Постанова

від 08.05.2024 по справі 120/9731/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/9731/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

08 травня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Кузьмишина В.М. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Селянського (Фермерського) господарства "ВІДРОДЖЕННЯ" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Селянського (Фермерського) господарства "ВІДРОДЖЕННЯ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У червні 2023 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом до Селянського (Фермерського) господарства "ВІДРОДЖЕННЯ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, тим самим порушив вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", і, як наслідок, повинен був сплатити суму адміністративно господарських санкцій, однак добровільно не сплатив.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з Селянського (Фермерського) господарства "ВІДРОДЖЕННЯ" на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції в сумі 66536,06 грн. (шістдесят шість тисяч п`ятсот тридцять шість гривень 06 копійок) та пеню в сумі 3513,18 (три тисячі п`ятсот тринадцять гривень 18 копійок).

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Вінницький обласний центр зайнятості листом повідомив позивача, що Селянське (Фермерське) господарства "ВІДРОДЖЕННЯ" не подавало до Вінницької обласної служби зайнятості в 2022 році форму звітності №3-ПН "Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)" для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 12 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", Селянського (Фермерського) господарства "ВІДРОДЖЕННЯ" повинна складати 1 особу.

Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, становить 0 осіб.

За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 66536,06 грн.

Враховуючи те, що відповідач не виконав нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 1 робочого місця та не сплатив адміністративно-господарські санкції з урахуванням пені в загальній сумі 70049,24 грн., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протягом 2022 року не подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою № 3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність, тому суд дійшов висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю є порушенням вищезгаданих норм та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що позивач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів вчинення відповідачем правопорушень у сфері господарювання щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю. Вказав, що наданий в додаток до позовної заяви розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій є винятково службовим документом позивача, оскільки саме позивач його створив. Крім того, створений позивачем розрахунок не доводить порушень вимог законодавства зі сторони відповідача, позаяк позивач не має повноважень (компетенції) на здійснення нагляду (контролю) та встановлення правопорушень щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, позаяк такі повноваження надано Державній службі України з питань праці (Держпраці), її територіальним органам. Відповідач вказав, що в матеріалах справи відсутній акт перевірки Держпраці з описом виявлених порушень та розрахунком невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, отже позивач, як суб`єкт владних повноважень, не довів у спосіб, визначений законодавством, вчинення правопорушень відповідачем. Не доведення вчинення правопорушень відповідачем виключає можливість застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, а, відтак, і їх стягнення.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їх рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-XII).

Відповідно до положень частини 1 статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 2 статті 18 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 статті 19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини 4 статті 19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з частиною 6 статті 19 Закону №875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

- про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частинами 12 та 13 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно з частинами 1-2 статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частин 4, 5 статті 20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (частина 10 статті 20 Закону України №875-XII).

З аналізу норм Закону №875-XII вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону №875-XII.

При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Статтею 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ (у редакції, чинній станом на 01 січня 2022 року) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю" від 18.10.2022 №2682-IX (набув чинності з 06.11.2022) частину 3 статті 18 викладено в такій редакції: "Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України".

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI (далі за текстом - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу").

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній зайнятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці" від 21.09.2022 №2622-IX (набрання чинності 29.10.2022) абзац 3 пункту 4 наведеної статті Закону доповнено реченням такого змісту: "Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення".

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства економіки України № 827-22 від 12.04.2022).

Відповідно до пункту 5 Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання (набрав чинності 07.07.2022) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".

Даним наказом від 12.04.2022 №827-22 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Порядком подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" передбачено, що форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії); форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником; роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна; первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії); уточнювальна форма № 3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата (ів) тощо (пункти 1.4, 1.5, 1.6 розділу І Порядку).

При цьому, Законом № 875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

В той же час, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю є звіт форми № 3-ПН.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону № 875-XII.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 3 грудня 2020 року у справі №812/1189/18 та від 13 березня 2023 року у справі №460/5056/21.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.06.2022 по справі №826/11977/18.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком або збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Зазначена позиція кореспондується з позицією Верховного Суду України, яка відображена у постанові від 16.06.2020 по справі №813/3047/18.

Як встановлено судом, Вінницький обласний центр зайнятості листом від 07.06.2023 за №02.2-17/2207-23 повідомив Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про те, що відповідач протягом 2022 року не подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою № 3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність.

Колегія суддів також звертає увагу, що апелянт не заперечує того, що ним не було подано звітність форми № 3-ПН протягом 2022 року.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю є порушенням вищезгаданих норм та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.08.2019 по справі № 812/579/17, від 13.03.2023 року по справі №460/5056/21.

17.04.2023 позивачем надіслано до електронного кабінету відповідача, як роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, розрахунок сум адміністративно - господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Разом із тим, апелянт адміністративно-господарські санкції в сумі 66536,06 грн. не сплатив.

На думку позивача, за відсутності відповідного акту перевірки, складеного органами Держпраці, нарахування адміністративно - господарських санкцій є необґрунтованим.

Обґрунтовуючи свою позицію, апелянт посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21.

Проте, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, адже фактичні обставини у справі №400/3957/21 не є подібними обставинам у цій справі, оскільки стосувалися ситуації, коли у показниках звіту (за формою № 3-НП) наявні розбіжності та на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок перевірки суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у разі невиправлення суб`єктом господарювання помилки у звіті.

Втім, оскільки Селянське (Фермерське) господарство "ВІДРОДЖЕННЯ" взагалі не подавало звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, то правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21, не є правозастосовною у цій справі.

Така позиція підтримана Верховним Судом по справі №580/4529/23, який ухвалою від 04.01.2023 відмовив у відкритті касаційного провадження.

При цьому, обставини у цій справі (№120/10033/23) є ідентичні обставинам справи №580/4529/23. Окрім того, підставою для касаційного оскарження було те, що суди попередніх інстанцій вирішили спір без врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21.

При цьому, несвоєчасне надсилання позивачем розрахунку адміністративно - господарських санкцій, на думку суду, жодним чином не впливає на обґрунтованість їх нарахування та не впливає на розмір як самих санкцій, так і розмір нарахованої пені.

Колегія суддів також відхиляє посилання відповідача, що наданий в додаток до позовної заяви розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій є винятково службовим документом позивача, оскільки саме позивач його створив, адже повноваження щодо його формування та надсилання роботодавцям у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, чітко визначені статтею 19 Закону №875-ХІІ.

До того ж, варто зазначити, що відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на положення абзацу 5 пункту 9 Порядку №70 в редакції постанови КМ України №533, чинній з 09.06.2023, адже попередня редакція абзацу 5 пункту 9 Порядку №70 не містила наведеної відповідачем підстави для проведення перевірки.

Більше того, до 09.06.2023 Порядок №70 взагалі не передбачав такої підстави для проведення органами Держпраці позапланової перевірки, як за інформацією, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, наданою територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, що отримана ним від Пенсійного фонду України в установленому порядку та за визначеною формою.

Згідно з частиною 2 статті 20 Закону № 875-XII та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України № 223 від 15.05.2007, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пунктів 3.4, 3.7 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України №223 від 15.05.2007, орган контролю нараховує пеню з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день подання позовної заяви за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів.

Отже, у зв`язку з несплатою апелянтом адміністративно-господарських санкцій у встановлений термін, Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю правомірно нараховано відповідачу пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3513,18 грн.

Таким чином, оскільки апелянтом не надано суду належних та допустимих доказів про вжиття залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у незабезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу в 2022 році, адміністративно-господарські санкції своєчасно не сплатив, що зумовило нарахування пені, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та, як наслідок, наявність підстав для їх задоволення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Селянського (Фермерського) господарства "ВІДРОДЖЕННЯ" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Кузьмишин В.М. Залімський І. Г.