Рішення

від 29.04.2024 по справі 920/83/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.04.2024м. СумиСправа № 920/83/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/83/24 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ-ЦЕПЬ» (вул.Клочківська, буд. 111-А, офіс 8, м. Харків, 61145; код за ЄДРПОУ 42940251),

до відповідачаПублічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (вул.Харківська, п/в 12, м. Суми, 40003; код за ЄДРПОУ 05766356),

про стягнення 84586,33 грн,

установив:

30.01.2024 позивач звернувся з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 51600,00 грн. боргу за поставлений товар за договором поставки від 25.07.2022 №27/192, 27722,84 грн пені, 3385,03 інфляційних збитків, 1878,46 грн 3% річних, а також 3028,00 грн судового збору.

31.01.2024 за електронним запитом суду сформований витяг з ЄДРПОУ, за яким відповідач - Публічне акціонерне товариство «Сумихімпром», зареєстрований як юридична особа з місцезнаходженням: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 01.02.2024 у справі №920/83/24 залишено без руху позовну заяву від 30.01.2024 №б/н Товариства з обмеженою відповідальністю СТАЛЬ-ЦЕПЬ (вх. №537від 30.01.2024); установлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом семи днів з дня вручення ухвали шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

06.02.2024 представник позивача надіслав заяву про усунення недоліків (вх №363), відповідно до якої на усунення недоліків позовної заяви надіслав платіжну інструкцію від 05.02.2024 №9797 в сумі 3028,00 грн як доказ сплати судового збору. Зазначений доказ долучено до матеріалів справи.

Ухвалою від 08.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/83/24; постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.

01.03.2024 представник відповідача надіслав відзив на позовну заяву (вх №1163), в якому зазначений представник зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 51600,00 грн у даній справі спростовуються ухвалою Господарського суду Сумської області про повернення позовної заяви від 28.02.2023 у справі №5021/2509/2011(920/155/23), яка постановлена на підставі заяви самого ж позивача про вирішення спору в повному обсязі з цього ж договору та цій же заборгованості, яка стягується у справі №920/83/24. Отже, на думку представника відповідача, позовні вимоги у справі №920/83/24 щодо стягнення основного боргу є необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню. Водночас, враховуючи, що позовна заява направлена до суду 30.01.2024, представник відповідача зауважує, що позивач, за умови, якщо б позовні вимоги були б правомірними, пропустив строки позовної давності щодо стягнення пені за період з 14.11.2022 по 29.01.2023. З огляду на зазначене представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову та застосувати сплив строку позовної давності до позовної вимоги щодо стягнення з відповідача пені.

07.03.2024 представник позивача подав відповідь на відзив (вх №678), відповідно до якого представник позивача позовні вимоги підтримав, наголосивши на тому, що доказів повної оплати вартості поставленого товару за договором відповідач не подав, що спростовує його позицію щодо необґрунтованості вимог позивача про стягнення 51600,00 грн основного боргу за договором відповідно до ухвали Господарського суду Сумської області від 28.02.2023 у справі №5021/2509/2011(920/155/23). Крім того, представник позивача заперечує проти спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені, зазначаючи, що останнім платежем здійсненим відповідачем було 25.04.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №307. Застосовуючи норми статті 264 ЦК України, позивач вважає, що строк на пред`явлення до стягнення штрафних санкцій не є пропущеним. Однак, представник позивача наголошує, що відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України - «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України» Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Крім того, представник позивача зауважує, що Постанова КГС ВС від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21 визначено, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою в будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат. Стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання і обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Правом на подання заперечень відповідач не скористався.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами в розумні строки.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статей 209, 210 ГПК України судом з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.

25.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталь-Цепь» (далі позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Сумихімпром» (далі відповідач, покупець) укладено договір поставки №27/192 (далі договір).

Відповідно до 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, зазначений у пункті 1.2, а покупець - прийняти та оплатити товар.

Пунктом 1.2 договору визначено найменування товару: ланцюг; характеристика товару: ланцюг круглоланковий 30х84; одиниця виміру - пог.м; кількість 160; ціна за пог.м., грн, без ПДВ - 3500,00; разом без ПДВ - 560000,00 грн, ПДВ 112000,00 грн, всього з ПДВ 672000,00 грн.

Згідно з п. 2.1 договору ціна договору становить 672000,00 грн, в тому числі ПДВ 112000,00 грн, і включає в собі вартість Товару на умовах CPT, м. Суми (склад «Перевізника»)

За пунктом 3.1 договору визначений порядок та умови оплати, а саме: покупець здійснює попередню оплату на поточний рахунок постачальника в розмірі 50% вартості товару (партії товару), інші 20% вартості товару протягом 5 календарних днів після повідомлення про готовність товару до відвантаження, залишок 30% після поставки товару протягом 10 календарних днів.

Відповідно до пункту 4.1 договору поставка товару здійснюється автомобільним транспортом згідно з Правил ІНКОТЕРМС 2000 на умовах СРТ, м. Суми (склад «Перевізника») протягом 5-х робочих днів з моменту 70% передплати.

Місцем поставки товару є: СРТ, м. Суми (склад «Перевізника») (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 4.3. договору датою поставки товару є дата належного оформлення на складі покупця видаткової накладної, яка супроводжує товар.

Разом із партією товару, що постачається, постачальник надає покупцю оригінали наступних документів: паспорт (сертифікат якості) на товар; видаткова накладна (п. 4.4 договору).

Відповідно до п. 5.1.1 та 5.4.1. договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, а постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати оплату за поставлений товар.

Згідно з п. 6.5 договору у разі порушення строків оплати за договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2022 року, а в частині зобов`язань щодо оплати - до повного їх виконання (п. 11.1 договору).

26.07.2022 на виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №823 в сумі 672000,00 грн.

23.08.2022 за платіжною інструкцією №10042 відповідач перерахував позивачу 336000,00 грн (у т.ч. ПДВ 20% - 56000,00 грн) та 05.10.2022 відповідно до платіжної інструкції №11446 - 134400,00 грн (у т.ч. ПДВ 20% - 22400,00 грн) як передплату за товар за договором.

За видатковою накладною від 14.11.2022 №779 на виконання своїх зобов`язань за договором позивач здійснив поставку замовленого товару на адресу покупця. Відповідно до довіреності №686 від 06.10.2022 уповноваженою особою ПАТ «Сумихімпром» підписано зазначену видаткову накладну без жодних зауважень.

22.02.2023 відповідач здійснив оплату поставленого товару у розмірі 100000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20% 16666,67 грн), що підтверджується платіжною інструкцією №1328.

24.04.2023, враховуючи, що вартість поставленого товару не сплачена відповідачем в повному обсязі, постачальник направив покупцю цінним листом №6115702439500 з описом-вкладення (докази додані до позову) претензію №2 з вимогою сплатити 101600,00 грн вартості поставленого товару. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення претензію відповідач отримав 02.05.2023, але як зазначає позивач у позові, відповіді на претензію не надав.

25.04.2023 відповідач сплатив позивачу 50000,00 грн вартості товару за договором відповідно до платіжної інструкції №3071.

Таким чином, вартість сплаченого відповідачем позивачу товару за договором склала 620400,00 грн (336000,00 грн + 134400,00 грн + 100000,00 грн + 50000,00 грн) з 672000,00 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем обов`язку за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 51600,00 грн вартості поставленого товару, 27722,84 грн пені, 3385,03 грн інфляційних збитків та 1878,46 грн 3% річних.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України обумовлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено отримання відповідачем без жодних зауважень товару за договором вартістю 672000,00 грн відповідно до видаткової накладної від 14.11.2022 №779, а також часткову сплату вартості товару в сумі 620400,00 грн та заборгованість відповідача в сумі 51600,00 грн. Відповідач зазначені факти не спростував належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 51600,00 грн вартості поставленого товару за договором визнаються судом законними та обґрунтованими.

Щодо стягнення з відповідача пені.

Відповідно до матеріалів справи підтверджено факт укладення сторонами договору поставки та факт часткової оплати відповідачем поставленого товару з порушенням термінів, визначених договором, що стало підставою нарахування позивачем відповідачу 27722,84 грн пені за період з 14.11.2022 по 30.01.2024, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За пунктом 3.1 договору визначений порядок та умови оплати, а саме: покупець здійснює попередню оплату на поточний рахунок постачальника в розмірі 50% вартості товару (партії товару), інші 20% вартості товару протягом 5 календарних днів після повідомлення про готовність товару до відвантаження, залишок 30% після поставки товару протягом 10 календарних днів.

Згідно з п. 6.5 договору у разі порушення строків оплати за договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення.

Відповідно до матеріалів справи 70% вартості товару сплачена відповідачем у строки встановлені договором, в той час як 30% вартості товару після його поставки 14.11.2022 сплачена не повністю та з порушенням строку встановленого п. 3.1 договору.

Відповідно до п. 3.1. договору 30% вартості поставленого товару (201600,00 грн) мали бути сплачені відповідачем протягом 10 календарних днів у період з 14.11.2022 по 24.11.2022, тобто з 25.11.2022 відповідач вважається таким, що порушив строки оплати товару.

З огляду на зазначене, суд не погоджується із періодом розрахунку позивачем пені з 14.11.2022 по 30.01.2024, оскільки останній здійснений з порушенням вимог п. 3.1 договору та ч. 6 ст. 232 ГПК України. Суд зауважує, що правомірним періодом для нарахування пені є період з 25.11.2022 по 24.05.2023.

Враховуючи зазначений період, за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff розмір пені за розрахунком суду склав 12793,97 грн.

Таким чином, стягнення з відповідача 12793,97 грн пені суд вважає правомірним та обґрунтованим, інша частина пені в розмір 14928,87 грн нарахована позивачем з порушенням періоду нарахування штрафних санкцій за законом та умов договору, а тому визнається судом необґрунтованою.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування строку позовної давності до пені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 цього Кодексу).

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Оскільки станом на дату ухвалення рішення у даній справі правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами.

Враховуючи положення зазначеного пункту, суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності до пені.

Разом з тим, суд зауважує, що частиною 1 статті 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Загальновідомим та нормативно врегульованим є питання щодо існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на час розгляду справи не скасований.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс - мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для об`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов`язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд приймає до уваги те, що заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних збитків у певній мірі компенсують знецінення несвоєчасно сплачених відповідачем коштів, а також те, що зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, враховуючи співмірність негативних наслідків для відповідача з інтересом позивача, зменшує розмір пені з 12793,97 грн до 1000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків, суд зазначає наступне.

Відповідно до розрахунку позивача наданого до позовної заяви останній просить стягнути з відповідача 3385,03 грн інфляційних збитків за період з листопада 2022 року по грудень 2023 року та 1878,46 грн 3% річних за період з 14.11.2022 по 30.01.2024.

Матеріалами справи підтверджено факт неповної та несвоєчасної сплати відповідачем вартості поставленого товару, що стало підставою нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних збитків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних збитків та процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Матеріалами справи підтверджено, що саме з 25.11.2022 відповідач вважається таким, що порушив строки оплати товару.

З огляду на зазначене, суд не погоджується із періодом з 14.11.2022 по 30.01.2024 як періодом розрахунку позивачем 3% річних та з листопада 2022 року по грудень 2023 року як періодом розрахунку інфляційних збитків.

Правомірним для нарахування 3% річних є період з 25.11.2022 по 30.01.2024, а для інфляційних збитків з грудня 2022 по грудень 2023 року.

Враховуючи зазначені періоди, за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff за розрахунком суду розмір 3% склав 1831,81 грн, а розмір інфляційних збитків 3221,22 грн.

Таким чином, стягнення з відповідача 3221,22 грн інфляційних збитків за період з грудня 2022 року по грудень 2023 року, а також 1831,81 грн 3% річних за період з 25.11.2022 по 30.01.2024 суд вважає правомірним та обґрунтованим, в іншому вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних визнаються судом необґрунтованими та недоведеними.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до матеріалів справи позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову в частині стягнення 51600,00 грн основного боргу за договором, 3221,22 грн інфляційних втрат за період з грудня 2022 року по грудень 2023 року, 1831,81 грн 3% річних за період з 25.11.2022 по 30.01.2024, а також 12793,97 грн пені за період з 25.11.2022 по 24.05.2023. Водночас, з урахуванням наведених вище обставин зменшення пені, суд задовольняє позовні вимоги в межах стягнення 51600,00 грн основного боргу, 3221,22 грн інфляційних втрат, 1831,81 грн 3% річних та 1000,00 грн пені. В іншому суд відмовляє.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача судовий збір в сумі 3028,00 грн, що сплачений за платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №9797 від 05.02.2024.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 3028,00 грн судового збору в межах мінімальної ставки судового збору.

Керуючись статтями 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, 40003; код за ЄДРПОУ 05766356) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ-ЦЕПЬ» (вул. Клочківська, буд. 111-А, офіс 8, м. Харків, 61145; код за ЄДРПОУ 42940251) 51600,00 грн (п`ятдесят одна тисяча шістсот грн 00 коп.) основного боргу, 3221,22 грн (три тисячі двісті двадцять одна грн 22 коп.) інфляційних втрат, 1831,81 грн (одна тисяча вісімсот тридцять одна грн 81 коп.) 3% річних, 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.) пені, а також 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) судового збору.

3.В іншому відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2024.

СуддяВ.Л. Котельницька