Ухвала

від 02.05.2024 по справі 304/1080/24

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/1080/24 Провадження № 2/304/286/2024

У Х В А Л А

02 травня 2024 рокум. Перечин

Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Ганько І.І., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 адвоката Штефаняка Івана Івановича про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Перечинська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, -

У С Т А Н О В И В:

адвокат Штефаняк І.І. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся в суд з вищевказаним позовом, в якому просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Перечинської державної нотаріальної контори Ганчак Е.О. 11 липня 2006 року за номером 641 на ім`я ОСОБА_2 , на спадкове майно, розташоване у АДРЕСА_1 . Свою позицію мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , які були його батьками. Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта за № 375824691, сформованого 24 квітня 2024 року, будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,12 га кадастровий номер 2123283600:01:002:0012 за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину № 641 від 11 липня 2006 року, виданого Перечинською держнотконторою, належать на праві приватної власності ОСОБА_2 . Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 липня 2006 року державним нотаріусом Перечинської державної нотаріальної контори Ганчак Е.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 641, на підставі ст. 1262 ЦК України спадкоємцем майна ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 дочка, яка проживає в АДРЕСА_2 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із житлового будинку за АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого виконкомом Перечинської районної ради 16 червня 1990 року і зареєстрованого в Ужгородському МБТІ 16 червня 1990 року на підставі рішення про реєстрацію права власності 06 червня 2006 року, в книзі № 2, за номером запису 193, номер витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно 10362536 реєстраційний № 14442889. Вважає, що вказане свідоцтво про право на спадщину є недійсним, з огляду на наступні обставини. Як вбачається із свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Перечинської районної Ради народних депутатів Закарпатської області 16 червня 1990 року, жилий будинок з принадлежними до нього будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 в цілому належить ОСОБА_1 на праві власності. Свідоцтво видане на підставі рішення Перечинської районної Ради народних депутатів № 63 від 15 червня 1990 року взамін на підставі запису в погосподарській книзі виконкому Перечинської селищної Ради народних депутатів. Згідно Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 10362536, виданого 11 квітня 2006 року Комунальним підприємством «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації», власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . Підстава виникнення права власності свідоцтво про право власності / б/н / 16.06.1996 / виконком Перечинської районної ради. Все життя його покійні батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали у будинку АДРЕСА_1 . У шлюбі у них народилося четверо дітей відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . 27 квітня 1974 року відповідач ОСОБА_2 у зв`язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_6 переїхала проживати у АДРЕСА_2 , де проживає і на даний час. У подальшому він переїхав у м. Львів, де разом зі своєю сім`єю проживає і на даний час. Після смерті батька ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані покійний, його мати ОСОБА_3 , 1929 року, яка теж померла, та його брат ОСОБА_5 , 1961 року народження, який є інвалідом ІІ групи з дитинства. Вказане підтверджується довідкою Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Перечинської міської ради Закарпатської області № 225/14-11 від 16 квітня 2024 року. Тобто після смерті батька у спадковому будинку проживали тільки двоє осіб його мати та брат ОСОБА_5 , який і на даний час продовжує проживати за вказаною адресою. Після смерті матері питань щодо оформлення права власності на будинок, який є спадковим майном, між ним, братами та сестрою ОСОБА_2 не виникало. Щороку він зі своєю родиною приїжджали в гості до відповідача та брата ОСОБА_5 , проживали у спадковому будинку. Жодного разу будь-яких розмов щодо необхідності оформлення права власності за кимось із них, як спадкоємців першої черги, не виникало. Протягом усього цього часу, тобто з моменту смерті батька, відповідач не повідомляла про те, що вона оформила чи має намір оформити право власності на будинок АДРЕСА_1 . Нещодавно він звернувся до державного нотаріуса Перечинської державної нотаріальної контори з метою з`ясування порядку оформлення права власності на спадкове майно за ним та його братами і сестрою. Тоді з`ясувалося, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 вже є відповідач ОСОБА_2 . У провадженні Перечинської державної нотаріальної контори знаходиться спадкова справа № 108/2006 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 . Копія спадкової справи знаходиться на зберіганні в Закарпатському обласному державному нотаріальному архіві. Так, у матеріалах спадкової справи наявна заява ОСОБА_2 , яка проживає у АДРЕСА_2 , та ОСОБА_3 , яка проживає у АДРЕСА_1 , від 11 липня 2006 року, адресована державному нотаріусу Перечинської державної нотаріальної контори. Із змісту вказаної заяви вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_2 ОСОБА_1 , бувший постійний мешканець АДРЕСА_1 . На день його смерті залишилось майно: житловий будинок, який розташований там же. Спадкове майно ОСОБА_2 прийняла своєчасно, фактично вступивши в управління цим майном, тому просить видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на вказане майно. У свою чергу ОСОБА_3 повідомляє, що не дивлячись на те, що будинок, який спадкується, є її та її померлого чоловіка ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільним сумісним майном подружжя, отримувати свідоцтво про право власності на частку у цьому майні вона не бажає. Свідоцтво про право власності на обов`язкову долю отримувати не буде, звертатись у суд про продовження строку теж не буде. Вважає, що при видачі оскаржуваного свідоцтва не було враховано наступних обставин. Оскільки спадкодавець ОСОБА_1 заповіту не залишив, а відтак згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування отримали спадкоємці за законом. На підставі ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом за покійним ОСОБА_1 були його дружина ОСОБА_3 , та діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Станом на 05 серпня 2005 року у будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані покійний ОСОБА_1 , його мати ОСОБА_3 , 1929 року, та брат ОСОБА_5 , 1961 року народження. Не зважаючи на це, оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за законом було видане не ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а Відповідачу. На його думку, саме ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є спадкоємцями, які прийняли спадщину, оскільки такі належали до першої черги спадкоємців за законом згідно ст. 1261 ЦК України, на час відкриття спадщини постійно проживали разом із спадкодавцем, від спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не відмовилися. До того ж ОСОБА_5 є інвалідом другої групи з дитинства, а відтак у порядку ст. 1241 ЦК України мав право на обов`язкову частку у спадщині. Що стосується Відповідача, то така на час відкриття спадщини постійно із спадкодавцем не проживала та заяви про прийняття спадщини у встановлений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк не подала. Заява Відповідача, адресована державному нотаріусу Перечинської державної нотаріальної контори, подана нею тільки 11 липня 2006 року, тобто поза межами встановленого законом строку для подання такої заяви. Вважає, що відмову його матері ОСОБА_3 від прийняття спадщини, про яку зазначається у вказаній заяві, не можна брати до уваги, оскільки така подана після спливу шести місяців з часу відкриття спадщини, тобто з порушенням ч. 1 ст. 1273 ЦК України, згідно якої спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. У зв`язку з вищевикладеним просить позов задовольнити.

Одночасно із пред`явленням позову адвокат Штефаняк І.І. в інтересах позивача ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з надвірними спорудами та будовами за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_2 . Свою позицію мотивує тим, що звертається до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Перечинська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Перечинської державної нотаріальної контори Ганчак Е.О. 11 липня 2006 року за номером 641 на ім`я ОСОБА_2 , на спадкове майно, розташоване у АДРЕСА_1 . Зазначає, що нещодавно при розмові з відповідачем позивачу стало відомо, що така має намір подарувати вищевказаний житловий будинок своїм онукам. Отже, враховуючи характер спірних правовідносин, суть і обсяг позовних вимог, та з урахуванням того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення пред`явленого позову, а тому просить задовольнити заяву про забезпечення позову.

Дослідивши матеріали справи, необхідні для вирішення поданої заяви про забезпечення позову, суддя приходить до наступного висновку.

Суддя встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 27 липня 2022 року Личаківським відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 19.

Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта за №375824691, сформованого 24 квітня 2024 року, будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,12 га кадастровий номер 2123283600:01:002:0012 за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину № 641 від 11 липня 2006 року, виданого Перечинською держнотконторою, належать на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 липня 2006 року державним нотаріусом Перечинської державної нотаріальної контори Ганчак Е.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 641, на підставі ст. 1262 ЦК України спадкоємцем майна ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 дочка, яка проживає в АДРЕСА_2 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із житлового будинку за АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого виконкомом Перечинської районної ради 16 червня 1990 року і зареєстрованого в Ужгородському МБТІ 16 червня 1990 року на підставі рішення про реєстрацію права власності 06 червня 2006 року, в книзі № 2, за номером запису 193, номер витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно 10362536 реєстраційний № 14442889.

Однак, згідно довідки Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Перечинської міської ради Закарпатської області № 225/14-11 від 16 квітня 2024 року, на день смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані ОСОБА_1 , 1927 року народження (помер), ОСОБА_3 , 1929 року (померла), та мій брат ОСОБА_5 , 1961 року народження.

Крім цього встановлено, що адвокат Штефаняк Іван Іванович в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Перечинська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним; просив вжити заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову в цивільному процесі є одним з інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації завдання цивільного судочинства, яким, згідно зі статтею 3 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Перелік видів забезпечення позову визначено в ст. 150 ЦПК України, серед яких процесуальний закон передбачає накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, та забороною вчиняти певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з аналізу статей 149, 150 ЦПК України, під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити, і такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Також суддя враховує, що відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

При цьому, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання у право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «Агосі проти Сполученого Королівства» від 24 жовтня 1988 року «Agosi v. UK»). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Крім цього, згідно правого висновку, викладеного у Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі №308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21), законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів відповідно. Першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті.

У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. У разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

Вищевказані фактичні дані по справі на предмет їх відповідності зазначеним перед цим нормам процесуального закону дають судді підстави для висновку про доцільність забезпечення позову, шляхом накладення арешту на кватиру АДРЕСА_3 , що у свою чергу є співмірним із заявленими позивачем вимогами за встановлених суддею на даній стадії процесу обставин.

Підстав для застосування зустрічного забезпечення не встановлено.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 149-153, 258-261 ЦПК України, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

заяву представника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) адвоката Штефаняка Івана Івановича ( АДРЕСА_5 ) про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; АДРЕСА_6 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Перечинська державна нотаріальна контора (ЄДРПОУ: 02883972; 89200, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Перечин, вул. Ужгородська, 43) про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним задовольнити повністю.

Накласти арешт на житловий будинок з надвірними спорудами та будовами за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 2 ст. 157 ЦПК України примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Строк пред`явлення ухвали суду до виконання правила ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Ганько І. І.