Рішення

від 08.05.2024 по справі 280/2344/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року Справа № 280/2344/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Оріхівська виправна колонія (№88)» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

15 березня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Державної установи «Оріхівська виправна колонія (№88)» (далі відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії щодо відмови виплати позивачу додаткову винагороду передбачену та у розмірі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, які викладені у листі від 27.02.2024;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди позивачу у розмірі 30000 грн. щомісячно відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у редакції що діяла до 08.07.2022 починаючи з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року (включно) з урахуванням виплачених сум;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію, за своєчасно невиплачену додаткову винагороду відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплат».

18.03.2024 судом відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику представників сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він у період часу з 27.07.2015 по 26.12.2022 проходив службу в ДУ «Оріхівська виправна колонія (№88)». Позивач зазначає, що у період проходження ним служби з 24.02.2022 по 07.07.2022 відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась додаткова щомісячна винагорода у розмірі 30000,00 грн. щомісячно, виплата якої передбачена п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». З урахуванням викладеного у позовній заяві позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено про те, що вимоги позивача про виплату додаткової винагороди саме в розмірі 30000,00 грн. є безпідставними. Так, відповідач вказує на те, що розрахунок з позивачем проведено згідно листів Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22, від 11.08.2022 №67463/16.3.2/32-22 та листів Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 23.05.2022 №3.3-1385/Е, від 15.08.2022 №3.3-2025/Е, де зазначено, що розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначаються пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу), та листа Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 08.11.2022 №3.3-6128/Кр-22.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, встановив наступне.

Судом встановлено, що станом на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 проходив службу на посаді начальника відділу нагляду і безпеки ДУ «Оріхівська виправна колонія (№88)».

Вважаючи, що протягом проходження служби у період з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року (включно) йому протиправно не виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн. щомісячно, виплата якої передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (надалі Закон №2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною 1 статті 24 Закону №2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року №925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 року за №377/31829 (далі - Порядок №925/5).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом 1 пункту 4 розділу І Порядку №925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. Подальшими Указами Президента України продовжено дію воєнного стану в Україні.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята постанова №168, пунктом 1 якої (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 зазначеної Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «,а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 року вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.

В подальшому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «є-Підтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»;

після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».

Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 року ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 червня 2022 року.

Водночас, відповідно до положень статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Постанова Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 року була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр від 08.07.2022 року №149, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 08.07.2022 року.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп та від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у рішенні №260/3564/22 дійшов висновку, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Відповідно до наданий до матеріалів справи табелів обліку робочого часу судом встановлено, що позивач працював протягом періоду з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року (включно) не менше 8 годин на день, у відпустках чи на лікарняному не перебував.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку позивач має право на нарахування і виплату вказаної додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць (за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця), за період з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року (включно).

Стосовно посилань відповідача на те, що позивач з 01.06.2022 не має право на виплату додаткової винагороди, оскільки фактично проходив службу у місті Запоріжжі, яке не знаходилось у районі проведення воєнних (бойових) дій, суд зазначає, що доказів зазначених обставин відповідачем до матеріалів справи не надано.

Більш того, відповідно до наданої відповідачем до матеріалів справи довідки щодо виплати позивачу додаткової винагороди, судом встановлено, що позивачу за період 01.06.2022 30.06.2022 та 01.07.2022 31.07.2022, нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода, проте у розмірі меншому ніж встановлено чинним законодавством України.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу відшкодування за затримку виплати усіх належних від відповідача сум, при звільненні позивача, то суд у задоволенні таких вимог відмовляє як передчасних.

Матеріалами справи підтверджується, що з позивачем на момент розгляду справи остаточний розрахунок проведено не було, в свою чергу виплата компенсації, за наявності підстав для її виплати, проводиться одночасно з кінцевим розрахунком, або після проведення такого.

Оскільки на даний час остаточний розрахунок з позивачем проведено не було, то відповідно відсутні підстави для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату відповідної компенсації.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 78, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Державної установи «Оріхівська виправна колонія (№88)» (70550, Запорізька обл., Пологівський р-н, с.Мала Токмачка, вул.Привокзальна, буд.7, код ЄДРПОУ 08563524) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи «Оріхівська виправна колонія (№88)» щодо відмови ОСОБА_1 виплатити додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн. щомісячно, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Зобов`язати Державну установу «Оріхівська виправна колонія (№88)» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000,00 грн. щомісячно, за період з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року (включно), з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова