Постанова

від 21.11.2007 по справі 5/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/13

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

21 листопада 2007 р.                                                                                   № 5/13  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоУліцького А.М.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Чернова Є.В.

розглянувши касаційну скаргуАвтостояночного кооперативу "Славутич"

на постановувід 16.08.07 Київського апеляційного господарського суду

у справі№5/13

господарського судум. Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЖенСан"

доАвтостояночного кооперативу "Славутич"

проспонукання до виконання дій

за участю представників сторін

від позивача:Повжик Д.А., дов.

від відповідача:Якименко П.С., дов.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ЖенСан" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Автостояночного кооперативу "Славутич" про зобов'язання відповідача не чинити перешкоди позивачу в здійсненні права користування земельною ділянкою, розташованою між просп. Броварським та вул. Кіото у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:0350030), наданою згідно з укладеним між позивачем та Київською міською радою договором №62-6-00257 від 08.09.05; а також приведення спірної земельної ділянки в первісний стан шляхом знесення розташованої на її території належної відповідачу автостоянки "Поліграфічна" (з урахуванням уточнення).

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що Шевченківським районним судом м. Києва розглядається спір за позовом прокурора м. Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради №826/2236 від 18.11.04 "Про передачу ТОВ "ЖенСан" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального торговельного центру з багатоповерховим паркінгом та реконструкції площі біля станції метро "Лісова" між просп. Броварським та вул. Кіото у Деснянському районі м. Києва", на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки з позивачем №62-6-00257 від 08.09.05. Крім того, відповідач зазначив про нікчемність вказаного договору оренди через укладення його в період дії заборони згідно з ухвалою від 08.08.05 господарського суду м. Києва щодо вчинення будь-яких дій стосовно спірної земельної ділянки, у тому числі підписання договорів оренди.

Рішенням від 11.07.06 господарський суд м. Києва (суддя Іванова Л.Б.) позов задовольнив у повному обсязі.

Рішення мотивовано тим, що відповідач використовує надану в оренду позивачу спірну земельну ділянку самовільно за відсутності документів на право користування, а відтак має звільнити її на підставі ст. 212 ЗК України.

Постановою від 16.08.07 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Андрієнка В.В. –головуючого, Малетича М.М., Студенця В.І.) рішення залишив без змін, погодившись з висновками суду першої інстанції.

Ухвалою від 10.10.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що автостоянка на спірній земельній ділянці розташована згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26.02.73 "Про закріплення земельних ділянок за Київським обласним виробничим об'єднанням "Укрголовавтотехобслуговування" під влаштування тимчасової відкритих автостоянок для транспортних засобів, що знаходяться в особистому користуванні громадян", і вилучення цієї земельної ділянки від Київським обласним виробничим об'єднанням "Укрголовавтотехобслуговування" в установленому законом порядку не здійснено.

У судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Вищим господарським судом України касаційних скарг Київської міської ради та ТОВ "ЖенСан" на постанову від 03.10.07 Київського апеляційного господарського суду у справі №3/506-А про скасування рішення Київської міської ради №826/2236 від 18.11.04.

Судова колегія відмовила у задоволенні цього клопотання, оскільки прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови від 03.10.07 та її оскарження певними особами є обставинами, які не були досліджені судами першої та апеляційної інстанції за відсутності їх доведення сторонами, а в силу ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, а також збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Київської міської ради №826/2236 від 18.11.04 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ЖенСан" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального торгівельного центру з багатоповерховим паркінгом та реконструкції площі біля станції метро "Лісова" між просп. Броварським та вул. Кіото у Деснянському районі м. Києва" позивачу надано в довгострокову оренду на 25 років за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови вказану земельну ділянку загальною площею 4,0141 га (кадастровий номер 8000000000:62:035:0030).

В силу ст. 125 ЗК України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації; приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

8 вересня 2005 року між Київською міською радою та позивачем укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який нотаріально посвідчений та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в книзі записів державної реєстрації за №62-6-00257. Також Київською міської радою та позивачем складений акт прийому-передачі орендованої земельної ділянки від 08.09.05.

Відповідач заперечує обставини щодо виникнення у позивача права на спірну земельну ділянку, посилаючись на неправомірність укладення вказаного договору оренди землі від 08.09.05 у період дії заборони, встановленої ухвалою господарського суду м. Києва від 08.08.05 у справі №3/506, а також обставини порушення інтересів держави рішенням Київської міської ради №826/2236 від 18.11.04.

Такі доводи відповідача правомірно залишені судами поза увагою, зважаючи на недоведеність обставин визнання недійсним укладеного між позивачем та Київською міською радою договору оренди земельної ділянки. Обставини визнання недійсним чи скасування рішення Київської міської ради №826/2236 від 18.11.04 на момент розгляді справи відповідачем не доведені.

У зв'язку з оскарження вказаного рішення ради судом апеляційної інстанції зупинялось провадження у справі до набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду в справі №2а-683 від 07.08.06, але через скасування його в апеляційному порядку та залишення позову без розгляду провадження у даній справі було відновлено.

Як вже зазначалось, позивач у своєму клопотанні про зупинення розгляду справи, яке відхилено судовою колегією, посилався на наявність постанови від 03.10.07 Київського міського апеляційного господарського суду про скасування вказаного рішення Київської міської ради. Але ці обставини не можуть бути встановлені при розгляді касаційної скарги з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції.

Разом з тим, в разі визнання в судовому порядку вищевказаного рішення ради, яким надано позивачу в користування спірну земельну ділянку, недійсним або його скасування з моменту прийняття відповідач не позбавлений звернутись до господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІІ ГПК України.

З огляду на таке звернення позивача до господарського суду для захисту своїх прав на спірну земельну ділянку відповідає вимогам ст. 152 ЗК України, згідно з ч. 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

В якості порушення своїх прав на спірну земельну ділянку позивач посилається на обставини неможливості приступити до її використання та забудови відповідно до умов п. 8.4 договору в зв'язку з розташуванням на ній належного відповідачу об'єкту –автостоянки "Поліграфічна", що займає площу 0,6 га.

Наявність таких обставин встановлена судами при розгляді справи на підставі Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 1є.12.05 №1534/20, складеного Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель в м. Києві, та виданого інспекцією припису від 16.12.05 №1052/20, яким зобов'язано позивача у 30-денний строк докласти зусиль організаційно-правового характеру для звільнення земельної ділянки від сторонніх суб'єктів господарської діяльності.

Відповідач факт розташування на спірній земельній ділянці належної йому автостоянки не оспорював, а навпаки доводив правомірність її знаходження з огляду на те, що будівництво стоянки виконано на підставі рішень виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів від 29.02.77 №528 "Про організацію і обладнання тимчасової відкритої платної стоянки автомобілів районного товариства "Автомотолюбитель УРСР" по вул. Космонавта Волкова, 16" та від 22.12.87 "Про організацію тимчасової стоянки для зберігання індивідуальних засобів по вул. Кіото біля ст. метро "Піонерська". Також відповідач посилається на обставини входження цієї автостоянки до складу Об'єднаного автокооперативу "Дніпровський" ("Ватутінський"), який припинив свою діяльність згідно з рішенням виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів від 08.01.90 №18 "Про припинення діяльності об'єднаного кооперативу "Ватутінський". Після реєстрації Статуту відповідача рішенням виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів від 11.04.90 №283 вказана автостоянка увійшла до його складу.

Стаття 22 ЗК УРСР (чинного на момент створення відповідача) встановлювала заборону приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею; відповідно до ст. 20 цього Кодексу такими документами визначені, зокрема, рішення органу, який надав земельну ділянку в користування або відповідні акти встановленої форми.

Стаття 22 ЗК України (який набув чинності з 18.12.90) також передбачала виникнення права власності на землю або права користування наданою земельною ділянкою після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право; та заборону приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, які визначені у ст.ст. 23, 24 цього Кодексу. Статті 125, 126 ЗК України (в редакції на момент вирішення спору) містять тотожні положення.

Проте, як встановлено судами, обставини набуття у встановленому законом порядку певних прав на спірну земельну ділянку шляхом отримання ним відповідного документу відповідач не довів.

При цьому за відсутністю передбачених ст. 125 ЗК України документів доводи відповідача щодо звернення до Київської міської ради з метою отримання дозволу на право користування земельною ділянкою правомірно залишені судами поза увагою, оскільки відповідачем не доводились обставини оскарження і визнання незаконними дій чи бездіяльності ради або іншого органу стосовно відмови в наданні земельної ділянки або нерозгляду цього питання.

Викладені в касаційній скарзі доводи відповідача стосовно його правонаступництва у використанні земельної ділянки судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки згідно з положеннями закону набуття прав на земельну ділянку при передачі будівель та споруд відбувається лише за умови посвідчення відповідних прав передбаченими вищевказаними нормами документами, за відсутності яких користування земельною ділянкою є неправомірним. З встановлених судами обставин не вбачається, що відповідач скористався своїм правом на оформлення відповідного права на спірну земельну ділянку.

Виходячи з викладеного, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки та застосування до нього положень ст. 212 ЗК України, згідно з ч. 1 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Проте при прийнятті рішення у справі суд першої інстанції не врахував, що відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 7 постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог.

Тобто резолютивна частина рішення не повинна викладатись альтернативно, а у випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача. У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

В порушення вказаних вимог суд першої інстанції в п. 3 резолютивної частини рішення зобов'язав Автостояночний кооператив "Славутич" за власний рахунок або за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖенСан" привести земельну ділянку в первісний стан шляхом знесення розташованих на території автостоянки "Поліграфічна" об'єктів. Тобто вказаний пункт рішення викладений альтернативно, що є неприпустимим.

Зважаючи на те, що згідно з ч. 2 ст. 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, рішення в цій частині підлягає зміні шляхом зобов'язання відповідача привести спірну земельну ділянку в придатний для використання стан за власний рахунок.

В решті рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду м. Києва від 11.07.06 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.07 у справі №5/13 змінити, виключивши з пункту 3 резолютивної частини рішення у справі фразу: "або за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖенСан" (02156, м. Київ, вул. Братиславська, 18; код ЄДРПОУ 32222741)".

3.          В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.07 у справі №5/13 залишити без змін.

Головуючий                                                                                А.Уліцький

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    Є.Чернов