Ухвала

від 16.04.2024 по справі 179/650/24

МАГДАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 179/650/24

провадження № 2-а/179/11/24

У Х В А Л А

16 квітня 2024 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Ковальчук Т.А.

при секретарі Ахтієвій Р.С.

за участю

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції на бездіяльність державного виконавця та зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В:

05 квітня 2024 року до Магдалинівського районного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції на бездіяльність державного виконавця та зняття арешту з майна.

Із матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач звернулась з вимогами на бездіяльність державного виконавця та зняття арешту з майна належного померлому чоловіку ОСОБА_2 , обґрунтовуючи це тим, що закінчено виконавче провадження, у зв`язку фактичним повним виконанням рішення.

Відповідно до частини першоїстатті 5 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини першоюстатті 19 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, за положеннями частини третьою вказаної статті адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 4 Кодексу адміністративного судочинства Українипублічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач звернулась до суду, вважаючи, що бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення порушено її права.

У відповідностідо ч.1ст.447ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Наведена позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17 (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: 73727760).

Відповідно до частини п`ятоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги стосуються майнового права позивача на нерухоме майно, а також з огляду на факт наявності накладення арешту державним виконавцем, суд дійшов висновку, що цей спір має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі ««Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до пункту 1 статті 238 КАС України ,суд закриваєпровадження усправі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що провадження у справі слід закрити.

При цьому,у відповідностідо частини1статті 239 КАС України, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленоїпунктом 1частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На виконання вищенаведеної норми суд роз`яснює позивачеві, що заявлений до розгляду спір може бути поданий до місцевого загального суду в порядку, передбаченомуЦивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 19, 238, 239 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції на бездіяльність державного виконавця та зняття арешту з майна - закрити.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини другої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства Україниповторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Повний текст ухвали складено 19 квітня 2024 року.

Суддя Т.А.Ковальчук