Постанова

від 07.05.2024 по справі 538/2489/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/2489/23 Номер провадження 22-ц/814/1952/24Головуючий у 1-й інстанції Зуб Т. О. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Панченка О.О., Одринської Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О.,

прокурора Вороненко А.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопровадження зповідомленням учасників справи апеляційнускаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 лютого 2024 року

у справізапозовом ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Полтавської області, на стороні якої в інтересах держави приймає участь Миргородська окружна прокуратура Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ЧБГ», про поновлення договору оренди та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі

УСТАНОВИВ:

коротко змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

В грудні 2023року ОСОБА_1 звернувся до Лохвицького районного суду Полтавської області із вказаним позовом до Лохвицької міської ради Полтавської області, на стороні якої в інтересах держави приймає участь Миргородська окружна прокуратура Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ЧБГ», про поновлення договору оренди та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 лютого 2024 року закрито провадженняусправі завказаним позовом.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції відповідного господарського суду у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

коротко змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 прохав вказану ухвалу суду скасувати, а справу повернути до місцевого суду для продовження розгляду.

Вказував на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що предметом спору є поновлення дії договору оренди землі та визнання укладеної додаткової угоди до договору.

Місцевий суд невірно витлумачив зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/219 та помилково дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду господарським судом.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи;

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Щодо встановленихсудом першоїінстанції танеоспорених обставин,а такожобставин,встановлених судомапеляційної інстанції,і визначенихвідповідно доних правовідносин;доводів,за якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Місцевим судом установлено, що в грудні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 31.10.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322687200:00:005:0176, площею 12.4860 га.

Як вбачаєтьсяз п.1доданого Договоруоренди землівід 31.10.2026,він укладенийміж Головнимуправлінням Держгеокадаструу Полтавськійобласті та ОСОБА_1 дляведення фермерськогогосподарства. (а.с. 10-12)

Встановлено,що позивач ОСОБА_1 є засновником Фермерського господарства «Іващенко Я.О.» (ЄДРПОУ 42917840, місцезнаходження юридичної особи: Полтавська область, Миргородський район, с. Свиридівка, вул. Шевченка, буд. 41).

Закриваючи провадженняу справі, місцевий суд дійшов висновку, що даний спір є господарсько-правовим та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першоюстатті 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першоюстатті 16 цього Кодексукожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першоїстатті 19 Цивільного процесуального кодексу України(далі -ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частин першої, другоїстатті 4 ГПК Україниправо на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК Українивстановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами розглядаються господарськими судами.

Згідно із частиною першоюстатті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV«Про фермерське господарство»(далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Устатті 2 Закону№ 973-IVзакріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюютьсяКонституцією України,Земельним кодексом України, цимЗакономта іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах єЗакон №973-IV.

За частиною першою статті5, частиною першою статті7 Закону№973-IVправо на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленомузакономдля державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону№ 973-IV).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умовзаконудля отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положеньстатті 12 Закону №973-IVвбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей1,5,7,8,12 Закону№973-IVможна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому закономпорядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

За положеннямстатті 42 Господарського кодексу України(далі -ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, і відповідно достатті 1 Закону № 973-IV, і відповідностатті 42 ГК Українифермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, щоde jureотримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однакde factoвін діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб- підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17 стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

В пункті 6.67 даної постанови зазначено, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Закриваючи провадження у даній справі, що переглядається, місцевий суд вірно врахував ту обставину, що позивач прохає поновлення дії договору оренди землі з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, та визнання укладеної додаткової угоди до договору.

Доводи апеляційної скарги, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства за суб`єктним критерієм є безпідставним, оскільки ключове значення має характер спірнихправовідносин,які виниклина підставідоговору,що єпредметом спору. У даній справі існує спір між позивачем, як особою, яка отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства та власником землі щодо продовження дії договору оренди земельної ділянки.

Місцевий суд вірно застосував норми матеріального та процесуального права, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20), у відповідності до яких усі спори, які пов`язані з отриманням та використанням земель з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства підпадають під юрисдикцію господарського суду.

Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростували.

висновок за результатом розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що ухвала місцевого суду про закриття провадження у справі постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, - підстави для її скасування та направлення справи для продовження розгляду справи до суду першої інстанції - відсутні.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат, понесених скаржником під час апеляційного перегляду справи, - відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 травня 2024 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко