірної земельної ділянки ОСОБА_3 . Ствердження прокурора про те, що Харківська обласна державна адміністрації є органом, уповноваженим державою виконувати функції розпорядника земель державної власності у спірних правовідносинах не ґрунтується на нормах права та спростовується матеріалами справи. Крім того, спірні земельні ділянки не відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення, а є землями житлової та громадської забудови, тому не можуть перебувати у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»; докази про передачу спірних земельних ділянок згідно рішенням уповноваженого органу виконавчої влади в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» відсутні, просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, застосувавши наслідки пропуску строку позовної давності.

01.09.2023 представник відповідача ОСОБА_1 адвокат А. П. Сайтарли надав суду відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що вичерпні заперечення проти позову були викладені ОСОБА_1 у раніше поданому до суду відзиві на позовну заяву, який міститься в матеріалах цивільної справи № 552/2486/22, однак відповідач вважає за необхідне повторно висловити свою правову позицію і заперечення щодо наведених прокурором обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується

03.10.2023 представник відповідача - Харківської міської ради Н. М. Горобинська надала суду пояснення щодо судової практики про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав. В яких вважала, що позов є віндикаційним, а не негаторним, тому строки позовної давності підлягають застосуванню, а обраний неналежний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

12.12.2023 представник відповідача - Харківської міської ради Н. М. Горобинська надала заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженої особи Харківської міської ради.

16.01.2024 представник відповідача ОСОБА_1 адвокат А. П. Сайтарли надав суду додаткові пояснення, в яких вважав, що належним способом захисту порушених прав у даних правовідносинах є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності; та при вирішення справи необхідно керуватися останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у тотожніх спорах.

У судовому засіданні прокурор, позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а також просили застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Представника відповідача Харківської міської ради Горобинська Н.М. в судовому засіданні просив суд в задоволенні позовних вимог прокурора відмовити в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а також просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Представник третьої особи ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити.

Інші учасники провадження в судове засідання не з`явились. Причини неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.

Суд, заслухавши пояснення сторін, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Згідно зінформацією Головногоуправління Держгеокадаструу Харківськійобласті від02.12.2021інформація щодопогодження Харківськоюобласною державноюадміністрацією зміницільового призначенняземельної ділянкиз кадастровимномером 6310137200:13:001:0174та вилученняз їхпостійного користуванняДП«ХЛНДС» відсутня; цільове призначення зазначеної земельної ділянки для будівництва і облуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадібна ділянка); зміна цільового призначення земельної ділянки не проводилась; у Відділі у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування земельною ділянкою лісогосподарських підприємств на території м. Харкова, також відсутні картографічні та інші матеріали щодо місця розташування земель вказаного лісогосподарського підприємства на території м. Харкова.

Як вбачаєтьсяз листаДП«ХЛНДС» від 12.01.2022 погодження на вилучення з постійного користування ДП«ХЛНДС» земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованого в межах кварталу 341 Дергачівського лісництва, Держлісагенством не надавалося.

Згідно з інформацією, зафіксованою у протоколі другої технічної наради за підсумками польових лісовпорядних робіт, виконаних в Данилівському держлісгоспі Харківської області і основні положення проєкту організації і розвитку лісового господарства на ревізійний період 2004-2013 роки, за результатами топографо-геодезичної зйомки по межі лісового масиву Данилівського дослідного держлісгоспу (квартал № 341 Дергачівського лісництва), яка проведена Харківським державним проєктно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» 20.02.2014 встановлено, що більша частина земельної ділянки, що передана у приватну власність ОСОБА_3 (кадастровий номер 6310137200:13:001:0174, АДРЕСА_1 ), площею 0,05948 га, перебуває у кварталі № 341 виділ 6 Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу, а тому відбулося з порушенням норм діючого законодавства України без дотримання порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно злистами ДП«ХЛНДС» від 22.11.2013, 10.12.2013 земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174 повністю входить в межі кварталу № 341 Дергачівського лісництва Данилівського лісгоспу; втрати лісгосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню складають 20126,00 грн.

З інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 23.12.2021 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174 частково знаходиться в межах кв. 341 Дергачівського лісництва ДП «ХЛНДС», орієнтовна площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174 з межами кварталу № 341 Дергачівського лісництва ДП «ХЛНДС» становить 0,0847 га з загальної площі 0,1000 га.

Листом Харківського державного проєктно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» від 30.01.2014 встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174(5), площею 0,05948 га знаходиться на території кварталу № 341 Дергачівського лісництва відділу 6.

Виробничо-комерційно приватною фірмою «ІСТОК» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6310137200:13:001:0174.

03.11.2008 року Управлінням містобудування та архітектури ХМР зроблено висновок за матеріалами проєкту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у Ленінському районі м. Харкова, згідно з яким Управління погодило проєкт відведення зазначеної земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га.

10.11.2008 Управлінням держкомзему у місті Харкові зроблено висновок за матеріалами проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у Ленінському районі м. Харкова, згідно з яким Управління погодило проєкт відведення зазначеної земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га, зазначивши, що земельна ділянка має обмеження, обтяження у виді зміни цільового використання.

26.11.2008 року Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області зроблено висновок за матеріалами проєкту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у Ленінському районі м. Харкова, згідно з яким Управління погодило проєкт відведення зазначеної земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га, з вимогами про захист земель від несприятливих природних та техногенних процесів, недопущення знесення зелених насаджень, дотримання режиму інженерних мереж, недопущення забруднення та засмічення земель, у разі порушення яких висновок є не дійсним.

01.12.2008 року Харківською міською санітарно-епідеміологічною станцією МОЗ України зроблено висновок за матеріалами проєкту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у Ленінському районі м. Харкова, згідно з яким за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи проєкт відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України та може бути погоджений при умові погодження проектної документації з санепідслужбою чинним порядком, при внесенні змін до нормативного документа щодо сфери застосування, умов застосування експертизи висновок втрачає силу.

09.12.2008 року Управлінням культури і туризму ХОДА зроблено висновок щодо погодження проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у Ленінському районі м. Харкова, згідно з яким Управління погодило проєкт відведення зазначеної земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га.

Висновком наукової археологічної експертизи ДП «Слобідська археологічна служба» ДП «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» надано дозвіл на використання земельної ділянки для вказаних цілей у зв`язку з відсутністю археологічних об`єктів та історичного культурного шару на всій площі ділянки.

Згідно з актом встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки межі земельної ділянки, яка підлягала відведенню ОСОБА_3 , погоджено з відділом державного земельного кадастру ХМР та з суб`єктами власності/користування суміжних земельних ділянок домоволодіння АДРЕСА_10 , АДРЕСА_8 .

На підставі рішення 33 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 29.04.2009 № 95/09 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 512283, кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:13:001:0174.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.03.2010, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Десятниченко 1. В., ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_3 за довіреністю, посвідченою 11.11.2009 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Черкашиною Г. В. за реєстровим № 3323, передав у власність покупцю - ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174; відповідно до п. 6 даного договору експертна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданого ПП «Регіонземсервіс» 12.02.2010, становила 56070,00 грн.

На підставі зазначеного вище договору купівлі-продажу земельної ділянки 31.05.2010 Управлінням Держкомзему у місті Харкові зареєстровано в Поземельній книзі за реєстровим № 708130010174001 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174 за ОСОБА_4 , про що здійснено відповідний запис на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 512283, а також внесені відповідні відомості до Державного земельного кадастру.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28.10.2011, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гнилицькою Т. В., ОСОБА_4 передала у власність покупцю - ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174; відповідно до п. 1.9 даного договору експертна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданого ПП «Регіонземсервіс» 31.05.2010, становила 78440,00 грн.

Як вбачається з інформації Державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпагроліс» від 20.02.2014 за № А-10-50 відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Данилівського дослідного держлісгоспу більша частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174 вкрита лісовими насадженнями (площа лісових насаджень складає 0,05948 га) та відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, при цьому вилучення земельних лісових ділянок з постійного користування Данилівського дослідного держлісгоспу. розроблення проекту відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, його погодження та затвердження не проводилось.

Харківською обласною державною адміністрацією, ДП «ХЛНДС» заходи щодо відновлення порушених інтересів шляхом звернення до суду з питань порушення порядку оформлення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174 не вживалися.

Згідно зі статтею 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу IIIЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Відповідно дост.23Закону України«Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Згідно з вимогами ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема, вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Відтак, законодавцем передбачена можливість втручання прокурора у випадку, коли захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, або коли такий орган відсутній, а так само, на необхідність обґрунтування підстав для здійснення прокурором представництва підкреслюють позавідомчий та міжгалузевий характер діяльності прокурора, як інституту, що призначений для універсального та постійного ефективного захисту конституційно значимих цінностей та відповідно розповсюджується на ті сфери суспільних відносин щодо яких діє спеціальний (відомчий) державний контроль.

Звернення до суду прокурора із зазначеним позовом аргументоване тим, що підставою представництва прокурором інтересів держави в суді є порушення прав та інтересів Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації), яка є розпорядником спірних земель, а також Державного агентства лісових ресурсів, до сфери управління якого входить Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», у постійному користуванні якого перебуває земельна ділянка.

У конкретному випадку звернення прокурора, зокрема, спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - передачі у власність земельної ділянки, відтак дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, прокуроромдо звернення до суду проводилась прокурорська перевірка щодо дотриманняземельного законодавства в частині використання територій та об`єктів лісогосподарського призначення, тому захист такого інтересу на думку суду відповідає функціям прокурора.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

У рішенні від08квітня 1999року №3-рп/99Конституційний СудУкраїни зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69).

У зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що в силуст. 23 Закону України «Про прокуратуру»прокуратура наділена повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі та набуття статусу позивача є таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

За змістом частини другої статті 3ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Згідно з ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянкикожної категоріїземель,які ненадані увласність абокористування громадянчи юридичнихосіб,можуть перебуватиу запасі.

Відповідно до ст. 20 ЗК України, в редакції станом на 01.01.2010, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільовогопризначення земель,які перебуваютьу власностігромадян абоюридичних осіб,здійснюється заініціативою власниківземельних діляноку порядку,що встановлюєтьсяКабінетом МіністрівУкраїни. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами,провадиться з урахуванням висновків органіввиконавчої владиз питань охорони навколишньогоприродного середовищата лісовогогосподарства. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зі статті 21 ЗК України вбачається, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних

ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а)зеленими насадженнями у межахнаселених пунктів,які невіднесені докатегорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (ст. 56 ЗК України).

Зі ст. 57 ЗК України вбачається, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям,

у якихстворено спеціалізованіпідрозділи,для веденнялісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Як визначеностаттею 81ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «г» частини третьоїстатті 83 ЗК Українидо земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексудля ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 ЛК України).

Відповідно до ст. 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорону лісового фонду (постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 40).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України(висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до статей 317 і 319ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (пункти 4, 5 частини першої статті 31 ЛК України).

Як вбачається з ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно з ч. 6 ст. 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті (частина п`ята статті 149 ЗК України).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу(частина дев`ята статті 149 ЗК України).

У межах розгляду даної справи встановлено, оскільки не спростовано відповідачами, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення (має частковий перетин з межами кварталу 341 виділ 6 Дергачівського лісництва ДП «ХЛНДС») та перебувала у постійному користуванні ДП « Харківська лісова науково-дослідна станція», рішення про її вилучення з постійного користування вказаного підприємства та про зміну цільового призначення земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, при вирішенні спору про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршені екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19 пункт «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема, без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Таким чином, через об`єктивні, видимі природні властивості земельних ділянок, виявивши розумну обачність, особа, якій виділялась земельна ділянка, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, а також у постановах Верховного Суду, в аналогічних спорах, від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, провадження № 61-11159св19, 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, провадження № 61-18599св18, 15 жовтня 2020 року у справі № 367/3514/15-ц, провадження № 61-17965св19, від 16 лютого 2022 року у справі № 367/3255/15, провадження № 61-12152св20, від 09 вересня 2022 року у справі № 367/3381/15, провадження № 61-20635св21).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги чи відхилено судом. Викладення у судовому рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої ухвалюється рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). З огляду на те, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174 відноситься до земель лісогосподарського призначення і на час вирішення питання надання їх у власність ОСОБА_3 перебувала у постійному користуванні державного лісогосподарського призначення та згода на її вилучення державою не надавалась, у зв`язку з чим Харківська міська рада Харківської області права розпорядження такою земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала у державній власності, не мала, тобто ділянка була неправомірно надана у власність відповідачу ОСОБА_3 , який у подальшому відчужив її на користь ОСОБА_4 , після чого остання відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .

Щодо позовних вимог визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Визнання недійсним державного акту також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94).

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час звернення прокурора із позовом, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, є рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16 (14-208цс18).

З урахуванням наведених вище висновків, позовні вимоги визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківській обласній військовій адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174, суд зазначає наступне.

Правила ч.1ст. 388 ЦК України передбачають, що коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Державне агентство лісових ресурсів України, якому належало право розпорядження спірними земельними ділянками, не було стороною договорів купівлі-продажу, згоду на відчуження земель не надавало, у зв`язку з чим, відповідні земельні ділянки вибули з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Таким чином, спірне майно підлягає витребуванню у останнього набувача, яким є ОСОБА_1 .

Оцінка справи в контексті дотримання вимог ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункти 40 - 43).

Можливість віндикації майна, його витребування від набувача, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, п.4 ч.2 ст.16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а ст.388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна у добросовісного набувача. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка порушила чуже володіння, має легітимну мету, що полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалось за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч.3 ст.13, ч.7 ст.41, ч.50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18,19, п. «а» ч. 1 ст.91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

В постанові Великої Палати Верховного суду від 14.12.2022 справа №477/2330/18, провадження № 14-31цс22 (п.137-138) викладений висновок, що згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними процесуальних дій, а суд немає можливості розглянути неініційовані сторонами питання (п.4 і 5 ч.3 ст.2, ч. 1, ч. 2, ч. 3. ч. 4 ст.12, ч.1, ч.3 ст.13 ЦПК України).

Під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 зустрічного позову про відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв`язку із заявленими до неї вимогамине заявила, отже зазначена обставина не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки сторони не позбавлені можливості подальшого вирішення вказаного питання.

Ініціювання спору про стягнення компенсації за вилучене майно не можна розцінювати як надмірний тягар для відповідача ОСОБА_1 в розумінні ст. 6 Європейської конвенції, яка набуваючи у власність спірну земельну ділянку за договором дарування, могла та повинна була проявити розумну обачність при купівлі залісненої земельної ділянки.

Щодо строків позовної давності, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що особи за захистом інтересів яких звернувся прокурор (Державне агентство лісових ресурсів України), знали або мали можливість дізнатися про порушення їх прав.

Крім того, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного Кодексу України та Лісового Кодексу України має розглядатись як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п.96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанова Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення свого права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку. (Постанова Верховного суду від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17.)

В своїй постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц Верховний Суд також зазначив, «що ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні(частини перша, друга та п`ятастатті 263 ЦПК України).

При цьому, суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Таким чином, оскільки позов про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення, підстав застосування до спірних правовідносин строку позовної давності не вбачається.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Враховуючи, що судом задоволена позовна вимога майнового характеру, стягненню з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури підлягають витрати зі сплати судового збору в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України,

ухвалив:

Позов Новобаварської окружноїпрокуратури м.Харкова Харківськоїобласті вінтересах Харківськоїобласної адміністрації(Харківськаобласна військоваадміністрація),Державного агентствалісових ресурсівУкраїни доХарківської міськоїради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ,треті особина стороніпозивача:Державне підприємство«Харківська лісованауково-досліднастанція»,Державна службаУкраїни зпитань геодезії,картографії такадастру,треті особина сторонівідповідача:приватний нотаріусХарківського міськогонотаріального округуДесятниченко ІринаВікторівна,приватний нотаріусХарківського міськогонотаріального округуГнилицька ТетянаВікторівна про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку та договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківській обласній військовій адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0174, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн.

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 08.05.2024.

Суддя А. М. Гримайло


Суд	Ленінський районний суд м.Харкова
Дата ухвалення рішення	08.05.2024
Оприлюднено	09.05.2024
Номер документу	118888215
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них купівлі-продажу

Пилипчук Л. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 08.05.2024 по справі 552/2486/22ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Судовий реєстр по справі —552/2486/22

Рішення від 08.05.2024

Рішення
від 08.05.2024 по справі 552/2486/22
ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА