Рішення

від 07.05.2024 по справі 320/35016/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2024 року № 320/35016/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

за участі третьої особи Виконавчого комітету Бориспільської міської ради в особі Відділу з контролю за благоустрієм міста виконавчого комітету Бориспільської міської ради

про визнання протиправними та скасування постанови,

в с т а н о в и в :

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Бориспільського відділу Державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з вимогами про визнання протиправною бездіяльність державного виконавця Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боровик Тетяни Вікторівни щодо неповідомлення ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження, а також визнання протиправними та скасування постанови державного виконавця Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боровик Тетяни Вікторівни від 01 вересня 2023 року, прийняті в рамках виконавчого провадження ВП №72661385.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позову позивач вказує про те, що у провадженні відповідача перебуває виконавче провадження ВП №72661385, відкрите на підставі виконавчого листа №758/14745/13-ц виданого Подільським районним судом м. Києва. Позивач вказує, що за виконавчим листом №758/14745/13-ц у виконавчому провадженні №47476960 кошти не стягувались. Відтак, вважає, що підстави для стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження відсутні.

Відповідач не погодився з доводами позову та надав відзив на позов, в якому посилався на законність та обґрунтованість спірних постанов.

Третя особа свої пояснення суду не надала.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2023 позовну заяву ОСОБА_1 , залишено без руху.

Позивач, у строк та спосіб, викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 08.04.2024.

08.04.2024 у судове засідання не прибули сторони. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 16.04.2024.

16.04.2024 у судове засідання не прибули сторони. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 02.05.2024.

02.05.2024 у судове засідання не прибули сторони. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд вважає за необхідне розглянути справу у порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч. 4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами у справі.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

У вересні 2023 року ОСОБА_1 стало відомо, що він є боржником у виконавчому провадженні, яке було відкрито Бориспільським відділом державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

При цьому, відповідач не повідомляв позивача про відкриття виконавчого провадження та жодних документів виконавчого провадження від виконавчої служби не надходило позивачу, що і спонукало останнього звернутися з адміністративним позовом до суду.

У вересні 2023 року з його банківського рахунку було безпідставно списано грошові кошти в сумі 1 117,00 грн, що стало підставою для позивача звернутися до банківської установи щодо отримання відповіді, на якій підставі було списано кошти. Позивачу в банку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в усному порядку було повідомлено, що з його банківського рахунку було стягнуто кошти в сумі 1 117, 00 грн. Бориспільським відділом державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

В ході ознайомлення з постановою про відкриття виконавчого провадження від 01 вересня 2023 року ВП №72661385 позивачем було встановлено, що провадження було відкрито на підставі пред?явлення до виконання постанови серія РАП №1453873518 від 10 липня 2023 року, яку було винесено 10 липня 2023 року головним спецалістом-інспектором з паркування відділу з контролю за благоустроєм виконавчого комітету Бориспільської міської ради ОСОБА_2 .

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (набув чинності 05 жовтня 2016 року, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин) (надалі - Закон України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов?язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об?єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статтею 3 Закону №1404-VIII встановлено, що примусовому виконанню підлягають також постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом, рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Так, згідно частини 1 статті 4 Закону №1404-VII, у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім?я, по батькові

та посада посадової особи, яка його видала;

2)дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім?я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4)ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5)резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред?явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв?язку та адреси електронної пошти.

Строки і порядок виконання постанови про накладення штрафу, а також примусове виконання постанови про накладення штрафу визначені статтями 307 та 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Відповідно до вимог статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п?ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п?ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

За приписами статті 308 КУпАПу разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: - подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; - витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

За приписами частини першої статті 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з частиною третьою статті 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п?ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п?ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

VI. Оцінка суду

З аналізу вищенаведених норм КУпАП вбачається, що примусовому виконанню підлягає постанова про накладення штрафу, яка не виконана правопорушником у п?ятнадцятиденний строк з дня її вручення, а в разі оскарження такої постанови з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. При цьому в примусовому порядку підлягає стягненню подвійна сума штрафу.

10 липня 2023 року о 14 год. 30 хв. головним спецалістом-інспектором з паркування відділу з контролю за благоустроєм виконавчого комітету Бориспільської міської ради ОСОБА_2 в режимі фотозйомки та/або відеозапис було зафіксовано нібито порушення транспортним засобом VOLKSWAGEN GOLF VARIANT KA0770HA, що належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, правил зупинки, стоянки, паркування транспортного засобу (підпункту г) пункту 15.9 розділу 15 ПДР).

Третьою особою було ухвалено постанову серія РАП №1453873518 від 10 липня 2023 року про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, на підставі ч. 3 ст. 122 КАС України та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680 грн. 00 коп. Відповідно до змісту цієї постанови позивач нібито порушив правила зупинки, стоянки, а саме: здійснив зупинку на пішохідному переході.

Відповідно до 4.4.3, 4, 5 ст. 279-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано. в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов?язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення). Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити відомості, передбачені частинами другою - четвертою статті 283 цього Кодексу, крім відомостей про особу, стосовно якої розглядається справа. Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити також інформацію про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення, що вважатиметься виконанням адміністративного стягнення у повному обсязі. Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до пп.«г» п.15.9 ПДР України зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.

Згідно з ч.3 ст. 122 КУпАП порушення правил зупинки чи стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас, позивачу не було повідомлено жодної інформації щодо обставин розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, в чому саме виявилось не дотримання ним ПДР України, де саме було виявлено можливе вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, чи дійсно транспортний засіб позивача було припарковано з порушенням вимог пп.«г» п.15.9 ПДР України.

Третьою особою не було використано жодних належних способів повідомлення позивача про ухвалену постанову, які передбачені положеннями КУпАП, в тому числі ч.3 ст.279-1 КУПАП, а саме оскаржувана постанова серія РАП №1453873518 від 10 липня 2023 року не була прикріплена до лобового скла транспортного засобу та не була надіслана на поштову адресу позивача.

Наведене сприяло порушенню прав позивача, встановленого ст. 279-1 КУпАП, скористатися можливістю сплатити 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення, що вважається виконанням адміністративного стягнення у повному обсязі.

Позивач стверджує, що спірна постанова не була ним отримана та її зміст не був доведений до його відома жодним належним та визначеним законодавством способом, натомість така постанова була направлена для примусового виконання до органів Державної виконавчої служби, внаслідок чого з рахунку позивача було безпідставно списано грошові кошти в сумі 1 117,00 грн, що стало підставою для встановлення позивачем обставин списання коштів з банківського рахунку і виявлення розпочатого виконавчого провадження з примусового виконання постанови серії РАП №1453873518 від 10 липня 2023 року.

Відповідно до ст. 28 Закону №1404-VII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим доштовим відправленням або доставляються кур?єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев?ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування aбо місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Аналіз наведеної норми прямої дії свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови.

Отже, у разі з?ясування факту неодержання боржником копії постанови пpo відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Суд звертає увагу, що виконавчий документ, а саме постанова серії РАП №1453873518 від 10 липня 2023 року, не набрала законної сили, оскільки не була вручена Позивачу чи направлена на його адресу, будь-яких відомостей про отримання позивачу та дату набрання законної сили вказаною постановою матеріали виконавчого провадження не містять, а тому у відповідача були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження з її примусового виконання, що свідчить про незаконність та протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження від 01 вересня 2023 року серії BП №72661385.

При цьому, у виконавчому документі безпідставно зазначено дату набрання законної сили 19.08.2023, оскільки, як зазначалось, постанова серії РАП №1453873518 від 10 липня 2023 року жодним чином не доводилась до відома позивача (в тому числі шляхом її направлення на адресу позивача).

Наявність будь-якої інформації, що конверт з постановою у справі про адміністративне правопорушення повернувся неврученим відповідачем не перевірялась, що свідчить про бездіяльність державного виконавця стосовно використання повноважень з метою перевірки обставин, які мають значення при вирішенні питання про наявність підстав для відкриття виконавчого провадження.

Також позивач оскаржив постанову серії РАП №1453873518 від 10 липня 2023 року в судовому порядку, а тому відсутні підстави вважати, що така постанова набрала законної сили, оскільки відповідно до частини першої статті 307 КУпАП лише після завершення процедури оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, визначений нею штраф підлягає стягненню у примусовому порядку.

Також, державним виконавцем було допущено порушення в частині повідомлення позивача про наявність відкритого виконавчого провадження, оскільки постанова від 01 вересня 2023 року ВП №7266138 не була йому надіслана. Так само як і не були надіслані прийняті в рамках виконавчого провадження ВП №7266138 постанови від 01.09.2023 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів боржника, які є похідними від постанови про відкриття виконавчого провадження від 01 вересня 2023 року серії ВП №72661385.

Окрім того, у виконавчому документі було вказано адресу місця реєстрації позивача, позаяк за цією адресою останній не проживає вже тривалий час, і не міг отримувати поштову кореспонденцію від відповідача, що позбавило позивача можливості скористатись своїми правами та повідомити відповідача про зміну місця проживання з метою належного отримання документів.

Будь-яких дій з метою встановлення актуального місця проживання позивача державним виконавцем вчинено не було.

Питання щодо обв`язку державного виконавця встановити актуальну адресу боржника неодноразово досліджувалось в судовому порядку та, зокрема, в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №826/7243/17 викладено правовий висновок, що перевірка державним виконавцем відомостей про адресу місцезнаходження боржника відповідає вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України, та принципам статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» і в цілому свідчить про сумлінне, обґрунтоване й розсудливе здійснення владних повноважень. Фактори й чинники, які вимагають від виконавця здійснення перевірки відомостей пpо адресу місцезнаходження боржника після відкриття провадження, можуть бути різними і залежати від обставин конкретної справи. Однак, здійснення виконавчих дій без їхнього врахування здатне призвести до наслідків, несумісних із засадами виконавчого провадження, зокрема принципу його відкритості. Надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм і вчинення дій є проявом переваги форми над змістом та здатне підважити засади виконавчого провадження й призвести до його несправедливості в цілому. Виконавець не надав уваги факторам та надсилав документи виконавчого провадження суто на адресу, яка була вказана у виконавчих документах, тобто буквально трактуючи статтю 28 Закону України «Про виконавче провадження». Державний виконавець повинен був звернути увагу на факт відсутності доказів доведення до відома боржника інформації про стан й перебіг виконавчого провадження. Нездійснення державним виконавцем юридично значущих і обов?язкових дій на користь боржника, які на підставі закону віднесені до його компетенції, були об?єктивно необхідними та реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, є проявом пасивної поведінки. тобто бездіяльності.

З огляду на юридичний зміст, значущість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів скаржника, Верховний Суд погодився з доводами стосовно того, що бездіяльність державного виконавця була протиправною та призвела до ненаправлення на адресу боржника документів виконавчих проваджень. Тому Верховний Суд дійшов висновку про обгрунтованість доводів скаржника про те, що державним виконавцем не були використані повною мірою повноваження, надані йому Законом України «Про виконавче провадження», що призвело до протиправної бездіяльності та по суті унеможливило належне інформування боржника про стан та перебіг виконавчого провадження.

Обставини справи свідчать про те, що протиправна бездіяльність державного виконавця, груба невідповідність його дій і рішень засадам виконавчого провадження й принципам здійснення професійної діяльності призвели до невиправданого позбавлення прав боржника. Нерозсудливість й необгрунтоване вчинення виконавчих дій і прийняття рішень, які до того ж мали ознаки підвищеної інтенсивності й форсованості, призвели по суті до усунення боржника від участі у цій процедурі, позбавлення його процесуальних прав та гарантій. Зрештою протиправна бездіяльність державного виконавця, груба невідповідність його дій і рішень засадам виконавчого провадження й принципам здійснення професійної діяльності призвели до несправедливості виконавчого провадження як такого та своєю чергою тягнуть за собою протиправність всіх постанов. які були винесені у його межах.

На виконання вимог ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» 04 вересня 2023 року відповідач був зобов?язаний надіслати позивачу копію постанови рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, відповідачем цього не було зроблено.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах від 07 травня 2018 року №916/1605/15-2 від 16 січня 2019 року у справі №816/463/15-а та у справі №554/13475/15-и від 31.07.2019 державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником такої постанови.

На думку позивача, враховуючи те, що останній, як боржник не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження, то відповідно, всі наступні рішення та дії державного виконавця, в чинені в рамках виконавчого провадження ВП №72661385 (визначення розміру мінімальних витрат, накладення арешту на кошти боржника, стягнення коштів в примусовому порядку в сумі 1117 грн з банківського рахунку позивача) були прийняті та здійснені передчасно та призвели до невиправданого порушення прав позивача, внаслідок чого є незаконними та протиправними.

Відтак, спірні постанови підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вирішуючи клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн., суд зазначає, що за приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином закон встановлює право особи на відшкодування витрат на правничу допомогу та можливість зменшення розміру таких виплат за обґрунтованим клопотанням іншої сторони.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. позивач надав: копію Договору про надання правничої допомоги від 27.09.2023 №1,копія акту приймання-передачі №2 від 05.10.2023, копія платіжної інструкції від 05.10.2023.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18, від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.

Суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню. На думку суду, обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є типовою та незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката в частині складання позовної заяви у сумі 6000,00 грн. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боровик Тетяни Вікторівни щодо неповідомлення ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження.

Визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боровик Тетяни Вікторівни від 01 вересня 2023 року, прийняті в рамках виконавчого провадження ВП №72661385.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 34977156, місцезнаходження: 08301, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 63) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч грн. 00 коп.) та судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 07.05.2024