Ухвала

від 07.05.2024 по справі 922/1077/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1077/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

прокуратури - Яремчук А.В. (прокурор відділу) ,

позивача - Харківської міської ради (далі - Рада, скаржник) - Буряковська О.Ю. (самопредставництво),

позивача - Державної аудиторської служби України (далі - Держаудитслужба) - Аландаренко А.В. (самопредставництво),

відповідача - Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" (далі - КП "Міськелектротранссервіс") - не з`явився,

відповідача - Департаменту інфраструктури Харківської міської ради (далі - Департамент) - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ради

на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 (головуючий - суддя Бринцев О.В.) та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 (головуючий - суддя Плахов О.В., судді: Бородіна Л.І., Мартюхіна Н.О.)

у справі за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі:

1) Ради та

2) Держаудитслужби

до:

1) КП "Міськелектротранссервіс";

2) Департаменту

про визнання недійсним договору та скасування рішення тендерного комітету,

ВСТАНОВИВ:

1. Прокурор в інтересах держави в особі Ради та Держаудитслужби звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення замовника Департаменту про намір укласти договір щодо закупівлі; визнання недійсним договору про закупівлю, укладеного Департаментом та КП "Міськелектротранссервіс".

2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.12.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023, у справі №922/1077/22 позов задоволено повністю.

3. Не погоджуючись з судовими рішеннями, Рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі № 922/1077/22 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

4. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що:

- суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (статті 3, 15, 16, 203, 215, 216 ЦК України та частину першу статті 2 ГПК України), викладених у постановах Верховного Суду у справах №903/793/21, №925/642/19 та №916/1415/19.

4.1. Крім того, скаржник у касаційній скарзі здійснює посилання на постанови Верховного Суду у справах №№ 920/1771/14, 910/23369/17, 910/2861/18, 338/180/17, 905/1926/16, 569/17272/15-ц, 910/3907/18, 910/6642/18, 638/2304/17, 204/3503/19.

5. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 05.07.2023 касаційну скаргу у справі №922/1077/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Селіваненка В.П. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І.Б.

6. Ухвалою Верховного Суду від 18.07.2023 відкрито касаційне провадження у справі №922/1077/22 за касаційною скаргою Ради на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7. Прокуратура 02.08.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила Суд оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

8. Держаудитслужба 07.08.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила Суд оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

9. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №922/1077/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Берднік І.С., Булгакової І.В.

10. Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2023 касаційну скаргу Ради у справі №922/1077/22 прийнято до провадження.

11. Ухвалою Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №922/1077/22 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою Ради у справі № 922/1077/22 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/192/22.

12. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.04.2024 №32.2-01/582 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/1077/22 у зв`язку з відпусткою судді Берднік І.С.

13. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2024 для розгляду касаційної скарги Ради у справі №922/1077/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. (головуюча), Булгакової І.В., Ємця А.А.

14. Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2024 у справі №922/1077/22 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Ради у справі № 922/1077/22 та призначено до розгляду на 07.05.2024.

15. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.05.2024 №32.2-01/748 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.

16. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2024 для розгляду справи № 922/1077/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. (головуюча), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

17. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

19. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

20. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

21. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

22. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/1077/22 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

23. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

24. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

25. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

26. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

27. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

28. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

29. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

30. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

31. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

32. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

33. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

34. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

35. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

37. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №903/793/21, №925/642/19 та №916/1415/19, Верховний Суд виходить з такого.

38. Так, у справі №903/793/21, на яку посилається скаржник, предметом розгляду були вимоги заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби про визнання недійсним рішення тендерного комітету про намір укласти договір про закупівлю за результатами переговорної процедури, оформлене протоколом засідання тендерного комітету та визнання недійсним договору. Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.12.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2022, у позові відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив застосування замовником переговорної процедури без наявності умов, визначених Законом України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання недійсним договору як такого, що укладений з порушенням вимог закону. Разом з тим господарські суди відмовили в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що обраний прокурором спосіб судового захисту у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права держави.

38.1. Суди встановили таке:

- згідно з повідомленням про намір укласти договір (під час застосування переговорної процедури) №UA-2021-03-16-001384-с умовою застосування переговорної процедури вказано двічі відміну процедури відкритих торгів, у тому числі частково (за лотом), через відсутність достатньої кількості тендерних пропозицій, визначених Законом;

- переговори між відповідачами проведено із посиланням на пункт 1 частини другої статті 40 Закон України "Про публічні закупівлі";

- згідно з пунктом 1 частини 2 статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток у разі: якщо було двічі відмінено процедуру відкритих торгів, у тому числі частково (за лотом), через відсутність достатньої кількості тендерних пропозицій, визначеної цим Законом. При цьому предмет закупівлі, його технічні та якісні характеристики, а також вимоги до учасника процедури закупівлі не повинні відрізнятися від вимог, що були визначені замовником у тендерній документації;

- всі послуги виконані виконавцем у повному обсязі та вчасно, в передбачений договором строк, та якість наданих послуг - задовільна;

- прокурор як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції не зазначив, які інтереси держави, що повинні мати матеріальний вираз, порушені внаслідок недотримання визначеної законодавством процедури державної закупівлі; не вказав розмір неефективно використаних бюджетних коштів та не заявляв вимог про відшкодування державі розміру понесених, на його думку, збитків; не зазначив щодо невідповідності кількості, вартості або ж якості наданих виконавцем комунальному підприємству послуг, розмір збитків, чи інших істотних порушень, які б могли вплинути на виконання умов оспорюваного договору; не зазначив наявність інших потенційних учасників закупівлі, що могли б задовольнити потреби КП "Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства" Волинської обласної ради за менші кошти, наявність на ринку, на той час, більш вигідних для державного підприємства цінових пропозицій.

38.2. Залишаючи без змін рішення суду попередніх інстанцій, Верховний Суд погодився з їх висновками (постанова від 21.07.2022). Колегія суддів також врахувала, що в справі, що переглядається, предметом договору є послуги харчування на 2021 рік. Відповідно до вимог частини першої статті 216 ЦК України у разі неможливості повернення всього, отриманого за недійсним правочином (зокрема, якщо одержане полягає у наданій послузі), сторона повинна відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Таким чином, у випадку визнання договору недійсним комунальне підприємство буде змушене компенсувати товариству вартість послуг харчування, яка на дату відшкодування може бути навіть більшою аніж на дату проведення тендеру. Таким чином, державні інтереси не будуть захищені, а навпаки - створюється ризик їх подальшого порушення. Крім того, у разі визнання договору недійсним КП "Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства" Волинської обласної ради вже не зможе оголосити новий тендер з меншою сумою забезпечення і укласти договір на більш вигідних умовах - оскільки послуги надані і спожиті.

39. У справі №925/642/19 предметом позову було визнання незаконним та скасування рішення Уманської міської ради. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах Родниківської сільської ради та належить до комунальної власності територіальної громади села Родниківка, однак оспорюваним рішенням відповідач незаконно передав земельну ділянку в оренду третій особі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач є власником або землекористувачем спірної земельної ділянки, що остання є комунальною власністю територіальної громади села Родниківки та знаходиться в адміністративних межах цього населеного пункту. Суди дійшли висновку, що позивачем не доведено наявності будь-яких прав на земельну ділянку на день подання позову, а тому й не доведено порушення його прав на цю земельну ділянку. Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2021, змінила оскаржувані судові рішення та виклала мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.

39.1. У постанові Суд, зокрема, зазначив таке:

- Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Уманської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди;

- у справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту;

- виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав;

- Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те що відповідно до обраного позивачем способу захисту належним відповідачем, крім Уманської міської ради, може бути фізична особа, якій передано земельну ділянку, тоді залежно від статусу такої особи (фізична особа або фізична особа - підприємець) спір буде належати до юрисдикції цивільного або господарського суду;

- обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачала необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

40. У справі № 916/1415/19 предметом позову було визнання договорів іпотеки припиненими. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "ФК "Централ капітал" шляхом реєстрації за собою набуло право власності на майно, яке складало предмет спірних іпотечних договорів, а отже, відповідно до статті 17 Закону № 898-IV такі договори припинилися, і подальше скасування державної реєстрації права власності на це майно не має наслідком поновлення спірних договорів іпотеки. Скасовуючи вказане рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ПОВ "Серфінг системс ЛП" намагається в судовому порядку вирішити питання про припинення спірних іпотечних договорів і тим самим підтвердити чинність власних договорів, тобто по суті позовні вимоги про визнання припиненими спірних договорів є вимогами про встановлення факту, не направлені на захист прав позивача та не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, отже, ПОВ "Серфінг системс ЛП" обрало неналежний та неефективний спосіб захисту. Також апеляційний господарський суд зазначив про недоведення позивачем належними доказами наявності прав іпотеки на нерухоме майно через нікчемність договорів іпотеки з ТОВ "Люнакс". Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 погодилась з висновками суду апеляційної інстанції про відмову позивачу в позові з підстави обрання ним неналежного способу захисту своїх прав, водночас змінила постанову суду апеляційної інстанцій та виклала її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

40.1. У постанові Суд, зокрема, зазначив таке:

- обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому (з 22 серпня 2016 року) спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ "Люнакс";

- задоволення позовної вимоги про визнання відсутності права іпотеки у цій справі не призведе до повного захисту прав позивача, який буде змушений ініціювати новий судовий процес з метою одержати судове рішення, яке буде підставою для внесення до реєстру запису про право іпотеки позивача на це майно. Зазначений підхід не відповідає принципу процесуальної економії. Крім того, звернення позивача з позовом у цій справі має на меті, зокрема, у разі задоволення позову використання судового рішення в іншому судовому процесі за позовом до актуального власника спірного майна, який не є відповідачем у цій справі. Суд визнав неприпустимим таке штучне подвоєння судового процесу;

- виходячи з обставин цієї справи належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача.

41. У справі №922/1077/22, що переглядається, предметом позову є, зокрема, визнання недійсним договору про закупівлю. Позов обґрунтовано тим, що під час здійснення моніторингу закупівлі, Держаудитслужба у відповідному висновку встановила, що Департамент не обґрунтував та документально не підтвердив наявність підстав застосування переговорної процедури закупівлі послуг з утримання, обслуговування та поточного ремонту об`єктів транспортної інфраструктури КП "Міськелектротранссервіс", визначеної пунктом 2 частиною другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі". Крім того, за результатами моніторингу встановлено, що Департамент, як замовник закупівлі, під час застосування переговорної процедури опублікував в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір з КП "Міскелектротранссервіс", яке не містить експертні, нормативні, технічні та інші документи, що підтверджують наявність умов застосування переговорної процедури закупівлі, чим порушив вимоги пункту 8 частини шостої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі". Прокурор також зазначав, що КП "Міськелектротранссервіс" (як учасник процедури закупівлі) та Департамент (як замовник процедури закупівлі) є пов`язаними особами, оскільки всі ці юридичні особи перебувають під спільним контролем однієї юридичної особи - Ради, відповідно до установчих документів. Крім того, КП "Міськелектротранссервіс" безпосередньо підпорядковано Департаменту, який здійснює контроль над учасником процедури закупівлі та виконує функції органу управління КП "Міськелектротранссервіс", а тому, за твердженнями прокуратури, наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

41.1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем абзацу 4 пункту 2 частини другої статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі» шляхом безпідставного застосуванням переговорної процедури, внаслідок чого були порушені інтереси держави шляхом порушення принципу добросовісної конкуренції та як наслідок завищення ціни закупівлі. За висновками судів, матеріалами справи не підтверджено наявності передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» винятків (відсутність конкуренції з технічних причин) для застосування переговорної процедури закупівлі, а отже в даному випадку має застосовуватися загальна процедура закупівлі - відкриті торги. Суд апеляційної інстанції також визнав безпідставними доводи апелянтів щодо неефективного способу захисту обраного прокурором при зверненні до суду з відповідним позовом, оскільки такий спосіб захисту як визнання недійсним договору без застосування наслідків недійсності такого правочину відповідає статті 16 ЦК України та статті 20 ГУ України.

41.2. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з такого:

- в даному випадку вибір спірної переговорної процедури було обґрунтовано замовником абзацом четвертим пункту 2 частини другої статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідно до якого відсутність конкуренції (у тому числі з технічних причин) на відповідному ринку, внаслідок чого договір про закупівлю може бути укладено лише з одним постачальником, за відсутності при цьому альтернативи;

- в пункті 2 Розділу II Висновку Держаудитслужби від 01.02.2022 №74 зазначено про наявність порушень, а саме: за результатами аналізу питання дотримання замовником вимог законодавства у сфері публічних закупівель встановлено порушення вимог пункту 2 частини другої статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі»; за результатами аналізу питання оприлюднення інформації про закупівлю встановлено порушення пункту 8 частини шостої статті 40 Закону;

- матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про усунення порушення відповідачами;

- рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі №520/3652/22, яке набрало законної сили, визнано обґрунтованим та законним висновок Держаудитслужби від 01.02.2022 №74 про результати моніторингу процедури закупівлі №UA-2021-12-16-005288-b" проведеної Департаментом інфраструктури Харківської міської ради;

- застосування переговорної процедури закупівлі у розумінні частини 1 статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" фактично, є виключенням із загально прийнятних конкурентних процедур, а тому, в будь-якому випадку, замовник при підготовці обґрунтувань щодо застосування вказаної процедури має посилатися на експертні, нормативні, технічні та інші документи, що підтверджують наявність підстав для її застосування;

- рішення про утворення комунального підприємства та рішення про передачу на баланс цього підприємства майна не є належним обґрунтуванням умови застосування переговорної процедури, передбаченої абзацом четвертим пункту 2 частини другої статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі» - відсутність конкуренції (у тому числі з технічних причин) на відповідному ринку, внаслідок чого договір про закупівлю може бути укладено лише з одним постачальником, за відсутності при цьому альтернативи. Для обґрунтування цієї умови у замовника повинно бути документальне підтвердження та обґрунтування саме відсутності конкуренції з технічних причин та того, що лише один суб`єкт господарювання зможе поставити/виконати предмет закупівлі, що може підтверджуватися експертними, нормативними, технічними та іншими документами;

- матеріали справи не містять ні проекту виконання робіт, ні кошторису, ні технічних завдань, чи будь-яких інших документів, з яких було б можливо встановити інформацію про найменування, кількість конкретних робіт, вимоги щодо їх строків та якості (наприклад, демонтаж/монтаж кабелю, демонтаж/монтаж окремих технічних елементів (вимикачів, струмоприймачів, лічильників, реле тощо) заміна масла, очищення контактів, окраска, прибирання тощо), які можуть бути виконані лише КП "Міськелектротранссервіс", і в жодному разі не можуть бути виконані іншими підприємствами;

- відповідачами не було надано суду висновків експертів, спеціалістів, інших доказів на підтвердження існування саме технічних причин, що унеможливлюють участь конкурентів;

- з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що такі роботи та/або послуги, зокрема, ремонт контактної мережі, поточний ремонт трансформаторів, поточний ремонт кабельних мереж і лінійних пристроїв, покіс трави, підмітання і збір сміття, миття лавок і т.п. можуть бути виконані й іншими підприємствами;

42. Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що сторони надали докази щодо виконання/часткового виконання оспорюваного договору, а суди їх не оцінили та не встановили відповідні обставини. Колегія суддів зауважує, що суд позбавлений можливості самостійно збирати докази з огляду на принцип змагальності та обов`язок доказування у справі.

43. Отже, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України, дійшли висновку про задоволення позовних вимог.

44. Зі змісту касаційної скарги також убачається, що скаржник здійснює посилання на постанови Верховного Суду у справах №№ 920/1771/14, 910/23369/17, 910/2861/18, 338/180/17, 905/1926/16, 569/17272/15-ц, 910/3907/18, 910/6642/18, 638/2304/17, 204/3503/19.

45. Предметом спору у справах є такі вимоги:

- у справі № 920/1771/14 визнання договору іпотеки недійсним;

- у справі № 910/23369/17 розірвання договору поруки;

- у справі №338/180/17 стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду;

- у справі №905/1926/16 зобов`язання відповідача прийняти товар шляхом підписання актів приймання поставленого вугілля у зазначеній кількості;

- у справі №569/17272/15-ц порушення авторських прав: особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності;

- у справі №910/3907/18 визнання недійсними електронних торгів та договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного на підставі цих торгів;

- у справі №910/6642/18 визнання права на споживання природного газу за договорами;

- у справі №638/2304/17 визнання недійсним договору дарування грошових коштів;

- у справі №204/3503/19 визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності та витребування майна.

46. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

47. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вищенаведених ним постановах Верховного Суду, оскільки зазначені постанови Верховного Суду, на висновки щодо застосування норм права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, були прийняті за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази, тобто, хоча й і у спорі, зокрема пов`язаному з визнанням недійсним рішення про намір укласти договір про закупівлю за результатами переговорної процедури та визнання недійсним договору (справа №903/793/21), але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, а у всіх інших справах з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання. Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

48. Спосіб захисту завжди залежить від предмету, підстав позову та порушеного/оспорюваного чи невизнаного права, і Верховний Суд враховує, що поняття «неналежний спосіб захисту» та «неефективний спосіб захисту» не є тотожними правовими поняттями.

49. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постановах Верховного Суду висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

50. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

51. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

52. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

53. Верховний Суд вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

54. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

55. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на обставини справи, встановлені судами за доводами і доказами, наданими учасниками справи. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

56. Колегія суддів також зауважує, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду у справах №№ 920/1771/14, 910/23369/17, 910/2861/18, 338/180/17, 905/1926/16, 569/17272/15-ц, 910/3907/18, 910/6642/18, 638/2304/17, 204/3503/19, які зазначено в касаційній скарзі, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

57. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 922/1077/22.

58. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/1077/22 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

59. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

60. Верховний Суд бере до уваги доводи прокуратури та Держаудитслужби, викладені у відзивах на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій ухвалі.

61. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

62. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

63. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

64. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

65. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

66. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

67. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

68. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

69. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

70. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі № 922/1077/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець