Постанова

від 07.05.2024 по справі 700/1184/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження № 22-ц/821/716/24Головуючий по 1 інстанціїСправа № 700/1184/23 Категорія: 307020000 Пічкур С.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.,

секретар: Новицька Н.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області,

особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про визнання права власності на спадкове майно,

встановив:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається із житлового будинку з надвірними спорудами та присадибної земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті матері позивач прийняв спадщину на частину спадкового майна, а саме отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд площею 0,1452 га, кадастровий номер 7122855100:01:002:0078, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріуса Лисянської державної нотаріальної контори позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з надвірними спорудами та присадибними ділянками, оскільки документи на житловий будинок не відповідають вимогам чинного законодавства України.

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції вказав, що, як вбачається з матеріалів справи, померла ОСОБА_2 отримала у власність вказану земельну ділянку на підставі недійсного рішення суду, отже не є її титульним власником. Натомість, дійсний власник спадкового майна, як відповідач, до справи не залучений, таких клопотань позивач не заявляв, а суд не має право виходити за межі позовних вимог.

Нікчемне рішення суду позивач надав суду разом з позовною заявою, не надавши жодних первинних документів на право власності на будинок, який фактично належить ОСОБА_3 , а не його померлій матері ОСОБА_2 . Дійсний власник до справи в якості співвідповідача теж не залучений.

Не погоджуючись з рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2024 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що він є спадкоємцем майна померлої за законом, який прийняв спадщину на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд площею 0,1542 га кадастровий номер 7122855100:01:002:0078, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, 22.02.2005 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Запис про скасування державної реєстрації прав на вказаний житловий будинок не вносився.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Із матеріалів справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_2 . Вказане підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 26.03.2003 (а.с.7)

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 15.11.2022, вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

Після смерті ОСОБА_2 була заведена спадкова справа № 42/2023, згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (а.с. 33).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.08.2023 № 2584, ОСОБА_1 прийняв спадщину, яка складається із земельної ділянки площею 0,1452 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7122855100:01:002:0078, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала померлій ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 313618, виданого на підставі рішення Лисянського районного суду від 24.12.2004 за № 2-1162 (а.с. 11).

Постановою державного нотаріуса Лисянської державної нотаріальної контори №1164/02-31 від 04.08.2023, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що залишився після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що подані спадкоємцем документи на житловий будинок не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Матеріали справи містять копію виписки із рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24.12.2004 у справі № 2-1162, відповідно до якої, суд вирішив, зокрема:

Визнати за ОСОБА_2 право власності на:

1)земельну ділянку розміром 0,1452 га, виділену ОСОБА_4 для обслуговування житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 відповідно до Державного акта серії ЧР № 028603, виданого Лисянською селищною радою Черкаської області 31 липня 2003 року;

2)будинковолодіння, розташоване в АДРЕСА_1 , яке складається із житлового будинку, сарая, погріба, криниці і туалета, зареєстроване на ОСОБА_3 .

Однак, як вбачається з довідки Лисянського районного суду Черкаської області від 07.11.2023 № 03-07/58/2023, щодо надання копії рішення суду у справі № 2-1162/04 від 24.12.2004 за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, ОСОБА_1 повідомлено, що згідно з архівних даних та згідно з книгою вхідної кореспонденції Лисянського районного суду Черкаської області, цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Лисянської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно до Лисянського районного суду Черкаської області не надходила, по архіву суду не значиться та рішення по даній справі не виносилося.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з положеннями ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Як передбачено п. 4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Таким чином, якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Скаржником до апеляційної скарги було додано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.03.2024 № 369449789, з якої вбачається, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі рішення Лисянського районного суду від 24.12.2004 у справі № 2-1162. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію 22.02.2005.

Колегія суддів враховує положення ч.ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України, якими визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, слід взяти до уваги виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Витяг з Реєстру речових прав на нерухоме майно, у даній справі, є основним доказом на підтвердження права власності спадкодавця на спірний житловий будинок, відтак, має бути врахований судом для правильного вирішення спору.

За викладених обставин, колегія суддів доходить висновку, що матеріали справи містять докази на підтвердження належності житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Записи про скасування державної реєстрації прав на вказаний житловий будинок до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносилися.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що підстави для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно відсутні.

Крім того, колегія суддів також враховує той факт, що державним нотаріусом було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна, а саме на земельну ділянку, яка знаходиться за тією ж адресою, що і спірний житловий будинок. При цьому, як вбачається з зазначеного свідоцтва про право на спадщину, земельна ділянка належала померлій на підставі державного акта, у той час, як державний акт був виданий ОСОБА_2 на підставі судового рішення від 24.12.2004 у справі № 2- 1162. Тобто на підставі того ж рішення, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на спірний житловий будинок. Вказане не було перешкодою державному нотаріусу для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку.

Також суд враховує пасивну поведінку відповідача у справі, який в суді першої інстанції розгляд справи просив провести без його участі, без зазначення власної позиції стосовно вирішення даного спору. Участі у розгляді справи в суді апеляційної інстанції також не брав, хоча був повідомлений про дату і час апеляційного розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2024 року - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та за подачу апеляційної скарги в сумі 1073,60 грн та 1610,10 грн відповідно.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2024 року задовольнити.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про визнання права власності на спадкове майно, скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про визнання права власності на спадкове майно, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1073,60 грн та за подачу апеляційної скарги в сумі 1610,10 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Судді Ю.В. Сіренко

Т.Л. Фетісова

О.М. Новіков