Постанова

від 24.04.2024 по справі 925/773/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2024 р. Справа№ 925/773/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Відділу комунального майна Уманської міської ради

на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.12.2023

у справі №925/773/23 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом Відділу комунального майна Уманської міської ради

до Приватного підприємства "Уманьрембуд 2",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство "Уманське ремонтно-експлуатаційне управління №3" (третя особа-1),

Уманська міська ради (третя особа-2),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Софія-6" (третя особа-3),

про стягнення заборгованості у розмірі 667 211,40 грн та зобов`язання повернення майна,

без участі представників учасників справи, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року Управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради (далі - Управління містобудування) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Уманьрембуд 2" (далі - Підприємство) 667 211,40 грн, з яких: 240373,40 грн - заборгованість з орендної плати, 1 024,90 грн - заборгованість по відшкодуванню земельного податку, 4 906,56 грн - 3% річних, 59 302,95 грн - інфляційні втрати, 51 336,25 грн - пеня згідно з пунктом 3.6. договору, 310 267,34 грн - неустойка згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди №84/2017 від 31.07.2017 в частині внесення орендної плати.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.12.2023 у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності порушеного права позивача, оскільки останній не є власником об`єкта оренди, що є складовою майна, яке належить Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Софія-6" (далі - ОСББ); позивачем використано неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки позивач не доводить право комунальної власності на спірне майно та порушення цього права відповідачем.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Управління містобудування звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального справа у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Управління містобудування наголосило на тому, що житловий будинок, який знаходиться за адресою: вулиця Володимира Мономаха (Софії Перовської), 6, перебував на балансі підприємства, віднесеного до майна комунальної власності міста Умань (надалі територіальній громаді);

- на момент укладення договору оренди нежитлові приміщення належали територіальній громаді міста Умань в особі Уманської міської ради, номер запису про право власності 18260895, дата державної реєстрації: 21.12.2016, індексний номер витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 76847309;

- рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10.11.2021 та постанова Черкаського апеляційного суду від 30.03.2023 у справі №705/4447/20, якими було скасовано запис про право власності, оскаржуються у Верховному Суді;

- договір оренди діяв з 31.07.2017 по 25.07.2020, а право власності на нежитлові приміщення (об`єкт оренди) було зареєстровано за Уманською міською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 21.12.2016 по 08.11.2022, тобто договір діяв у період, коли право власності на нежитлові приміщення було зареєстровано за Уманською міською радою;

- договір оренди ніким не оспорювався та не був визнаний судом недійсним, а тому позовні вимоги Управління містобудування є обґрунтованими.

Скаржником в апеляційній скарзі також викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване надходженням оскаржуваного рішення до Електронного кабінету ЄСІТС позивача 26.12.2023.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 апеляційну скаргу Управління містобудування передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/773/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Управління містобудування на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.12.2023 у справі №925/773/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Черкаської області.

02.02.2024 матеріали справи №925/773/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 апеляційну скаргу Управління містобудування на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.12.2023 у справі №925/773/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

09.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої додано доказ сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 поновлено Управлінню містобудування пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 19.12.2023 у справі №925/773/23 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06.03.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 29.02.2024.

Підприємство скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та надало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач зауважив, що:

- доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди та переоцінки висновків, зроблених у справі №705/4447/20;

- позивачем не доведено порушення його прав, оскільки об`єкт оренди не належить до комунальної власності територіальної громади міста Умань.

16.02.2024 та 28.02.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Управління містобудування надійшли дві аналогічні заяви про зупинення апеляційного провадження до залучення до участі у справі №925/773/23 правонаступника позивача.

06.03.2024 розгляд справи №925/773/23 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному.

Після виходу судді Козир Т.П. з лікарняного, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 розгляд апеляційної скарги Управління містобудування на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.12.2023 у справі №925/773/23 призначено на 03.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 розгляд апеляційної скарги Управління містобудування на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.12.2023 у справі №925/773/23 відкладено на 24.04.2024.

05.04.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Відділу комунального майна Уманської міської ради (далі - Відділ комунального майна) надійшла заява про заміну позивача (Управління містобудування) його правонаступником.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 вищезазначене клопотання Відділу комунального майна було задоволено та замінено позивача у справі №925/773/23 Управління містобудування на його правонаступника - Відділ комунального майна.

Враховуючи заміну позивача (Управління містобудування) у справі №925/773/23 його правонаступником - Відділом комунального майна, вищезазначені клопотання про зупинення провадження у справі не підлягають задоволенню.

Треті особи 1, 2, 3 не скористалися правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 24.04.2024 учасники справи явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача, відповідача та третіх осіб 1, 2, 3, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із нижчезазначеного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, 31.07.2017 між Відділом з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради (ідентифікаційний код 40526154), правонаступником якого було Управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради (ідентифікаційний код 44272455), правонаступником якого є Відділ комунального майна Уманської міської ради (ідентифікаційний код 45642104) (далі за текстом договору - Орендодавець) та Підприємством (далі за текстом договору - Орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №84/2017, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майно міської комунальної власності: нежитлові приміщення №№1-68, 76, загальною площею 302,25 кв.м, в 9-ти поверховій житловій будівлі за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 6 (далі - майно), яке є складовою частиною захисної споруди - протирадіаційного укриття та перебуває на балансі Комунального підприємства "Уманське ремонтно-експлуатаційне управління№3" (далі - Балансоутримувач), віднесеного до сфери управління відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради (далі - Рада). Вартість майна визначена згідно з Висновком про вартість об`єкта оцінки станом на 09.09.2016 і складає 646100,00 грн (без ПДВ).

Пунктом 1.2. договору визначено, що майно, яке є предметом цього договору, включене в об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 1130618471108, належить територіальній громаді міста Умань в особі Уманської міської ради, номер запису про право власності 18260895, дата державної реєстрації 21.12.2016, індексний номер витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно 76847309, витяг сформовано 23.12.2016.

Майно передається в оренду для здійснення побутового обслуговування населення (розміщення майстерні з ремонту побутової техніки) (пункт 1.3. договору).

Згідно з пунктами 2.1., 2.2. договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у строк, зазначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання. Передавання майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Правомочності щодо володіння та розпорядження майном здійснює Уманська міська рада, а орендар користується ним протягом строку оренди.

За умовами пункту 2.3. договору при переданні (поверненні) майна, що орендується, складається акт приймання-передавання, який підписується представниками Орендаря та Балансоутримувача, який надає у 10-денний термін копію акту Орендодавцю.

Відповідно до пункту 3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку плати за оренду майна міської комунальної власності, затвердженої рішенням Уманської міської ради від 27.02.2008 №2.8-29/5, і встановлена за базовий місяць оренди червень 2017 року у розмірі 3 122,82 грн (без ПДВ). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за наступні та поточний місяці.

Орендна плата сплачується Орендарем щомісячно, з моменту підписання цього договору та акту приймання-передавання, на підставі рахунку Балансоутримувача до 15 числа поточного місяця включно. Одержувач коштів: КП "Уманське РЕУ №3", банківські реквізити: розподільчий рахунок НОМЕР_1, ідентифікаційний код 05457129; банківська установа: АТ "Ощадбанк", МФО 354507 (пункт 3.2. договору).

У відповідності до положень пунктів 3.3., 3.4. договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за цей же місяць, визначений Державною службою статистики України. У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що на суму орендної плати, перерахованої несвоєчасно або не в повному обсязі, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати.

Згідно з пунктом 3.9. договору у разі припинення або розірвання договору оренди Орендар сплачує орендну плату включно по день (дату) передачі Балансоутримувачу об`єкта оренди за актом приймання-передавання, один примірник акту надає Орендодавцю. Закінчення строку дії договору не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, з урахуванням штрафних санкцій.

Пунктом 5.1. договору Орендар зобов`язався, зокрема: використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов договору; своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до пунктів 3.1., 3.2. цього правочину; сплачувати плату за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт оренди, відповідно до вимог чинного законодавства та умов цього договору; у разі припинення або розірвання договору в 15-денний термін звільнити об`єкт і повернути його в належному стані Балансоутримувачу по акту та відшкодувати збитки останнього у разі втрати (повної або часткової) орендованого майна або погіршення його стану з вини Орендаря.

Цей договір укладено строком на 2 роки 360 днів та діє з 31.07.2017 до 25.07.2020 включно (пункт 8.1. договору).

Згідно з пунктом 8.2. вказаного правочину умови договору зберігають силу протягом всього терміну дії цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення, законодавством встановлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов`язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

Підстави припинення договору оренди визначені у пункті 8.4. договору:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- загибелі орендованого майна;

- приватизації майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду;

- ліквідації Орендаря та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених юридичних осіб.

04.09.2017 між Комунальним підприємством "Уманське ремонтно-експлуатаційне управління №3" та Підприємством підписано та скріплено печатками акт прийому-передачі, відповідно до якого Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові підвальні приміщення, що є предметом оренди і знаходяться за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 6, в 9-ти поверховій житловій будівлі, загальною площею 302,25 кв.м (т. 1, а.с. 75).

29.08.2016 у багатоквартирному житловому будинку по вулиці Володимира Мономаха, 6 в місті Умань утворено ОСББ "Софія-6", якому Радою передано на баланс житловий будинок з комунікаціями, нежитловими та допоміжними приміщеннями, горище, за виключенням підвальних приміщень.

Рішенням Уманського міськрайонного суду від 10.11.2021, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30.03.2023 у справі №705/4447/20, скасовано, зокрема, запис про проведену державну реєстрацію права власності, вчинений державним реєстратором виконавчого комітету Ради Ковбасюк Аллою Петрівною 21.12.2016 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1130618471108, нежитлові підвальні приміщення А9, вхід в підвал 1, загальною площею 362,35 кв.м, форма власності комунальна, власник - Уманська міська рада, по вулиці Володимира Мономаха, 6.

Рішення суду набрало законної сили з 30.03.2023.

Рада оскаржила дане рішення в касаційному порядку до Верховного Суду проте на момент прийняття рішення місцевим господарським судом у даній справі, касаційне провадження у справі №705/4447/20 не було завершено. При цьому рішення Уманського міськрайонного суду від 10.11.2021 не зупинялося.

З метою досудового врегулювання спору, Відділ з питань комунальної власності та земельних відносин, а також його правонаступник Управління містобудування зверталися до Підприємства з листами №84 від 04.03.2020, №207/09-13 від 28.06.2022, №6/09-13 11.01.2023, з вимогою про сплату заборгованості на користь Балансоутримувача. В останньому листі позивач зазначив, що станом на 01.01.2023 заборгованість відповідача по орендній платі за договором №84/2017 від 31.07.2017 становить 206 851,37 грн, а по відшкодуванню земельного податку - 877,44 грн. Вказані претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв`язку з порушенням Підприємством умов договору оренди нежитлових приміщень №87/2017 від 31.07.2017 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, Управління містобудування звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача 240373,40 грн заборгованості з орендної плати, 1 024,90 грн заборгованості по відшкодуванню земельного податку, 4 906,56 грн 3% річних, 59 302,95 грн інфляційних втрат, 51 336,25 грн пені згідно пункту 3.6. договору, 310 267,34 грн неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає обґрунтованими та такими, що спростовують висновки суду, зважаючи на наступне.

Місцевим господарським судом було відмовлено у задоволенні позову у зв`язку з обранням неефективного способу захисту та не доведенням позивачем права власності на спірні нежитлові приміщення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

При цьому спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність), або якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №925/773/23 відсутні докази, які б спростовували дійсність договору оренди нежитлових приміщень №84/2017 від 31.07.2017, й такі докази не були подані жодним учасником справи, а тому зазначений правочин є дійсним (чинним) та у період його дії породжував права та обов`язки між його учасниками - позивачем та відповідачем.

Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

За статтею 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом позову у справі №925/773/23 - є стягнення заборгованості внаслідок несвоєчасного та не в повному обсязі внесення орендних платежів. Натомість не є предметом спору визначення (встановлення) юридичної долі нежитлових приміщень (встановлення хто є власником спірних приміщень).

Крім цього, колегією суддів встановлено, що постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2024 рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10.11.2021 та постанову Черкаського апеляційного суду від 30.03.2023, якими скасовано запис у Державному реєстрі про право власності Ради на нежитлові приміщення, скасовано, а справу №705/4447/20 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги дійсність договору оренди, дослідження обставин щодо права власності на об`єкт оренди (нежитлових приміщень) не входить до предмета спору та не стосуються предмета доказування в межах цієї справи, відтак висновки місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, що ґрунтуються на недоведеності позивачем права комунальної власності на орендовані приміщення, є помилковими.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором найму (оренди), за яким, відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору), наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, укладення Відділом з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради та Підприємством договору оренди №84/2017 від 31.07.2017 було спрямоване на отримання останнім у користування нежитлових приміщень та одночасного обов`язку по здійсненню оплати за їх користування у встановленому договором порядку.

У своєму позові Відділ комунального майна просив суд стягнути з Підприємства 240373,40 грн заборгованості з орендної плати за період з березня 2019 року по 19.05.2023.

За частиною 1 статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 2 статті 759 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, яке перебуває у комунальній власності регулюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон 2269-XII).

Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону 2269-XII орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Відповідно до пунктів 3.1. договору оренди плата визначається на підставі Методики розрахунку плати за оренду майна міської комунальної власності, затвердженої рішенням Уманської міської ради від 27.02.2008 №2.8-29/5, і встановлена за базовий місяць оренди червень 2017 року у розмірі 3 122,82 грн (без ПДВ). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за наступні та поточний місяці.

Згідно з положеннями пунктів 3.3., 3.4. договору оренди розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за цей же місяць, визначений Державною службою статистики України. У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 3 статті 19 Закону 2269-XII строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Орендна плата сплачується Орендарем щомісячно, з моменту підписання цього договору та акту приймання-передавання, на підставі рахунку Балансоутримувача до 15 числа поточного місяця включно. Одержувач коштів: КП "Уманське РЕУ №3", банківські реквізити: розподільчий рахунок НОМЕР_1, ідентифікаційний код 05457129; банківська установа: АТ "Ощадбанк", МФО 354507 (пункт 3.2. договору).

Згідно з пунктом 3.9. договору у разі припинення або розірвання договору оренди Орендар сплачує орендну плату включно по день (дату) передачі Балансоутримувачу об`єкта оренди за актом приймання-передавання, один примірник акту надає Орендодавцю. Закінчення строку дії договору не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, з урахуванням штрафних санкцій.

У частині 1 статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною 1 статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною 1 статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина 4 статті 291 ГК України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною 1 статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Строк дії договору оренди визначено з 31.07.2017 по 25.07.2020 (пункт 8.1. договору).

Пунктом 8.4. договору оренди встановлено, що однією з підстав припинення чинності договору є закінчення строку, на який його було укладено.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

27.12.2019 набрав чинності та з 01.02.2020 введено в дію Закон України від 03.10.2019 №157-IX "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон №157-IX).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше:

набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Таким чином, порядок продовження договору оренди №84/2017 від 31.07.2017 регулюється положеннями Закону №157-IX.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону №157-IX продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону №157-IX договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №925/773/23 відсутні докази звернення відповідача із заявою про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Враховуючи положення пункту 8.1. договору та частини 1 статті 24 Закону №157-IX, договір оренди №84/2017 від 31.07.2017 був припинений 25.07.2020.

За змістом наведених норм, договір є підставою виникнення права у наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору, а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки такого неправомірного користування, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Таким чином, позовна вимога Відділу комунального майна про стягнення заборгованості з орендної плати після закінчення дії договору оренди, тобто з 26.07.2020 по 19.05.2023, є необґрунтованим.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 ГПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).

За розрахунком колегії суддів, обґрунтований розмір заборгованості з орендної плати за період з березня 2019 року по 25.07.2020, з урахуванням часткової оплати 18.10.2019 - 17910,30 грн та 19.12.2019 - 8 952,52 грн, становить 52 133,76 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо внесення орендних платежів за договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача основної суми заборгованості у розмірі 52 133,76 грн, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає частковому задоволенню. При цьому вимога про стягнення 188 239,64 грн орендної плати не підлягає задоволенню, а тому в цій частині позову необхідно відмовити.

Також, у своєму позову Відділ комунального майна просив суд стягнути з відповідача 1024,90 грн заборгованості по відшкодуванню земельного податку, нарахованого за період з січня 2019 року по 19.05.2023.

Одним з обов`язків орендаря, згідно з пунктом 5.1. договору, є здійснення плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт оренди, відповідно до вимог чинного законодавства та умов цього договору.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20.

Оскільки відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем, а також не є власником нежитлових приміщень в 9-ти поверховій житловій будівлі за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 6, який знаходиться на земельній ділянці, а тому й не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованою позовну вимогу про стягнення з Підприємства заборгованості по відшкодуванню земельного податку, у зв`язку з чим у задоволенні даної позовної вимоги необхідно відмовити.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 310 267,34 грн, нараховану за період з серпня 2020 року по травень 2023 року на підставі частини 2 статті 785 ЦК України, а також пеню в розмірі 51 336,25 грн, нараховану за період з грудня 2022 року по травень 2023 року на підставі пункту 3.6. договору.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині 1 статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами Закону про оренду, ЦК України та ГК України.

У питанні відповідальності сторін за невиконання зобов`язань за договором норми статті 29 Закону про оренду відсилають до інших законодавчих актів України та умов договору.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

У цьому висновку колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи № 910/20370/17 (пункт 24 постанови від 13.12.2019).

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною 2 статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною 2 статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною 2 статті 785 ЦК України).

З огляду на відсутність підстав для стягнення з відповідача орендної плати, а також нарахованих на цю плату сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат зумовлено правовим регулюванням, за якого з орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 ЦК України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за користування річчю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Як було раніше зазначено, строк дії договору оренди закінчився 25.07.2020.

Відповідно до пункту 2.3. договору оренди при переданні (поверненні) майна, що орендується, складається акт приймання-передавання, який підписується представниками Орендаря та Балансоутримувача, який надає у 10-денний термін копію акту Орендодавцю.

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (частина 1 статті 25 Закону №157-IX).

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №925/773/23 відсутній акт приймання-передавання (повернення) та останній не був наданий відповідачем в ході судового розгляду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає правомірною вимогу позивача про нарахування неустойки на підставі частини 2 статті 875 ЦК України за період з серпня 2020 року по травень 2023 року.

З огляду на прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору оренди, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки за відповідний період, колегія суддів дійшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 310 267,34 грн.

У той же час, пунктом 3.6. договору передбачено, що на суму орендної плати, перерахованої несвоєчасно або не в повному обсязі, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Пеня у розмірі 51 336,25 грн на підставі пункту 3.6. договору нарахована за період із грудня 2022 року по травень 2023 року.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань за договором, а тому немає підстав для нарахування пені поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов`язання, яке сталося під час дії цього договору (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №927/333/17).

Оскільки пеня у розмірі 51 336,25 грн нарахована поза межами строку дії договору, позовна вимога про стягнення зазначеної штрафної санкції не підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку із несвоєчасним внесенням відповідачем орендної плати, позивачем нараховано до стягнення 59 302,95 грн інфляційних втрат за період з червня 2020 року по квітень 2023 року на відповідні суми боргу та 4 906,56 грн 3% річних, нарахованих за період з червня 2020 року по травень 2023 року на відповідні щомісячні суми орендної плати.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 ГПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).

Зі змісту розрахунку інфляційних втрат вбачається, що вони нараховувалися шляхом збільшення суми основної заборгованості за кожен місяць користування майном.

Як було раніше зазначено, неправомірним є нарахування та стягнення орендної плати за користування річчю після припинення дії договору, а тому й нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат на такі суми також не відповідає приписам закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір припинив свою дію 25.07.2020, а відтак максимальною сумою, на яку можливе нарахування втрат від інфляції складає 52133,76 грн.

Враховуючи методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, за розрахунком апеляційного господарського суду обґрунтований розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складає 25 483,71 грн, з яких: 0,00 грн за період з 16.06.2020 по 15.07.2020 на суму боргу у розмірі 48 425,63 (заборгованість станом на червень 2020 року), 25 483,71 грн за період з 16.07.2020 по 30.04.2023 на суму боргу у розмірі 52 133,76 (заборгованість станом на 25.07.2020). Отже, у задоволенні стягнення інфляційних втрат у розмірі 33 819,24 грн необхідно відмовити.

Зі змісту розрахунку 3% річних вбачається, що вони нараховувалися на щомісячні орендні платежі з червня 2020 року по травень 2023 року, тобто більша частина розрахунку здійснена на орендну плату після припинення договору оренди.

З огляду на неможливість суду виходити за межі позовних вимог та неправомірність нарахування орендної плати після припинення дії договору, за розрахунком суду апеляційної інстанції, обґрунтований розмір 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складає 14,32 грн, з яких: 11,28 грн за період з 16.06.2020 по 15.07.2020 на суму боргу у розмірі 4 588,91 грн (орендна плата за червень 2020 року), 3,04 грн за період з 16.07.2020 по 25.07.2020 на суму боргу у розмірі 3 708,13 грн (заборгованість станом за неповний місяць липень 2020 року - з 01.07.2020 по 25.07.2020). Отже, у задоволенні стягнення 3% річних у розмірі 4 892,24 грн необхідно також відмовити.

Крім цього, позивач просив суд зобов`язати відповідача повернути орендовані приміщення.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону №157-IX у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

За умовами пункту 2.3. договору при переданні (поверненні) майна, що орендується, складається акт приймання-передавання, який підписується представниками Орендаря та Балансоутримувача, який надає у 10-денний термін копію акту Орендодавцю.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Положенням про відділ комунального майна Уманської міської ради, затвердженим рішенням Уманської міської ради від 23.02.2024 року №40-65/8 (далі - Положення) одним з основних завдань Відділу комунального майна є здійснення повноважень органу управління майном комунальної власності від імені Ради.

Однією з основних функцій Відділу комунального майна у сфері оренди комунального майна є здійснення заходів щодо забезпечення функцій контролю за виконанням орендарями умов договорів оренди нерухомого та іншого індивідуально-визначеного майна комунальної власності (підпункт д) пункту 1 розділу ІІІ Положення).

У разі припинення або розірвання договору в 15-денний термін звільнити об`єкт і повернути його в належному стані Балансоутримувачу по акту та відшкодувати збитки останнього у разі втрати (повної або часткової) орендованого майна або погіршення його стану з вини Орендаря (пункт 5.1. договору оренди).

Як було раніше зазначено, строк дії договору оренди закінчився 25.07.2020, при цьому колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №925/773/23 відсутній акт приймання-передавання (повернення), який також не був наданий відповідачем.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованою вимогу позивача про повернення орендованого приміщення Балансоутримувачу за актом повернення, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 52 133,76 грн заборгованості з орендної плати, 14,32 грн 3% річних, 25483,71 грн інфляційних втрат, 310 267,34 грн неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України. Вимога про повернення орендованого майна також підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а зроблені висновки, не відповідають дійсним обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Відділу комунального майна підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 19.12.2023 у справі №925/773/23 - частковому скасуванню.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, за результатами розгляду справи, понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відділу комунального майна Уманської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.12.2023 у справі №925/773/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 19.12.2023 у справі №925/773/23 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в нижчезазначеній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Уманьрембуд 2" (20300, Черкаська область, Уманський район, місто Умань, вулиця Енергетична, будинок 21А; ідентифікаційний код 41041022) на користь Комунального підприємства "Уманське ремонтно-експлуатаційне управління №3" (20300, Черкаська область, місто Умань, вулиця Шухевича, будинок 12; ідентифікаційний код 05457129) суму основного боргу у розмірі 52 133 (п`ятдесят дві тисячі сто тридцять три) грн 76 коп., неустойку у розмірі 310 267 (триста десять тисяч двісті шістдесят сім) грн 34 коп., 3% річних у розмірі 14 (чотирнадцять) грн 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 25 483 (двадцять п`ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн 71 коп.

3. Зобов`язати Приватне підприємство "Уманьрембуд 2" (20300, Черкаська область, Уманський район, місто Умань, вулиця Енергетична, будинок 21А; ідентифікаційний код 41041022) повернути Комунальному підприємству "Уманське ремонтно-експлуатаційне управління №3" (20300, Черкаська область, місто Умань, вулиця Шухевича, будинок 12; ідентифікаційний код 05457129) по акту повернення нежитлові підвальні приміщення №№1-68, 76, загальною площею 302,25 кв.м, в 9-ти поверховій житловій будівлі за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 6.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Уманьрембуд 2" (20300, Черкаська область, Уманський район, місто Умань, вулиця Енергетична, будинок 21А; ідентифікаційний код 41041022) на користь Відділу комунального майна Уманської міської ради (20301, Черкаська область, Уманський район, місто Умань, площа Соборності, будинок 1; ідентифікаційний код 45642104) 8 502 (вісім тисяч п`ятсот дві) грн 48 коп. судового збору, сплаченого за звернення до суду першої інстанції.

5. В іншій частині позову відмовити."

3. Стягнути з Приватного підприємства "Уманьрембуд 2" (20300, Черкаська область, Уманський район, місто Умань, вулиця Енергетична, будинок 21А; ідентифікаційний код 41041022) на користь Відділу комунального майна Уманської міської ради (20301, Черкаська область, Уманський район, місто Умань, площа Соборності, будинок 1; ідентифікаційний код 45642104) 12 753 (дванадцять тисяч сімсот п`ятдесят три) грн 72 коп. судового збору, сплаченого за звернення до суду апеляційної інстанції.

4. Доручити Господарському суду Черкаської області видати накази на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №925/773/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст складено 06.05.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир