Рішення

від 02.05.2024 по справі 920/108/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.05.2024м. СумиСправа № 920/108/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/108/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУД ЕНЕРДЖИ ЕКСПОРТ

ПЛЮС" (вул. Благовіщенська, буд. 98, м. Тростянець, Охтирський район, Сумська область, 42600, код ЄДРПОУ 42599664),

до відповідача: PPHU EXTRANS BIS S.C. (вул. Прземиська, буд.8, місто Санок,

38-500, Республіка Польща (Przemyska Street, 8, Sanok 38-500 Poland)

про стягнення 20 318,00 євро (що еквівалентно 834 754 грн 87 коп.),

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув,

від відповідача: не прибув,

при секретарі судового засідання Щербак Н.М.

Суть спору: 06.02.2024 позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить суд стягнути з відповідача на свою користь 20 318,00 євро (що еквівалентно 834 754 грн 87 коп.) заборгованості за поставлений товар за Контрактом від 07.07.2023 № 1/07-2023; а також просить стягнути судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 07.02.2024 відкрито провадження у справі № 920/108/24; призначено підготовче засідання у справі на 05.03.2024, 10:20; позивачу та відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Розгляд справи 05.03.2024 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному у період з 04.03.2024 по 08.03.2024.

Ухвалою суду від 11.03.2024 призначено підготовче засідання у справі №920/108/24 на 21.03.2024, 10:30.

21.03.2024 позивачем надано до суду заяву від 21.03.2024, б/н (вх.№841), відповідно до змісту якої просить суд судове засідання у справі №920/108/24, призначене на 21.03.2024, 10:30, провести за відсутності позивача та його представника, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 21.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №920/108/24 до судового розгляду по суті на 11.04.2024, 10:00.

Ухвалою суду від 11.04.2024 відкладено розгляд справи по суті на 02.05.2024, 10:10.

02.05.2024 позивачем через систему «Електронний суд» надано до суду заяву від 02.05.2024 (вх. № 1310 від 02.05.2024), відповідно до змісту якої просить суд судове засідання у справі №920/108/24, призначене на 02.05.2024, 10:10, провести за відсутності позивача та його представника, в свою чергу зазначає, що позов підтримує у повному обсязі та просить прийняти рішення по суті.

В судове засідання 02.05.2024 представники сторін не прибули.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

07.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВУД ЕНЕРДЖИ ЕКСПОРТ ПЛЮС» (позивач, продавець) та PPHU EXTRANS BIS S.C. (відповідач, покупець ) укладено Контракт №1/07-2023.

Відповідно до п. 1.1 вищезазначеного Контракту, продавець продає, а покупець купив як валютну угоду на умовах DAP (DDU) Uherce- Mineralne 38-623 (Польща) продукцію лісопереробки - деревне вугілля з твердих листяних порід деревини, що називається надалі Товар.

Згідно з п. 3.1-3.3 Контракту, ціна товару має бути зафіксована в євро. Товари поставляються у кількості, асортименту та за цінами, зазначеними в інвойсі при кожній окремій поставці. У ціну входять вартість тари та упаковки, навантаження та доставка продукції, а також вартість оформлення товаросупровідної документації.

Відповідно до п. 4.8 Контракту зазначено, що товар повинен бути оплачений протягом 3 днів після прибуття транспортного засобу на склад покупця.

Згідно з п. 4.1 Контракту, розрахунковою валютою встановлено EUR.

Оплатою вважається надходження коштів на валютний рахунок продавця (п. 4.3. Контракту).

З матеріалів справи вбачається, що продавець на виконання умов Контракту здійснив наступні поставки товару:

- 13.07.2023 на загальну суму 10 608,00 EUR вагою брутто 20 522 кг.

- 18.07.2023 на загальну суму 10 710,00 EUR вагою брутто 21 127 кг.

Факт цих поставок товару підтверджується наступними документами:

- митна декларація № 23UА805030000616U7;

- рахунок-фактура від 13.07.2023 №2;

- відважувальна специфікація від 13.07.2023 №2;

- міжнародна товарно-транспортна накладна від 13.07.2023;

- митна декларація № 23UА805030000626U1;

- рахунок-фактура від 18.07.2023 №3;

- відважувальна специфікація від 18.07.2023 №3;

- міжнародна товарно-транспортна накладна від 18.07.2023.

17.01.2024 відповідачем на виконання умов Контракту здійснено часткову оплату на валютний рахунок позивача за вищезазначений товар у сумі 1 000,00 EUR.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем повністю не виконано обов`язок відповідача як покупця за Контрактом, передбачений п. 4.8 Контракту, а саме здійснити оплату за вищезазначений поставлений позивачем на виконання умов Контракту товар на валютний рахунок позивача, зокрема в сумі 20 318,00 EUR.

Починаючи з 28.07.2023 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУД ЕНЕРДЖИ ЕКСПОРТ ПЛЮС» (позивача) неодноразово звертався до відповідача на його офіційну електронну пошту:extransbis@wp.pl, відображену на його офіційному вебсайті (https://www.extransbis.pl), із вимогою виконати обов`язок відповідача як покупця за Контрактом, передбачений п. 4.8 Контракту, а саме здійснити оплату за вищезазначений поставлений товар, однак станом на сьогодні оплата за вищезазначений поставлений товар на валютний рахунок позивача як Продавця за Контрактом від відповідача так і не надійшла.

24.01.2024 представник позивача звернувся до відповідача на його офіційну електронну пошту: extransbis@wp.pl, відображену на його офіційному вебсайті (https://www.extransbis.pl) із претензією щодо невиконання умов контракту від 07.07.2023 № 1/07-2023, у якій вимагав від відповідача виконати зобов`язання, передбачене п. 4.8 Контракту, а саме здійснити позивачу оплату у сумі 20 318,00 EUR за поставлений ним відповідачу на виконання умов Контракту товар.

Відповіді на цю претензію від відповідача на адресу позивача не було надано.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним договірні зобов`язання були виконані у повному обсязі, проте відповідач свій обов`язок щодо своєчасної і у повному обсязі оплати отриманого товару в порушення п. 4.8. Контракту не виконав, через, що у нього перед позивачем наявна заборгованість у сумі 20 318,00 EUR, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 6.1 Контракту, у разі виникнення спорів та розбіжностей при виконанні цього Контракту (невірне тлумачення положень Контракту, невиконання або неналежне виконання його умов) продавець та покупець зобов`язуються залучити всі заходи щодо вилучення їх шляхом переговорів

При цьому, згідно з п. 6.2-6.3 Контракту, у разі якщо сторони не дійдуть згоди, справа підлягає вирішенню у Господарському суді Сумської області рішення якого є остаточним та обов`язковим для обох сторін. Правом, що регулює цей Контракт, у тому числі при розгляді спорів, є матеріальне та процесуальне право України.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Контракту №1/07-2023 від 07.07.2023, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов Контракту поставив товар, а саме:

- 13.07.2023 на загальну суму 10 608,00 EUR вагою брутто 20 522 кг.

- 18.07.2023 на загальну суму 10 710,00 EUR вагою брутто 21 127 кг.

Факт цих поставок товару підтверджується наступними документами: митна декларація № 23UА805030000616U7; рахунок-фактура від 13.07.2023 №2; відважувальна специфікація від 13.07.2023 №2; міжнародна товарно-транспортна накладна від 13.07.2023; митна декларація № 23UА805030000626U1; рахунок-фактура від 18.07.2023 №3; відважувальна специфікація від 18.07.2023 №3; міжнародна товарно-транспортна накладна від 18.07.2023.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У п. 4.8 Контракту сторонами закріплено обов`язок оплатити товар протягом 3 днів після прибуття транспортного засобу на склад покупця. Згідно з п. 4.1 Контракту, розрахунковою валютою встановлено EUR. Оплатою вважається надходження коштів на валютний рахунок продавця.

Судом встановлено, що 17.01.2024 відповідачем на виконання умов Контракту здійснено часткову оплату на валютний рахунок позивача за вищезазначений товар у сумі 1 000,00 EUR.

Доказів оплати у повному обсязі отриманого товару відповідачем матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Позиція ЄСПЛ свідчить про те, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договор

Відповідно до 382 ГК України, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право» та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов`язковій яких надано Верховною Радою України. Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Згідно зі ст. 31 Закону України від 23.06.2005 № 2709-IV «Про міжнародне приватне право», якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання або місцезнаходження сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формі передбаченій законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України від 23.06.2005 № 2709-ІУ «Про міжнародне приватне право», зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 43 Закону України від 23.06.2005 № 2709-ІУ «Про міжнародне приватне право», сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 6 Закону України від 16.04.1991 № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб`єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення (довіреності), установчих документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Статтею 14 Закону України від 16.04.1991 № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», передбачено, що всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Згідно зі ст. 38 Закону України від 16.04.1991 № 9.59-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Аналогічні положення зазначені в ч. 1 Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій».

У відповідності до ст. 39 Закону України від 16.04.1991 № 959-ХІІ зовнішньоекономічну діяльність», будь-які спори щодо застосування положення цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду: в суді України, якщо одна із сторін у справі-фізична особа та/або держава; в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 76 Закону України від 23.06.2005 № 2709-IV «Про міжнародне приватне право», суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків передбачених у статті 77 цього Закону.

Відповідачем доказів сплати заборгованості чи аргументованих заперечень проти позовних вимог суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/1 5-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц а також у справі №918/631/19. Таким чином, правовідношення, у якому у зв`язку із фактичною поставною товару Продавцем (позивачем) у Покупця (відповідача) виникло зобов`язання здійснити оплату за поставлений товар (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи доведено факт отримання та неоплати відповідачем товару на загальну суму 20 318,00 EUR.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 лютого 2017 р. у справі №6-1905цс16, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України). Про такі випадки йдеться у ст. ст. 193, 524 та 533 ЦК України, Законі України від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо. За змістом ч. ч. 1,2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Виходячи з вищевикладеного, позивачем має бути визначено еквівалент суми заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар відповідно до умов Контракту - 20 318,00 EUR в гривні.

Отже, сума заборгованості відповідача за поставлений товар відповідно до умов Контракту в гривні дорівнює 834 754, 87 грн. (20 318,00 EUR х 41,0845 грн).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 12556 грн 53 коп. підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 ГПК України, відповідними нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 123, ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Зі змісту частини третьої статті 123 ГПК України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною першою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно із пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частині п`ята статті 126 ГПК України).

Частиною шостою статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження судових витрат представником позивача надано суду копії: договору про надання правничої допомоги № 1/Г від 17.01.2024; Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 02.02.2024, рахунок на оплату № 1 від 17.01.2024 на суму 40 000 грн., платіжна інструкція № 679 від 17.01.2024 на суму 40 000 грн.

Відповідно до наданих представником позивача письмових доказів розмір судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою складає 40 000,00 грн.

З огляду на відсутність заперечення відповідача, суд не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, вважає, що витрати в сумі 40 000,00 грн. доведені позивачем, а тому мають бути йому компенсовані.

На підставі викладеного, керуючись статями 123, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУД ЕНЕРДЖИ ЕКСПОРТ ПЛЮС" до PPHU EXTRANS BIS S.C. про стягнення 20 318,00 євро (що еквівалентно 834 754 грн 87 коп.) задовольнити повністю.

2. Стягнути з PPHU EXTRANS BIS S.C. (вул. Прземиська, буд.8, місто Санок, 38-500, Республіка Польща (Przemyska Street, 8, Sanok 38-500 Poland) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУД ЕНЕРДЖИ ЕКСПОРТ ПЛЮС" (вул. Благовіщенська, буд. 98, м. Тростянець, Охтирський район, Сумська область, 42600, код ЄДРПОУ 42599664) борг у сумі 20 318,00 євро (що еквівалентно 834 754 грн 87 коп.), 12 556 грн 53 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору, 40 000 грн 00 коп витрат на правову допомогу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.05.2024.

Суддя С.В. Заєць