Рішення

від 14.03.2024 по справі 204/11620/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/11620/23

Провадження № 2/204/381/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Мирноградвугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі, інфляційних збитків, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

04 серпня 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до суду із позовною заявою до ДП «Мирноградвугілля», із вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, інфляційних збитків, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди (а. 1-7).

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем ДП «Мирноградвугілля». 03 листопада 2022 року він був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Однак, незважаючи на його звільнення, розрахунок з ним у повному обсязі не проведено, зокрема не виплаченовихідну допомогу,яка передбаченау зв`язкузі звільненнямна пенсію,яка становить87432гривні 33копійки. Тому, прохає суд стягнути з ДП «Мирноградвугілля» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 87432 гривні 33 копійки, разом з інфляційними витратами у сумі 4021 гривня 89 копійок та середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 174864 гривні 66 копійок. Разом з цим, зазначає, що незаконним позбавленням його права на отримання належних йому сум відповідач завдав йому моральних страждань, які він оцінює у 80000 гривень моральної шкоди та яку прохає суд стягнути з відповідача на його користь. Крім того, вказує, що за час роботи на підприємстві відповідача він набув хронічних професійних захворювань. Відповідно до п. 7 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 23 січня 2023 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці,у позивачавстановлено наявністьпрофесійних захворювань,а саме: хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (2 ст.); хронічний бронхіт 2 ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН 1- 2 ст. (першого-другого ст.). Разом з цим, зазначено, що професійне захворювання у нього виникло у зв`язку із недосконалістю технологічного процесу та тривалим часом його роботи в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу на різних підприємствах вугільної промисловості, зокрема 21рік 08місяців 16днів вінпрацював підвпливом цихшкідливих технологічнихфакторів,з яких19років 04місяці 25днів наВП «Капітальна»ДП «Мирноградвугілля»та,з яких17років 09місяців 03дні уякості гірникаочисного забою. При цьому, вказано, що раніше у позивача хронічних захворювань виявлено не було. Натомість, причинами виникнення професійного захворювання є: важкість праці на ПрАТ «Покровське»: статичне навантаження: важкість праці: потужність зовнішньої роботи: при роботі за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба 191,3 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; при роботі з переважною участю м`язів плечового поясу 120,8 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується вручну 35 кг, при нормативному значенні 30 кг; робоча поза: перебування у незручній позі 40 % часу зміни, при нормативному значенні до 25 % часу зміни; нахили корпусу >300- 160 разів за зміну, при нормативному значені 50-100 разів за зміну; шуи 96 дБА, при нормативному значені 80 дБА; пил фіброгенної дії: концентрація пилу переважно фіброгенної дії 30,6 мг/м3 при граничнодопустимій концентрації - 10 мг/м3; на ВП шахта Капітальна ДП «Мирноградвугілля» у позі стоячи 70 % часу зміни, норма до 60%; нахили корпусу > 30 градусів 141 раз за робочу зміну, при нормативному значенні 50-100; шум 97,1 дБА, при нормативному значенні 80 дБА; пил фіброгенної дії: концентрація пилу переважно фіброгенної дії 62,6 мг/м3 при граничнодопустимій концентрації - 4 мг/м3. При цьому зазначає, що згідно довідки МСЕК від 22 лютого 2022 року серії 12 ААА № 106472 йому встановлено 65 % втрати працездатності за професійним захворюванням та, відповідно до довідки МСЕК 22лютого 2022року серії12ААА №120228 первинновстановлено третюгрупу інвалідностіза професійнимзахворюванням безстроковой протипоказановажку фізичнупрацю.Вказує,що узв`язку звказаним хронічнимпрофесійним захворюваннямпорушено тапорушуються йогонормальні життєвізв`язки,він позбавленийможливості реалізовуватисвої звичкита бажання.Тривалий процеслікування,позбавляє йогоможливості вестиповноцінний спосібжиття.З моментуотримання хронічногопрофесійного захворювання,він постійновідчуває фізичністраждання табіль,обґрунтовані важкістюсамопочуття таособливостями лікування.Окрім того,внаслідок отриманиххронічних професійнихзахворювань,що супроводжуєтьсязначною втратоюпрацездатності,систематично необхідністюотримання медичноїдопомоги.Зазначає,що вінпостійно відчуваєпсихічний дискомфорт,порушення душевноїрівноваги,вираженої упочуттях розпачу,тривоги,дратівливості,у почуттяхстраху,поганому сніна фонісильних больовихвідчуттів.Все цепостійно інегативно позначалосяі позначаєтьсясьогодні надушевному тафізичному стану.На данийчас йогосамопочуття неполіпшується,негативні зміниу йогожитті єнезворотними,усвідомлення чого,завдає йомудушевного болюта страждань.Перелічені негативніявища неможуть невикликати переживання,страждання,стрес,депресію.Отже,факт моральнихстраждань єочевидним іне потребуєдоказуванню іншимизасобами доказування.Вважає,що затаких обставинзі сторонивідповідача йомумає бутивідшкодована моральнашкода,яка завданаушкодженням здоров`я,внаслідок неналежноговиконання відповідачемвимог законодавствастосовно створеннята підтриманнябезпечних умовпраці,що спричиниловиникнення унього хронічногопрофесійного захворювання.Тому,також прохаєсуд стягнутиз відповідачана йогокористь сумуморальної шкодиспричинену ушкодженнямздоров`я відвпливу важкихта шкідливихнаслідків праціу розмірі250000гривень разоміз витратамина правничудопомогу усумі 20000гривень.

Ухвалою суду від 11 серпня 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 36).

28 серпня 2023 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 11 серпня 2023 року, позивачем усунуто (а. с. 38-40).

Ухвалою суду від 01 вересня 2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 11 годину 03 жовтня 2023 року (а. с. 41).

11 жовтня 2023 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача ВП «шахта Капітальна» Федорова С. (а. с. 60-63).

В обґрунтування відзиву зазначає, що дійсно ДП «Мирноградвугілля» має перед позивачем заборгованість з виплати одноразової допомоги у розмірі 87432 гривні 33 копійки, а також заборгованість за лікарняними листами за: грудень 2021 року 5252 гривні, серпень 2022 року 1067 гривень 65 копійок, вересень 2022 року у сумі 4324 гривні 50 копійок, жовтень 2022 року 4345 гривень 95 копійок та доплата по листку непрацездатності за серпень 2022 року 3258 гривень 50 копійок. Разом з цим, зазначає, що питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прохає вирішити на розсуд суду, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки її виплати, співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Натомість, щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 80000 гривень та моральної шкоди за отримання профзахворювання у розмірі 250000 гривень, заперечує в повному обсязі, оскільки позивачем не наведено жодних доказів, які підтверджують факт заподіяння йому моральних страждань, а заявлені суми вказані без законодавчо обґрунтованих підстав, бо висновку лікаря-психіатра лікувально-профілактичної установи або медико-консультаційної або медично-соціальної експертної комісії позивачем суду не надано. Крім того, зазначає про те, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, оскільки вони не пов`язані між собою. Тому прохає суду у задоволенні цих вимог відмовити в повному обсязі. Разом з цим, зазначає, по заявлена позивачем сума судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 гривень є значно завищеною, оскільки справа є нескладною, аналізу великої кількості актів законодавства не потребує, а зразки позовних заяв є у вільному доступі в Інтернеті, тому прохає суду врахувати вказані обставини та зменшити суму професійної правничої допомоги до 5000 гривень.

Ухвалою суду від 21 листопада 2023 року закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи призначений по суті на 11 годину 24 січня 2024 року (а. с. 70).

23 листопада 2023 року на адресу суду надійшла заява представника позивача адвоката Смаля О.П., по суті позовних вимог, яка фактично є відповіддю на відзив (а. с. 76-79).

В обґрунтування заяви зазначає про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом до відповідача, де, з-поміж іншого, прохав суд стягнути заборгованість із заробітної плати, зокрема вихідної допомоги, яка передбачена у зв`язку із звільненням на пенсію, яка становить 87432 гривень 33 копійки, бо інші суми заборгованості йому були невідомі. Вказує, що загальна сума боргу, яка визнана відповідачем перед позивачем становить 85031 гривня 79 копійок, але вважає, що судом під час вирішення справи по суті спору необхідно врахувати, що вказана сума боргу зазначена вже із врахуванням проведених утримань із зарплати, про що окремо необхідно вказати в рішенні суду. Разом з цим, зазначає про те, що відповідач визнає сам факт затримки розрахунку, не наводячи підстав і причин, які призвели до затримки, не наводить підстав звільнення його від відповідальності або підстав, які б вказували на ту обставину, що він докладав зусилля для врегулювання цього питання і, які вплинули б на розмір середнього заробітку, як штрафу за порушення строків розрахунку, які і так обмежені вже у вимогах ст. 117 КЗпП України терміном 6 місяців. Тому вважає, посилання відповідача на правову позицію Великої Палати Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, безпідставним. Разом з цим, зазначає про те, що у відзиві відповідач визнає факт наявності порушень строків розрахунку по зарплаті, також визнає наявність стійкого захворювання позивача, яке призвело до втрати працездатності, що пов`язано з роботами, які він виконував у відповідача, а тому всі інші його доводи щодо недоведеності завданої позивачу моральної шкоди вважає неспроможними. Крім того, зазначає про те, що відповідачем жодним чином не аргументовано підстав для зменшення розміру судових витрат, в тому числі, витрат на правову допомогу та не наведено причин чому саме ці витрати є завищеними і неспівмірними.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явився, останній надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій зазначив про те, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та прохає їх задовольнити (а. с. 91).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву прохав про розгляд справи за його відсутності (а. с. 63).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників цивільного процесу, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено,що позивачз 22січня 2008року працюваву ВП«Шахта ім.Стаханова» ДП«Красноармійськвугілля» гірникомочисного забою5розряду зповним робочимднем вшахті.Наказом ДП«Мирноградвугілля» від16травня 2017року №131відокремлений підрозділ«Шахта ім.Стаханова» ДП«Красноармійськвугілля» перейменованоу відокремленийпідрозділ «ШахтаКапітальна» ДП«Мирноградвугілля».03листопада 2022року напідставі наказувідповідача №228-К (а.с.24),позивача булозвільнено зроботи заст.38КЗпП Україниза власнимбажанням узв`язку ізвиходом напенсію,що підтверджуєтьсякопією трудовоїкнижки серії НОМЕР_1 (а.с.31-33та назвороті). На день звільнення розрахунок із позивачем відповідачем проведено не у повному обсязі.

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23 січня 2023 року, який затверджений 24 січня 2023 року начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Королем В. (а. с. 19-21), позивачу було встановлено професійне захворювання: основне: «Хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами (M54.1.7); хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Н.90.3); хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЄЛ,Н І-ІІ ст. (J 41/0)» та додаткове: «Цервікалгія М 54.2».

Вказаним актом встановлено, що професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу переважно фібро генної дії та генерацію виробничого шуму від час роботи технологічного устаткування тощо) та недостатньою ефективністю засобів колективного та індивідуального захисту підпадав дії шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, парламенти яких перевищували нормативні показники.

З довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 120228 від 13 лютого 2023 року, яка видана Міжрайонною Травматологічною МСЕК м. Покровська (а. с. 16 та на звороті) вбачається, що позивачу було встановлено третю групу інвалідності безстроково за професійним захворюванням, а також встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: первинно за сукупністю профзахворювань 65%, з 13 лютого 2023 року. Потреба у медикаментозному лікуванні за профзахворюваннями, санаторно-курортному лікуванні по профрадикулопатії, підстава Акт огляду МСЕК № 177.

З довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 216452 від 13 лютого 2023 року, яка видана Міжрайонною Травматологічною МСЕК м. Покровська (а. с. 16 та на звороті), вбачається, що позивачу протипоказано важку фізичну працю, вимушене положення тулуба, підземні та шкідливі умови виробництва. Підстава Акт огляду МСЕК № 177.

Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст.76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, зокрема вихідної допомоги при звільненні у сумі 87432 гривні 33 копійок, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Отже, за змістом ст.38КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Таким чином, обов`язок щодо проведення повного розрахунку чинним законодавством України покладено виключно на роботодавця, більш того, даний обов`язок у останнього виникає автоматично з його прийняттям заяви працівника про звільнення та винесення відповідного наказу.

За положеннями ст.43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Разом з цим, слід звернути особливу увагу на рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-18/2013, в якому Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

У частині 1 статті 116 КЗпП України, закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117КЗпП України відповідальність.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що відповідачем жодним чином не заперечувався факт працевлаштування позивача та наявності заборгованості перед ним, зокрема із виплати одноразової допомоги та її розміру - 87432 гривні 33 копійки, суд, з урахуванням обставин справи, доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по нарахованій, але не виплаченій вихідній допомозі при звільненні у сумі 87432 гривні 33 копійки, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми інфляційного збільшення, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст.34Закону України«Про оплатупраці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Нормами ст.1Закону України«Про компенсаціюгромадянам втратичастини доходіву зв`язкуз порушеннямстроків їхвиплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У статті 2Закону України«Про компенсаціюгромадянам втратичастини доходіву зв`язкуз порушеннямстроків їхвиплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому, під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до вимог ст.4Закону України«Про компенсаціюгромадянам втратичастини доходіву зв`язкуз порушеннямстроків їхвиплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Натомість, судом встановлено, що грошові кошти в сумі 87432 гривні 33 копійки в рахунок погашення заборгованості з нарахованої, але не виплаченої вихідної допомоги при звільненні, відповідачем позивачу сплачені не були, а тому вимога про виплату компенсації втрати частини доходів (індексації) є передчасною, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 134/89/16-а, від 10 лютого 2020 року у справі № 134/87/16-а, від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19, від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19, від 11 серпня 2023 року у справі № 380/103/22.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача індексації заявлено позивачкою передчасно, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Слід констатувати, що за встановлених судом обставин, позивач дійсно має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 04 листопада 2020 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину першу статті 117 КЗпП України, яку викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а починаючи з 19 липня 2022 року період, за який з роботодавця може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежений строком у шість місяців.

У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , що до щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

У справі № 6-уп/98 Конституційний Суд України зазначає, що з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.

На теперішній час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом 04 серпня 2023 року, тобто вже після набрання законної сили Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, суд доходить висновку, що останній має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 листопада 2022 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення, по 03 травня 2023 року включно, тобто за шість місяців.

Отже, суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період з 04 листопада 2022 року по 03 травня 2023 року.

Так, відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Як вбачається з наданої відповідачем довідки про розрахунок середньомісячного та середньоденного заробітку № 381 від 25 вересня 2023 року (а. с. 65), середньоденна заробітна плата позивача становить 1355 гривень 54 копійки.

Натомість, кількість робочих днів за період з 04 листопада 2022 року по 03 травня 2023 року включно складає 129 днів, а саме в: листопаді 2022 року - 19, грудні 2022 року - 22; січні 2023 року - 22; лютому 2023 року - 20; березні 2023 року - 23; квітні 2023 року - 20; травні 2023 року - 3.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 04 листопада 2022 року по 03 травня 2023 року включно складає 174864 гривні 66 копійок, виходячи із розрахунку 1355 гривень 54 копійки х 129 днів.

Саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Крім того, слід враховувати роз`яснення, наведені у абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року у відповідності до яких, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

У зв`язку з викладеним суд дійшов переконливого висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 174864 гривні 66 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 80000 гривень суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приписами ч. 2 ст. 23ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Нормами ч. 1 ст.237-1КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття 23ЦК України та стаття 237-1КЗпП України передбачають можливість відшкодування моральної шкоди завданої працівнику власником або уповноваженим ним органом внаслідок порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань.

Судом встановлено, що відповідачем було порушено право позивача на своєчасне отримання вихідної допомоги при звільненні. Більш того, судом встановлено, що з моменту звільнення позивача з 04 листопада 2022 року та станом на день розгляду справи минуло півтори роки. Отже, відповідач півтори роки з моменту звільнення позивача (з моменту обов`язкового розрахунку з позивачем) не виплачував належні позивачу грошові кошти у вигляді вихідної допомоги при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що позивач як працівник має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, яка виразилася у порушенні його права на своєчасне отримання грошових коштів, що призвело до порушення права на працю, та як наслідок до моральних страждань.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а саме у зв`язку з відсутністю грошових коштів на існування шукати додаткове джерело доходів.

Виходячи з наведеного суд зазначає, що позивач як працівник має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй неправомірними діями відповідача, та саме відповідач є особою, внаслідок дії якого було завдано моральну шкоду позивачу.

При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди суд виходить з наступного.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

У пункті 3 Постанови ПленумВерховного СудуУкраїни №4від 31.03.1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок порушення права позивача на своєчасне отримання вихідної допомоги при звільненні, що призвело до моральних страждань, порушився нормальний ритм його життя, вів був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з відсутністю грошових коштів на існування шукати додаткове джерело доходів, крім того, звертатися за захистом своїх прав до суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що неправомірними діями відповідача позивачу також була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях через неправомірну поведінку відповідача та вважає доведеним факт душевних страждань позивача, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивач має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Визначаючи розмір заподіяної позивачці моральної шкоди суд враховує те, що заборгованість по виплаті вихідної допомоги при звільненні виникла ще в листопада 2022 року та, станом на дату розгляду справи, не погашена відповідачем.

Разом з цим, виходячи з засад розумності, справедливості та об`єктивності суд вважає, що розмір завданої позивачці моральної шкоди пред`явлений до стягнення є завищеним та надмірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 2000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Отже, за таких обставин, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд визнає доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Разом з цим, приписами ст. 43 Конституції України кожному гарантовано право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно з вимогами ст. 38 Гірничого Закону України, власник (керівник) гірничого підприємства зобов`язаний забезпечувати відшкодування шкоди, завданої гірничим підприємством фізичним та юридичним особам і довкіллю.

Приписами ст. 173 КЗпП України визначено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Нормами ч. ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» визначено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Так, звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що отримане під час виконання трудових обов`язків хронічне професійне захворювання та подальше встановлення у зв`язку з цим йому третьої групи інвалідності завдали йому моральної шкоди, яку він оцінює у 250000 гривень.

Враховуючи особливості захисту здоров`я потерпілого, поряд із відшкодуванням матеріальної шкоди компенсується і моральна шкода за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приписами ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Нормами ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття 23 ЦК України та статті 173, 237-1 КЗпП України передбачають можливість відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди завданої працівнику каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

При цьому, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Так, у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця, крім випадків укладення між працівником та роботодавцем трудового договору про дистанційну роботу.

Суд, зазначає, що не приймає до уваги доводи представниці відповідача про те, що наявність вини останнього у виникненні у позивача професійного захворювання є недоведеною, оскільки вони спростовані матеріалами справи.

Так, зокрема, в Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23 січня 2023 року, затвердженого 24 січня 2023 року начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Королем В., комісією зазначено, що раніше хронічних професійних захворювань у позивача виявлено не було, професійне захворювання виникло саме у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів фізичне навантаження, робоча поза, пил. Разом з цим, в Акті зазначено про те, що позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів 19 років 04 місяці 25 днів.

Викладене свідчить про те, що хронічне професійне захворювання та втрата професійної працездатності позивача настали, оскільки в тому числі і відповідач як роботодавець, у якого позивач пропрацював останні 14 років, не забезпечив створення нешкідливих та небезпечних умов праці, а тому в даному випадку наявна і вина відповідача як працедавця у виникненні у позивача хронічного професійного захворювання.

Водночас, відповідно до роз`яснень Конституційного Суду України у рішенні від 27 січня 2004 року № 10рп\2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач як працівник має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, яка виразилася у фізичному болі, стражданнях, необхідності тривалого лікування, втраті 65% своєї професійної працездатності у молодому віці на момент складання Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) 40 років, встановленні у зв`язку з професійним захворюванням третьої групи інвалідності безстроково.

Крім того, суттєво змінився звичний уклад життя позивача, позивач вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки позивачу необхідне лікування.

Більш того, у зв`язку з отриманим хронічним професійним захворюванням позивач, хоч і не позбавлений права на працю, але має значні обмеження щодо неї, зокрема, йому більше не можна виконувати ту роботу, якою він займався раніше, оскільки йому протипоказана важка фізична праця, вимушене положення тулуба, підземні та шкідливі умови виробництва.

З огляду на викладене, враховуючи факт отримання позивачем професійного захворювання, пов`язаного із виробництвом, яке призвело до стійкої втрати професійної працездатності в загальному розмірі 65 %, необхідність лікування, суд вважає, що вказані професійні захворювання зумовили порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, негативно відбилися на його фізичному та психічному стані, змусили його змінити свій способі життя, а відтак дійсно йому завдано моральну шкоду.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок отримання хронічного професійного захворювання позивач зазнав фізичний біль, хворобливі відчуття, а також страждання у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я, лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позивач втратив 65 % своєї професійної працездатності первинно, йому встановлено третю групу інвалідності безстроково, а отже як наслідок беззаперечно настали зміни у його життєвих і виробничих зв`язках.

Життя і здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю. Якщо здоров`я втрачене, то немає і того повноцінного життя, як того бажає сама людина.

Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, та відчуття спокою.

За таких обставин, суд доходить висновку про доведеність факт душевних страждань позивача, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивач має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд також враховує те, що за наслідками отриманого хронічного професійного захворювання позивач більше не може виконувати ту роботу, якою займався раніше дуже тривалий час, а відтак, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди доведеними належними, достатніми та допустимими доказами.

Разом з цим, виходячи з засад розумності, справедливості та об`єктивності суд вважає, що розмір завданої позивачу моральної шкоди пред`явлений до стягнення є завищеним. На переконання суду, з урахуванням критерію справедливості відшкодування та з урахуванням того, що позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів не лише на підприємстві відповідача, з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 100000 гривень, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 , в цій частині, підлягають частковому задоволенню.

При цьому, відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом ІV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 Податкового кодексу України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподаткованого доходу (стаття 165 Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог п. п. 164.2.14. п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Станом на 01 січня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати згідно зі статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» становить 7100 гривень, а сума стягнутої моральної шкоди в розмірі 100000 гривень перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (7100 х 4 = 28400), а отже суд вважає за необхідне зазначити, що розмір моральної шкоди в даному випадку необхідно стягнути з урахуванням утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

За таких обставин, моральна шкода у розмірі 100000 гривень підлягає стягненню з відповідача з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на відповідача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Частиною 8 ст.141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану, в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_1 у даній справі надавав адвокат Смаль Олег Павлович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ДН № 5625, видане на підставі рішення Ради адвокатів Донецької області від 28 серпня 2019 року № 13 року, що підтверджується договором дорученням про надання правової (правничої) допомоги від 13 липня 2023 року (а. с. 18 та на звороті) та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АН № 1216465 від 25 липня 2023 року (а. с. 8).

Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Так, у позовній заяві позивачем зазначено, що правова допомога становить 20000 гривень, на підтвердження чого надано Кошторис від 13 липня 2023 року (а. с. 11) відповідно до якого адвокатом надано наступні послуги: консультація по договору 2 години, із розрахунку 1 година 1000 гривень; витребування, підбір, аналіз доказів 3 години, із розрахунку 1 година 1000 гривень; складання процесуальних документів і їх подання 3 години, із розрахунку 1 година 2000 гривень; гонорар за представництво в суді першої інстанції - 3 години, із розрахунку 1 година 2000 гривень, а всього, за 10 годин витраченого часу 20000 гривень.

На підтвердження оплати наданих послуг ОСОБА_1 надано суду квитанцію до прибуткового касового ордеру № 37 від 13 липня 2023 року на суму 20000 гривень (а. с. 12).

Слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Проте, суд звертає увагу, що частина із наданих послуг не може бути віднесена саме до правничої допомоги.

Так, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з вимогами п. 9 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Приписами п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до вимог ст. 19 вказаного Закону видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, консультування по договору, подання процесуальних документів, не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а відтак, витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, приймаючи до уваги те, що розгляд справи здійснювався судом в спрощеному порядку з викликом сторін, однак фактично адвокат Смаль О.П. жодного разу не був присутнім у судових засідання, а розгляд справи здійснено за його відсутності, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально недоведений факт понесення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, тому суд доходить висновку, про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу у сумі 8000 гривень.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.

У справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Європейський суд з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції.

Не зважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, № 30210/96).

ЄСПЛ, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави, судовий збір у розмірі 1 % від суми задоволених вимог в цій частинці, що становить 1874 гривні 32 копійки.

Крім того, оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, індексації та моральної шкоди задоволено частково, у розмірі 68,31 % від заявленої суми, виходячи із розрахунку 176864,66*100/258886,55, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1768 гривень 65 копійок, виходячи із розрахунку (2588,87)*68,31/100.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державного підприємства «Мирноградвугілля» (85320, м. Мирноград, вул. Соборна, буд. 1; ЄДРПОКУ 32087941) про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди спричиненої незаконним позбавленням права на отримання виплат та моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я від впливу важких та шкідливих наслідків праці задовольнити частково.

Стягнути із Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 заборгованість з одноразової допомоги у розмірі 87432 (вісімдесят сім тисяч чотириста тридцять дві) гривні 33 (тридцять три) копійок.

Стягнути із Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 174864 (сто сімдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят чотири) гривні 66 (шістдесят шість) копійок.

Стягнути із Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 моральну спричинену затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Стягнути із Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8000 гривень.

Стягнути із Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1768 (одна тисяча сімсот шістдесят вісім) гривень 65 (шістдесят п`ять) гривень.

Стягнути із Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь Держави судовий збір у сумі 1874 (одна тисяча вісімсот сімдесят чотири) гривні 32 (тридцять дві) копійки.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна