Рішення

від 06.05.2024 по справі 240/2855/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/2855/24

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні позивачеві грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування; стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за неотримане речове майно в сумі 25281,11 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наказом відповідача від 10.08.2023 №51/ОС-23 його звільнено 10.08.2023 за п. 2 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" (через хворобу). Однак на момент звільнення позивачеві не виплачено грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування. Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 09.02.2024 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач своїм правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Позивач проходив в службу в державній установі "Бердичівський виправний центр (№108)".

Наказом начальника державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" №51/ОС-23 від 10.08.2023 позивача звільнено зі служби через хворобу.

На підставі вищевказаного наказу відповідачем складено довідку №232 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, відповідно до якої загальна сума до виплати становить 25281,11 грн.

В січні 2024 року, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно.

Листом від 30.01.2024 № 10-3-24/Т-2 відповідач повідомив позивача про те, що кошторисом доходів та витрат установи, затвердженого на 2024 рік, видатки на пориття компенсації за належні до видачі предмети речового майна відповідно до статті 116 КЗпП України не передбачені.

Доказів виплати позивачеві грошової компенсації за неотримане речове майно матеріали справи не містять.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні зазначеної компенсації протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України від 23.06.2005 №2713- IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").

Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч. 5 ст. 21 Закону №2713-IV).

Пунктом 1 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого 14.08.2013 року постановою Кабінету Міністрів України №578 (далі - Порядок №578), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Згідно п. 27 Порядку №578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Пунктом 23 Порядку №578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України, державної установи Центр пробації відповідно до їх закупівельної вартості.

Відповідно до п. 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Відтак, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсацію замість предметів речового майна особистого користування, у зв`язку з чим оформляється відповідна довідка.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивача звільнено зі служби у Державній установі "Бердичівський виправний центр (№108)".

Державною установою "Бердичівський виправний центр (№108)" складено довідку №232 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, відповідно до якої загальна сума до виплати становить 25281,11 грн.

Доказів виплати відповідачем компенсації позивачу до суду не надано.

У контексті наведеного суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо виплати позивачеві компенсації за неотримане речове майно.

При цьому, суд враховує, що під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже враховуючи вищенаведене, суд прийшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 25281,11 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за неотримане речове майно в сумі 25281,11 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З огляду на викладене суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде стягнення вказаної суми компенсації на користь позивача оскільки така компенсація вже розрахована відповідачем, про що свідчить довідка № 232.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі положень частини 1 статті 139 КАС України судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" (вул. Низгірецька, буд.2, м. Бердичів, Житомирська область, код ЄДРПОУ: 08563398) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" щодо виплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування

Стягнути з Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" на користь ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно в сумі 25281,11 грн.

Стягнути з Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко