Рішення

від 29.04.2024 по справі 911/624/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2024 р. Справа № 911/624/24

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., за участю секретаря судового засідання Литовки А.С., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Допомога-І

до Товариства з обмеженою відповідальністю Умедо Груп

про стягнення 9599251,20 грн,

за участю представників сторін:

позивач: Поцелов А.О. - адвокат, ордер серії ВК № 1122494 від 08.03.2024;

відповідач: Натина А.О. - адвокат, ордер серії ВК № 1123577 від 19.03.2024;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Допомога-І (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою від 08.03.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю Умедо Груп (далі - відповідач) про стягнення 9599251,20 грн, з яких: 4999610,00 грн основного боргу та 4599641,20 грн неустойки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.03.2024 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.04.2024.

Через підсистему Електронний суд 19.03.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, який судом долучено до матеріалів справи. В поданому відзиві представник ТОВ «Умедо Груп» зазначив, що в результаті збройної агресії з боку Російської Федерації більшість рухомого майна, в тому числі і майно, яке було передано за Договором від 20.09.2021 та Актом 21.09.2021 було знищено, що не залежало від волі відповідача, у зв`язку з чим, на думку останнього, вина ТОВ «Умедо Груп» відсутня.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.04.2024 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.04.2024.

В судовому засіданні 29.04.2024 позивач виступив із заключним словом, обґрунтовуючи підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідач усно не заперечив проти факту втрати майна, однак заперечив проти нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, 29.04.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Умедо Груп» (далі - зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Допомога-І» (далі поклажодавець) було укладено Договір відповідального зберігання до договору поставки №17-03/20 від 17 березня 2020 року (далі - Договір), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку, встановленого даним Договором, майно, асортимент, кількість та вартість якого наведені в Акті прийому-передачі на зберігання, що є невід?ємними частинами цього договору, що надалі іменується «майно».

Загальна вартість майна, що передається на відповідальне зберігання, складається з вартості майна, зазначеної у та Акті прийому-передачі на зберігання (п. 1.2).

Відповідно до п. 1.3 Договору, строк, на який майно передається на відповідальне зберігання - до пред?явлення поклажодавцем вимоги про його повернення. Початком строку відповідального зберігання вважається дата підписання відповідного Акту приймання-передачі майна на зберігання.

Згідно п. 1.5, п. 1.6 Договору, зберігання майна по цьому Договору здійснюється зберігачем безоплатно. Зберігач здійснює зберігання майна за наступною адресою: 08000, Київська обл., Макарівський р-н, смт Макарів, вул. Ватутіна генерала, буд. 62Б.

21 вересня 2021 року між сторонами представником зберігача в особі директора Курченко С.М. та представником поклажодавця в особі директора Романової Л.В. було складено Акт приймання-передачі майна за Договором відповідального зберігання майна від 20 вересня 2021 року, відповідно до якого зберігач прийняв майно відповідно до наступного переліку:

- шприц «Umedo Group» 3-х копмл.луєр сліп 10 мл з голкою 0,8*38мм в кількості одиниць 2770000 шт. оціночною вартістю за шт. 1,22 грн;

- шприц «Umedo Group» 3-х копмл.луєр сліп 20 мл з голкою 0,8*38мм в кількості одиниць 1019000 шт. оціночною вартістю за шт. 1,59 грн;

Зазначений Акт підписано та скріплено печатками сторін. Зауваження до якості майна відсутні.

Розділом 2 Договору сторони визначили, що зберігач зобов?язаний:

·вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності пакування або тари майна протягом строку зберігання;

·нести відповідальність за втрату (нестачу) або неналежне зберігання майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим Договором та чинним в Україні законодавством, з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві, або сплати вартості цього майна.

Як вказує позивач, з урахуванням вищезазначених умов Договору, 21.05.2023 року він вручив відповідачеві вимогу про повернення майна згідно норм п.п. 2.1.4 Договору.

У відповіді на вказану вимогу, датовану 26.05.2023 року директор ТОВ «Умедо Груп» повідомив поклажодавця про неможливість повернення майна, оскільки вказане в Акті майно (шприци «Umedo Group»), яке зберігалось за адресою: вул. Ватутіна Генерала, 62Б, смт Макарів було знищено в результаті збройної агресії з боку військ Російської Федерації.

За таких обставин, оскільки майно не було повернуто, позивач звернувся до суду з позовом, вимогою якого є стягнення вартості майна, розмір якої складає 4999610,00грн.

Поряд з цим, відповідно до п. 5.4 Договору, позивач заявив до стягнення неустойку в розмірі 0,5% від вартості майна за кожен день затримки, сума якої становить 4599641,20 грн.

Позиція відповідача зводиться до того, що вина в неповерненні майна, переданого йому на зберігання згідно Акту, відсутня. Знищення майна відбулось через військову агресію РФ та факт знищення не залежав від волі відповідача, внаслідок чого застосування штрафних санкцій в даному спорі неможливе.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Статті 173 та 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачають, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Спір між сторонами виник, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору зберігання від 20.09.2021.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно зі статтею 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимог про повернення речі.

Статтею 946 Цивільного Кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За правилами п.п 2.1.4 Договору зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцю власними силами (за власний кошт) за першою вимогою останнього не пізніше 5 (п?яти) календарних днів з дати направлення поклажодавцем письмової вимоги зберігачеві в письмовому вигляді, надіславши таку на адресу зазначену в договорі або вручення такої безпосередньо зберігачу.

Позивач зазначає, що вимога про повернення майна від 21.05.2023 вручена відповідачеві в цей же день, тобто 21.05.2023. Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів надсилання вимоги поштовою кореспонденцією, а також розписки відповідача на ній з датою отримання, суд виходить з того, що шляхом відправлення відповіді на вимогу про повернення від 26.05.2023 відповідач визнав за собою обов`язок повернути це майно після спливу 5-денного терміну, як зазначено в самій вимозі.

Отже заявою від 21.05.2023 позивач реалізував своє право вимагати повернення майна зі зберігання, а у відповідача з часу отримання цієї заяви виник обов`язок у термін 5 календарних днів повернути це майно зі зберігання.

Реалізація позивачем, як поклажодавцем, свого права отримати майно зі зберігання за першою вимогою, логічно призводить до припинення між сторонами подальших відносин зберігання майна за Договором.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутнє підтвердження передачі позивачеві майна з боку відповідача. У відзиві на позов та відповіді на вимогу, зберігач зазначає про втрату цього майна, а отже і неможливості його повернення з підстав, що не залежали від волі відповідача та на які він не зміг вплинути.

Сторонами було передбачено, що у випадку втрати, пошкодження або неповернення майна в кількості, вказаній у Актах приймання-передачі майна на зберігання, зберігач зобов?язаний сплатити поклажодавцеві вартість майна у гривнях, зазначеного у Акті приймання-передачі майна на зберігання (п. 2.1.5 Договору).

Таким чином, обов`язок відповідача оплатити товар, зазначений в Акті випливає із суті Договору та норм чинного законодавства.

Вартість такого майна складає суму 4999610,00 грн. Зазначений розрахунок здійснено наступним чином:

Згідно Акту отримано товар (шприци) 2770000 шт. оціночною вартістю за 1 шт. 1,22 грн, що еквівалентно 3379400,00 грн та товар (шприци) 1019000 шт. оціночною вартістю за 1 шт. 1,59 грн, що еквівалентно 1620210,00 грн. Загалом 4999610,00 грн.

Враховуючи викладене, суд визнає законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вартості неповернутого майна в сумі 4999610,00 грн, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також позивач на підставі п. 5.4 Договору заявив до стягнення 0,5% від вартості майна за кожен день затримки, сума якої становить 4599641,20 грн.

Пунктом 5.4 Договору сторони передбачили, що у випадку неповернення майна поклажедавцеві за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцю неустойку в розмірі 0,5% від вартості майна за кожен день затримки.

Згідно розрахунку позивача, нарахування неустойки здійснено з 27.05.2023 по 26.11.2023 (184 дні).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 Господарського кодексу України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ст. 550 ЦК України).

Згідно статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування неустойки, ніж встановленого статтею 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом шести місяців.

Судом встановлено, що у зазначеній вимозі міститься прохання, з посиланням на умови Договору, повернути майно у термін 5 календарних днів.

Як зазначалось вище, шляхом відправлення відповіді на вимогу про повернення, датованої 26.05.2023 відповідач визнав за собою обов`язок повернути це майно.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже з наступного дня 27.05.2023 у позивача виникло право вимоги щодо сплати неустойки в розмірі 0,5% від вартості майна за кожен день затримки, у зв`язку з неповернення майна поклажедавцеві за першою вимогою.

Розрахунок позивача складає 184 дні, тобто з 27.05.2023 по 26.11.2023 та становить суму неустойки 4599641,20 грн.

Слід зазначити, що відповідач аргументованих заперечень з приводу неможливості стягнення неустойки не надав, лише зазначивши у відзиві про факт знищення майна та неможливість в такому випадку застосувати штрафні санкції, оскільки вина відповідача відсутня.

Однак вказані заперечення суд оцінює критично, оскільки при укладанні Договору сторони передбачили можливість застосування штрафних санкцій, у зв`язку з неповерненням майна, в тому числі його втрати. Наведений відповідачем аргумент, у зв`язку з відсутністю його вини, за положеннями чинного законодавства та умов Договору не є підставою для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій.

Перевіривши правильність нарахування неустойки, суд встановив, що заявлений позивачем розмір неустойки в сумі 4599641,20 грн є арифметично вірним та підлягає задоволенню повністю в сумі заявлені позивачем.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, щодо збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до вимог ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як, зокрема, електронні докази.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Також слід зазначити, що Верховним Судом неодноразово зверталась увага на те, що повноту дослідження обставин справи забезпечує принцип змагальності, який передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, які визнані судом обґрунтованими, та не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів наявності інших обставин, ніж ті, що були досліджені в ході судового засідання з розгляду справи по суті.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, господарський суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог, де з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 4999610 грн 00 коп. вартості втраченого майна та 4599641 грн 20 коп. неустойки.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Умедо Груп (08000, Київська обл., Макарівський р-н, смт Макарів, вул. Ватутіна Генерала, буд. 62Б, код ЄДРПОУ 39022461) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Допомога-І (07700, Київська обл., Яготинський р-н, м. Яготин, вул. Шевченка, буд. 13, код ЄДРПОУ 32395558): 4999610 (чотири мільйони дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч шістсот десять) грн 00 коп. основного боргу, 4599641 (чотири мільйони п`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч шістсот сорок одну) грн 20 коп. неустойки та 143 988 (сто сорок три тисячі дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 77 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 08.05.2024 року

Суддя О.В. Щоткін