Постанова

від 07.05.2024 по справі 215/5227/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1835/24 Справа № 215/5227/23 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони справи

позивач ОСОБА_1

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні, відповіднодо ч.2ст.247ЦПК Українибез фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,без участіучасників справи,в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скаргискарги позивача ОСОБА_1 , відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада, ухваленого суддею Демиденком Ю.Ю. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 30 листопада 2023 року,

УСТАНОВИВ

11.09.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» /далі ПрАТ/ про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`ю в розмірі 750000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що в період роботи в шкідливих умовах праці на ПрАТ ним отримано три хронічні професійні захворювання.

Зазначені хронічні професійні захворювання, відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 12.07.2023 виникли з вини роботодавця.

Згідно довідок МСЕК від 07.09.2023, позивачу первинно з 28.08.2023 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 60% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності.

Позивач вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки.

Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`ю задоволені частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 250 000 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» 2500 грн. судового збору на користь держави.

Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, просить змінити рішення суду в частині визначеного судом до стягнення розміру моральної шкоди, збільшивши цей розмір до заявлених у позові вимог, тобто до 750000 грн. без утримання податків та обов`язкових платежів.

При цьому, позивач зазначає, що суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги у розмірі втричі меншому порівняно з тим, що просив позивач, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навів мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі відповідач ПРАТ «ПІВНГЗК», посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог заявлених до ПРАТ «ПІВНГЗК».

Відповідач вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому повноважень і неправильно застосував норми матеріального права ст.ст.14, 18, 162 ПК України, безпідставно прийняв рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб, що є грубим порушенням конституційного принципу законності. Вказує, що питання про те, чи проводити стягнення з утриманням чи без утримання податків повинно врегульовуватись не рішенням суду, яким визначається розмір моральної шкоди, а визначатись діючим на час виконання рішення суду законодавством.

Окрім того, сторона відповідача не погоджується із визначеним судом до стягнення розміром відшкодування позивачеві моральної шкоди, вважає його занадто завищеним, таким, що не відповідає критеріям розумності та справедливості, про які йдеться у статті 23 ЦК України. Зазначає, що позивач має похилий вік і його моральні страждання в значній мірі викликані його віком, станом здоров`я та іншими захворюваннями, які є природними для більшості людей такого віку.

Відзиви на апеляційні скарги не подано.

12.04.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про проведення апеляційного розгляду справи за відсутністю позивача та його представника. Проти апеляційної скарги відповідача заперечує в повному обсязі, на апеляційній скарзі ОСОБА_1 наполягає та просить її задовольнити.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 працював протягом 37 років 9 місяців на ПрАТ (а.с.17).

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 12.07.2023, позивачу встановлено три хронічні професійні захворювання (а.с.15-20).

Згідно довідок МСЕК від 07.09.2023, позивачу первинно з 28.08.2023 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 60% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності (а.с.21-22).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві Відповідача, тому Позивачу роботодавець ПрАТ «Північний ГЗК», зобов`язаний відшкодувати спричинену втратою здоров`я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, та не може погодитись з доводами сторони відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, та доводами позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди, з огляду на таке.

Статтею 3Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч.1,3ст.13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону праці» відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як визначеноо в п.4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі №1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачеві заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманими ним під час роботи на підприємстві відповідача професійними захворюваннями.

Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.

Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або у інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Так, суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, врахував конкретні обставини справи, час роботи позивача в шкідливих умовах праці 12 років 7 місяців, характер отриманих професійних захворювань, їх незворотність, фізичні та моральні страждання позивача в зв`язку з цим, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, суд взяв до уваги і те, що позивачу вперше та безстроково висновком МСЕК від 07.09.2023 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 60 % та встановлена третя група інвалідності, також безстроково, що свідчить про неможливість у подальшому при проходженні курсів лікування поліпшити стан здоров`я, та виходячи із засад розумності, виваженості, і справедливості визначив до стягнення розмір компенсації моральної шкоди у сумі 250 000 грн.

На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, які останній переносить у зв`язку із отриманими на підприємстві відповідача професійними захворюваннями, наслідки які настали у зв`язку з втратою здоров`я, тому відхиляє доводи сторони відповідача щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди та доводи позивача щодо заниженого його розміру.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів зазначає на наступне.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, щодо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».

Колегія суддів зауважує, що застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума моральної шкоди, підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційні скарги є необґрунтованими у зв`язку з чим підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін із підстав, передбачених 375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області області від 30 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 травня 2024 року.

Головуючий:

Судді: