Рішення

від 29.04.2024 по справі 344/3814/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/3814/19

Провадження № 2/344/138/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Антоняка Т.М.,

секретарів: Максимів Н.С., Мрічко Н.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора - нотаріус Федчук Оксана Богданівна про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання рішення недійсним, визнання права власності, витребування майна із чужого, незаконного володіння, скасування державної реєстрації, стягнення моральної шкоди та судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

04.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора - нотаріус Федчук Оксана Богданівна про визнання договорів купівлі-продажу недійсним та визнання права власності державної реєстрації недійсним і витребування об`єктів із чужого, незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у квітні 2015 року померла його троюрідна сестра ОСОБА_9 , яка не мала ні дітей, ні близьких родичів і згідно п`ятої черги спадкоємців по закону залишився тільки він - племінник та його тітка ОСОБА_10 , яка 16 жовтня 2015 року нотаріально відмовилася від спадщини за законом згідно заяви. Він звернувся, згідно закону, в Першу державну нотаріальну кантору про відкриття спадщини, попередивши заявами 5.10.2015 року про відкриття спадщини відносно нього та невидачу свідоцтва на спадщину іншим особам до вирішення питання в судовому порядку, оскільки в даний час вже розглядалася справа, але йому було відмовлено у вирішенні заяви державним нотаріусом О.Б. Федчук, мотивуючи відсутністю документів, які б підтверджували родинний зв`язок з його тіткою ОСОБА_9 .

Позивач вказує, що у свою чергу ОСОБА_8 звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом про встановлення факту його проживання однією сім`єю його троюрідною сестрою ОСОБА_11 з 1990 року по день її смерті, а також про визнання за ним, як спадкоємцем четвертої черги, права власності на спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 та будинковолодіння АДРЕСА_2 . 02 липня 2015 року Івано-Франківський міський суд заочним рішенням задовольнив позовні вимоги позивача ОСОБА_8 . Він звернувся з апеляційною скаргою на дане заочне рішення, вважаючи його незаконно прийнятим і таким, що підлягає до скасування. 02 червня 2016 року Івано-Франківським апеляційним судом його апеляційну скаргу було задоволено, заочне рішення було скасоване повністю та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_11 - відмовлено. Представником ОСОБА_8 було подано касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського апеляційного суду, яку постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року залишено без задоволення. У даному випадку спір про спадкове право судом був вирішений на його користь і свідоцтво про право на спадщину четвертої черги спадкоємства ОСОБА_8 визнається недійсним за рішенням суду.

Як зазначається у позовній заяві, у період розгляду судових спорів ОСОБА_8 , знаючи про те, що спір ще не вирішений у судах, шахрайським методом, швидко заволодівши майном, відчужив його незаконно іншим особам. Згідно з договором купівлі-продажу серія та номер 2815, оформленого 20.10.2015 року і виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Підхоміною О.Д., ОСОБА_5 була продана однокімнатна квартира у АДРЕСА_3 , загальною площею 30,0 кв.м. та житловою площею 18,5 кв.м. Згідно Відомостей про Державну реєстрацію іпотеки відсутні, реєстраційний номер: 26363640 даний об`єкт нерухомого майна був зареєстрований у книзі 27, номер запису: 3827 згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, крім цього згідно іншого договору купівлі-продажу серія та номер: № 761, виданий 16.10,2015 року державним нотаріусом Петрук Оксаною Лук`янівною Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_6 було продано ОСОБА_8 будинок з надвірними будівлями, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 саме: житловий будинок загальною площею 83,6 кв.м. та житловою площею 34,2 кв.м., вбиральня, сарай, огорожа, колодязь, земельна ділянка площею 0,134 га, кадастровий номер: 2623255400:01:001:0424, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку за тією ж адресою, господарських будівель і споруд, дата державної реєстрації земельної ділянки: 22.09.2015 Управлінням Дерджгеокадастру у Коломийському районі Івано-Франківської області, державна реєстрація на право власності ОСОБА_6 проведена 16.10.2015, запис про право власності: 11617908, ОСОБА_12 Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори. Підстава запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер: 25316676 від 16.10.2015 10:37:44, ОСОБА_12 , Перша Коломийська районна державна нотаріальна контора. Коломийський районний нотаріальний округ, Івано-Франківська область. Відомості про реєстрацію іншого речового права на нерухоме майно і заборони відчуження об`єктів нерухомого майна та відомості з державного реєстру іпотек відсутні. Крім того, згідно з рішенням Отинійської сільської ради від 14.12.2016 року № 309-9/216 затверджено технічну документацію із землеустрою на місцевості для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд громадянці ОСОБА_6 надано у власність 0,1340 га в АДРЕСА_2 , кадастровий - номер 2623255400:01:001:0424 згідно договору купівлі-продажу.

Відповідач ОСОБА_8 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що з позовними вимогами ОСОБА_1 не погоджується. З 1999 року він проживав із ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу. На час спільного проживання він був розлучений з 1975 року, а ОСОБА_9 розірвала шлюб з попереднім чоловіком 15 червня 1978 року. Разом вони проживали за адресою: АДРЕСА_4 , у його власній квартирі, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати, придбавали майно в інтересах сім`ї, фактично виконували права та обов`язки подружжя, піклувались одне про одного, тобто проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка. Їх спільне проживання однією сім`єю було відкритим та відомим широкому колу осіб, знайомих, сусідів, у них було багато друзів, з якими ми часто бачилися. ОСОБА_9 представила його як свого чоловіка своїм родичам з смт. Отинія Коломийського району, звідки вона родом. Як її чоловік він був з нею на весіллі в родині ОСОБА_14 , родича ОСОБА_1 . Вони сплачували комунальні платежі за їх квартири та будинок ОСОБА_9, придбавали майно для спільних потреб, встановили металопластикові вікна у його квартирі, доглядали за будинком та обробляли город ОСОБА_9 в селищі Отинія Коломийського району, святкували з друзями сімейні свята, підтримували стосунки з сусідами, доглядали одне за одним в період погіршення здоров`я. В останні роки життя ОСОБА_9 хворіла, він за нею доглядав, купував необхідні медикаменти. ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у його квартирі, в день її смерті він викликав швидку допомогу для неї у свою квартиру. Він здійснив її поховання та поминальні процедури, на доказ чого у нього є фінансовий документ, після її смерті він оплатив встановлення надгробних пам`ятників на могилах ОСОБА_9 та її близьких родичів - діда і матері. На випадок своєї смерті ОСОБА_9 заповіту не залишила. На момент відкриття спадщини батьки ОСОБА_9 померли, дітей вона не мала, з чоловіком розлучилася. Спадкоємців другої, третьої черги у неї немає. Він, як цивільний чоловік, вчасно звернувся із заявою про прийняття спадщини після її смерті до державного нотаріуса Івано-Франківського державної нотаріальної контори, за його заявою нотаріусом заведена спадкова справа. Однак нотаріусом відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та неможливістю довести факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. 02.07.2015 року рішенням Івано-Франківського міського суду встановлено факт спільного проживання однією сім`єю строком більше 5 років до часу смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , визнано за ним право власності на спадкове майно - квартиру по АДРЕСА_5 та будинковолодіння по АДРЕСА_2 . Рішення суду набрало законної сили 24.07.2015 року. 20.10.2015 року він продав квартиру відповідачу ОСОБА_5 , а 16.10.2015 року продав будинковолодіння відповідачці ОСОБА_6 . Речі ОСОБА_9 : одяг, прикраси, службові документи, нагороди до цього часу зберігаються у його квартирі. 02.06.2016 року, за апеляцією позивача ОСОБА_1 , рішення Івано-Франківського міського суду було скасоване з формальних причин, ухвалено нове рішення про відмову у позові. Підставою прийняття рішення апеляційний суд вказав порушення прав інших спадкоємців, яких суд першої інстанції не залучив до участі у справі, не витребування та не дослідження спадкової справи. Справа переглядалася Верховним судом України, який вказав, що скасування рішення суду першої інстанції не позбавляє його права на пред`явлення позову на зазначених підставах із залученням до справи інших спадкоємців. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14.05.2021 року за його позовом до ОСОБА_1 (позивача у даній справі) встановлено факт спільного проживання однією сім`єю строком більше 5 років до часу смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2021 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , дане рішення скасовано знову з формальних причин, прийнято нове рішення про відмову від позову з підстав, що заявлення позову про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без заявлення додаткової позовної вимоги на захист порушеного права є неефективним способом захисту. Таким чином, по суті спір з ОСОБА_1 про його право на спадкування не вирішено. Але фактично судами двічі встановлювався юридичний факт спільного проживання, який відповідно до статті 1264 ЦК України, дає йому право на спадкування, а судові рішення скасовані виключно з формальних підстав, підставність та законність його спадкування після смерті ОСОБА_9 , в тому числі і на момент відчуження спірного майна, не заперечена. При укладенні оспорюваних правочинів він був законним власником спадкового майна і мав право ним розпорядитися, оскільки рішення Івано-Франківського міського суду від 02.07.2015 року про встановлення факту його спільного проживання зі спадкодавицею та визнання права власності на спадкове майно було чинним. Зміст оспорюваних правочинів не суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення його учасників було вільним, відповідало їх внутрішній волі, правочини були спрямовані на настання реальних наслідків, інших порушень відповідних норм статті 203 ЦК України також не було. За таких обставин позовна вимога про визнання договорів купівлі-продажу є безпідставною. Подальше скасування з формальних причин судового рішення про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю протягом більше 5 років до часу смерті спадкодавця не спростовує самого факту його багаторічного проживання однією сім`єю як чоловіка і дружини з ОСОБА_9 до дня її смерті. Факт його спільного проживання з померлою може бути підтверджено показами свідків, які знайомі з ним та знали ОСОБА_9 за життя, а також письмовими доказами. Факт його спільного проживання з померлою є достовірно відомим відповідачу, оскільки він неодноразово відвідував ОСОБА_9 в його квартирі, коли перебував у м. Івано-Франківську проїздом, у процесуальних документах по справі він називав його співмешканцем своєї тітки (а.с. 5-8, т. 2).

05.11.2021 року ОСОБА_8 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту спільного проживання, визнання права на спадкування, покликаючись на те, що з 1999 року він проживав із ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу. На час спільного проживання він був розлучений з 1975 року, а ОСОБА_9 розірвала шлюб з попереднім чоловіком 15 червня 1978 року. Разом вони проживали за адресою: АДРЕСА_4 , у його власній квартирі, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати, придбавали майно в інтересах сім`ї, фактично виконували права та обов`язки подружжя, піклувались одне про одного, тобто проживали однією сім`єю як чоловік та дружина. Вони сплачували комунальні платежі за їх квартири та будинок ОСОБА_9, доглядали одне за одним в період погіршення здоров`я, придбавали майно для спільних потреб, встановили металопластикові вікна у його квартирі, доглядали за будинком та обробляли город ОСОБА_9 в селищі Отинія Коломийського району, святкували з друзями сімейні свята, підтримували стосунки з сусідами. В останні роки життя ОСОБА_9 хворіла, він доглядав за нею, купував необхідні медикаменти. На випадок своєї смерті ОСОБА_9 заповіту не залишила. На момент відкриття спадщини батьки ОСОБА_9 померли, дітей вона не мала, з чоловіком розлучилася. Спадкоємців другої, третьої черги у неї немає. Він є єдиним спадкоємцем померлої, який прийняв спадщину та відноситься до четвертої черги спадкоємців за законом. Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина, до складу якої входять житловий будинок АДРЕСА_2 , квартира АДРЕСА_1 , право на неотриману пенсію за квітень 2015 року. Щодо отримання спадщини він звернувся до Івано-Франківської міської державної нотаріальної контори. На неотриману пенсію державним нотаріусом Федчук О.Б. 21.08.2015 року йому було видано свідоцтво про право власності. У видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно було відмовлено у зв`язку з неможливістю довести факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше 5 років до часу відкриття спадщини та за відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_8 зазначено, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 02.07.2015 року за його позовом до Івано-Франківської міської ради було встановлено факт його постійного проживання однією сім`єю з ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_4 з 1990 року до дня смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнано за ним право власності в порядку спадкування за нею на квартиру АДРЕСА_1 та на будинковолодіння з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 . Рішення набуло законної сили 24.07.2015 року. 20.10.2015 року він відчужив спадкове майно: квартиру в м. Івано-Франківську третій особі ОСОБА_5 , а 16.10.2015 року будинковолодіння в смт.Отинія- третій особі ОСОБА_6 02.06.2016 року за апеляцією заінтересованої особи ОСОБА_1 (відповідача у даній справі) рішення Івано-Франківського міського суду було скасоване, ухвалено нове рішення про відмову у позові. Підставою прийняття рішення апеляційний суд вказав порушення прав інших спадкоємців, яких суд першої інстанції не залучив до участі у справі, не витребування та не дослідження спадкової справи. Справа переглядалася Верховним судом України, який вказав, що скасування рішення суду першої інстанції не позбавляє його права на пред`явлення позову на зазначених підставах із залученням до справи інших спадкоємців. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14.05.2021 року за його позовом до ОСОБА_1 встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_9 та ОСОБА_8 більше 5 років до часу смерті ОСОБА_9 . Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2021 року дане рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, що заявлення позову про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без заявлення додаткової позовної вимоги на захист порушеного права є неефективним способом захисту.

Вимогами зустрічного позову ОСОБА_8 , просив: встановити юридичний факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 1999 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_4 ; визнати його - ОСОБА_8 , спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13.12.2021 року ОСОБА_8 подав заяву про зміну предмету зустрічного позову, вимогами якого просить:

встановити юридичний факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 1999 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_4 ; в

визнати ОСОБА_8 , спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

визнати недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом, видане 22.10.2021 року державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори за № 2-748.

У відзиві на зустрічну позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Піварчук М.І. не погоджується із заявленим зустрічним позовом ОСОБА_8 , зазначаючи, що ОСОБА_8 вже не вперше звертається в суди з аналогічним позовом, затягує розгляд справ, вводить в оману суди, спотворює фактичні обставини. Так, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської 02 липня 2015 року скасовано. Апеляційним судом Івано-Франківської області 02 червня 2016 року ухвалено нове рішення на користь ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_15 залишено без задоволення, а рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року залишено без змін. У період судових розглядів, незважаючи на подану ним заяву державному нотаріусу Федчук О.Б. з проханням не оформляти право власності ОСОБА_8 до вирішення питання судом, оформив право власності на спірне майно. Після чого ОСОБА_8 одразу продав квартиру та будинок, тримавши 250 000,00 грн, отже шахрайським методом заволодів майном та коштами від продажу, хоча знав про наявність судового спору. Після набрання законної сили рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року, він звернувся із вищевказаною позовною заявою. Суд, як апеляційної інстанції, так і касаційної інстанції, вказав, що не залучення до участі в справі інших спадкоємців є порушенням їхніх прав.

Представник ОСОБА_1 вказує, що розглядаючи спір щодо встановлення факту, що має юридичне значення, суд всесторонньо і повно не дослідив всі обставини справи, не надав критичну оцінку доказам, наданим із сторони ОСОБА_8 , як письмовим, так і неправдивим показанням свідків, тоді як покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 129/2115/15-ц, провадження № 61-280св18; постанова Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 534/1318/17, провадження №61-1821св19). На даний час відповідач ОСОБА_8 намагається втретє затягнути розгляд справи, посилаючись тепер на те, що у постанові Івано-Франківського апеляційного суду про відмову від позову з підстав, що подання позову про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без подання додаткової позовної вимоги на захист порушеного права, є неефективним способом захисту. Окрім того вважає, що даний спір не вирішений по суті. З метою підтвердження його спадкових прав і нібито виконання вказівки Апеляційного суду від 02.09.2021 року. Всі ці твердження позивача ОСОБА_8 є безпідставні і необґрунтовані, абсурдні. З даного приводу вже є рішення суду, які вступили в законну силу. Отже, фактичні обставини встановлені судами, не потребують повторного доказування та не можуть бути новими піставами для задоволення позову ОСОБА_8 про встановлення юридичного факту спільного проживання і визнання права на спадкування, тому подання вказаного нового зустрічного позову в черговий раз призводить до затягування розгляду його позову. Також, представник позивача звертає увагу на те, що з моменту подання зустрічної позовної заяви вже пройшло 6 років 7 місяців (з 17.07.2015 року по 05.11.2021 року), з огляду на що всі процесуальні строки спливли.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2019 року (суддя Польська М.В.) відкрито провадження у справі (а.с. 86-87, т. 1).

Згідно ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2019 року до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Першу Івано-Франківську державну нотаріальну контору, ОСОБА_16 (а.с. 88, т. 1).

Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Івано-Франківського міського суду Вітовської Н.М. № 47 від 05.04.2019 року проведено повторний автоматичний розподіл даної цивільної справи, у зв`язку з відрядженням с. Польської М.В. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області строком на шість місяців, із 29 березня 2019 року (а.с. 115, т. 1).

Системою автоматизованого розподілу дану цивільну справу розподілено судді Антоняку Т.М. (а.с. 116, т. 1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2019 року (с. Антоняк Т.М.) справу прийнято до провадження (а.с. 117, т. 1).

Відповідно до ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2020 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора - нотаріус Федчук Оксана Богданівна про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності державної реєстрації недійсним і витребування об`єктів із чужого, незаконного володіння зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 344/13342/19 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с. 170, т. 1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2021 року поновлено провадження у справі.

Згідно ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_8 про об`єднання зустрічного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення юридичного факту спільного проживання, визнання права на спадкування в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора - нотаріус Федчук Оксана Богданівна про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності державної реєстрації недійсним і витребування об`єктів із чужого, незаконного володіння (а.с. 174-178, т. 2).

Відповідно до ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2022 року справу за позовом ОСОБА_8 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, визнання права на спадкування об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора - нотаріус Федчук Оксана Богданівна про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності державної реєстрації недійсним і витребування об`єктів із чужого, незаконного володіння.

Ухвалою суду від 27 квітня 2023 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_8 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, визнання права на спадкування, у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач подав уточнені позовні вимоги, відповідно до яких просить:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , укладений 20.10.2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , за № 2815 та зареєстрований за номером 703908826101, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Підхомною Олександрою Дмитрівною та скасувати державну реєстрацію на зазначену квартиру № 25425381 від 20.10.2015 року і право власності № 11675508;

визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку із надвірними будівлями (сарай - літера «Б», вбиральня - літера «В», сарай - літера «Г», огорожа, колодязь), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 83,6 кв.м, житловою площею 34,2 кв.м., який був укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 за номером 761, виданий та зареєстрований 16.10.2015, № 705154226232 та посвідчений нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори, Коломийського районного нотаріального округу Петрук Оксаною Лук`янівною та скасувати державну реєстрацію на вказаний будинок, індексний номер: 25316676 від 16.10.2015;

скасувати рішення Отинійської селищної ради Коломийського району від 14.12.2016 року № 309-9/2016, яким затверджено технічну документацію щодо встановлення та відновлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянці ОСОБА_6 , якій надано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1340 га у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2623255400:01:001:0424, у тому числі під забудову 0,628 га та ріллі 0,071 га, згідно договору купівлі-продажу житлового будинку, господарських будівель і споруд (сарай - літера «Б», вбиральня - літера «В», сарай - літера «Г», огорожа, колодязь). Скасувати рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку площею 0,1340 га в АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 30 кв.м., житловою площею 18,5 кв.м., як за спадкоємцем п`ятої черги згідно закону;

визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 83,6 кв.м, житловою площею 34,2 кв.м, із надвірними будівлями: сарай, вбиральня, сарай, огорожа, колодязь за адресою: АДРЕСА_2 , та право власності на земельну ділянку площею 0,134 га під забудовою 0,0628 га, рілля - 0,0711 га, кадастровий номер: 26232554000:01:001:0424, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_6 , із володіння ОСОБА_5 ;

витребувати у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 житловий будинок загальною площею 83,6 кв.м., житловою площею 34,2 кв.м. із надвірними будівлями (сарай - літера «Б», вбиральня - літера «В», сарай - літера «Г», огорожа, колодязь), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,134 га, у тому числі малоповерхова забудова - 0,0628 га, рілля - 0,0711 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) реєстраційний номер об`єкта 1135040026232, кадастровий номер 2623255400:01:001:0424;

стягнути з відповідачів 24 000 грн матеріальної шкоди, згідно ст. 22 ЦК України, в яку входить правова допомога оплати адвоката 14 740 грн, витрати, пов`язані з проїздом власним та громадським транспортом на судові засідання від 16.10.2015 до даного часу - 9 600 грн, написання та відправлення поштою заказної документації - 400 грн;

стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 18 000 грн моральної шкоди.

Згідно ухвали суду від 21 березня 2024 року до участі у справі залучено як співвідповідачів: Отинійської селищну раду Коломийського району Івано-Франківської області та ОСОБА_7 .

У судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі. Просили задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник у судовому засіданні заперечували позовні вимоги, вказавши, що спірна квартира АДРЕСА_1 набута у власність шляхом укладення з ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу. Вказаний об`єкт нерухомого майна належав останньому на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 02.07.2015 по справі № 344/6345/15-ц. Об`єкт нерухомого майна перед його продажем був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідним реєстраційним номером. На час купівлі-продажу квартира не перебувала ні під арештом, ні у спорі, не було заявлено прав третіх осіб на них. Відповідач, як набувач нерухомого майна, не вчиняв жодних дій, щоб вказаний об`єкт нерухомого майна вибув з власності його законного власника. ОСОБА_5 є добросовісним набувачем.

Відповідач ОСОБА_6 не прибула у судове засідання. У матеріалах справи наявний письмовий виступ у дебатах, у якому відповідачка вказує на відсутність з її сторони порушення прав позивача та набуття нею шляхом купівлі у ОСОБА_8 , спірного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , з огляду на що вона є добросовісним набувачем.

Відповідач ОСОБА_7 не прибув у судове засідання.

Представник Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області у судове засідання не прибув, подавши заяву про розгляд справи без участі представника.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - нотаріус ОСОБА_16 не прибула у судове засідання.

У судовому засіданні допитано як свідків: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , які повідомили відомі їм обставини, що стосуються даного спору.

Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 вказала, що ОСОБА_9 доводилась їй троюрідною сестрою. Раніше всі проживали у АДРЕСА_2 . Батько ОСОБА_20 звідти пішов в армію, але так як його направили на Закарпаття, проживав там. ОСОБА_9 казала, що батьківська хата має залишитись батьку ОСОБА_20 .

Також, свідок ОСОБА_17 повідомила, що приблизно у 2005-2007 роках її син навчався у коледжі у місті Івано-Франківську і проживав у їхньої родички ОСОБА_9 , у її квартирі АДРЕСА_1 . З ОСОБА_9 підтримували дружні стосунки, весь час приїжджали до неї на всі родинні свята. ОСОБА_8 там ніколи не бачила, почула про нього після смерті ОСОБА_9, коли дізналася, що продали все її майно. ОСОБА_9 працювала у відділі культури, очолювала польське товариство « ОСОБА_21 », її батько був військовим генералом. На думку свідка ОСОБА_9 була самодостатньою забезпеченою жінкою. ОСОБА_1 допомагав усій родині, знає, що допомагав і ОСОБА_9.

Свідок ОСОБА_18 повідомив суду, що ОСОБА_9 доводилась йому тіткою, татова сестра. Під час навчання у технікумі він проживав у квартирі ОСОБА_9 по АДРЕСА_7 . Під час проживання ОСОБА_8 ніколи там не бачив. Після закінчення навчання час від часу відвідував тітку Люцію. ОСОБА_9 казала, що так як у неї своїх дітей немає, тому своє майно хотіла залишити вуйкові ( ОСОБА_1 ).

Як зазначив свідок ОСОБА_18 , ОСОБА_1 приїжджав до тітки. ОСОБА_9 приїжджала до них на всі родинні свята, завжди була сама.

Допитаний як свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні повідомив, що приблизно у 1995-1997 роках працював у комбінаті культури. ОСОБА_8 працював там сторожем, говорив йому про ОСОБА_9 , оскільки шукав собі «половинку». На той час ОСОБА_9 була директором курсів підвищення кваліфікації. Ця жінка була самодостатня, завжди гарно одягнена, по ній було видно, що це забезпечена людина. Він казав ОСОБА_8 , що така жінка йому не пара.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_23 вказав, що він є троюрідним братом ОСОБА_9 У 2007 році його син проживав у неї у квартирі, під час навчання. Також ОСОБА_9 приїжджала до них.

ОСОБА_23 пояснив суду, що періодично він приїжджав в гості до Кубіцької ОСОБА_9 на свята та на дні народження. Приїжджав до квартири АДРЕСА_1 .

Свідок вказав, що ОСОБА_9 чоловіка не мала, він від неї не чув про чоловіка. На всі родинні свята, на весілля його сина приїжджала сама. ОСОБА_9 була «аристократка», нікого з чоловіків до себе не підпускала.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9 (а.с. 17, т. 1).

Кубіцькій ОСОБА_9-Станіславі Йосипівні, згідно Свідоцтва про право власності, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, виданого03.02.2019 року, на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 (а.с. 43, т. 1).

На підставі договору дарування від 19.07.1988 року ОСОБА_11 була власником будинковолодіння з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 (13) (а.с. 44-46, 47-51, т. 1).

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 та є сином ОСОБА_24 і ОСОБА_25 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , видане повторно 25.06.2013 року) (а.с. 53, т. 1).

ОСОБА_26 є дідом ОСОБА_1 (архівна довідка від 07 жовтня 2015 року № Я-3(Г)/04-12) (а.с. 56, т. 1).

Батьками діда є ОСОБА_27 та ОСОБА_28 згідно із вищезазначеною архівною довідкою та архівною довідкою від 15 жовтня 2015 року № Я-25(Ц)/04-12 про реєстрацію шлюбу 17 червня 1888 року, актовий запис 32.

Дочкою ОСОБА_29 та ОСОБА_28 також була ОСОБА_30 (архівна довідка від 07 жовтня 2015 року № Я-3(Г)/04-12).

ОСОБА_30 є матір`ю ОСОБА_31 (архівна довідка від 07 жовтня 2015 року № Я-3(Г)/04-12) (а.с. 54, т. 1).

ОСОБА_9 є дочкою ОСОБА_32 та ОСОБА_33 (а.с. 103-105, т. 1).

Згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2020 року встановлено факт, згідно з якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є троюрідним братом ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори №1484/02-14/5 від 05.05.2015 року ОСОБА_8 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 в зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно та неможливістю довести факт проживання зі спадкодавцем ОСОБА_9 однією сім`єю не менше як п`ять років, та рекомендовано з даного приводу звернутись до суду (а.с. 8, т. 2).

ОСОБА_1 05.10.2015 року звернувся до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори для оформлення права на спадщину після смерті його сестри ОСОБА_9 (а.с. 11, т. 1).

Заявою від 16.10.2015 року ОСОБА_34 відмовилась від спадщини після смерті ОСОБА_9 (а.с. 15, т. 1).

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до Івано-Франківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно, позов задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (адреса проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) однією сім`єю з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_4 , з 1990 року до дня смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнано за ОСОБА_8 (адреса проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) як спадкоємцем четвертої черги право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_9 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 та будинковолодіння з надвірними будівлями по АДРЕСА_8 (а.с. 18-20, т. 1).

На підставі заочного рішення суду від 02.07.2015 року ОСОБА_8 оформив право власності квартиру АДРЕСА_1 та будинковолодіння з надвірними будівлями по АДРЕСА_8 .

За Договором купівлі-продажу житлового будинку від 16.10.2015 року ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_6 купила житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_2 .

Рішенням Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області сьомого демократичного скликання дев`ятої сесії від 14.12.2016 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_6 на площу 0,1340 га, в АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 2623255400:01:001:0424 (а.с. 41, т. 1).

Встановлено, що 20.10.2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладено Договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_5 купив у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року, заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 02 липня 2015 року скасовано, та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 до Івано-Франківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно (а.с. 21-23, т. 1).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року залишено без змін (а.с. 24-28, т. 1).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 травня 2021 року у справі а позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 , про встановлення факту, що має юридичне значення, позов задовольнено. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_8 , ІПН НОМЕР_3 , та ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 1999 року по день смерті останньої ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, рішення Івано-Франківського міського суду від 14 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 , про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.

22.10.2021 року ОСОБА_1 державним нотаріусом Першої Івано-Франківської нотаріальної контори Антонюк Л.І. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем на все майно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, є її троюрідний брат - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 4, т. 3).

Встановлено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить актовий запис про смерть № 616 від 04.03.2022 року.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

У постанові від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у подібних правовідносинах дійшов таких висновків.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (правова позиція Верховного суду України у справі № 6-605цс16 від 25.05.2016 року, постанова Великої палати Верховний Суду від 18.04.2018 року № 439/212/14-ц|14-75цс18, постанови Верховного Суду від 18.07.2018 року по справі № 750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04 липня 2018 року по справі № 462/4611/13-ц, провадження № 61-6130св18).

Такий висновок суду повністю узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у якій зазначено, що власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Тобто судова практика зміст ч. 3 ст. 215 ЦК України тлумачить таким чином, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 випливає, що після смерті його троюрідної сестри ОСОБА_9 , яка не мала ні дітей, ні близьких родичів, згідно п`ятої черги спадкоємців по закону залишився тільки він - племінник та його тітка ОСОБА_10 , яка 16 жовтня 2015 року нотаріально відмовилася від спадщини за законом згідно заяви.

У той же час, ОСОБА_8 звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом про встановлення факту його проживання однією сім`єю його троюрідною сестрою ОСОБА_11 з 1990 року по день її смерті, а також про визнання за ним, як спадкоємцем четвертої черги, права власності на спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 та будинковолодіння АДРЕСА_2 .

02 липня 2015 року Івано-Франківський міський суд заочним рішенням задовольнив позовні вимоги позивача ОСОБА_8

ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на дане заочне рішення, вважаючи його незаконно прийнятим і таким, що підлягає до скасування. 02 червня 2016 року Івано-Франківським апеляційним судом його апеляційну скаргу було задоволено, заочне рішення було скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_11 - відмовлено. Представником ОСОБА_8 було подано касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського апеляційного суду, яку постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року залишено без задоволення.

У даному випадку спір про спадкове право судом був вирішений на користь ОСОБА_1 і свідоцтво про право на спадщину четвертої черги спадкоємства ОСОБА_8 визнається недійсним за рішенням суду.

Як слідує з матеріалів позову, у період розгляду судових спорів ОСОБА_8 , будучи усвідомлений про те, що спір ще не вирішений у судах, на підставі рішення суду від 02 липня 2015 року, відчужив його іншим особам.

Так, згідно з договором купівлі-продажу серія та номер 2815, оформленого 20.10.2015 року і виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Підхоміною О.Д., ОСОБА_5 була продана однокімнатна квартира у АДРЕСА_3 , загальною площею 30,0 кв.м. та житловою площею 18,5 кв.м.

Згідно договору купівлі-продажу серія та номер: № 761, виданий 16.10,2015 року державним нотаріусом Петрук Оксаною Лук`янівною Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_6 було продано ОСОБА_8 будинок з надвірними будівлями, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 саме: житловий будинок загальною площею 83,6 кв.м. та житловою площею 34,2 кв.м., вбиральня, сарай, огорожа, колодязь, земельна ділянка площею 0,134 га, кадастровий номер: 2623255400:01:001:0424, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку за тією ж адресою, господарських будівель і споруд.

Вказані обставини дають підстави вважати про те, що ОСОБА_1 має право на оскарження договорів купівлі-продажу спірних об`єктів нерухомого майна, а тому мотивації його позову та підставам заявлених вимог повинна бути надана правова оцінка по суті.

Так, частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 655 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави недійсності правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Встановлено, що ОСОБА_8 , на підставі рішення суду від 02 липня 2015 року, відчужив майно іншим особам ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ). При цьому, на той час спір ще був не вирішений, так як ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на дане заочне рішення.

Судом апеляційної інстанції заочне рішення від 02.07.2015 було скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_11 - відмовлено. Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року залишено без задоволення.

У даному випадку спір про спадкове право судом був вирішений на користь ОСОБА_1 і свідоцтво про право на спадщину четвертої черги спадкоємства ОСОБА_8 визнається недійсним за рішенням суду.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватись та розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Положеннями ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи шляхом подання віндикаційного позову.

Майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі ст. 387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження права власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Згідно з правовим висновком Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року по справі № 6-164 цс 12, в спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Згідно зі ст. 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Водночас, Верховним Судом України при розгляді справ за № 6-107цс12 та № 6-136цс12 висловлені наступні правові позиції.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

П. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачає необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею».

Отже, з урахуванням викладених вище норм права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який вказує на порушення своїх прав як власника та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею, на підставі рішення суду про визнання права власності, яке в подальшому було скасоване, а укладення наступних правочинів щодо розпорядження майна, надають підстави для застосування статті 388 ЦК України.

Належним способом захисту у цій справі є саме вимога про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Статтею 396 ЦК України визначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень гл. 29 ЦК України, у тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Враховуючи обставини, факти наведені вище та докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до переконливого висновку про те, що вказане спірне майно вибуло із володіння ОСОБА_1 не з його волі, а відтак останній має право вимагати відновлення свого порушеного права.

Сторона позивача, як ні підставу своїх вимог покликалася на те, що ОСОБА_9 доводилась позивачу троюрідною сестрою, яка не мала ні дітей, ні близьких родичів і згідно п`ятої черги спадкоємців по закону залишився тільки він - племінник та його тітка ОСОБА_10 , яка 16 жовтня 2015 року нотаріально відмовилася від спадщини за законом згідно заяви.

Суд зазначає про те що таке твердження позивача знаходить своє об`єктивне підтвердження наявними в матеріалах справи доказами.

Зазначене підтверджується рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2020 року, яким встановлено факт, згідно з якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є троюрідним братом ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року, яким скасовано заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 02 липня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 до Івано-Франківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно; постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року, якою рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року залишено без змін; постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, яким скасовано рішення Івано-Франківського міського суду від 14 травня 2021 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 , про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.

Відповідно до ч.1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець має право на прийняття спадщини чи відмову від неї.

За правилами ст. 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

З вищенаведеного вбачається, що позивач є спадкоємцем майна ОСОБА_9 п`ятої черги спадкування, що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 1265 ЦК України.

Прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття набув речові права на об`єкти спірного нерухомого майна - право володіння та право користування ними і, відповідно, право на захист цих прав.

Щодо доводів сторони відповідача про те, що витребування майна у даній конкретній справі порушує право відповідача на мирне володіння майном, слід зазначити наступне.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07).

З огляду на вищезазначене, витребування майна можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Позивач, як власник спірного спадкового майна має право його витребувати із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідачів про те, що вони є добросовісними набувачами, так як позивачем доведено факт вибуття майна з його володіння не з його волі.

Також суд роз`яснює, що у разі, якщо позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право, відповідно до ст. 661 ЦК України, звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

У постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16 викладено правовий висновок про те, що ст. 330 ЦК України встановлено, що у разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу його не можна витребувати в нього; одним із чинників дотримання принципу пропорційності при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі ст. 661 ЦК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

При цьому, відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При цьому, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача у відповідності до норм ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача, при цьому коло підстав, з яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача є вичерпним, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Судом встановлено, що спірне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 та будинковолодіння з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 вибули з володіння позивача поза його волею, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_35 є добросовісними набувачами спірного нерухомого майна, а отже позивач обрав вірний спосіб захисту порушеного права.

Витребування майна з чужого незаконного володіння у цій справі містить легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки позивача, з порушенням вимог закону, було позбавлено права власності на належне їй нерухоме майно.

Позивач діє з легітимною метою для задоволення власних інтересів, передбачених нормами матеріального права, з метою відновлення свого порушеного права на належне йому майно.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 523/10174/15-ц (провадження № 61-13532св18); від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17 (провадження № 61-3738св19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Уразі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що підставними є заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним договрору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , укладений 20.10.2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , за № 2815 та зареєстрований за номером 703908826101, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Підхомною Олександрою Дмитрівною та скасувати державну реєстрацію на зазначену квартиру АДРЕСА_9 від 20.10.2015 року і право власності № 11675508; визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку із надвірними будівлями (сарай - літера «Б», вбиральня - літера «В», сарай - літера «Г», огорожа, колодязь), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 83,6 кв.м, житловою площею 34,2 кв.м., який був укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 за номером 761, виданий та зареєстрований 16.10.2015, № 705154226232 та посвідчений нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори, Коломийського районного нотаріального округу Петрук Оксаною Лук`янівною та скасувати державну реєстрацію на вказаний будинок, індексний номер: 25316676 від 16.10.2015; визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 30 кв.м., житловою площею 18,5 кв.м., як за спадкоємцем п`ятої черги згідно закону та права власності на житловий будинок загальною площею 83,6 кв.м, житловою площею 34,2 кв.м, із надвірними будівлями: сарай, вбиральня, сарай, огорожа, колодязь за адресою: АДРЕСА_2 , та право власності на земельну ділянку площею 0,134 га під забудовою 0,0628 га, рілля - 0,0711 га, кадастровий номер: 26232554000:01:001:0424, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); витребування у ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_6 , із володіння ОСОБА_5 ; витребування у ОСОБА_6 житлового будинку загальною площею 83,6 кв.м., житловою площею 34,2 кв.м. із надвірними будівлями (сарай - літера «Б», вбиральня - літера «В», сарай - літера «Г», огорожа, колодязь), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,134 га, у тому числі малоповерхова забудова - 0,0628 га, рілля - 0,0711 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) реєстраційний номер об`єкта 1135040026232, кадастровий номер 2623255400:01:001:0424.

Позивач також просить суд стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на його користь моральну шкоду у розмірі 18 000 гривень, яка пов`язана з тим, що його незаконно, шахрайським способом, виключили з п`ятої черги спадкоємців за законом, порушивши ст. 1265 ЦК України та позбавили права власності і права прийняти спадщину у визначений термін згідно з ст.ст. 1268-1270 ЦК України, що привело до тривалих моральних страждань протягом 9 років і незручностей, пов`язаних із розглядом справи, приниженням честі, гідності , престижу, ділової репутації. Позивач зазначає, що був змушений вводити корективи у робочому графіку, у нього були психологічні переживання, що призвело до погіршення стану здоров`я: появилися болі у серці, нервові потрясіння, порушились нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивачу відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було завдано моральні страждання.

Суд враховує, що у межах даної справи не було встановлено протиправності дій відповідачів. Обставини, на які покликається позивач, є загальними абстрактними твердженнями, а не конкретними фактами, що мають відношення до справи. А відтак, позивачем не подано належних та допустимих доказів, що підтверджують факт завдання моральної шкоди відповідачами.

Питання розподілу судових витрат між сторонами вирішується відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що позивачем сплачено судовий збору сумі 2880 грн та 14 740 грн витрат, понесених на оплату правничої допомоги.

Відтак, понесені та документально підтверджені витрати по розгляду справи слід покласти на відповідачів.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно з`ясувавши обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст.12, 13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , укладений 20.10.2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , за № 2815 та зареєстрований за номером 703908826101, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Підхомною Олександрою Дмитрівною та скасувати державну реєстрацію на зазначену квартиру № 25425381 від 20.10.2015 року і право власності № 11675508.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку із надвірними будівлями (сарай - літера «Б», вбиральня - літера «В», сарай - літера «Г», огорожа, колодязь), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 83,6 кв.м, житловою площею 34,2 кв.м., який був укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 за номером 761, виданий та зареєстрований 16.10.2015, № 705154226232 та посвідчений нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори, Коломийського районного нотаріального округу Петрук Оксаною Лук`янівною та скасувати державну реєстрацію на вказаний будинок, індексний номер: 25316676 від 16.10.2015.

Скасувати рішення Отинійської селищної ради Коломийського району від 14.12.2016 року № 309-9/2016, яким затверджено технічну документацію щодо встановлення та відновлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянці ОСОБА_6 , якій надано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1340 га у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2623255400:01:001:0424, у тому числі під забудову 0,628 га та ріллі 0,071 га, згідно договору купівлі-продажу житлового будинку, господарських будівель і споруд (сарай - літера «Б», вбиральня - літера «В», сарай - літера «Г», огорожа, колодязь). Скасувати рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку площею 0,1340 га в АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 30 кв.м., житловою площею 18,5 кв.м., як за спадкоємцем п`ятої черги згідно закону.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 83,6 кв.м, житловою площею 34,2 кв.м, із надвірними будівлями: сарай, вбиральня, сарай, огорожа, колодязь за адресою: АДРЕСА_2 , та право власності на земельну ділянку площею 0,134 га під забудовою 0,0628 га, рілля - 0,0711 га, кадастровий номер: 26232554000:01:001:0424, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_6 , із володіння ОСОБА_5 .

Витребувати у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 житловий будинок загальною площею 83,6 кв.м., житловою площею 34,2 кв.м. із надвірними будівлями (сарай - літера «Б», вбиральня - літера «В», сарай - літера «Г», огорожа, колодязь), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,134 га, у тому числі малоповерхова забудова - 0,0628 га, рілля - 0,0711 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) реєстраційний номер об`єкта 1135040026232, кадастровий номер 2623255400:01:001:0424.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 720 грн. понесених витрат на оплату судового збору та 3685 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 720 грн. понесених витрат на оплату судового збору та 3685 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 720 грн. понесених витрат на оплату судового збору та 3685 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 720 грн. понесених витрат на оплату судового збору та 3685 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

В решті вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Антоняк Т.М.

Повний текст рішення складено та підписано 29.04.2024 року.