Рішення

від 29.04.2024 по справі 910/18717/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.04.2024Справа № 910/18717/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., за участю секретаря судового засідання Салацької О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шаболат» (вул. Центральна, 120-Б, с. Шабо, Одеська обл., 67700; ідентифікаційний код 03768767)

до 1) Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (вул. Бориса Грінченка, 1, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 41037901)

2) Офіс генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011; ідентифікаційний код 00034051)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01014; ідентифікаційний код 37567646)

про стягнення 3 197 670 грн,

Представник сторін:

від позивача: Рудаченко Андрій

від відповідача-1: Дєдушев Ілля

від відповідача-2: Андрієнко Олександр

від третьої особи: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

1. Стислий виклад позиції Позивача

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шаболат» (далі за текстом - ТОВ «Агрофірма «Шаболат», Позивач) до Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі за текстом - АРМА, Відповідач-1), Офісу генерального прокурора (далі за текстом - Відповідач-2), в якій Позивач просить суд стягнути із державного бюджету України через Державну казначейську службу України 3 197 670 грн заподіяних збитків.

В обґрунтування заявленого позову Позивач зазначає, що ним відповідно до наданих товарно-транспортних накладних, які долучено до матеріалів справи, надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» (далі за текстом - ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор») на підставі укладеного договору складського зберігання зерна № 14/С/18 від 14.06.2018 власне насіння соняшнику, врожаю 2018 року, у загальній кількості 513, 92 тон на зберігання.

В подальшому, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к в межах кримінального провадження № 12019000000000087 від 02.02.2019 накладено арешт на майно: зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», заборонивши вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, та передано АРМА в управління для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19-24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

На підставі укладеного 03.06.2019 договору купівлі-продажу активу № 13, укладеного між АРМА та ТОВ «Карел-Груп», актив (зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор») вагою 2727, 124 мт реалізовано за ціною 3 777 460, 32 грн.

11.07.2019 кримінальне провадження № 12019000000000087 від 02.02.2019 об`єднано в одне провадження з кримінальним провадженням № 32018100110000013 від 02.02.2018 із присвоєнням єдиного номеру № 32018100110000013 від 02.02.2018.

В подальшому на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04.08.2020 у справі № 757/3292/20-к в межах кримінального провадження

№ 32018100110000013 від 02.02.2018 накладено арешт на грошові кошти в сумі 3 777 460, 32 грн, виручені згідно договору купівлі-продажу активу № 13 від 03.06.2019 від реалізації зернових культур, які зберігалися на ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» та знаходяться на рахунках АРМА, вказані грошові кошти передано в управління АРМА.

Водночас, за апеляційною скаргою ТОВ «Агрофірма «Шаболат» ухвалою Київського апеляційного суду від 13.09.2021 ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к, якою накладено арешт на майно - насіння врожаю 2018 насипом у кількості 304, 54 тон, яке належить ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та зберігається на території ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» скасовано та постановлено нову ухвалу, якою заявнику відмовлено в частині арешту майна, а саме насіння соняшнику врожаю 2018 насипом у кількості 304, 54 тот, який належить ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та зберігається на території елеватора ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор».

Так, ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 10.05.2022 у справі № 947/23598/21 скаргу ТОВ «Агрофірма «Шаболат» задоволено, зобов`язано прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 32018100110000013 від 02.02.2018, повернути власнику ТОВ «Агрофірма «Шаболат» соняшник врожаю 2018 у кількості 304, 54 тон.

Позивач звертає увагу суду на обставини встановлені у рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2022 у справі № 910/4131/22, яке набрало законної сили 15.05.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі № 910/16672/20, яке набрало законної сили 09.11.2022, а саме встановлення факту заниження ціни продажу реалізованого АРМА активу та прийняття до увагу більшої ціни насіння сояшника врожаю 2018 згідно ринкової вартості.

Відтак, Позивач зазначає, що ринковою вартістю 1 тони насіння соняшника врожаю 2018 року, якого останнього було протиправно позбавлено у кількості 304, 54 тон, становить 10 500 грн станом на дату здійснення реалізації цього майна АРМА (травень-червень 2019), а відтак ринкова вартість належного Позивачу майна становить 3 197 670 грн (304, 54 т. * 10500 грн), які на думку Позивача є збитками заподіяними органами державної влади із накладення арешту у кримінальному провадження на належне позивачу майно - насіння соняшника врожаю 2018, у кількості 304, 54 т., яке зберігалось ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» та в подальшому реалізовано АРМА за заниженою ціною, що призвело до позбавлення Позивача права власності на визначене вище майно.

Так, Позивач вважає, що сторона обвинувачення у кримінальному провадження - Офіс генерального прокурора та АРМА, як особи які здійснювали управління та реалізацію належного Позивачу майна, зобов`язані останньому компенсувати заявлену до стягнення суму заподіяної шкоди.

Із поданої відповіді на відзиву вбачається, що Позивач не погоджується з позицією Відповідачів та зазначає, що ним належними та допустимими доказами підтверджено факт перебування на території елеватора ТОВ «Білгород- Дністровський елеватор», а саме за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський елеватор» насіння соняшника врожаю 2018 року, в кількості 304, 54 тони, яке належало Позивачу та не було повернуто.

2. Стислий виклад позиції Відповідача-1

Згідно доводів Відповідача-1, викладені у відзиві, АРМА виконано вимоги статтей 19, 21 Закону «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами одержаними від корупційних та інших злочинів», а саме: отримано активи в управління на підставі ухвали суду, обґрунтовано доцільність обрання шляху управління, обрано суб`єкта оціночної діяльності, яким здійснено оцінку активів, проведено аукціон з їх продажу, за результатами якого реалізовано активи, що за своєю сукупністю свідчить про відповідність дій АРМА вимогам законодавства та вчинені ним в межах наданих повноважень.

Відповідач - 1 зазначає, що саме через якісні властивості зернових культур, управляти ними (володіти, користуватися та/або розпоряджатися) на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості АРМА неможливо забезпечити оскільки, у АРМА відсутні функції зберігання активів і кошторисом такі витрати не передбачено, а тривале зберігання зернових культур несе негативні наслідки для формування конкурентно-привабливої ціни на ринку зернових культур (за рахунок витрат на зберігання і обробку зернових культур збільшується собівартість зерна; за рахунок природних втрат - зменшується його кількість; формування ціни для продажу залежить від цін на реалізацію зерна нового врожаю).

Згідно переконань сторони, реалізація активу (в тому числі і майна Позивача) було єдиним надійним способом зберегти його економічну вартість і уникнути інфляційних втрат, шляхом розміщення коштів одержаних від реалізації активів на депозитних рахунках національного агентства.

При цьому, Відповідач-1 звертає увагу суду на:

- відсутність в матеріалах справи належних доказів, що підтверджуються факт речових прав Позивача на визначене ним майно - насіння соняшника, врожаю 2018 року, 304, 54 тон, а про існування рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2019 у справі № 916/619/19 АРМА відомо не було у зв`язку з чим встановленні в межах вказаної справи обставини ними заперечуються, а Позивач не має права на відшкодування заявлених до стягнення коштів;

- Позивачем подано суду незасвідчені копії документів, що є порушенням статті 91 ГПК України, а у наданих Позивачем товарно-транспортних накладних вказано, що вантажовідправник та вантажоодержувач одна і та ж особа (Позивач), що свідчить про неналежність такого доказу;

- рішення/дії АРМА стосовно реалізації активу у судовому порядку у справі № 910/7665/19 незаконними не визнавалися, а відтак всі твердження Позивача є його суб`єктивним баченням.

З поміж зазначеного, Відповідач зазначає, що вказані в доказах Позивача ціни - це загальна вартість подібних товарів на ринку України, а проведена оцінка Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ Консалтинг» - це комплекс заходів, спрямованих на визначення ринкової вартості саме активу, що відповідно є перевагою в доводі обставин в частині встановлення вартості активу, а у випадку втрати зберігачем майна така шкода (збитки) маються відшкодовуватися саме ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор».

3. Стислий виклад позиції Відповідача-2

Заперечуючи щодо поданого позову, Відповідач-2 зазначає, що його дії в частині накладення арешту в тому числі і на майно Позивача відповідали вимогам чинного законодавства, а в ухвалі Київського апеляційного суду від 13.09.2021, якою скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к в частині накладення арешту на майно Позивача, встановлено, що саме слідчим суддею під час розгляду відповідного клопотання прокурора не в мовній мірі дотримано вимог закону, що призвело до необґрунтованих висновків та наявності підстав для задоволення клопотання про накладення арешту.

Так, Київський апеляційний суд у вказаній вище ухвалі від 13.09.2021 надав оцінку законності процесуальної дії (накладення арешту), а не визнав протиправність дій або бездіяльності прокурора у кримінальному провадженні.

Відповідач-2 також звертає увагу суду на те, що він не був стороною у справі № 916/619/19, а про наявність рішення по вказаній справі стороні стало відомо вже після отримання даного позову.

Крім того, Відповідач-2 зазначає, що відповідно до протоколу огляду від 05.01.2024, проведено огляд інформації, наданої ДП «Держреєстри України», що згідно з переліком складських документів, виписаних та зареєстрованих зерновим складом ТОВ «Білгород- Дністровський елеватор» станом на 01.02.2019 залишалися непогашені складські квитанції більше 20 підприємств в тому числі і на соняшник некласний у кількості 36 165 271 кг, у тому числі щодо ТОВ «Агрофірма «Шаболат» на 292 945 кг.

Позивачем не надано доказів того, що до лоту № 352541 (зернові культури, у тому числі насіння соняшника - 29,961 мт (об`єм- 103,30 м3, натура - 0,29, вага - 30,000 тн), насіння соняшника - 566,470 мт (об`єм-1531,00 м3, натура - 0,37, вага - 566,500 тн) входило насіння соняшника, власником якого є ТОВ «Агрофірма «Шаболат».

При цьому, розмір заподіяної шкоди (ціна позову) Позивач доводить обставинами, встановленими у рішенні Господарського суду м. Києва від 21.10.2022 у справі № 910/4131/22, залишене без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 та Верховного Суду від 05.10.2023, яке на переконання сторони не може бути прийнято судом, як докази обставин, що є предметом розгляду у справі № 910/18717/23, оскільки під час розгляду справи № 910/4131/22, встановлювалися інші обставини.

Водночас, Відповідачем - 2 не оспорюється обставина розрахування Позивачем розміру шкоди, виходячи з обставин встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі № 910/16672/20 та виходячи з оптових цін за насіння соняшника врожаю 2018.

Відповідач-2 стверджує, що Позивачем не доведено, що заявлена до відшкодування шкода йому заподіяна діями посадових осіб Генеральної прокуратури України, що відповідно свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням з боку посадових осіб Офісу Генерального прокурора та заявленими збитками.

З поміж викладеного, Відповідач-2 у поданому відзиві повідомив суд про наявність кримінального провадження за фактами розтрати чужого майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовими особами АРМА та ДП «Сетам» своїми повноваженнями, а також за фактом складання та використання протягом 2019 року завідомо підроблених звітів та висновків з оцінки майна, якими посвідчено вартість майна у кілька разів нижче від їх ринкової вартості.

4. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 22.01.2024.

Також даною ухвалою залучено до участі у розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державну казначейську службу України.

22.12.2023 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва подано пояснення третьої особи.

02.01.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву від Відповідача-1.

Підготовче засідання 22.01.2024 відкладено на 05.02.2024.

22.01.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву від Відповідача-2.

Підготовче засідання 05.02.2024 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Пукаса А.Ю. на лікарняному.

07.02.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 підготовче засідання призначено на 19.02.2024.

15.02.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення Відповідача-1.

Підготовче засідання 19.02.2024 не відбулося у зв`язку із тривалою повітряною тривогою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва підготовче засідання призначено на 26.02.2024.

У підготовчому засіданні 26.02.2024 розглянувши клопотання Позивача про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні однак повідомив про долучення відповіді на відзив до матеріалів з власної ініціативи. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 26.02.2024.

У підготовчому засіданні 26.02.2024 судом закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду на 25.03.2024.

Судове засідання 25.03.2024, 08.04.2024 відкладалося на 08.04.2024 та 29.04.2024 (відповідно).

У судовому засіданні 29.04.2024 представник Позивача надав пояснення по суті заявлених вимог, просив суд їх задовольнити.

Представники Відповідача-1 та Відповідача-2 просили суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи у дане засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про місце, дату та час розгляду справи.

Таким чином, заслухавши вступні слова представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, у судовому засіданні 29.04.2024 відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

14.06.2018 між ТОВ «Агрофірма «Шаболат» (Поклажодавець) та ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» (Зерновий склад) укладено договір складського зберігання зерна № 14/С/18 від 14.06.2018, предметом якого є зобов`язання Поклажодавця передати Зерновому складу плоди зернових, зернобобових та олійних культур за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло від Поклажодавця засвідчується відповідними складськими документами, а Зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених таким договором умовах та повернути його Поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувачу.

Дослідивши додані до позову товарно-транспортні накладні на підтвердження обставин доставки Позивачем для зберігання до ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» власного насіння соняшнику, врожаю 2018 року, в загальній кількості 513,92 тон, суд зазначає, що такі докази судом не приймаються до розгляду оскільки питання перевезення вантажу не входить до предмету розгляду по даній справі, а вказані докази у відповідності до вимог статті 961 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) не є належними складськими документами задля підтвердження обставин прийняття товару на зберігання Зерновим складом.

Те саме стосується і долучених Позивачем Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Водночас, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 17.05.2019 у справі № 916/619/19 встановлено наступні обставини:

- відповідно до акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.08.2018 р., складеного між ТОВ «Агрофірма Шаболат» (поклажодавець) та ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» (Зерновий склад), поклажодавець передав, а Зерновий склад прийняв на зберігання соняшник некласний у кількості 283,16 тон - 31.08.2018;

- відповідно до акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 30.11.2018 р., складеного між ТОВ «Агрофірма Шаболат» (поклажодавець) та ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» (Зерновий склад), поклажодавець передав, а Зерновий склад прийняв на зберігання соняшник некласний у кількості 21,38 тон - 30.11.2018 р.;

- вказані обставини свідчать, що, починаючи з 31.08.2018 р. вантаж соняшник некласний у кількості 283,16 тон, та, починаючи з 30.11.2018 р. вантаж соняшник некласний у кількості 21,38 тон, перебуває на зберіганні у відповідача - ТОВ Білгород-Дністровський елеватор;

- судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору № 14/С/18 позивачем передано відповідачу на відповідальне зберігання майно, що підтверджується складеними між позивачем та відповідачем актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № БДЕ00000377 від 31.08.2018 р. та № БДЕ00000620 від 30.11.2018 р. на відповідальне зберігання у кількості 304,54 тон, які було підписано сторонами та завірено їхніми печатками (а.с. 19, 20).

Так, вказаним вище рішенням суду першої інстанції зобов`язано ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом утримання від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ «Агрофірма Шаболат» у здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт, вивозу з території елеватора, розташованого за адресою: 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, соняшнику врожаю 2018 року у кількості 304,54 т.

Відтак, суд зазначає, що обставини перебування майна Позивача - насіння соняшнику врожаю 2018 року у кількості 304, 54 т. на зберіганні у ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» за адресою: 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16 встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 17.05.2019 у справі № 916/619/19, яке набрало законної сили 19.06.2019.

Відповідно до 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на зазначене, вказані обставини не підлягають доказуванню в межах даного судового процесу та відповідно є преюдиційними для даного складу суду.

З матеріалів справи та згідно доводів Позивача вбачається, що рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2019 у справі № 916/619/19 станом на дату звернення до суду з даним позовом не виконано, а майно Позивача не повернуто зі зберігання.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №757/5804/19-к (в межах кримінального провадження № 12019000000000087 від 02.02.2019) задоволено клопотання заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національної поліції України Генеральної прокуратури України Шевченка А.Г. про накладення арешту; накладено арешт на майно, а саме: на зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Елеватора за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20 А, і Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18, заборонивши вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном; передано АРМА в управління для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19 - 24 Закону, зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Елеватора.

Метою накладення зазначеного арешту стало збереження конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

З відзиву Відповідача-1 вбачається, що з метою здійснення заходів з управління проведено ідентифікацію арештованих активів, про що свідчить отриманий АРМА лист старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Пархоменка А.В. від 05.04.2019 № 831/24/9/2-2019 (вх. від 07.05.2019 № 1591/27-19) та додані до нього документи, зокрема інспекційні звіти. Згідно з інспекційним звітом від 15.04.2019 №PC/PC/L19AP231 Активи за адресою: Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Маршала Бірюзова 16 виявлені в такій кількості: пшениця 1 741,256 мт (об`єм 2385,86 м3, натура 0,7298232, вага 1741,256 тн), пшениця (зерносуміш) 84,965 мт (об`єм 29,807 мт (об`єм 116,39 м3, натура 0,7300026, вага 84,965 тн), горох 29,807 тн (об`єм 38,71 м3, натура 0,7700077, вага - 29, 807 тн), ячмінь - 4,596 мт (об`єм 7,15 м3, натура 0,6427972, вага 4,596 тн), пшениця 270,000 тн ( об`єм 360 м3, натура 0,75, вага270,000 тн), насіння соняшника 29,961 мт (об`єм 103,30 м3, натура 0,29, вага 30,000 тн), насіння соняшника 566, 470 мт (об`єм 1531,00 м3, натура 0,37, вага 566, 500 тн).

23.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ Консалтинг» на замовлення АРМА складено звіт про незалежну оцінку майна, об`єктом оцінки якого стало майно: «пшениця вагою 211,256 тн., пшениця (зерносуміш) вагою 84,965 тн, горох вагою 29,807 тн, ячмінь вагою 4,596 тн, насіння соняшника вагою 596,431 тн, що зберігається на складах за адресою: Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Маршала Бірюзова, буд. 16».

У вказаному звіті, зокрема, зазначено, що вся інформація фінансового, економічного і технічного характеру, надана замовником чи уповноваженими ним особами, в усній чи письмовій формі, підтверджена чи не підтверджена документально, приймалася як достовірна; оцінювач не проводив спеціальної перевірки її достовірності, з зв`язку з тим, що відповідальність за достовірність наданої інформації несе замовник, оцінювач не несе відповідальності за висновки, зроблені на основі наданої замовником інформації чи документів, що містять недостовірні відомості; при виконанні робіт оцінювач не проводив обміру представленого до оцінки майна, а користувався даними технічних паспортів (інвентаризаційних справ) або іншої наданої замовником документації і не несе відповідальності за відхилення фактичних даних відносно наданої замовником документації.

Згідно із звітом вартість 1 (однієї) тонни насіння соняшника складає 2 158, 46 грн, а вартість 596, 431 тонн - 1 287 374, 84 грн.

Відповідно до офіційного сайту Державного підприємства «Сетам» (ДП «Сетам») 24.05.2019 останнім опубліковано оголошення стосовно продажу виявлених зернових культур в такій кількості: «пшениця - 1 741,256 мт (об`єм - 2385,86 м3, натура - 0,7298232, вага - 1741,256 тн), пшениця (зерносуміш) - 84,965 мт (об`єм - 116,39 м3, натура - 0,7300026, вага - 84,965 тн), горох - 29,807 мт (об`єм - 38,71 м3, натура - 0,7700077, вага - 29,807 тн), ячмінь - 4,596 мт (об`єм - 7,15 м3, натура - 0,6427972, вага - 4,596 тн), пшениця - 270,000 мт (об`єм - 360,00 м3, натура - 0,75, вага - 270,000 тн), насіння соняшника - 29,961 мт (об`єм - 103,30 м3, натура - 0,29, вага - 30,000 тн), насіння соняшника - 566,470 мт (об`єм - 1531,00 м3, натура - 0,37, вага - 566,500 тн) [згідно інспекційного звіту № №PC/PC/L19AP231]»; номер лоту: 352541; стартова ціна: 3 777 460, 32 грн; місцезнаходження майна: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова 16.

Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 409118 30.05.2019 відбулися торги за лотом № 352541, найменування майна «Зернові культури, круп`яні та олійні культури», місцезнаходження майна: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, стартова ціна - 3 777 460, 32 грн, ціна продажу: 3 777 460, 32 грн, сума сплаченого гарантійного внеску - 188 873, 02 грн; сума, яку необхідно перерахувати на рахунок продавця - 3 777 460,32 грн; зазначені суми мають бути сплачені переможцем до 06.06.2019.

03.06.2019 між АРМА (продавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Карел-Груп» (покупець) укладено договір купівлі-продажу активу № 13, за умовами якого:

- у порядку та на умовах, визначених договором, продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти активи за специфікацією, що є невід`ємною частиною договору (додаток) і сплатити за них певну грошову суму (пункт 1);

- місцезнаходження активів: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16 (пункт 2);

- реалізація активу здійснюється продавцем згідно з положеннями статей 1, 9, 21 Закону і на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №757/5804/19-к (пункт 3);

- ціна договору за активи становить 3 777 460,32 грн згідно з протоколом електронних торгів від 30.05.2019 № 409118 (пункт 4).

За специфікацією до вказаного договору найменування активу: зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Елеватора за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; одиниця виміру, вага - 2 727,124 мт.

11.07.2019 кримінальне провадження № 12019000000000087 від 02.02.2019 об`єднано в одне провадження з кримінальним провадженням № 32018100110000013 від 02.02.2018 із присвоєнням єдиного номеру № 32018100110000013 від 02.02.2018.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13.09.2021 ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 скасовано в частині накладення арешту майна - соняшник врожаю 2018 насипом у кількості 304, 54 тон, який належить ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та зберігається на території елеватора ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16.

Також вказаною ухвалою постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національної поліції України Генеральної прокуратури України Шевченка А.Г. в частині арешту майна, а саме соняшнику врожаю 2018 року насипом у кількості 304, 54 тон, який належить ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та зберігається на території елеватора ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16.

Крім того, у вказані ухвалі судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

- головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 02.02.2019 №120190000000000087 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України;

- за доводами клопотання про накладення арешту досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвестгруп» та підконтрольних йому елеваторів, зокрема, елеватора ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», зловживаючи своїм службовим становищем, вчинили розкрадання ввіреного їм майна на підставі договорів складського зберігання майна (зернових культур), чим спричинили збитки державі та комерційним структурам в особливо великих розмірах;

- в рамках вказаного кримінального провадження прокурор звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, а саме зернових культур, круп`яних та олійних культур, які перебувають на території ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20 А, і Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18, із забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном з посиланням на наявність правової підстави, передбаченої частиною 3 статті 170 КПК України;

- постановою слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України Драчука Ю.П. від 04.02.2019 зазначене майно, а саме зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Елеватора за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20 А, і Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №120190000000000087;

- задовольняючи подане клопотання, слідчий суддя послався на доведеність стороною обвинувачення відповідності майна критеріям статті 98 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України);

- відповідно до вимог статті 171 КПК України законодавець зобов`язує сторону, яка звертається до суду з клопотання про арешт майна, зазначити таке: підстави і мету такого заходу забезпечення кримінального провадження згідно з положеннями статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинувачем, осудженим, третіми особами таким майном; розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 КПК України.

Згідно висновків суду апеляційної інстанції:

- прокурором вимог закону не дотримано, зокрема, у клопотанні прокурора про арешт майна не зазначено кількості та виду зернових культур, які належить арештувати, та його власників;

- також у такому клопотанні відсутнє мотивування, за якими критеріями статті 98 КПК України майно підпадає під ознаки речових доказів;

- до клопотання не долучено документів, які б свідчили про те коли, ким і на яких підставах передані зернові культури на зберігання елеватору, за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20 А, і Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18;

- у зв`язку з цим стороною обвинувачення в розумінні вимог статті 173 КПК України не надано достатніх і належних доказів тих обставин, на які посилався у клопотанні прокурор, а слідчий суддя у відповідності до статті 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення;

- що стосується постанови слідчого про визнання майна речовим доказом, то в ній також не зазначено конкретно які зернові культури та в якій кількості є речовим доказом у кримінальному провадженні, а також відсутнє мотивування, за якими критеріями статті 98 КПК України майно підпадає під ознаки речових доказів, що позбавляє суд можливості провести аналіз та зробити висновок про наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою, визначеною пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач звертався до АРМА з листом від 19.05.2021 вих. № 74 щодо повернення належного йому майна, а саме насіння соняшнику врожаю 2018 у кількості 304, 54 тон.

У відповідь АРМА листом від 04.06.2021 № 4742/6.1-33-21/6 повідомило про проведення торгів, зокрема, і щодо арештованого майна Позивача, за результатами якого з переможцем укладено договір - купівлі продажу арештованих активів.

З листа АРМА від 06.06.2022 № 250/6.1-38-22/6 вбачається, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.08.2020 у справі № 757/32982/20-к в межах кримінального провадження № 32018100110000013 від 02.02.2018 з огляду на існування ризику перерахування коштів одному потерпілому, накладено арешт та передано в управління АРМА кошти в сумі 3 777 460, 32 грн, які виручено згідно договору купівлі-продажу активу № 13 від 03.06.2019 від реалізації зернових культур, які зберігалися на території ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, що відповідно унеможливлює перерахувати такі кошти законному власнику.

Відтак, Позивач зазначає, що такими протиправними діями Відповідачів (протиправне подання прокурором клопотання про накладення арешту та безпідставна реалізація АРМА майна Позивача) йому заподіяно збиток у розмірі заявленої до стягнення суми.

На підтвердження вартості 1 тони насіння соняшника врожаю 2018 Позивачем надано цінову довідку Одеської регіональної торгово-промислової палати № СИО-е № 000205 від 10.11.2023, відповідно до якої закупівельні оптові ціни станом на 26.06.2019 - 10 400 грн -10 800 грн.

Також Позивачем при здійсненні розрахунку заподіяної шкоди враховано висновки судів по справі № 910/16672/20.

Із наданих третьою особою пояснень вбачається, що учасник посилається на практику Верховного Суду у справі № 910/23967/16, в якій вказано про необхідність зазначення органу через який грошові кошти мають перераховуватися або номер чи вид рахунку, а стягнення збитків за рахунок державного бюджету через казначейство є необґрунтованим та таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.

Також у поясненнях третя особа зазначає про відсутність всіх необхідних ознак для настання цивільно-правової відповідальності.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

Згідно з частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У пункті 8 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частини 2 цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду визначені статтею 1176 ЦК України, відповідно частини 1 якої шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

При цьому згідно з частиною 6 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органом державної влади, його посадовою або службовою особою при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади, їх посадових або службових осіб наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Так, необхідною підставою для притягнення органу державної влади та її посадових осіб до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу (посадової особи), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частинами 1, 3 статті 74 ГПК України).

Отже, при зверненні з позовом про стягнення збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (статті 614 ЦК України).

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Предметом спору у цій справі є позовна вимога про стягнення 3 197 670 грн майнової шкоди на підставі статей 22, 1166, 1176, 1190, 1192 ЦК України, якої Позивач зазнав внаслідок спільних протиправних дій Відповідачів.

Як встановлено судом вище, в обґрунтування наявності неправомірних рішень (дій) Відповідачів, Позивач посилається на те, що арешт на зернові культури накладено прокуратурою протиправно, що встановлено судом апеляційної інстанції в ухвалі від 13.09.2021 справі № 757/5804/19-к.

При цьому ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к, якою накладено арешт, зокрема, і на зерно Позивача передано АРМА в управління для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19-24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», із зазначенням про необхідність збереження такого майна як речового доказу у кримінальному провадженні.

Так, вказана ухвала суду наділяла АРМА альтернативою дій, а стаття 21 вищезазначеного закону наділяє АРМА правом реалізації активу без згоди власника лише за наявності ухвали суду саме про реалізацію.

Однак, незважаючи на викладене, АРМА здійснило продаж активу за ціною, значно нижчою від цін, які діяли на той момент на такі ж зернові культури врожаю 2018 року на внутрішньому ринку України.

При цьому протиправність дій Відповідача-2 підтверджується ухвалою Київського апеляційного суду від 13.09.2021, у якій апеляційний суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що надані матеріали провадження містять постанову слідчого про визнання вказаного у клопотанні майна речовим доказом у кримінальному провадженні №12019000000000087 від 02.02.2019 року, прокурором під час розгляду справи належним чином не доведено відповідність арештованого майна критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України; прокурором у клопотанні про арешт майна не зазначено кількості та виду зернових культур, які належить арештувати та його власників; до клопотання не долучено документів, які б свідчили про те, коли, ким і на яких підстава були передані зернові культури на зберігання ТОВ «Білгород-Дністровський Елеватор» за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, та Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20-А та Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18.

У зв`язку з цим, стороною обвинувачення, в розумінні вимог статті 173 КПК України, не надано достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні прокурор, а слідчий суддя у відповідності до статті 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення. У постанові слідчого про визнання майна речовим доказом також не зазначено конкретно, які зернові культури та в якій кількості є речовим доказом у кримінальному провадженні, а також відсутнє мотивування за якими критеріями статті 98 КПК України майно підпадає під ознаки речових доказів, що позбавляє суд можливості провести аналіз та зробити висновки про наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою, визначеною пунктом 1 частини 2 статті 170 КПК України.

Так суд зазначає, що ухвала про накладення арешту активів та їх передання в управління АРМА скасовано, що відповідно свідчить про протиправність дій Відповідача-2, оскільки такі дії в результаті призвели до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали, в результаті виконання якої Позивача позбавлено права користуватися належним йому майно, яке в подальшому реалізовано АРМА.

Що стосується повноважень АРМА та відповідність діяльності останнього вимогам чинного законодавства, про що неодноразово вказував Відповідач - 1 суд зазначає наступне.

Повноваження АРМА визначено Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі за текстом - Закон) в редакції, що діяла станом на час проведення торгів і Положенням про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 613 від 11.07.2018.

Пунктом 4 статті 1 Закону визначено, що управління активом - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Абзацом 1 частини 5 статті 21 Закону про АРМА передбачено окрему підставу для реалізації активу, переданого в управління Національному агенству. Цією нормою визначено, що активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається Національному агенству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається Агентству з відповідним зверненням прокурора.Отже, підставою для передачі Національному агентству активів, визначених частиною четвертою цієї статті 21 Закону, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації.

Правова проблема щодо тлумачення норм КПК України та Закону про АРМА, що стосуються правових підстав для реалізації майна (активів), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, вирішувалась Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/18647/19.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, аналіз положень кримінального процесуального закону дає підстави для висновку, що норма абзацу сьомого частини шостої статті 100 КПК України розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.

При цьому, за змістом частини шостої цієї статті, для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.

У пункті 9.19 вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що: «враховуючи практику розгляду судами питання забезпечення доказів у кримінальному провадженні та значення цього забезпечення, звертає увагу на те, що речові докази відповідно до частини другої статті 84 КПК України є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні. При цьому їх зберігання є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, та умовою дотримання прав осіб, права яких, у тому числі й майнові, було обмежено щодо речей чи майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні і на яке ухвалою слідчого судді уже накладено арешт. Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №758/16546/18, постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №757/42018/19к».

Із врахуванням зазначеного, суд погоджується із правовою позицією Позивача, що його майно за ухвалою слідчого судді від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к не було передано АРМА виключно для його реалізації відповідним процесуальним документом, а АРМА натомість не доведено здійснення реалізації спірного активу на виконання своїх повноважень, встановлених Законом.

Крім того, у мотивувальній частині ухвали слідчим суддею зазначено про необхідність збереження спірного майна як речового доказу у кримінальному провадженні №12019000000000087.

Постановою Кабінету Міністрів України № 685 від 13.09.2017 (чинною на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Примірний перелік майна, в тому числі у вигляді предметів чи великих партій товарів, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати на забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майна у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, що підлягає реалізації.

В постанові визначено, що цей перелік не є вичерпним, а реалізації може підлягати майно, яке не визначене у ньому, якщо його реалізація забезпечуватиме збереження та/або збільшення вартості такого майна більш ефективно порівняно з його переданням в управління за договором управління майном у порядку та на умовах, визначених законом.

Термін «зберігання» у цьому Примірному переліку вживається у значенні будь-яких правовідносин зберігання, на які поширюється норма глави 66 ЦК України, якою відповідні правовідносини врегульовані.

Вказані критерії застосовуються у разі, якщо АРМА наділене деяким розсудом щодо вирішення питання та визначення порядку управління активами, переданими йому відповідно до Закону, що, однак, не розповсюджується на випадки передачі активу як речового доказу у кримінальному провадженні на підставі статті 100 КПК України без зазначення про передачу такого активу виключно на реалізацію.

Водночас, у цій справі, при наявності у АРМА можливості вибору із декількох варіантів визначення порядку управління активами (згідно ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №757/5804/19-к - майно передано АРМА в управління для реалізації або передачі в управління), Відповідачем -1 належними та допустимими доказами не доведено, що у даному випадку єдиним можливим варіантом управління активом - сільськогосподарською продукцією, яка на час виникнення спірних правовідносин (реалізація майна 30.05.2019) зберігалась у спеціально відведеному для тривалого зберігання зерна місці - зерновому елеваторі, розташованому за адресою: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, була його реалізація.

Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Однак, у справі, що розглядається, діями відповідачів порушуються базові принципи права на вільне володіння власністю, що знайшло своє закріплення в одному з фундаментальних європейських міжнародних договорів - Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. (далі - ЄКПЛ) (стаття 1 Першого Протоколу).

У практиці Європейського суду з прав людини було вироблено три головні критерії для оцінки щодо відповідності конкретного втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, яке би відповідало приписам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такими критеріями є: чи є втручання в право власності законним (тобто чи передбачений такий захід національним законодавством); чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; чи є втручання в право власності пропорційним переслідуваним цілям (тобто чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та інтересами особи, яка страждає від такого втручання).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

У даному випадку законність втручання у право власності визначається з огляду на норми Закону, що стосуються чітко визначених правових підстав для передачі АРМА активів та порядку управління цими активами, а також правових підстав для вчинення АРМА дій щодо реалізації майна Позивача.

Так, суд зазначає, що внаслідок сукупних дій Відповідачів, Позивача протиправно позбавлено права майна - насіння соняшника врожаю 2018 року, в кількості 304, 54 тони, яке перебувало на зберіганні у ТОВ «Білгород- Дністровський елеватор», а саме за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський елеватор», що вбачається з рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2019 по справі № 916/619/19.

При цьому суд зазначає, що Відповідачами не надано доказів щодо вчинення ними дій на оскарження такого рішення суду першої інстанції згідно викладених у відзивах доводів сторін.

Крім того, враховуючи встановлену у такому рішенні кількість майна Позивача, рік його врожаю та вид останнього, відсутність доказів повернення такого майна зберігачем, твердження Відповідача-1, що станом на 01.02.2019 непогашеними складськими квитанціями Позивача на насіння соняшника є 292 945 кг є безпідставними та недостатніми доказами, що не спростовують доводи та докази Позивача.

Досліджуючи природу заявленої до стягнення суми у цій справі, суд зауважує, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно- наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Згідно частиною 2 статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Згідно протоколу № 409118 "Проведення електронній торгів" від 30.05.2019 ціна продажу за лотом № 352541 склала суму у розмірі 3 777 460,32 грн.

Враховуючи посилання позивача, суд зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі № 910/16672/20, яке набрало законної сили 09.11.2022 встановлено, що відповідно до даних листа Торгово-промислової палати України щодо цін на сільськогосподарську продукцію від 17.10.2019 р. за №2598/08.0-7.3, реалізація арештованого майна електронних торгів, проведених 30.05.2019 р. організатором електронних торгів державним підприємством «СЕТАМ» у формі аукціоні продажу майна, лот № 352545, (станом на 29.05.2019 р. тобто на день проведення електронних торгів) у формі аукціону з продажу майна, діяли наступні закупівельні оптові ціна зернові культури врожаю 2018 року (СРТ-завод, грн./тн. З ПДВ), а саме: за пшеницю 3 класу у межах 5.300 - 5.600 грн./тн.; за пшеницю фуражну 4-6 класів у межах 5.100-5.400 грн./тн., а також закупівельні оптові ціни за олійні культури врожаю 2018 (ЕХW, грн./тн. з ПДВ), зокрема, за насіння соняшника у межах 10.100 - 10.500 грн.

Як зазначалося судом вище, Позивачем на підтвердження вартості 1 тонни насіння соняшника надано цінову довідку Одеської регіональної торгово-промислової палати № СИО-е № 000205 від 10.11.2023, відповідно до якої закупівельні оптові ціни станом на 26.06.2019 - 10 400 грн -10 800 грн.

Вказана ціна Відповідачем-2 у відзиві не заперечується, натомість Відповідач - 1 зазначає, що у звіті ТОВ «РМ Консалтинг» оцінювачем використано вартість аналогів найбільш подібних об`єкту оцінки, а саме насіння соняшнику, вартість якого на умовах опту складало 9 636 грн, що за переконаннями АРМА не суттєво відрізняється, а відтак визначена оцінювачем вартість майна Позивача є належною.

Так, за результатами дослідження долученого до відзиву Відповідачем-1 висновку ТОВ «РМ Консалтинг» про належну оцінку майна від 23.05.2019, суд вказує, що він не підтверджується іншими зібраними у справі доказами, а отже не приймається судом до уваги.

Крім того, складений висновок з вихідних даних виключно наданих Відповідачем-1 не в межах даної справи.

Відтак, суд дійшов висновку, що сума нарахованих Позивачем збитків, за спричинену Відповідачами шкоду майну Позивача внаслідок їхніх неправомірних дій становить 3 197 670 грн (304, 54 т * 10 500 грн), що відповідно свідчить про обґрунтованість заявлених даним позовом вимог.

При цьому суд зазначає, що Позивачем доведено причинний зв`язок між діями Відповідачів та понесеною шкодою оскільки за необґрунтованим клопотанням прокурора на майно Позивач накладено арешт, в результаті чого АРМА здійснено неправомірно його реалізацію без належних на те правових підстав.

Суб`єктом відшкодування шкоди відповідно до статті 1166 ЦК України є особа, яка її завдала.

Частина 2 статті 1166 ЦК України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Крім того, згідно вимог частини 1 статті 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

З огляду на викладене, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Схожа за містом правова позиція викладена судами при розгляді справ 910/4131/22 та № 910/16672/20.

Що стосується пояснень третьої особи суд зазначає, що позивачем у справах про відшкодування шкоди повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - держава в особі відповідного органу. (висновок Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 383/596/15)

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20.10.2011).

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивачки публічно-владні управлінські функції (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.07. 2023 у справі № 757/31372/18-ц).

Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (пункти 6.16, 6.21, 7.1-7.2), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 4, 36), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 71; № у ЄДРСР 112516535)).

Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 зазначено наступне: «Велика Палата Верховного Суду зауважує, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16. Згідно з цим висновком ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).

З огляду на зазначене, суд вказує, що Позивачем вимоги належним чином сформовані та відповідають вимогам чинного законодавства, а також спрямовані виключно на захист свого порушеного права шляхом стягнення суми збитків з Державного бюджету України на підставі даного рішення суду, порядок та механізм виконання якого не входить в межі розгляду даної справи та не є компетенцією суду.

Що стосується відшкодування заявлених Позивачем у позові до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

В попередньому (орієнтовному розрахунку) суми судових витрат, які позивач планує понести Позивачем вказано витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн основної винагороди та 319 767 грн гонорару успіху.

Так, дослідивши матеріали справи суд зазначає, що Позивачем на підтвердження вказаних вище витрат до позову додано лише ордер серії ВН № 1304603 від 17.11.2023, в той час як будь які інші докази, в тому числі і договір про надання правової допомоги, відсутні.

При цьому, судом встановлено, що ні в позовній заяві, ні до закінчення судових дебатів у справі Позивачем не зроблено заяву про подання додаткових доказів у порядку частини 8 статті 129 ГПК України.

Відтак, суд дійшов висновку, що питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу підлягає вирішенню судом, за наслідком якого суд дійшов висновку відмовити у їх задоволенні з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність належними та допустими доказами.

Частинами 1-2 статті 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що Позивачем доведено факт неправомірності дій Відповідачів, в результаті яких Позивачу заподіяно шкоду в розмірі суми заявленої до стягнення, що свідчить про обґрунтованість позову та наявності підстав для його задоволення

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Відповідачів та підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, 123, 129, статтями 236-238, статтями 240 та 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шаболат» - задовольнити.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шаболат» (вул. Центральна, 120-Б, с. Шабо, Одеська обл., 67700; ідентифікаційний код 03768767) збитки в розмірі 3 197 670 (три мільйони сто дев`яносто сім тисяч шістсот сімдесят) грн та судовий збір в розмірі 47 965 (сорок сім тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять) грн 05 коп.

3. У відшкодуванні Позивачу витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано: 07.05.2024

Суддя Антон ПУКАС