Постанова
від 07.05.2024 по справі 2а-2921/12/1070
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 2а-2921/12/1070 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.,

суддів: Кобаля М.І.,

Мєзєнцева Є.І.,

При секретарі: Масловській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучанський завод склотари» до Головного управляння ДПС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бучанський завод склотари» (далі - позивач, ТОВ «Бучанський завод склотари») звернулось до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управляння ДПС у Київській області (далі також відповідач, ГУ ДПС у Київській обл.), у якій просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 червня 2012 р. № 0000432310, № 0000442310, та від 18 червня 2012 р. № 0000452310 та № 0000462310.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Стверджував, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали неправильні висновки, зроблені податковим органом в акті перевірки від 31 травня 2012 р. №748/22-4/30530431. На думку представників позивача відповідачем допущені методологічні помилки при дослідженні бухгалтерських та податкових документів позивача, зокрема, безпідставно прийнято відходи (склобій) за безоплатно отриману продукцію, собівартість якої підлягає включенню до складу доходу підприємства; існування неправильного підходу податкового органу у визначенні поняття представництва юридичної особи; невірне застосування норм ПК України, що призвело до ухвалення незаконних рішень відносно позивача, чим порушено його права та інтереси.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2012 р. адміністративний позов задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення-рішення Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС від 13 червня 2012 р. №№ 0000432310, 0000442310 та від 18 червня 2012 р. №№ 0000452310, 0000462310.

19 червня 2014 р. ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2012 року - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року касаційну скаргу Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (правонаступник Головне управління ДФС у Київський області) задоволено частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Головне управління ДПС У Київській області не погоджується з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року по справі № 2а-2921/12/1070 у зв`язку з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Разом з апеляційною скаргою подано клопотання про заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва.

Пунктом 2 Постанови № 893 установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом 4 пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій;

Відповідно до пункту 3 Постанови № 893 права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

Відповідно до статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 (зі змінами), Державна податкова служба України видала наказ від 30 вересня 2020 року № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», яким наказала утворити як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, а Департаменту правової роботи - подати державному реєстратору документи для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідної інформації про утворення територіальних органів Державної податкової служби як її відокремлених підрозділів.

Відповідно до Наказу Державної податкової служби України від 24 грудня 2020 року № 755 розпочато з 01 січня 2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30 вересня 2020 року № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови № 893.

Згідно Положення про Головне управління ДПС у Київській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12 листопада 2020 року №643, Головне управління ДПС у Київській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, забезпечує реалізацію повноважень Державної фіскальної служби на території Київської області і є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДФС у Київській області (код СДРПОУ 39393260).

Отже, з 01 січня 2021 року відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво, оскільки саме норми адміністративного права врегулювали умови та порядок передання адміністративної компетенції від ліквідованого Головного управління ДФС у Київській області як юридичної особи публічного права (код СДРПОУ 39393260) до Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44096797).

В свою чергу, Головне управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) втратило адміністративну процесуальну правоздатність органу, який згідно закону виконує функції, зокрема, у сфері реалізації державної податкової політики на території Київської області.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає зазначене клопотання таким, що підлягає задоволенню, тому наявні правові підстави заміни відповідача в порядку процесуального правонаступництва, а саме: з ГУ ДФС у Київській області (код ЄДРГІОУ 39393260) на ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).

26 квітня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у травні 2012 р. відповідачем, на підставі пп. 20.1.4 п.20.1 статті 20, 75.1 статті 75, п. 77.1, п. 77.4 статті 77 ПК України проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ Бучанський завод склотари на предмет дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатом якої 31.05.2012 року складений акт перевірки № 748/22-4/30530431 з висновками про порушення товариством:

- п.п.135.5.4 п.135.5 статті 135, п.п.138.4, 138.7 статті 138, п.п.139.1.1, 139.1.9 п.139.1 статті 139 ПК України, у зв`язку з завищенням від`ємного значення об`єкту оподаткування за результатами 2011 р. в сумі 25 918 977 грн та заниженням податкового зобов`язання з податку на прибуток за 4 квартал 2011 р. у сумі 73 757 грн;

- п.187.1, статті 187, п.188.1 статті 188, п.198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України у зв`язку з завищенням товариством бюджетного відшкодування у розмірі 443 216 грн, та залишку від`ємного значення з ПДВ на суму 942 615 грн.

За висновками акту перевірки відповідачем складені податкові повідомлення-рішення:

- від 13.06.2012 року № 0000432310 форми П, якими позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 25 918 977 грн у декларації з податку на прибуток за 2011 р.;

- від 13.06.2012 року № 0000442310 форми Р , яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 73 757 грн;

- від 18.06.2012 року № 0000452310, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 443 216 грн (за лютий 2011 року на суму 84 920 грн, за березень 2011 року на суму 94 905 грн, за квітень 2011 року на суму 47 679 грн, за травень 2011 року на суму 63 066 грн, за червень 2011 року на суму 53 875 грн, за липень 2011 року на суму 61 809 грн, за листопад 2011 року на суму 36 962 грн);

- від 18.06.2012 року № 0000462310, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 942 615 грн (за липень 2011 року на суму 120 755 грн, за серпень 2011 року на суму 127 173 грн, за вересень 2011 року на суму 228 508 грн, за листопад 2011 року на суму 305 456 грн, за грудень 2011 року на суму 160 723 грн).

Як встановлено судом, в податковій декларації з податку на прибуток за 2011 рік ТОВ Бучанський завод склотари у рядку 06.1 3В Загальновиробничі витрати сума дорівнює 0 грн., так як згідно п.12.2 наказу про облікову політику підприємства № 2 від 04.01.2010 року загальновиробничі витрати не включаються окремо до складу витрат, а включаються до виробничої собівартості продукції (товарів, робіт, послуг).

У ході перевірки працівники контролюючого органу дійшли висновку, що позивачем в процесі виробництва зворотні відходи (склобій) враховуються за ціною нижче собівартості і вважають, що собівартість склобою повинна бути включена до складу доходу підприємства. Крім того, відповідач відніс готову продукцію, яка була списана за актами комісії позивача про її псування та повернута до виробництва як склобій, до складу безоплатно отриманої і вимагав включення вартості такого склобою до складу доходу підприємства.

Працівниками контролюючого органу не було визнано витрати позивача на придбання склобою у ТОВ МТС 500 у зв`язку з невідповідністю оформлених за угодою купівлі-продажу №18 від 05.01.2011 р. видаткових накладних статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктам 2.4, 2.15-2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

До порушень, виявлених відповідачем в процесі перевірки, віднесено включення підприємством до складу валових витрат суми вартості юридичних послуг, одержаних товариством від представництва компанії Бейкер і Мекензі Сі Ай Ес Лімітед. На думку перевіряючих включення вказаних витрат до валових витрат підприємства є необґрунтованим з огляду на наявність у підприємства власних юристів.

Також в акті перевірки відповідач стверджує про необхідність включення до складу інших доходів товариства суми перевищення собівартості склобою над середньомісячною вартістю зворотних відходів (склобою) та вартості списаної готової продукції, оскільки на вказані суми доходів необхідно нараховувати податкові зобов`язання з ПДВ.

Згідно з висновками судово-економічної експертизи у даній справі, призначеній у відповідності до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року (висновок від 31 березня 2014 р. №12956/13-45), встановлено наступне.

Згідно з п. 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 (далі по тексту Положення) прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Пунктом 11 Положення визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Таким чином, собівартість складається, зокрема, з вартості сировини, яка зменшується на вартість зворотних відходів за ціною можливого її використання.

Відповідно до наказу ТОВ Бучанський завод склотари № 2 від 04.01.2010 року Про облікову політику підприємства виробнича собівартість продукції зменшується на суму зворотних відходів у вигляді склобою за ціною можливого його використання, яка визначається як ціна можливої реалізації склобою, при цьому ціна можливої реалізації склобою дорівнює покупній ціні склобою у поточний календарний місяць. Якщо склобій у поточному календарному місяці не придбавався, то береться покупна ціна склобою за попередній місяць, в якому було таке придбання.

При цьому, зворотні відходи, які складаються з: склобою, який утворився в процесі виробництва скляної продукції та в подальшому використовується у власному виробництві скляної продукції в якості сировинного матеріалу (склобій, який вийшов з печі та повертається до шихти), та списаної забракованої скляної продукції, яка переводиться у склобій та в подальшому використовується у власному виробництві скляної продукції в якості сировинного матеріалу оприбутковується (згідно актів на списання готової продукції (банки, пляшки) та оприбуткування склобою) за ціною можливого його використання, якою є ціна можливої реалізації склобою (облікова ціна покупного склобою).

За висновками експерта зворотні відходи не є безоплатно отриманим товаром. Експертом не встановлено порушень відображення витрат у декларації з податку на прибуток за 2011 р. та з податку на додану вартість з питань, які досліджувалися податковим органом.

Згідно з довідками від 21.06.12 та від 26.07.13 у позивача за штатним розписом ні юридичного відділу, ні посади юриста не передбачено.

Відповідно до даних щодо руху коштів позивача ним 16.06.11 здійснювалася оплата за юридичні послуги на адресу Бейкер і Макензі.

Наведене ґрунтується на договорі між позивачем та представництвом Бейкер і Макензі Сі-Ай-ЕС Лімітед від 29.10.2008, наявного у матеріалах справи і дослідженого судом, а також Актами надання та отримання юридичних послуг до вказаного договору.

До справи долучені картки обліку списанню продукції та Акти списання склобою, а також відомості з бухгалтерського обліку щодо його списання.

Позивач не погоджується із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) (далі - ПК України).

Згідно з вимогами п. 187.1 ст. 187 ПК України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 185.1 ст. 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України ( 92-15 );

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України (92-15), для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Абзацом 1 п. 44.1 ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до вимог абз. 3 п. 44.1 ст. 44 ПК України у випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України (435-15), платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

За приписами п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов`язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з вимогами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до вимог п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Статтею 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з вимогами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що підтверджують її здійснення. Таким чином, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 88), встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з вимогами статтею 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб`єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

За змістом положень ПК України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат, за наявності необхідних підтверджувальних документів первинного бухгалтерського обліку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування витрат та податкового кредиту, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання платником податків придбаних у контрагентів товарів та послуг. При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції, або належного доведення допустимими доказами факту фіктивного підприємництва контрагентів позивача.

Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 9 Закону № 996-XIV первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 9 Закону № 996-XIV неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Також, відповідно до вимог п. 2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що позивачем в процесі виробництва зворотні відходи (склобій) враховуються за ціною нижче собівартості. Натомість, собівартість склобою повинна бути включена до складу доходу підприємства. Крім того, відповідач відніс готову продукцію, яка була списана за актами комісії позивача про її псування та повернута до виробництва як склобій до складу безоплатно отриманої і вимагав включення вартості такого склобою до складу доходу підприємства.

Так, підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що податкові витрати складаються, зокрема, із собівартості реалізованих товарів.

Відповідно до вимог пп. 138.8.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України собівартість утворюється із прямих матеріальних витрат (вартість сировини та зарплата) та зменшується на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному у Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами п. 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248 (далі по тексту Положення), прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Відповідно до наказу позивача № 2 від 4 січня 2010 року «Про облікову політику підприємства» виробнича собівартість продукції зменшується на суму зворотних відходів у вигляді склобою за ціною можливого його використання, яка визначається як ціна можливої реалізації склобою, при цьому ціна можливої реалізації склобою дорівнює покупній ціні склобою у поточний календарний місяць. Якщо склобій у поточному календарному місяці не придбавався, то береться покупна ціна склобою за попередній місяць, в якому було таке придбання.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позивачем правомірно зменшено собівартість продукції, яка формує податкові витрати на суму вартості зворотних відходів за ціною можливої реалізації склобою.

У ході перевірки відповідачем встановлено, що позивачем списано згідно з актами готову продукцію, на яку зменшено собівартість реалізованої продукції. Відповідач вважає готову продукцію, яка списана за актами позивача про її псування і яка повернута до виробництва у якості склобою безоплатно отриманою і вимагає щоб уся вартість склобою була включена до складу доходу.

Надаючи оцінку цим доводам відповідача судом першої інстанції вірно зазначено, що склобій, отриманий у результаті списання зіпсованої готової продукції, не може вважатися безоплатно отриманим, оскільки придбання сировини, з якої утворився склобій, здійснювалося на платній основі.

Наведене підтверджується висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №12956/13-45 від 31 березня 2014 року, в якому, крім того, зазначено, що відповідно до п.12.2 наказу позивачем № 2 від 4 січня 2010 року «Про облікову політику підприємства» та п.138.4 ст. 138 ПК України, загальновиробничі витрати становлять складову частину собівартості готової продукції і відображаються у податковому обліку в період, в якому визнано доходи від реалізації готової продукції.

Так як готова продукція, забракована та списана згідно актів, не була реалізована, тому в податковому обліку операція по списанню готової продукції (списання склобою) не відображається ні в доходах (дохід від операцій діяльності - дохід від реалізації товарів (робіт, послуг), ні в витратах (собівартість придбаних (вироблених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), оскільки згідно п.138.7 ст.138 ПК України «фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку».

Так, в податковій декларації з податку на прибуток за 2011 рік позивача у рядку 06.1 3В «Загальновиробничі витрати» сума дорівнює 0 грн., так як згідно п.12.2 наказу про облікову політику підприємства № 2 від 4 січня 2010 року загальновиробничі витрати не включаються окремо до складу витрат, а включаються до виробничої собівартості продукції (товарів, робіт, послуг).

Так як готова продукція, забракована та списана згідно актів (склобій, який складається із списаної забракованої скляної продукції, яка переводиться у склобій та в подальшому використовується у власному виробництві скляної продукції в якості сировинного матеріалу), не є товаром, то відповідно до п.185.1 ст.185 та 187.1 ст.187 ПК України, не підпадає під операцію з постачання товарів, на яку нараховуються податкові зобов`язання з ПДВ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не збільшуються податкові зобов`язання з податку на додану вартість на вартість зворотного склобою (склобій, який складається із списаної забракованої скляної продукції, яка переводиться у склобій та в подальшому використовується у власному виробництві скляної продукції в якості сировинного матеріалу).

Щодо твердження контролюючого органу про те, що суми витрат, які сформовані по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «МТС 500», в порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України позивачем неправомірно віднесено до складу витрат за 1 квартал 2011 року на суму 315 150 грн., слід зазначити.

5 січня 2011 р. між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «МТС 500» укладено договір поставки № 18, копія якого міститься в матеріалах справи. На виконання цього договору Товариством з обмеженою відповідальністю «МТС 500» (Постачальник) відвантажило склобій безбарвний на загальну суму без ПДВ у розмірі 315 150 грн. за видатковими накладними: від 17 січня 2011 р. № РН-11, від 17 січня 2011 р. № РН-10, від 31 січня 2011 p. № РН-12, від 31 січня 2011 р. № РН-13, від 18 лютого 2011 р. № РН-30, від 21 лютого 2011 р. № РН-31, від 28 лютого 2011 p. № PН-33, від 28 лютого 2011 р. № РН-34, від 28 лютого 2011 р. № РН-35, від 28 лютого 2011 р. № РН-36, від 28 лютого 2011 р. № РН-37, від 21 лютого 2011 p. № РН-32, від 14 березня 2011 р. № РН-43, від 14 березня 2011 p. № PН-44, від 31 березня 2011 р. № РН-56, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно з вимогами п.138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, до підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій с первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати.

Аналогічні положення містяться в п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України 24 травня 1995 р. № 88.

Слід зазначити, що посилання відповідача на висновок спеціаліста СТКЗР Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України №215 від 8 травня 2012 р. є необґрунтованим з огляду на те, що відповідно до положень глави 6 КАС України належним доказом в адміністративній справі може бути саме висновок експерта, а не спеціаліста.

При цьому податковою інспекцією не надано суду пояснень та доказів щодо підстав призначення почеркознавчої експертизи та обставин отримання зразків підписів у ОСОБА_1 , а також на те, що сам по собі факт підписання видаткових накладних не уповноваженою особою, не може свідчити про нікчемність договору, та про відсутність здійснення поставки товару за ним.

Крім того, судом першої інстанції зазначено податковим органом не надано висновок спеціаліста № 215 від 8 травня 2012 року, він відсутній в матеріалах справи і за тривалий час розгляд справи до суду його не надано та не повідомлено про причини неможливості його надання.

З урахуванням наведеного зазначено, що судом цей висновок спеціаліста до уваги не береться.

Так, дії фізичних осіб-представників, які учинили підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладання правочину від імені юридичної особи.

Так, в силу статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до вимог частини 2 статті 1158 ЦК України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення зобов`язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовується положення про відповідний договір.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що лише факт того, що певна особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень не має наслідком нікчемності такого правочину (дії), адже такого наслідку законом не передбачено.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Проте, на час винесення рішення судом першої та апеляційної інстанції, у цій справі, відповідачем не було надано до суду доказів наявності вироку суду відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС 500» та реальності господарських операцій останнього з позивачем, а договори поставки укладені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «МТС 500» до теперішнього часу у судовому порядку не визнаний недійсним.

Податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов`язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податків, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а також не заперечується відповідачем.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

При цьому, позивач не зобов`язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів.

Правочини укладалися з юридичною особою за наявності всіх необхідних документів, а тому позивач не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Судом встановлено, що факт поставки склобою відбувся, а зазначені видаткові накладні Товариством з обмеженою відповідальністю «МТС 500», як первинні документи, що підтверджують факт здійснення господарської операції, мали усі обов`язкові реквізити, передбаченні чинним законодавством, тому позивачем законно було включено суму у розмірі 315 150 грн. до складу валових витрат у податковому обліку відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що останній мав підстави віднести суми за цими видатковими накладними до податкових витрат відповідно до п. 138.2 ІІК України.

Крім того, судом враховано наявність кримінальних проваджень відносно директора Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС-500» ОСОБА_1 , щодо якого наявна постанова Святошинського районного суду м. Києва від 9 січня 2013 року, та кримінального провадження, в якому фігурує директор Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС-500» ОСОБА_1 , де винесено вирок Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року.

Так, в матеріалах справи наявна постанова Святошинського районного суду м. Києва від 9 січня 2013 р. у справі № 1-1227/11 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України. Вказаною постановою кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 за ст. 212 ч. 1, ст. 366 ч. 2 КК України закрито за Законом України «Про амністію у 2011 році» від 8 липня 2011 року, а запобіжний захід ОСОБА_1 підписку про невиїзд - скасовано.

Згідно з постановою судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до протоколу № 1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС-500» від 22 січня 2009 року, будучи директором Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС-500» (код ЄДРПОУ 36265930), являючись службовою особою, у зв`язку з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, маючи юридичну освіту, усвідомлюючи покладену на нього відповідальність та бажаючи настання суспільно - небезпечних наслідків у вигляді несплати податків, достовірно знаючи про створення видимості проведення фінансово-господарських операцій у 2009 - 2011 роках з метою незаконного завищення податкового кредиту підприємства, скоїв умисне ухилення від сплати податків у значному розмірі.

Крім того, в постанові зазначено, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС-500» ОСОБА_1 в період 2009-2011 років, з метою ухилення від сплати податків, надання фінансово-господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Партнер-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер Девелопмент», які мають ознаки фіктивності, вигляду законності та отримання в подальшому готівкових коштів, у зв`язку з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, в силу покладених на нього обов`язків, відповідно до вимог ст.ст. 7, 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування", п. 10.1 ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість", усвідомлюючи покладену на нього відповідальність, шляхом складання та видачі завідомо неправдивих документів скоїв службове підроблення.

Отже, судом встановлено, що постанова Святошинського районного суду м. Києва від 9 січня 2013 р. у справі № 1-1227/11 не стосується діяльності позивача.

Так, вказаною постановою лише встановлено факт вчинення директором Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС-500» ОСОБА_1 в період 2009-2011 років з метою ухилення від сплати податків, надання фінансово-господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Партнер-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер Девелопмент» фіктивної діяльності.

Разом з тим, щодо фіктивної діяльності між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «МТС-500» жодних відомостей не зазначено, таких господарських операцій у вказаній справі не виявлено, не досліджувалося і за їх вчинення ОСОБА_1 до відповідальності не притягнуто.

Дослідивши вирок Печорського районного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року по справі №1-32/12, судом встановлено, що цей вирок стосується ОСОБА_2 , який є головою правління ПАТ «Юбіпартнер», у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.5, 212 ч.3; 27 ч.5, 212 ч.1; 27 ч.3, 205 ч.2; 296 ч.1 КК України, та ОСОБА_3 яка є директором ТОВ «Торговий Дім «Партнер-Трейд», у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 ч.3 КК України.

Згідно з матеріалами справи особа, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, на виконання домовленості з ОСОБА_2 щодо переведення безготівкових коштів в готівку, перерахував на банківські рахунки ТОВ «БК Партнер-Інвест» та ТОВ «Юбіпартнер Девелопмент» грошові кошти нібито в оплату товару (склобою). В період 2009-2011 років ОСОБА_4 , яка за вказівкою ОСОБА_2 та на підставі довіреностей розпоряджалась банківськими рахунками ТОВ «БК Партнер-Інвест» та ТОВ «Юбіпартнер Девелопмент», відкритими в АТ «Фортуна Банк» та ВАТ «Ерде Банк», отримала по чековим книжкам готівкові кошти з рахунків вказаних підприємств, в тому числі перераховані ТОВ «МТС-500». Переведені в готівку грошові кошти, перераховані ТОВ «МТС-500» на рахунки ТОВ «БК Партнер-Інвест» та ТОВ «Юбіпартнер Девелопмент», ОСОБА_4 , за вказівкою ОСОБА_2 , в період 2009-2011 років передала особисто особі, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження.

Таким чином особа, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, в період діяльності ТОВ «МТС-500» з лютого 2009 року по лютий 2011 року, шляхом проведення безтоварних операцій з ТОВ «БК Партнер-Інвест» та ТОВ «Юбіпартнер Девелопмент» та з метою отримання в подальшому готівкових коштів, в порушення вимог п.п.7.2.1., п.п.7.2.3., п.п.7.2.6., п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4., п.п.7.4.5., п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.8 ст.201 Податкового Кодексу України, не нарахував та не сплатив до бюджету податок на додану вартість за лютий 2009 року - лютий 2011 року в сумі 971009 грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значному розмірі, оскільки вкзана сума в тисячу разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №318 від 11 жовтня 2011 року підписи від імені ОСОБА_1 в договорі №3, видаткових накладних №РН-0000006 від 2 лютого 2009 р., №РН-0000016 від 2 березня 2009 р., №РН-0000027 від 15 квітня 2009 р., №РН-0000043 від 1 липня 2009 р. та податкових деклараціях з ПДВ ТОВ «МТС-500» за лютий, серпень, листопад, грудень 2009 року, травень, жовтень, листопад, грудень 2010 року та лютий 2011 року виконані самим ОСОБА_1 .

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи №256 від 26 серпня 2011 року підписи від імені ОСОБА_5 в податкових накладних №47 від 31 серпня 2010 р., №46 від 2 серпня 2010 р., №88 від 1 листопада 2010 р., №89 від 1 грудня 2010 р., видаткових накладних №РН-0000002 від 31 січня 2011 р., №РН-0000013 від 1 листопада 2010 р. та акті №ОУ-0000039 від 31 серпня 2010 р. виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою.

Згідно з висновком судово-технічної експертизи документів №257 від 26 серпня 2011 року відбитки кліше печаток ТОВ «Юбіпартнер Девелопмент», ТОВ «БК Партнер-Інвест» та відбитки кліше факсиміле підпису ОСОБА_3 в документах по взаємовідносинам з ТОВ «МТС-500» нанесені кліше печаток та кліше факсиміле, наданими на дослідження, які вилучені у ОСОБА_2 в офісному приміщенні ПАТ «Юбіпартнер».

Таким чином, ОСОБА_2 скоїв пособництво в ухиленні від сплати податків директором ТОВ «МТС-500» - особи, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, в період 2009-2011 років на загальну суму 971009 грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значному розмірі, оскільки вказана сума більше ніж у тисячу тисяч разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що вирок Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року по справі №1-32/12 безпосередньо не стосується діяльності позивача. Так, вказаною постановою лише встановлено факт вчинення директором ОСОБА_2 ПАТ «Юбіпартнер» та директором ОСОБА_3 ТОВ «Торговий Дім «Партнер-Трейд» фіктивної діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю «МТС-500». Разом з тим, вироком не встановлено фактів злочинної чи фіктивної господарської діяльності між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «МТС-500», а тому суд правомірно не врахував вказані вироки під час розгляду даної справи.

Так, в силу приписів статті 78 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, обов`язковість вироку суду у кримінальній справі під час розгляду судом адміністративної справи поширюється виключно на питання чи мало місце певне діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої постановлено судове рішення.

Водночас особливістю преюдиційних обставин, передбачених статтею 78 КАС України, є їх обов`язковість для суду, що розглядає справу. Диспозиція наведеної правової норми, прямо вказує на те, що обов`язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок. Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов`язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу. Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Як встановлено судом першої інстанції, дані рішення лише мають згадку про «скляні заводи», на які в подальшому здійснювалась поставка склобою. При цьому не вказується на які саме «скляні заводи», що дає податковому органу можливість лише щось припускати.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що господарські відносини позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «МТС-500» мали реальний характер, фактично буди здійсненні, що підтверджуються первинним документами, у зв`язку з чим сума придбаного склобою в розмірі 315 150 гри. та ПДВ в розмірі 47 665 гри. правомірно віднесені до витрат господарської діяльності та податкового кредиту відповідно.

Щодо твердження контролюючого органу про безпідставне включення собівартості зворотного склобою на суму 2 473 627 грн, (склобій, який вийшов з печі та використовується для формування шихти (сировинної суміші, яка використовується для виробництва склопродукції), а також вартості списаної готової продукції на суму 4 217 203 грн. - до доходу, як безоплатно отриманий товар, на загальну суму - 6 690 830 грн., слід зазначити.

Судом встановлено, що в пояснення до того, що склобій, який утворюється в процесі виробництва не є безоплатно отриманим товаром позивач заначив, що склобій це супутня продукція (зворотні відходи) у відповідності до специфіки виробництва позивача.

Згідно з вимогами ст. 138 ПК України передбачено склад витрат та порядок їх визнання, п. 138.8 собівартість виготовлених та реалізованих товарів .... серед іншого, включає прямі матеріальні витрати, які відповідно до п. 138.8.1 зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих в процесі виробництва, які оцінюються в порядку, визначеному в ПСБО.

Положення (Стандарт) бухгалтерською обліку 16 «Витрати» передбачає, що виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Відповідно до Наказу про облікову політику позивача ціною можливого використання супутньої продукції є покупна ціпа склобою.

Вищезазначена процедура та порядок обліку супутньої продукції (зворотних відходів) у вигляді склобою підтверджується також висновком експерта від 31 березня 2014 року №12956/13-45. Так, у висновку експерта зазначено, що «виробнича собівартість продукції зменшується на суму зворотних відходів у вигляді склобою за ціною можливого його використання, яка визначається як ціна можливої реалізації склобою. Ціна можливої реалізації склобою дорівнюється покупній ціні склобою у поточний календарний місяць. Якщо склобій у поточному календарний місяць не придбавався, то береться покупна ціна склобою за попередній місяць, в якому було таке придбання».

Згідно Технологічного регламенту на процес виробництва скляної тари під час виготовлення склотари, утворюється 20% (+- 5%) зворотного склобою, який в подальшому використовується у виробництві. Даний склобій утворюється у зв`язку з неминучим браком, а саме: у зв`язку зі специфікою виробництва склотари, так як частина готової продукції не проходить контроль якості, тобто відбраковується; під час простою скло формуючої машини, у зв`язку з переналадкою (процес заміни формокомплектів для виготовлення інших видів продукції).

Так, утворення зворотного склобою, є нормальним та неминучим процесом, який супроводжує виробництво склотари. При цьому, до склобою, який є зворотними відходами на виробництві позивача не може бути застосований термін безоплатно отриманий товар, адже згідно ІІК України п. 14.1.13 «безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Отже, основною ознакою безоплатно отриманого товару, є факт передачі (постачання) товару від одного суб`єкта господарювання до іншого, без здійснення оплати за фактично переданий товар.

Вказане також підтверджується пп. 14.1.191. п. 14.1. ст. 14 ІІК України, згідно з яким під постачанням токарів розуміється будь-яка передача права та розпоряджання товаром як власним, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У зв`язку з тим, що зворотні відходи не були отримані від зовнішнього постачальника, віднесення податковим органом перевищення собівартості зворотного склобою над ціною можливої реалізації цього склобою до безоплатно отриманого товару є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що перевищення собівартості зворотного склобою над ціною можливої реалізації цього склобою, фактично включається до собівартості готової продукції, яка в подальшому реалізовується покупцям.

При цьому в подальшому на суму перевищення собівартості зворотного склобою над ціною можливої реалізації цього склобою, яка була включена до собівартості готової продукції. Позивачем при реалізації готової якісної продукції нараховувало податкові зобов`язання з ПДВ, що виключає донарахування з боку податкового органу податкових зобов`язань з ПДВ на дану суму, так як фактично відбувається подвійне оподаткування податком па додану вартість.

Крім того, податковим органом здійснено неправильний розрахунок суми перевищення собівартості зворотного склобою над ціною можливої реалізації цього склобою протягом 2011 року.

Як встановлено судом, на аркуші 8 Акту перевірки міститься Таблиця І - розрахунок, де наводяться дані щодо випуску продукції та вартості сировини, виводиться вартість виробництва 1 т. склобою, наводиться інформація щодо кількості склобою, який повертається до виробництва, наводиться вартість 1 т. покупного склобою та виводиться сума перевищення собівартості зворотного склобою над ціною можливої реалізації цього склобою (в таблиці відхилення на тонну). Далі наводиться рядок різниця. Разом з тим, зазначений результат в цьому рядку по кожному місяцю не відповідає даним, які є в таблиці.

Позивач зазначає, що згідно алгоритму податкового органу для отримання різниці потрібно кількість повернутого склобою помножити на відхилення (для приклада в січні 2011 року це 986 тон. (що множиться) х 228 грн. = 224808 грн. ).

Судом встановлено наступні показники помісячно за 2011 рік:

- при в розрахунку податкового органу за січень 2011 року вказано 224804 грн., а за показниками позивача вказано 224808 грн., тобто різниця становить - -4;

- при в розрахунку податкового органу за лютий 2011 року вказано 242790 грн., а за показниками позивача вказано 242526 грн., тобто різниця становить - 264;

- при в розрахунку податкового органу за березень 2011 року вказано 199349 грн., а за показниками позивача вказано 199079 грн., тобто різниця становить - 270;

- при в розрахунку податкового органу за квітень 2011 року вказано 315332 грн., а за показниками позивача вказано 314860 грн., тобто різниця становить - 472;

- при в розрахунку податкового органу за травень 2011 року вказано 269377 грн., а за показниками позивача вказано 269775 грн., тобто різниця становить - -398;

- при в розрахунку податкового органу за червень 2011 року вказано 240949 грн., а за показниками позивача вказано 241530 грн., тобто різниця становить - -581;

- при в розрахунку податкового органу за липень 2011 року вказано 229690 грн., а за показниками позивача вказано 229502 грн., тобто різниця становить - 188;

- при в розрахунку податкового органу за серпень 2011 року вказано 191830 грн., а за показниками позивача вказано 191880 грн., тобто різниця становить - -50;

- при в розрахунку податкового органу за вересень 2011 року вказано 177950 грн., а за показниками позивача вказано 178239 грн., тобто різниця становить - -289;

- при в розрахунку податкового органу за жовтень 2011 року вказано 184812 грн., а за показниками позивача вказано 184625 грн., тобто різниця становить - 187;

- при в розрахунку податкового органу за листопад 2011 року вказано 143003 грн., а за показниками позивача вказано 143298 грн., тобто різниця становить - -295;

- при в розрахунку податкового органу за грудень 2011 року вказано 53741 грн., а за показниками позивача вказано 53751 грн., тобто різниця становить - -10.

Отже, податковим органом, окрім безпідставного включення суми перевищення собівартості зворотного склобою над ціною можливої реалізації цього склобою протягом всього 2011 року, ще не правильно здійснено розрахунок, що призвело до неправильного визначення суми завищення від`ємного значення з податку па прибуток, а також суми донарахування податкових зобов`язань з ПДВ.

Крім того, списана забракована продукція не була безоплатно надана від зовнішнього постачальника та факту поставки списаної забракованої продукції не було.

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції з висновком щодо відсутності правових підстав вважати списану забраковану продукцію, як таку, що отримана безоплатно, з боку податкового органу.

При цьому, згідно п. 198.5 ст. 198 ПК України в результаті списання забракованої продукції позивачем на частину вартості списаної готової продукції, яка перевищувала вартість склобою в тому періоді, було виписано податкові накладні, а саме: №1012328, № 1012143, № 1011443, № 1011442, № 1010986, № 1010675, № 1010116, № 1009145, № 10088171, № 1008584 та фактично сформовано податкові зобов`язання.

А тому, підставою для нарахування податкових зобов`язань саме на частину вартості списаної готової продукції, яка перевищувала вартість склобою в тому періоді було те, що фактично ця частина вартості списаної готової продукції в подальшому вже не брала участі в оподатковуваних ПДВ операціях. При цьому вартість склобою, яка сформувалась в результаті списання готової продукції в подальшому включалась до собівартості готової продукції, у зав`язку з чим брала участь в оподатковуваних ПДВ операціях. Таким чином податкові зобов`язання на цю суму не нараховуються.

Таким чином, позивачем понесено фінансові витрати для придбання сировини, з якої в подальшому утворився зворотний склобій, а також склобій після списання забракованої продукції, а тому контролюючим органом необґрунтовано застосовано до зворотного склобою та списаної готової продукції визначення як таких, що отримані безоплатно, отже висновки відповідача щодо включення суми 6 690 830 грн. 00 три. до доходів є безпідставними.

Також суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо твердження контролюючого органу про безпідставне збільшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість па суму - 494 725 грн. та 843 440 грн. на загальну суму 1 338 166 грн..

В Акті перевірки на сторінці 24 Ірпінська ОДПI суму у розмірі 6 690 830 грн. 00 коп. (перевищення собівартості зворотного склобою, який вийшов з печі та використовується для формування шихти на суму 2 473 627 грн. над сумою ціни можливої реалізації, а також вартість списаної готової продукції па суму 4 217 203 грн., як безоплатно отриманий товар) прирівнює до постачання товару і у зв`язку з цим збільшує суму податкових зобов`язань на загальну суму 1 338 166 грн. (при цьому на аркуші 24 Акту перевірку зазначається сума у розмірі 1 312 220 грн.) з посиланням на н. 188.1 ст. 188 ПК України згідно якого «База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу...», та п. 187.1 ст. 187 ПКУ де вказано, що «Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

б) дата відвантаження товарів, а в разі

експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, ідо засвідчує факт постачання послуг платником податку.»

Судом зазначено, що згідно пп. «а» п. 185.1. ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з вимогами п. 14.1.191 ст. 14 ІІК України «постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром. ... в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі: передача манна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку: передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); ... г) умовне постачання товарів та необоротних активів, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту і в останньому звітному (податковому) періоді обліковувалися у залишках платника, який подав заяву про анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість або про перехід на іншу систему оподаткування, що передбачає сплату податку в іншому порядку, ніж той, що визначений ним розділом».

При цьому судом встановлено, що на частину вартості списаної готової продукції, яка фактично не брала в подальшому в оподатковуваних ПДВ операціях та не включалась до собівартості майбутньої готової продукції позивача, з урахуванням п. 198.5 ст. 198 ПК України (в редакції, що діяла протягом 2011 року) нараховувало податкові зобов`язання з ПДВ.

У зв`язку з тим, що у випадку позивача постачання товару (зворотного склобою та списаної готової продукції) не було, зворотний склобій і склобій, який утворився після списання готової продукції, позивач використовує, як сировинний матеріал в подальшому виробництві, та часткове нарахування податкових зобов`язань з ПДВ на частину вартості списаної продукції, яка в подальшому не бере участі в оподаткуванні ПДВ операціях, а тому нарахування податковим органом податкових зобов`язань з ПДВ у розмірі 1 338 166 грн. є абсолютно незаконними та безпідставними.

Щодо зменшення загальновиробничих витрат на суму - 2 411 918грн. 00 коп., які зменшенні ДПС в результаті списания готової продукції.

Судом встановлено, що підприємствами України ведеться як бухгалтерський, так і податковий облік, які мають різні цілі, та хоча і наближені один до одного, не завжди співпадають.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дає таке визначення бухгалтерському обліку: "бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень".

Податковий облік - це система групування інформації для визначення податкової бази за податками на підставі первинних документів, згрупованих у відповідності з порядком, передбаченим діючим податковим законодавством.

Судом встановлено, що на підтвердження виконання операції позивачем були надані копії наступних документів а саме: акти на списання готової продукції та оприбуткування склобою (оформлюється на паперових носіях з підписами комісії) (які містяться в 2 томі з сторінки 171 по 203); картки готової продукції, по яким було списання в даному акті; карки склобою, в якій відображено оприбуткування склобою, в якій відображено оприбуткування склобою згідно даного акту.

Згідно чинного законодавства України, в бухгалтерському обліку результат від списання запасів відображається па бухгалтерському рахунку 85 «Інші витрати». На підприємстві позивача результат від списання запасів відображається на рахунку 85 «Інші витрати», субрахунок 8512.02 «Знищення інвентарю». Відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку (надалі "П(С)1Ю") 16 «Витрати», показники з рахунку 85 не відносяться до витрат, що безпосередньо пов`язані і виробництвом та/або реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг (тобто не входять до собівартості продукції), а розподіляються па рахунок 79 «Фінансовий результат» і є збитками підприємства.

Разом з тим, згідно з вимогами ст. 138 ІІК України п. 138.7 фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції.

Платник податку мас право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері.

Готова продукція, забракована та списана згідно актів - не була реалізована, отже, в податковому обліку така операція не відображається ні в доходах (Дохід від операції діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)), ні в витратах (Собівартість придбаних (вироблених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)). Склобій, який у творився в результаті списання готової продукції в подальшому використовується у виробництві.

Разом з тим, в Акті перевірки Іртиської ОДІII на стор. 13, абз. 3 зазначено, що підприємством було задекларовано загальновиробничих витрат на суму 120 595 910 грн. Проте, у Податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2011 рік (здана 9 лютого 2012 р. за № 9015849036), яка була подано позивачем до контролюючого органу - в рядку 06.1 ЗВ «Загальновиробничі витрати» сума дорівнює 0 грн. Так, зазначена помилка податкової декларації призводить до беззмістовності та помилковості всіх подальших розрахунків, які зроблені на підставі такого помилкового припущення.

Матеріалами справи встановлено, що при формуванні декларації по прибутку були використані та заповнені такі статті:

- показник - дохід від операції діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг); код рядка - 02; сума (грн.) - 149 326 435;

- показник - інші доходи; код рядка - 03 ІД; сума (грн.) - 47 834 276;

- показник - собівартість придбаних (виробничих) та реалізованих товарів (робіт, послуг); код рядка - 05.1 СВ; сума (грн.) - 146 241 829;

- показник - інші витрати; код рядка - 06; сума (грн.) - 76 837 859;

- показник - загальновиробничі витрати; код рядка - 06.1 ЗВ; сума (грн.) - ---;

- показник - адміністративні витрати; код рядка - 06.2 АВ; сума (грн.) - 8 750 559;

- показник - витрати на збут; код рядка - 06.3 ВЗ; сума (грн.) - 7 504 622;

- показник - інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати; код рядка - 06.5 ІВ; сума (грн.) - 11 749 255;

- показник - від`ємне значення об`єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду від1ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) період або від`ємне значення об`єкта оподаткування за 1 квартал 2011 року); код рядка - 06.6; сума (грн.) - 44 661 046;

- показник - об`єкт оподаткування від усіх видів діяльності; код рядка - 07; сума (грн.) - - 25 918 977.

Отже, при формуванні декларації на прибуток за 2011 рік загальновиробничі виграти не були окремо включені до складу витрат в зв`язку з тим, що ці витрати, згідно політики підприємства, включаються до виробничої собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) (п. 12.2 Наказу про облікову полі тику підприємства № 2 від 4 лютого 2010 р., копія якого міститься в матеріалах справи).

Загальновиробничі витрати не виділені як витрати поточного періоду, адже, згідно облікової політики підприємства, вони становлять складову частину собівартості готової продукції і відображаються у податковому обліку в періоді, в якому визнано доходи від реалізації готової продукції (п. 138.4 Податкового кодексу України).

Отже, позивачем належним чином відображено в бухгалтерському обліку витрати, понесені в результаті списання готової продукції та, у твореного в результаті цього, оприбуткування склобою.

Згідно з вимогами пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари».

У зв`язку з вищезазначеним, суд дійшов вірного висновку, що списання не є реалізацією (продажем) товару, тому керуючись чинним законодавством позивач не може зменшувати будь-які витрати, так як вони не були включені при формування Декларації з податку на прибуток, а тому сума у розмірі 2 411 918 грн. 00 коп. сформована контролюючим органом незаконно та є необгрунтованою.

Щодо правомірності включення вартості юридичних послуг, які були отримані від представництва «Бейкер і Макензі Сі Дії Кс Лімітед» - на суму 332 869 грн. 74 коп. до витрат, слід вказати.

В п. 2 на cтop. 17 Акта перевірки контролюючим органом зазначено, що до складу податкових витрат було віднесено витрати по юридичним послугам, отриманих від Представництва «Бейкер і Макензі Сі Дії Кс Лімітед», що підтверджені первинними документами актами про надання та отримання послуг: Акт від 16 червня 2011 р. на загальну суму 210 650 грн. 78 коп., без ПДВ; Акт від 9 грудня 2011 р. на загальну суму 146 662 грн. 75 коп., у т.ч. ПДВ 24 443 грн. 79 коп..

Так, до складу витрат включено у 2 кв. 2011 р. - 210 650 грн. 78 коп., і у 4 кв. 2011 р. 122 218 грн. 96 коп.. При цьому, представник позивача вважає безпідставним та необґрунтованим твердження контролюючого органу необхідність отримання даних юридичних послуг у зв`язку з тим, що на підприємстві є власні юристи.

Згідно з пп. «г» пп. 138.10.2 ПК України до витрат включаються винагороди за консультаційні, інформаційні та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

Згідно з кредитним договором, укладеним між позивачем (Позичальник) і Міжнародною фінансовою компанією (Кредитор), за яким позичальник отримував кредит для модернізації основних засобів, обов`язок сплачувати за послуги юридичного радника в Україні, пов`язані з кредитом (crop. 34 Кредитного договору) несе позивач.

Таким чином, понесенні витрати на юридичні послуги юридичного радника Кредитора - Представництва «Бейкер і Макензі Сі Дії Кс Лімітед» пов`язано з виконанням зобов`язання з отримання фінансового кредиту, який був використаний у господарській діяльності підприємства на поповнення обігових коштів.

Крім того, як встановлено з матеріалів справи, згідно штатного розпису у позивача на момент проведення перевірки юридичний відділ та посада юриста були відсутні, вказана обставина підтверджується довідками про відсутність посади юриста у позивача. При цьому, позивач користується послугами компаній, що надають юридичні послуги. Отже, твердження представників контролюючого органу про наявність власних юристів на підприємстві є помилковим, необґрунтованим та безпідставним.

Отже, зазначені витрати по юридичним послугам в сумі 332 869 грн. 74 коп. стосувалися господарської діяльності, а тому підприємство мало повне право у відповідності до чинного законодавства включити їх до складу податкових витрат.

Щодо зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування за 2011 рік на - 16 488 892 грн. 00 коп., суд звертає увагу на наступне.

В п. 5 на стор. 14 Акта перевірки контролюючий орган зазначив, що перевіркою рядку 04.9 Декларації з податку на прибуток за 1 кв. 2011 р. «Від`ємне значення об`єкта оподаткування попереднього року» з сумою «-16 488 892 грн.» (у складі «-44 661 046 грн.» у рядку 08 декларації) встановлено, що позивачем відображено від`ємне значення об`єкта оподаткування попередніх періодів.

При цьому в Акті перевірки контролюючий орган не встановлює порушення норм законодавства, але представник позивача зазначає, що вся сума « 16 488 892 грн.» включається до складу «суми завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2011 рік» (25 918 977 грн.) у податковому повідомленні-рішенні від 13 червня 2012 р. № 0000432310.

Розрахунок об`єкта оподаткування за І квартал 2011 року здійснюється на підставі чинних до 1 квітня 2011 року норм Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» де в п.6.1 ст.6 було визначено, що якщо об`єкт оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від`ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат 1 календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від`ємного значення об`єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів до повного погашення такого від`ємного значення. Результат 1 кварталу 2011 року з урахуванням скоригованих валових доходів, скоригованих валових витрат (до яких входить від`ємне значення об`єкта оподаткування попереднього податкового періоду в сумі 16 488 892 грн.) та амортизаційних відрахувань складає 44 661 045 грн. та відображений в рядку 08 «Об`єкт оподаткування» декларації за 1 квартал 201 1 року.

При тому, судом встановлено, що сума « 16 488 892 грн.» була включена підприємством до витрат у декларації за 2 кв. 2011 р.

Згідно з розділом XX «Перехідні положення» ПК України п. 3 підрозділу 4 («Якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року) У рядку 06.6 декларації «Від`ємне значення об`єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду (від`ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) період або від`ємне значення об`єкт та оподаткування за 1 квартал 2011 року)» за 2 квартал 2011 року з податку на прибуток підприємства затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 28 лютого 2011 року № 114, підлягало перенесенню в повному обсязі від`ємне значення рядка 08 декларації з податку па прибуток підприємства за 1 квартал 2011 року суму в розмірі 44 661 046 грн., яка є результатом І кварталу 2011 року.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, по результатам камеральної перевірки декларації з податку па прибуток за 2 кв. 2011 р., (Акт перевірки Ірпіпської ОДПІ від 7 листопада 2011 р. № 408/2191, було винесено податкове повідомлення-рішення від 24 листопада 2011 року № 3841/10/15-І) на суму « 16 488 892 грн.», яка вважається «сумою завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком па прибуток за 2 кв. 2011 р.».

Разом з тим, зазначене податкове повідомлення-рішення 24 листопада 2011 року № 3841/10/15-1 було оскаржено позивачем до Київського окружного адміністративного суду. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року по справі № 2а-2387/12/1070 у задоволенні адміністративного позову позивача відмовлено. Не погодившись позивач було подано апеляційну скаргу.

У подальшому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року № 2а-2387/12/1070 апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року скасовано та прийнято нову, якою задоволено позов позивача до податкового органу та скасовано податкове повідомлення рішення від 24 листопада 2011 року № 3841/10/15-1. Постанова набрала законної сили, так як касаційна скарга протягом строків встановлених чинним законодавством не подавалась.

А тому, від`ємне значення об`єкта оподаткування минулих періодів в сумі - 16 488 892 грн. відображено в податковій декларації позивача правомірно, а твердження контролюючого органу є необґрунтованими та помилковими.

Отже, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно винесено податкові повідомлення-рішення від 13 червня 2012 р. № 0000432310, № 0000442310, та від 18 червня 2012 р. № 0000452310 та № 0000462310.

За приписами статті 296 КАС України, апеляційна скарга повинна містити, зокрема, обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Натомість подана відповідачем апеляційна скарга не дозволяє встановити, в чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Таким чином, проаналізувавши таку апеляційну скаргу, судова колегія зазначає, що вона не спростовує висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання Головного управління ДПС у Київській області про процесуальне правонаступництво - задовольнити.

Замінити відповідача «Головне управління ДФС у Київській області код ЄДРПОУ 39393260» на належного «Головне управління ДПС у Київській області код ЄДРПОУ 44096797» в порядку процесуального правонаступництва.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 07 травня 2024 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: М.І. Кобаль

Є.І. Мєзєнцев


Дата ухвалення рішення	07.05.2024
Оприлюднено	10.05.2024
Номер документу	118903851
Судочинство	Адміністративне

Васильєва І.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 07.05.2024 по справі 2а-2921/12/1070ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —2а-2921/12/1070

Постанова від 07.05.2024

Постанова
від 07.05.2024 по справі 2а-2921/12/1070
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД