Постанова

від 07.05.2024 по справі 538/2423/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/2423/23 Номер провадження 22-ц/814/2007/24Головуючий у 1-й інстанції Зуб Т. О. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Абрамова П.С., Одринської Т.В.,

при секретарі Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 лютого 2024 року у справіза позовом ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Полтавської області про поновлення договору оренди та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Лохвицької міської ради Полтавської області, у якому просив визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 31 жовтня 2016 року, зазначивши зміст додаткової угоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є орендарем земельної ділянки площею 31,8855 га, що знаходиться за межами населеного пункту на території Лохвицької міської ради (раніше - Токарівська сільська рада) Миргородського (раніше - Лохвицького) району Полтавської області для ведення фермерського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 5322687200:00:005:0175, на підставі договору оренди землі (далі договір), укладеного між ним та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області від 31 жовтня 2016 року.

11 грудня 2019 року було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди. Пунктом 8 договору визначено, що договір укладено на 7 років, з переважним правом орендаря на поновлення договору на новий строк.

На виконання пункту 8 договору оренди щодо тридцятиденного повідомлення до закінчення строку дії договору, ним було направлено 09 березня 2023 року письмове повідомлення про намір продовжити дію договору з проектом додаткової угоди. До дати подачі позову до суду від Лохвицької міської ради відповіді на його повідомлення не надійшло.

Після закінчення строку дії договору позивач продовжує користуватися вищевказаною земельною ділянкою.

Позивач вважає, що його переважне право на укладення договору оренди порушено.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 лютого 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Полтавської області про поновлення договору оренди та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі закрито.

При постановленні ухвали суд першої інстанції виходив із того, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі із центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона фермерське господарство.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Із ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач, який оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції по справі № 538/2423/23 від 14 лютого 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду в Лохвицькому районному суді Полтавської області.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Позивач зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена із порушенням норм процесуального права та судом неправильно і неповно встановлені обставини, які маються значення для справи.

Зокрема, ОСОБА_1 вказує, що відсутні підстави для закриття провадження у справі, оскільки договірні відносини щодо оренди земельної ділянки виникли між ним як орендарем фізичною особою та орендодавцем - Лохвицькою міською радою Полтавської області, а будь-які угоди, де орендарем би виступало фермерське господарство « ОСОБА_1 » не укладалися, та законодавством не передбачено.

Позивач вважає, що суд першої інстанції не правильно застосував практику Верховного Суду при розгляді даної справи.

Крім того, позивач зазначає, що суд безпідставно взяв до уваги клопотання Миргородської окружної прокуратури Полтавської області, яка, у розумінні статей 42, 48 ЦПК України, не є учасником справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце проведення судового засідання, на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

Крім того, від позивача та відповідача надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 31 жовтня 2016 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322687200:00:005:0175, площею 31,8855 га.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме договору оренди землі від 31 жовтня 2016 року, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар), орендодавець згідно наказу від 31 жовтня 2016 року надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5322687200:00:005:0175) для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Токарівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області (пункт 1 договору).

Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 є засновником фермерського господарства «Іващенко Я.О.», код ЄДРПОУ 42917840, місцезнаходження юридичної особи: Полтавська обл., Миргородський р-н, с. Свиридівка, вул. Шевченка, буд. 41.

Договір оренди землі від 31 жовтня 2016 року укладений із фізичною особою ОСОБА_1 .

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно допункту 1частини першоїстатті 255ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

У статті 20ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Як передбаченочастиною першоюстатті1Закону України«Про фермерськегосподарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до статті 31 ЗК України, статті 12Закону України«Про фермерськегосподарство» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Отже, земельна ділянка, що надається для ведення фермерського господарства, є основною та необхідною умовою для здійснення фермерським господарством господарської діяльності у сфері товарного сільськогосподарського виробництва.

Як передбачено частиною четвертою статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зазначено, що:

«земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства. Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання».

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що в кожній окремій справі, від висновків у яких колегія суддів просила відступити, юрисдикція спору ставилася в залежність від обставин справи, які не є визначальними ані з точки зору суб`єктного складу спору, ані з точки зору змісту правовідносин (прав і обов`язків учасників спірних правовідносин). Фактично визначення юрисдикції спору було поставлено в залежність від додержання вимог законодавства в межах фактичної процедури створення фермерського господарства, на підставі чого і подано позов. Підхід до визначення юрисдикції залежно від обставин, які встановлюватимуться після відкриття провадження у справі, під час розгляду справи по суті, значно ускладнює вибір юрисдикції, що, в свою чергу, негативно відображається на доступі до правосуддя

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зробила висновок, що: «спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство».

Встановивши, що спір виник між Лохвицькою міською радою Полтавської області та фізичною особою з приводу користування земельною ділянкою з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства», суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, у зв`язку з чим закрив провадження у справі, а доводи апеляційної скарги про те, що справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства є безпідставними.

Щодо інших доводів апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував практику Верховного Суду, слід відхилити, оскільки, як у постанові Верховного Суду, на яку послався суд першої інстанції, так і в справі, яка переглядається, виник спір щодо користування земельною ділянкою з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства».

При цьому, слід звернути увагу, що з цього приводу у Верховного Суду склалася стала практика.

Так, у справі № 329/432/17 (постанова від 23 жовтня 2019 року) за позовом про визнання незаконною відмови відповідача у поновленні договору оренди земельної ділянки та визнання договору оренди земельної ділянки поновленим, де позивачем виступала фізична особа у спорі щодо користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, Верховний Суд прийшов до висновку, що справа має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Враховуючи вищевказане, аргументи позивача про те, що суд лише враховує, але не зобов`язаний безумовно застосовувати практику Верховного Суду, не дають підстави для сумніву щодо правильності постановленої судом першої інстанції ухвали, тому що врахування практики Верховного Суду сприяє дотриманню принципу правової визначеності.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що суд не мав повноважень закривати справу за клопотанням прокурора, так як прокурор, у розумінні статей 42, 48 ЦПК України, не є учасником справи, не береться колегією суддів до уваги, оскільки в межах розгляду даної справи будь-які заяви чи клопотання прокурором не подавалися.

Водночас, виходячи із змісту положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, частини другої статті 377 ЦПК України, частини другої статті 414 ЦПК України у разі, якщо суд приходить до висновку, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, він закриває провадження у справі незалежно від клопотання учасників справи чи їх представників.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який визначившися із спірними правовідносинами, обґрунтовано застосував норми процесуального права та правильно закрив провадження у справі.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 лютого 2024 року - без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 травня 2024 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді П.С. Абрамов

Т.В. Одринська