Ухвала

від 18.04.2024 по справі 449/607/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 449/607/22 Головуючий у 1 інстанції Савчак А.В.

Провадження № 22-ц/811/2819/23 Доповідач в 2-й інстанції Савуляк Р. В.

Провадження № 22-ц/811/2818/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколота Т.І.

за участі секретаря: Салати Я.І.

з участю прокурора ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на заочне рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 квітня 2023 року та додаткове рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що між ним та ОСОБА_3 було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 1,967га кадастровий номер земельної ділянки 4623386400:07:000:0225. За умовою договору він повністю сплатив ОСОБА_3 вартість відчуження зазначеного вище нерухомого майна, про що останнім було дано розписку від 30 квітня 2022р.

ОСОБА_2 не мав можливості оформити вищевказаний правочин у нотаріальному порядку, у зв`язку з воєнним станом на території України.

Просив визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 квітня 2022р. дійсним та визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 1,967га кадастровий номер земельної ділянки 4623386400:07:000:0225, право власності на земельну ділянку загальною площею 1,56га кадастровий номер земельної ділянки 4623386400:07:000:0062, право власності на земельну ділянку загальною площею 0,555га кадастровий номер земельної ділянки 4623386400:06:000:0397 .

Заочним рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним - задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 30 квітня 2022 року, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку загальною площею 1,967га кадастровий номер земельної ділянки 4623386400:07:000:0225.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку загальною площею 1,967га кадастровий номер земельної ділянки 4623386400:07:000:0225.

Додатковим рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 серпня 2023 року визнано дійсним договір купівлі-продажу від 30 квітня 2022 року, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку загальною площею 1,56га кадастровий номер земельної ділянки 4623386400:07:000:0062.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку загальною площею 1,56га кадастровий номер земельної ділянки 4623386400:07:000:0062.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 30 квітня 2022 року, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку загальною площею 0,555га кадастровий номер земельної ділянки 4623386400:06:000:0397.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,555га кадастровий номер земельної ділянки 4623386400:06:000:0397 .

Вищезгадані рішення суду оскаржив керівник Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах Головного управлінняДержавної податковоїслужби уЛьвівській області.

В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції визнаючи право власності на земельні ділянки не встановив факту ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення на момент розгляду в суді, адже сторони у справі проживають у межах Львівської області, фактично жодних об`єктивних перешкод для нотаріального посвідчення договору (стан здоров`я, виїзд за кордон на постійне проживання, втрати будь-якого зв`язку з відповідачами чи інше) судом не встановлено.

Вказує, що визнання судом дійсними договору купівлі продажу, усупереч встановленій процедурі набуття прав на нерухоме майно, без перевірки судом вказаних обставин може призвести до не надходження до бюджету коштів.

Також зазначає, що у випадку наявності хибної судової практики, існування зазначеного судового рішення та застосування положень ст. 220 ЦК України за відсутності визначених законодавством на те підстав, відсутності нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу позбавляє наповнення державного бюджету надходженнями до фондів соціальної спрямованості.

Просить заочне рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 квітня 2023 року та додаткове рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_1 в підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне провадження слід закрити із наступних підстав.

Частиною 1 ст. 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку обов`язковою підставою для скасування рішення місцевого суду, якщо суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції.

Наведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 2-3378/2008.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.

У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №0917/443/2012 (провадження № 61-16055св19) зроблено висновок, що «право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках».

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження №14-726цс19) та Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року № 360/1938/16 (провадження № 61-48003св18), від 03 червня 2020 року у справі № 2-2630/03 (провадження № 61-14624св19), від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц (провадження № 61-3433св19), від 05 лютого 2020 року № 521/12093/19 (провадження № 61-20975св19).

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду звертала увагу на те, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. Стаття 352 ЦПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 142/119/20 (провадження № 61-9790св21) викладено такий висновок:

«Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається(частина друга статті 220 ЦК України).

З урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників приватних відносин. Рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. При цьому наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається в силу прямої вказівки в частині другій статті 220 ЦК України. Проявом розумності є те, що законодавець не пов`язує можливість визнання дійсним договору із залученням податкового чи іншого органу, який контролює сплату фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язуються із оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання дійсним договору. Цивільний суд за позовом про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів».

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 930/375/22 (провадження № 61-3699св23) та від 26 липня 2023 року у справі № 138/56/22 (провадження № 61-2095св23).

При зверненні до суду з апеляційною скаргою прокурор в інтересах держави в особі ГУ ДПС у Львівській області вказував, що оскарженим рішенням порушено інтереси держави, оскільки у разі дотримання сторонами у справі належної процедури оформлення переходу права власності та посвідчення такого договору нотаріусом сплачуються платежі, які оподатковуються у порядку, передбаченому ПК України, натомість цим рішенням суду першої інстанції позбавлено державу відповідних надходжень до бюджету.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що у справі відсутні обставини, які свідчили б, що приватно-правовий інструментарій (позов про визнання договору дійсним) використовується учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню, тобто не для захисту цивільних прав та інтересів.

Колегія суддів враховує, що закон не пов`язує можливість визнання дійсним договору із залученням податкового чи іншого органу, який контролює сплату фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язуються з оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання дійсним договору.

Відтак, оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання про права та обов`язки держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Львівській області.

Разом з цим, колегія суддів наголошує, що 14 березня 2024 року ОСОБА_2 звернувся із заявою, в якій зазначає, що на виконання рішення Перемишлянського районного суду Львівської області у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, ним оплачено всі необхідні збори та платежі (податок та військовий збір), що підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями (а.с. 182-192).

За наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для аналізу інших доводів апеляційної скарги, оскільки вони стосуються вирішення спору по суті, адже розгляд справи по суті за цією скаргою, судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, окрім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

В ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року в справі № 816/731/16 (адміністративне провадження № К/9901/9639/19) зроблено висновок, що «пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає можливість повернення судового збору лише у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття касаційного провадження призведе до залишення оскаржуваних судових рішень в силі. Указане підтверджує різне значення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження» та неможливість їх ототожнення. Повернення судового збору у випадку закриття касаційного провадження пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не передбачено, що унеможливлює задоволення клопотання скаржника про повернення судового збору. Зазначений висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження №11-42апп19)».

У постанові від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22) Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16.

Отже, наведеною нормою Закону України «Про судовий збір» передбачено повернення судового збору лише у разі закриття (припинення) провадження у справі, а не у випадку закриття апеляційного провадження, тому підстави для повернення судового збору відсутні.

Керуючись ст. 259,260,268,362,367,368,381ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області на заочне рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 квітня 2023 року та на додаткове рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 серпня 2023 року закрити.

Поновити дію заочного рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 квітня 2023 року та додаткового рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 серпня 2023 року.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 07 травня 2024 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.