Рішення

від 07.05.2024 по справі 619/5348/23

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 619/5348/23

провадження № 2/619/174/24

РІШЕННЯ

іменем України

07 травня 2024 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Калиновської Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Булах С.М.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у м. Дергачі матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Котелевської селищної ради про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , засіб зв`язку: тел. НОМЕР_2 ,батьківських прав стосовно малолітньої дитини доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що влітку 2018 року, позивач познайомилася з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з вересня 2018 року, позивач по справі ОСОБА_1 , стала систематично зустрічатися із ОСОБА_2 , їх зустрічі відбувалися у нього вдома, в будинку АДРЕСА_2 . В квітні 2019 року позивач завагітніла від ОСОБА_2 і ІНФОРМАЦІЯ_3 народила доньку - ОСОБА_3 . 27 січня 2020 року вони зареєстрували народження доньки у Виконавчому комітеті Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, про що зроблено відповідний актовий запис від №02 від 27 січня 2020 року , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 27 січня 2020 року. В актовому записі про народження батьком дитини записаний її біологічний батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спільне життя з відповідачем не склалось, сімейні стосунки були припинені з червня 2020 року. Дитина після розриву відносин між батьками, починаючи з червня 2020 року і по теперішній час, проживає разом з позивачем. З часу припинення сімейних стосунків між позивачем та відповідачем були припинені й всі особисті відносини, в тому числі й з питань виховання дитини. Всі питання по вихованню доньки, її утриманню, вихованню та навчанню позивач вирішує сама, без участі відповідача, в цьому мені більше допомагають її батьки. Відповідач, починаючи з червня 2020 року і по теперішній час, не підтримує ніяких відносин ні позивачем, ні з донькою, успіхами, процесом її дорослішання, зовсім не приділяє дитині належної уваги, не піклується про неї, не цікавиться її станом здоров`ям та не займається навчанням та вихованням дитини, навіть їй не телефонує. Відповідач не виконує свого обов`язку по утриманню дитини, аліментів на доньку не сплачує, станом на листопад 2023 року має заборгованість по аліментах. Батько ОСОБА_2 , із сім`єю не проживає. Відповідач покинув родину ще влітку 2020 року і не приймає участі в утриманні та вихованні доньки ОСОБА_4 . Протягом всього терміну з червня 2020 року, жодного разу не поцікавився процесом дорослішання дитини її успіхами. Крім того, саме позивачка постійно піклується про лікування дитини, забезпечує її самостійно та за допомогою лікарів і медичних працівників необхідний догляд, піклування, амбулаторні заходи лікування вдома в разі потреби. Дитина вчасно відвідує сімейного лікаря у супроводі позивачки, всі щеплення виконуються. В разі занедужання дитини, саме позивачка виконує всі рекомендації сімейного лікаря. Батько малолітньої дитини не цікавиться станом здоров`я та самопочуттям дитини - доньки ОСОБА_4 . ОСОБА_1 , мати дитини, є здоровою працездатною жінкою, алкогольними напоями не зловживаю, є психічно здоровою, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувалася, судимості не має. Таким чином, відповідач повністю само відсторонився від виконання своїх обов`язків щодо виховання та розвитку неповнолітніх дитини : доньки - ОСОБА_4 , які передбачені ст. 150 Сімейного Кодексу України, в силу чого є всі підстави для позбавлення його батьківських прав щодо дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також позивач вважає, що подальше батьківство відповідача порушує немайнові та майнові права дитини, створює перепони та незручності у вирішенні життєвих питань, що стосуються дитини.

Позивач, ОСОБА_1 надала суду заяву, вказавши, що підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити, розгляд справи просить провести у його відсутність.

Відповідач, ОСОБА_2 , в судове засідання не з?явився, надала заяву з проханням розгляд справи провести без його участі, проти задоволення позову не заперечує.

Третьою особою надано до суду клопотання про здійснення подальшого судового розгляду без участі представника служби у справах дітей на підставі наданого висновку.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , про що у Виконавчому комітеті Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, зроблено відповідний актовий запис від №02 від 27 січня 2020 року , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 27 січня 2020 року.

В актовому записі про народження батьком дитини записаний- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Як вказала позивач, спільне життя з відповідачем не склалось, сімейні стосунки були припинені з червня 2020 року. Дитина після розриву відносин між батьками, починаючи з червня 2020 року і по теперішній час, проживає разом з позивачем. З часу припинення сімейних стосунків між позивачем та відповідачем були припинені й всі особисті відносини, в тому числі й з питань виховання дитини. Всі питання по вихованню доньки, її утриманню, вихованню та навчанню позивач вирішує сама, без участі відповідача. Відповідач, починаючи з червня 2020 року і по теперішній час, не підтримує ніяких відносин ні позивачем, ні з донькою, успіхами, процесом її дорослішання, зовсім не приділяє дитині належної уваги, не піклується про неї, не цікавиться її станом здоров`ям та не займається навчанням та вихованням дитини, навіть їй не телефонує.

20 березня 2023 року Котелевським районним судом Полтавської області було винесено рішення по цивільній справі №535/3240/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Вказаним рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 20 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі частини заробітку (доходу) але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно й до досягнення дитиною повноліття починаючи стягнення з дня пред`явлення позову до суду- з 28.12.2022р. Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 20.03.2023 року набрало законної сили.

Відповідач не виконує свого обов`язку по утриманню дитини, аліментів на доньку не сплачує, станом на листопад 2023 року має заборгованість по аліментах.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 (справа №490/10338/15-ц) вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

За змістом положень частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав відповідача, позивачка посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не приймає участі у житті дитини, не піклується про її здоров`я та розвиток, про її фізичний та духовний стан.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно з нормами статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, крім того, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а також ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності встановленої законом.

Статтею 11 Закону України Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, № 2402-III передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Згідно частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Суд бере до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини, а саме: право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», пункт 49, рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 47), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Невжиття заходів щодо спілкування з дитиною, турботи про неї, розцінюється як свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, сукупність зібраних у справі доказів свідчить про те, що відповідач не має прагнення спілкуватися з дитиною, сприяти засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не проявляє інтересу до його внутрішнього світу, що суперечить положенням ст.18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 27 вересня 1991 року), з яких випливає, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини, найвищі інтереси є предметом їх основного піклування.

ОСОБА_2 , який є батьком ОСОБА_3 , свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по її вихованню, навчанню, матеріальному забезпеченню.

За нормою п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Відповідно ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Котелевської селищної ради «щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 », керуючись частинами 4-5 статті 19, статтями 155, 164, 167, 171 Сімейного кодексу України, статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті від 15.12.2023 № 18/3, з метою захисту законних прав та інтересів дитини ОСОБА_3 , виконавчий комітет Котелевської селищної ради, як орган опіки та піклування, прийшов до висновку, що у питанні про доцільність (недоцільність) позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 покладається на розсуд суду.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 безвідповідально відноситься до виховання дитини, свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків у відношенні неповнолітньої ОСОБА_4 , не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток.

Крім того, відповідно до заяви ОСОБА_2 від 09.02.2024, останній проти позбавлення його батьківських прав по відношенню до малолітньої ОСОБА_4 не заперечує.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо позбавлення батьківських прав обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст.259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Котелевської селищної ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав стосовно малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. В. Калиновська