Постанова

від 23.04.2024 по справі 925/616/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2024 р. Справа№ 925/616/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Муковоз В.І.;

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Патрікєєва І.В.;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Швець Оксани Анатоліївни

на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.08.2023 року (повний текст складено 21.08.2023)

у справі №925/616/23 ( суддя Довгань К.І.)

за позовом Відділу комунального майна Уманської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Швець Оксани Анатоліївни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Уманське комунальне підприємство «Комунальник»

про стягнення 151230,67 грн та зобов`язати повернути майно,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

02 травня 2023 Управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради (правонаступником якого є Відділ комунального майна Уманської міської ради) звернулось до суду з позовною заявою в якій просить:

1) стягнути з Фізичної особи підприємця (далі - ФОП) Швець Оксани Анатоліївни 151 230,57 грн заборгованості по договору оренди майна міської комунальної власності від 20.08.2015 за №13/2015 з яких:

- 87 839, 32 грн заборгованість з орендної плати за період з вересня 2018 року по березень 2023 року,

- 2 635,18 грн штраф 3%,

- 58 025,95 грн втрати внаслідок інфляції;

- 2 730,12 грн пеня;

2) зобов`язати ФОП Швець Оксану Анатоліївну повернути Уманському комунальному підприємству "Комунальник" по акту повернення з оренди орендованого майна автонавантажувач, державний номер 30768 СА, рік випуску 2011 та трактор ЮМЗ-6л, рік випуску 1987.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання по вищевказаному договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість з орендної плати. Також, позивач зазначив, що відповідач повідомив позивача про неможливість повернення ним орендованого майна через його непридатний стан для подальшого використання та транспортування.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.08.2023, з урахуванням ухвали від 26.10.2023 про виправлення описки, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Швець Оксани Анатоліївни на користь одержувача коштів Уманського комунального підприємства «КОМУНАЛЬНИК»- 151 230,57 грн, з яких:

-87 839,32 грн заборгованість з орендної плати за період з вересня 2018 року по березень 2023 року;

-2 635,18 грн 3 % штрафу;

-58 025,95 грн втрат внаслідок інфляції;

-2 730,12 грн пеня.

Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Швець Оксану Анатоліївну повернути Уманському комунальному підприємству «КОМУНАЛЬНИК» по акту повернення з оренди орендованого майна автонавантажувач, державний номер 30768 СА, рік випуску 2011 та трактор ЮМЗ-6л, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1987.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Швець Оксани Анатоліївни на користь Виконавчого комітету Уманської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 5368,00 грн.

В обґрунтування прийнятого рішення суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо повернення майна після припинення дії Договору від 20.08.2015 № 13/2015.

Суд першої інстанції вказав, що доказів оплати за оренду вказаного майна, яке відповідач відмовився повернути орендодавцю, в матеріалах справи відсутні, і відповідачем до суду не подані, у зв`язку з чим дійшов до висновку про можливість стягнення з відповідача заявленої заборгованості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Швець Оксана Анатоліївна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 18.08.2023 у справі №925/616/23 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- договір оренди закінчився 14.08.2018 та орендні правовідносини припинились, дві одиниці орендованого майна поверненню не підлягали у зв`язку із виходом в непридатний стан;

- відповідач на день закінчення договору оренди заборгованості щодо орендної плати не мав, а тому подальше нарахування орендної плати є неправомірним;

- позовна вимога про повернення орендованого майна не призведе до відновлення порушеного права, оскільки дана вимога не може бути виконана у зв`язку із припиненням існування такого майна;

- відповідачем заявляється про застосування строку позовної давності, оскільки стягнення відбувається за період з вересня 2018 по березень 2023.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №925/616/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 27.02.2024.

Ухвалою суду від 29.01.2024 клопотання представника Фізичної особи-підприємця Швець Оксани Анатоліївни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою суду від 19.02.2024 клопотання представника Управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою суду від 27.02.2024 відкладено розгляд справи на 19.03.2024.

Ухвалою суду від 19.03.2024 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Уманське комунальне підприємство "Комунальник" та відкладено розгляд справи на 23.04.2024.

Ухвалою суду від 23.04.2024 замінено Управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради його правонаступником - Відділом комунального майна Уманської міської ради.

Позиції учасників справи

31.01.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

12.04.2024 через відділ документального забезпечення суду від третьої особи відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

20.08.2015 між Відділом комунального майна Уманської міської ради (правонаступником якого згідно з рішенням Уманської міської ради від 23.12.2020 стало Управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради, та в подальшому, згідно з рішенням Уманської міської ради від 15.12.2023 став Відділ комунального майна Уманської міської ради) (Орендодавець) та ФОП Швець Оксаною Анатоліївною (Орендар) укладений договір оренди майна міської комунальної власності № 13/2015 (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець зобов`язався передати, а Орендар зобов`язався прийняти в строкове платне користування окреме індивідуальне (далі - Майно):

1)нежитлові приміщення: кабінет № 2 площею 17,1 кв. м, кабінет № 9 -17,4 кв. м, кабінет № 10 - 17,4 кв. м, кабінет № 11 - 16,0 кв. м, кабінет № 16 - 15,9 кв. м, загальною площею 83,8 кв. м, розміщенні в адміністративній будівлі за адресою: вул. Шолом Алейхема, 30, для розміщення офісу;

2) нежитлові приміщення: склад № 3 площею 104,7 кв. м, побутове приміщення № 14 - 15,6 кв. м, побутове приміщення № 10 11,4 кв. м, сауна № 11 - 6,0 кв. м, побутове приміщення № 12 - 5,9 кв. м, побутове приміщення № 13 - 10,4 кв. м, загальною площею 154,0 кв. м, розміщені в побутовій будівлі за адресою: вул. Шолом Алейхема, 30 для виробничих потреб;

3)рухоме майно для використання за призначенням:

- самоскид - С ЗІЛ-4502 ММЗ, державний номер НОМЕР_2 , рік випуску 1990,

- сміттєвоз - С ЗІЛ-1З1, державний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2001,

- сміттєвоз - С 130 КО, державний номер НОМЕР_4 , рік випуску 2004,

- причеп тракторний - 2 ПТС-4.0, б\н, рік випуску 1989,

- автобус ЛАЗ-699, державний номер НОМЕР_5 , рік випуску 1994,

- автовишивка ГАЗ-52, державний номер НОМЕР_6 , рік випуску 1989,

- піскорозкидач ЗІЛ-130, державний номер НОМЕР_7 , рік випуску 1980,

- автомобіль ЗІЛ 431410 з навісним обладнанням, державний номер НОМЕР_8 , рік випуску 1991,

- поливальний автомобіль ЗІЛ-431412КО713-01, державний номер НОМЕР_9 , рік випуску 1988,

- піскорозкидач ЗІЛ 130 431410, державний номер НОМЕР_10 , рік випуску 1993,

- трактор колісний ЮМЗ-6 АКМ 40.2, державний номер НОМЕР_11 , рік випуску 2005,

- екскаватор «Борекс»-2101, державний номер НОМЕР_12 , рік випуску 2007,

- деревоподрібнююча машина ДР 660Т, рік випуску 2013,

- автогрейдер ДВ-143, державний номер 15-72, рік випуску 1990,

- екскаватор-навантажувач ПЕА-1-А «Карпатець» 156, державний номер НОМЕР_13 , рік випуску 1991,

- трактор колісний ЮМЗ-6, державний номер НОМЕР_14 , рік випуску 1991,

- автонавантажувач, державний номер НОМЕР_15 , рік випуску 2011/рік введення в експлуатацію 2014,

- автомобіль ЗІЛ ММЗ-04521, державний номер НОМЕР_16 , рік випуску 1990,

- автомобіль ЗІЛ ММЗ-0452, державний номер НОМЕР_17 , рік випуску 1989,

- автомобіль ГАЗ-53, державний номер НОМЕР_18 , рік випуску 1990,

- автомобіль ГАЗ-САЗ, державний номер НОМЕР_19 , рік випуску 1985,

- автомобіль ГАЗ АЗ 702, державний номер НОМЕР_20 рік випуску 1986,

- автомобіль КАЗ-608, державний номер НОМЕР_21 ЧКТ рік випуску 1983,

- трактор ЮМЗ-6л, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1987,

вартістю станом на 03.06.2015 року 1 025 686,00 грн. без ПДВ згідно з висновком про вартість об`єкта оцінки від 20.08.2015.

Майно, яке є предметом Договору, перебуває на балансі Уманського комунального підприємства (далі - УКП) «КОМУНАЛЬНИК» (код ЄДРПОУ 03366285) (далі - Балансоутримувач).

За умовами пункту 2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у строк, зазначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акта приймання-передачі.

Відповідно до Акту прийому - передачі 02.11.2015 балансоутримувач передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення та окреме індивідуально визначене майно міської комунальної власності.

Згідно п. 3.1 Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку плати за оренду майна міської комунальної власності, затвердженої рішенням Уманської міської ради від 27.02.2008 № 2.9-29/5 (далі - Методика), і становила без ПДВ за базовий місяць оренди (грудень 2015 року) 8 857,61 грн (з врахуванням пункту 1.3 Договору № 2).

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснювалося у порядку, визначеному чинним на день нарахування законодавством.

Розділом 5 Договору визначені обов`язки та права Орендаря.

Відповідно п.5.1 Договору Орендар був зобов`язаний:

- забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню та псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передання його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки;

- своєчасно здійснювати за власний рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна, при цьому дана умова не розглядається як дозвіл на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов`язання Орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень;

- у разі припинення або розірвання Договору в 15-денний термін звільнити об`єкт і повернути його в належному стані Балансоутримувачу по акту та відшкодувати збитки або втрати (повної або часткової) останнього, в разі погіршення стану орендованого Майна.

Пунктом 3.10 Договору сторони домовились, що у разі припинення або розірвання договору оренди Орендар сплачує орендну плату включно по день (дату) передачі балансоутримувачу об`єкта оренди за актом приймання-передавання, один примірник акту надає Орендодавцю. Закінчення строку дії Договору не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, з урахуванням штрафних санкцій.

Договір був укладений до 14.08.2018 включно (п.8.1).

29.02.2016 від Орендаря надійшло звернення про відмову від користування частиною орендованого майна.

01.03.2016 сторони уклали Договір за № 1, яким внесли зміни та доповнення до договору оренди № 13/2015 від 20.08.2015 в частині вартості Майна і розміру орендної плати.

01.03.2016 Орендар передав, а Балансоутримувач прийняв нежитлові приміщення та частину рухомого майна, що підтверджується Актом прийому-передачі.

Водночас, 01.03.2016 сторони уклали Договір за № 2, яким внесли зміни та доповнення до договору оренди № 13/2015 від 20.08.2015, а саме в новій редакції були викладені:

-пункт 1.1 із переліком виключеного майна, яке було повернуто 01.03.2016 по Акту прийому-передачі;

-пункт 1.2. в якому виключено підпункти про призначення майна, яке було повернуто 01.03.2016 по Акту прийому-передачі;

-пункт 3.1 із перерахованим розміром орендної плати.

З матеріалів справи вбачається, що 14.08.2018 у зв`язку з закінченням терміну дії Договору Орендар передав по Акту прийму-передачі, а Балансоутримувач прийняв окреме індивідуально визначене рухоме майно, яке було предметом Договору, за виключенням двох одиниць дорожньо-транспортних засобів, а саме:

- автонавантажувач, державний номер 30768СА , рік випуску 2011,

- трактор ЮМЗ-6л, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1987.

15.08.2018 від відповідача орендодавцю надійшов лист-повідомлення про те, що дві одиниці орендованої техніки, а саме: автонавантажувач, державний номер 0768СА, рік випуску 2011 та трактор ЮМЗ-6л, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1987, внаслідок експлуатації прийшли в непридатний для використання та транспортування стан, у зв`язку з чим, повернути їх балансоутримувачу не представляється можливим.

У зв`язку з чим Орендар, посилаючись на пункт 5.1 Договору, пропонував відшкодувати ринкову вартість техніки із зазначенням того, що вартість автонавантажувача, визначена опосередковано за незалежною оцінкою станом на 03.06.2015 без ПДВ складає 71 878, 00 грн, а трактора - 27 230, 00 грн.

Позивач, листами від 14.02.2020 № 60, від 09.07.2020 № 242 та від 08.02.2023 № 35/09-13 звертався до відповідача з вимогами про звільнення з користування вище вказаного майна Балансоутримувачу:

- автонавантажувача, державний номер 30768 СА, рік випуску 2011;

- трактора ЮМЗ-6л, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1987.

Як зазначає позивач, на вище зазначені листи-вимоги відповідач відповідного реагування не здійснив, вказане майно позивачу не повернув. Також, позивач зазначає, що станом 31.03.2023 заборгованість відповідача з орендної плати за вище вказаним Договором за період з вересня 2018 р. по березень 2023 р. склала - 87 839,32 грн.

З цих підстав, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому просив стягнути з відповідача 87 839, 32 грн заборгованості з орендної плати за період з вересня 2018 року по березень 2023 року, 2 635, 18 грн штрафу 3%, 58 025,95 грн втрат внаслідок інфляції; 2 730,12 грн пені та зобов`язати останнього повернути Уманському комунальному підприємству "Комунальник" по акту повернення з оренди орендованого майна автонавантажувач, державний номер 30768 СА, рік випуску 2011 та трактор ЮМЗ-6л, рік випуску 1987.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо повернення майна після припинення дії Договору від 20.08.2015 № 13/2015.

Суд першої інстанції також вказав, що доказів оплати за оренду вказаного майна, яке відповідач відмовився повернути орендодавцю, в матеріалах справи відсутні, і відповідачем до суду не подані, у зв`язку з чим дійшов до висновку про можливість стягнення з відповідача заявленої заборгованості.

Однак, колегія суддів частково не погоджується із відповідним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Згідно ст. 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до п. 8.1. до договору термін дії Договору був встановлений до 14.08.2018 включно, тобто 15.08.2018 дія Договору закінчилась.

Як вбачається із заявлених позовних вимог, позивачем здійснено нарахування орендної плати за період з вересня 2018 р. по березень 2023 р., а за порушення строків оплати позивач нарахував відповідачу в порядку умов Договору (п.3.8, п.3.8) та ч.2 ст.625 ЦК України: пеню в сумі 2 730,12 грн. за період з 01.10.2022 по 31.03.2023, штраф (3% від суми заборгованості) в розмірі 2 635,18 грн. та 58 025,95 грн. втрат внаслідок інфляції за період з вересня 2018 по березень 2023 р.

Тобто, позивачем здійснені відповідні нарахування поза межами дії договору, дія якого закінчилась.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Колегія суддів звертає увагу на положення статті 785 ЦК України, в якій передбачені обов`язки наймача у разі припинення договору найму, де відзначено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Тобто, законом, у разі припинення договору найму, визначено правовим наслідком неповернення речі за договором найму (оренди) сплата наймачем (орендарем) неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України).

Колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, якою здійснено відступ від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17 (відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди), та відзначено таке:

« 9.20. Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення Договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), Суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

9.21. Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у спірних правовідносинах (пункт 4.2 цієї постанови, пункт 3.11 Договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).»

А тому, посилання позивача та суду першої інстанції на п. 3.10 договору, в якості підстави для можливості нарахування орендної плати після припинення дії договору, колегія суддів відхиляє, оскільки з огляду на приписи ст. 785 ЦК України та висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, правовідносини між учасниками договору найму після його припинення не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Таким чином, заявлені позивачем та задоволенні судом позовні вимоги, а саме сума заборгованості з орендної плати, а також нараховані на цю плату суми пені, штрафу та інфляційних втрат, не відповідають наведеній вище правовій позиції Верховного Суду та правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 ЦК України.

Вказане також підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.03.2023 у справі № 922/1155/20.

Водночас, позивач не звертався з позовними вимогами у даному спорі про стягнення неустойки, передбаченою ч. 2 ст. 785 ЦК України, враховуючи, що вона є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору.

А тому задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за користування вказаним майном за період з вересня 2018 р. по березень 2023 р. у сумі 87 839,32 грн., пені в сумі 2 730,12 грн. за період з 01.10.2022 по 31.03.2023, штрафу (3% від суми заборгованості) в розмірі 2 635,18 грн. та 58 025,95 грн. втрат внаслідок інфляції за період з вересня 2018 по березень 2023 є необґрунтованими та такими, що суперечить положенням частини другої статті 785 ЦК України,

З цих підстав, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 87 839, 32 грн заборгованості з орендної плати за період з вересня 2018 року по березень 2023 року, 2 635,18 грн штрафу, 58 025,95 грн втрат внаслідок інфляції; 2 730,12 грн пені, які нараховані після припинення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вже було встановлено вище, договір припинив свою дію 15.08.2018.

Проте, в порушення умов п. 5.1. Договору нерухоме майно відповідачем не повернуто.

Доводи апелянта, що дві одиниці орендованої техніки поверненню не підлягали, оскільки внаслідок експлуатації прийшли в непридатний стан, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Частини 2-4 статті 285 Господарського кодексу України, визначають основні права та обов`язки орендаря, серед яких:

орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

Стаття 801 Цивільного кодексу України передбачає, що наймач зобов`язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Витрати, пов`язані з використанням транспортного засобу в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Відповідно п.5.1 Договору Орендар був зобов`язаний:

забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню та псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передання його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки;

своєчасно здійснювати за власний рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна.

Відповідно до приписів ст. 779 ЦК України наймач зобов`язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини.

Тобто, відповідно до умов договору та законодавства на відповідача, як орендаря транспортних засобів, був покладений обов`язок з підтримання в належному стані орендованого майна.

Стаття 785 ЦК України передбачає безумовний обов`язок наймача повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі після припинення договору найму.

ЦК України не передбачає виключень, за яких у відповідача відсутній обов`язок щодо повернення майна.

Зміст листа відповідача від 15.08.2018 не підтверджує неможливість повернення техніки з оренди, оскільки у ньому відповідач фактично підтверджує фізичну наявність у нього двох одиниць техніки.

До апеляційної скарги відповідачем також було долучено акт огляду транспортних засобів, датований 10.08.2018.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Вказаний висновок щодо застосування норми ст.269 ГПК викладений у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі 912/2294/20, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

Водночас, відповідачем взагалі не наведено причин, що об`єктивно не залежали від нього, та з яких він не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

У зв`язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що долучені відповідачем до апеляційної скарги нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються.

Колегія суддів також враховує, що відповідно п. 5.1. Договору орендар зобов`язався, зокрема, у разі припинення або розірвання Договору в 15денний термін звільнити об`єкт і повернути його в належному стані балансоутримувачу по акту та відшкодувати збитки або втрати (повної або часткової) останнього, в разі погіршення стану орендованого майна.

Однак, передбачене пунктом 5.1 Договору відшкодування збитків або втрат, можливе виключно після повернення орендованого майна Балансоутримувачу, чого у даному випадку відповідачем здійснено не було.

Твердження апелянта, що дві одиниці техніки, які були в складі загального об`єкту оренди, поверненню не підлягали і вирішення даного питання пропонувалось через виплату вартості майна згідно оцінки, є такими, що суперечать як умовам договору так і характеру відносин найму.

Таким чином, з огляду на припинення договору оренди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині повернення орендованого майна балансоутримувачу.

Стосовно поданої разом з апеляційною скаргою заяви про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено висновок про те, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

Я вбачається з матеріалів справи, всі процесуальні документи були направлені судом першої інстанції на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і підтверджена у поданій апеляційній скарзі, однак відповідні документи повернулись не врученими.

Апеляційним судом враховано позицію Верховного Суду (постанови від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19), відповідно до якої касаційний господарський суд, здійснивши аналіз ст.ст. 120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Суд також зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу особи є достатнім для того, щоб вважати повідомлення цієї особи належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

День же невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження особи (сторони, учасника справи), яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення цій особі ухвал суду.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21, від 19.09.2022 у справі № 916/939/15-г.

Сам лише факт не отримання адресатами кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належними адресами та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням сторонами, вказує на суб`єктивну поведінку цих осіб щодо отримання кореспонденції, яка надходила на їх адресу.

А тому колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було вжито всіх необхідних дій для належного повідомлення відповідача про час та місце судових засідань у цій справі.

Водночас, у даному випадку колегія суддів враховує, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб та фізичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див.mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («DomboB. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

А тому для дотримання принципів рівності учасників господарського процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права, колегія суддів вирішила дослідити доводи відповідача в частині заяви про застосування строку позовної давності.

Як вже було зазначено вище, загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", що набрав чинності 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COV1D-I9), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час карантину.

Аналогічна правова позиція щодо визначення перебігу строку позовної давності відповідно до положень 256, 258, 549 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладена Верховним Судом у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21.

Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України був встановлений карантин.

Дія карантину, встановленого цією постановою неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 р. № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.

Враховуючи, що карантин діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023, а позивач звернувся до суду з позовом 28.04.2023 (що підтверджується описом вкладення у цінний лист, в якому надійшов позов), а тому трирічний строк позовної давності в частині зобов`язання повернути орендоване майно за договором, строк дії його закінчився 15.08.2018, не був пропущений позивачем при зверненні з даним позовом до суду.

Колегія суддів також враховує приписи п. 19 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. (Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022).

А тому доводи відповідача в частині пропуску строку позовної давності колегія суддів відхиляє.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Швець Оксани Анатоліївни підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 18.08.2023 у справі № 925/616/23 - частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно із ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Швець Оксани Анатоліївни на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.08.2023 у справі № 925/616/23 частково задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.08.2023 у справі № 925/616/23 частково скасувати, ухваливши нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Швець Оксану Анатоліївну (код АДРЕСА_1 ) повернути Уманському комунальному підприємству «КОМУНАЛЬНИК» (20300, Черкаська обл., місто Умань, ВУЛИЦЯ ГОРЬКОГО, будинок 19, код ЄДРПОУ 03366285) по акту повернення з оренди орендованого майна автонавантажувач, державний номер НОМЕР_15 , рік випуску 2011 та трактор ЮМЗ-6л, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1987.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Швець Оксани Анатоліївни (код АДРЕСА_1 ) на користь Виконавчого комітету Уманської міської ради (20300, Черкаська обл., місто Умань, ПЛОЩА СОБОРНОСТІ, будинок 1, код ЄДРПОУ 04061613) 2 684,00 грн. судового збору за подачу позову.

5. В решті позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Відділу комунального майна Уманської міської ради (20300, Черкаська область, м. Умань, пл. Соборності, 1, код ЄДРПОУ 45642104) на користь Фізичної особи-підприємця Швець Оксани Анатоліївни (код АДРЕСА_1 ) 4 026,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду Черкаської області.

8. Матеріали справи № 925/616/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 07.05.2024

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко