ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/4728/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», приватний виконавець Виконавчого округу Полтавської області Райда Олександр про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», приватний виконавець Виконавчого округу Полтавської області Райда Олександр про:
- визнання протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколенко Станіслава Васильовича щодо стягнення у ВП № 52753307 (постанова від 01.04.2024) з боржника ОСОБА_1 на користь Держави виконавчого збору у розмірі 400 280,60 грн. (залишок 394391,38 грн.);
- зобов`язання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколенко Станіслава Васильовича закінчити виконавче провадження ВП № 74604071 зі стягнення виконавчого збору в т.ч. скасувати всі обтяження і обмеження накладені в рамках ВП № 52753307 та ВП № 74604071.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на недопустимість одночасного стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця при виконанні одного й того ж виконавчого документа.
Ухвалою суду від 23.04.2024 позовну заяву залишено без руху.
24.04.2024 представником позивача надано до суду квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, у визначений судом строк такого відзиву до суду не подав.
Треті особи пояснення щодо позову до суду не надали.
Частиною 4 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Відповідно до приписів частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року у справі № 761/19684/14-ц позов задоволено частково - стягнуто солідарно з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Таймлайн-Групп» (ідентифікаційний номер: 35209058) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» суму заборгованості за кредитним договором № 11357605000 від 09.06.2008 р. у розмірі 179 599,78 дол. США, що складається з: кредитної заборгованості у розмірі 141 208,26 дол. США та заборгованості по процентам у розмірі 38 391,52 дол. США; а також нараховану пеню в загальному розмірі 339 697,31 грн., що складається з нарахованої пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 61 004,12 грн. та нарахованої пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам у розмірі 278 693,19 грн. та судовий збір в розмірі по 1218,00 грн. з кожного.
На виконання вказаного рішення суду Шевченківським районним судом м. Києва 11.02.2016 видано стягувачу виконавчий лист №761/19684/14-ц, який пред`явлено до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколенком С.В. 02.11.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52753307 за виконавчим листом від 11.02.2016 №761/19684/14-ц.
Згідно Договору факторингу № 17-12/2021 від 17 грудня 2021 року заборгованість Позичальника перед Кредитором, відступлена АТ «УкрСиббанк» в повному обсязі на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (ідентифікаційний номер: 41153878).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року у справі № 761/19684/14-ц замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.10.2015 року в цивільній справі № 761/19684/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Таймлайн-Групп» про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме: стягувача - Акціонерне товариство «УкрСиббанк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт».
27 березня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» подала заяву до ВПВР УЗПВР у Полтавській області з проханням повернути виконавчий лист Шевченківського районного суду міста Києва по справі №761/19684/14-ц для передачі його приватному виконавцю.
01.04.2024 Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, керуючись п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» про повернення виконавчого документу, винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
01.04.2024 головний державний виконавець у межах ВП №52753307 виніс постанову про стягнення з боржника, а саме ОСОБА_1 , виконавчого збору в розмірі 400280,60 грн. (залишок 394391,38 грн.)
02.04.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколенком С.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №74604071 за виконавчим документом постановою про стягнення з позивача виконавчого збору ВП №52753307 від 01.04.2024.
Разом з тим, 03.04.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Райдою О.С. відкрито виконавче провадження №74625969 з виконання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 11.02.2016 №761/19684/14-ц, у якому стягувачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», боржником ОСОБА_1 .
В цей же день приватним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа від 11.02.2016 №761/19684/14-ц винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди ВП №74625969, пунктом 1 якої вирішено стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду приватного виконавця у сумі 397039,55 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо стягнення у ВП № 52753307 з боржника ОСОБА_1 на користь Держави виконавчого збору у розмірі 400 280,60 грн. (залишок 394391,38 грн.) та не закриття виконавчого провадження №74604071 протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
На виконання положень статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно із частиною 5 вказаної статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, за змістом частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII сума виконавчого збору обчислюється саме від суми, що підлягає примусовому стягненню з боржника та передачі стягувачу за виконавчим документом.
На виконання вимог частини 4 статті 27 Закону № 1404-VIII, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Тобто, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
У відповідності до частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, а саме:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною 6 статті 27 Закону № 1404-VIII у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Так, вимогами частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
В силу приписів частини 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
З системного аналізу наведених правових норм можна дійти висновку про те, що стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
При цьому стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання.
Суду не надано доказів на підтвердження подання відповідачу доказів на підтвердження виконання в повному обсязі виконавчого листа №761/19684/14-ц, виданого 11.02.2016 Шевченківським районним судом м. Києва .
Під час розгляду справи не встановлено факту повного виконання такого рішення суду.
Як наслідок, суд не погоджується з твердженнями позивача, що у державного виконавця відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору за примусове виконання такого виконавчого документа.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що ним не оскаржено постанову про відкриття виконавчого провадження №52753307 та постанову про стягнення з позивача (боржника) на користь держави виконавчого збору у розмірі 400280,60 грн. (залишок 394391,38 грн). Вказані постанови є чинними станом на час розгляду цієї справи.
Для того щоб констатувати протиправність дій відповідача необхідно, крім іншого, встановити наявність обов`язку відповідача вчинити конкретну дію, передбачену чіткою нормою права, а також встановити момент, чітку дату, з якою такий обов`язок виник у відповідача. В той же час, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу в підтвердження як самого обов`язку відповідача не стягувати з боржника виконавчий збір відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", так не надано доказів в підтвердження моменту (чіткої дати) з якої такий обов`язок настав для відповідача.
Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності.
Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).
Виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною 8 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Таким чином, позивачем не доведено протиправності дій відповідача щодо стягнення у ВП № 52753307 з боржника ОСОБА_1 на користь Держави виконавчого збору у розмірі 400 280,60 грн. (залишок 394391,38 грн.).
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що вказана позовна вимога є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження ВП № 74604071 зі стягнення виконавчого збору в т.ч. скасувати всі обтяження і обмеження накладені в рамках ВП № 52753307 та ВП № 74604071, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).
Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що за одним і тим же виконавчим документом здійснюється стягнення з позивача як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця.
Суд зазначає, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.
Водночас стосовно розв`язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 звернув увагу на таке.
Закону України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.
Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.
Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).
У цьому контексті насамперед Верховний Суд зауважив, що означене питання (про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа) полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
Розв`язуючи це питання, Верховний Суд зазначив, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».
На відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
На основі цього, Верховний Суд вказав, що з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», зробивши наступний висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
У такому випадку належний та ефективний спосіб захисту здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.
Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, суд вважає, що оскільки приватним виконавцем Райдою О.С. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим Шевченківським районним судом м. Києва 11.02.2016 №761/19684/14-ц, та стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у визначеному законом розмірі, тому підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, відсутні.
Отже, відповідач повинен був закінчити виконавче провадження №74604071 на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», проте безпідставно цього не зробив, з огляду на що з метою належного та ефективного захисту прав позивача позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не закінчення виконавчого провадження №74604071, зобов`язання закінчити вказане виконавче провадження на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Саме на такий спосіб захисту порушених прав позивача, як належний та ефективний, вказав Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.
При цьому факт закінчення виконавчого провадження в силу вимог частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для зняття арешту, накладеного на майно (кошти) боржника, виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасування інших вжитих виконавцем заходів щодо виконання рішення, а також проведення інших необхідних дій у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
В частині судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, акту виконаних робіт, а також документів про оплату гонорару адвокату (квитанція, платіжна інструкція із відмітками фінансової установи про проведення оплати, тощо).
З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Героїв пожежників, буд. 13,м. Полтава,Полтавська область,36014), треті особи:Товариство з обмеженою відповідальніс-тю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (вул. Січових Стрільців 37-41, м. Київ, 04053), приватний виконавець Виконавчого округу Полтавської області Райда Олександр Сергійович (вул. Пушкіна, 111, кім. 1, м. Полтава, 36014) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не закінчення виконавчого провадження №74604071.
Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження №74604071 на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва
Суд | Полтавський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 08.05.2024 |
Оприлюднено | 10.05.2024 |
Номер документу | 118901545 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів |
Адміністративне
Полтавський окружний адміністративний суд
Н.Ю. Алєксєєва
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні