Постанова

від 23.11.2007 по справі 18/280а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18/280А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

23.11.07                                                                                           Справа№ 18/280А

Господарський суд Львівської області в складі

головуючого-судді                                                              Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання                                    Колтун Ю.М.

у відкритому судовому засіданні в м.Львові

розглянувши справу за позовомДочірнього підприємства(надалі ДП)„Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна”

доДержавної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Жовківському районі Львівської області

проскасування податкових повідомлень-рішень

з участю представників:

від позивача –Балобанов О. –адвокат (довіреність від 27.09.2007 року);

від відповідача – Леськів А.Р. –заступник начальника (довіреність за №36/10-0 від 30.10.2007 року);

-          Тістечко Ю.Я. –головний державний податковий інспектор (довіреність за №2/10-0 від 22.05.2007 року);

-          Зажицька Л.Г. –завідувач сектором (довіреність за №34/10-0 від 30.10.2007 року),

ВСТАНОВИВ:

     що ДП „Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна” звернулось з позов  в господарський суд, з врахуванням уточнення позовних вимог (заява за №68/2 від 17.10.2007 року), про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень за №204/23-0/5671/32562051 від 11.04.2007 року, №205/23-0/5671/23562051 від 11.04.2007 року, №204/23-0/25671/32562051 від 28.09.2007 року, №205/23-0/25671/32562051 від 28.09.2007 року, прийнятих ДПІ у Жовківському районі Львівської області.

В позові зазначено, що заборгованість позивача перед ПП „Будпостачоб‘єкт”, станом на кінець ІІ кварталу 2006 року не могла відповідати ознакам безнадійної, а відтак ця сума не підлягає включенню до валових доходів за ІІ квартал 2006 року. Неправомірними, вважає позивач, і висновки органу державної податкової служби щодо оподаткування господарської операції з контрагентом ТзОВ „Західпромбуд”, оскільки на момент перевірки державній податковій інспекції було надано всі необхідні документи в підтвердження правомірності включення до валових витрат та до податкового кредиту плати за транспортні послуги надані згаданим товариством. Не погоджується позивач і з висновками органу державної податкової служби щодо неправомірного віднесення до складу валових витрат сум земельного податку, посилаючись на те, що позивач фактично користувався земельними ділянками і сплачував земельний податок згідно вимог чинного законодавства. З врахуванням того, що суми основних платежів органом державної податкової служби визначені неправомірно, вважає позивач, неправомірним і є застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримав повністю, просить їх задоволити.

У запереченні на позовну заяву за №16189/8/10-0 від 01.11.2007 року відповідач вважає, що в переліку кредиторів відсутнє підприємство ТзОВ „Профліга”. Більше того, згідно довідки ДПІ у Франківському районі м.Львова за №2689/23-2/31730132 від 20.07.2007 року сальдо розрахунків між позивачем та ТзОВ „Профліга” станом на 31.12.2006 року становить дебет 3000 грн. 00 коп. Також, у запереченні зазначено, що витрати на придбання послуг по оренді автотранспортного засобу позивачем на під час перевірки на під час адміністративного оскарження документально на підтверджено, як і не підтверджено і факт використання автотранспорту у господарській діяльності позивача. Щодо факту віднесення позивачем  до складу валових витрат сум земельного податку , то платником податку не було представлено підтверджуючих документів про використання земельних ділянок в господарській діяльності підприємства. З огляду на викладене відповідач, вважає, що оспорені рішення прийняті у повній відповідності до вимог чинного законодавства.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з наведених міркувань, просять в позові відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази суд виходив з наступного.

За результатами виїзної планової документальної перевірки ДП „Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2005 року по 30.09.2006 року ДПІ у Жовківському районі Львівської області складено акт за №365/23-0/32562051 від 29.03.2007 року та прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.04.2007 року:

за №204/23-0/5671/32562051, яким визначено податкове зобов‘язання з податку на прибуток в сумі 151165 грн. 00 коп., в тому числі 107506 грн. 00 коп. –основний платіж та 43659 грн. 00 коп. –штрафна (фінансова) санкція;

за №205/23-0/5671/23562051, яким визначено податкове зобов‘язання з податку на додану вартість у сумі 5850 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж - 3900 грн. 00 коп. та штрафна (фінансова) санкція - 1950 грн. 00 коп.  

За результатами апеляційного узгодження згаданих податкових зобов‘язань, згадані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а відповідачем платнику податків були надіслані  податкові повідомлення-рішення від 28.09.2007 року за №204/23-0/25671/32562051 та за №205/23-0/25671/32562051.

Згадані вище податкові повідомлення-рішення оспорюються в судовому порядку.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам судом було враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

В акті перевірки зазначено, що  в порушення підп.4.1.6 п.4.1 ст.4, підп.12.3.1 п.12.3 ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 22.05.1997 року за №283/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями, позивачем занижено валовий дохід в ІІ кварталі 2006 року в сумі 397398 грн. 68 коп.  на вартість безнадійної кредиторської заборгованості перед ПП „Будпостачоб‘єкт”.

Даючи правову оцінку даному висновку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно підп.12.3.1 п.12.3 ст.12 цього Закону, сума заборгованості відноситься на валові витрати кредитора у разі, якщо строк позовної давності за відповідним договором з дебітором минув до моменту набрання чинності цим Законом. У цьому ж періоді дебітор збільшує свої валові доходи на таку саму суму; заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду щодо її примусового стягнення до закінчення строків позовної давності, не включається до складу валових витрат кредитора згідно з підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 цієї статті та не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів; основна сума боргу, яка не може бути примусово стягнутою з дебітора внаслідок укладення мирової угоди в межах процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначеної законом, не включається до складу валових витрат кредитора згідно з підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 цієї статті, але може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів, створених згідно з цією статтею.

У відповідності до підп.1.22.1 п.1.22 ст.1 згаданого Закону, безповоротна фінансова допомога –це, зокрема сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора.

Безнадійною заборгованістю, у відповідності до вимог п.1.25 цієї ж статті, вважається заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;

прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна:

фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення;

фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);

заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

При цьому, посилання органу державної податкової служби в акті перевірки на позовну давність та у податковому повідомленні-рішенні на відповідний підпункт закону щодо позовної давності, встановлює предмет судового дослідження –встановлення ознак безнадійної заборгованості, як такої за якою минув строк позовної давності.

Як вбачається з акту перевірки орган державної податкової служби з врахуванням факту припинення юридичної особи, зробив висновок про те, що строк позовної давності припиняється відсутністю позивача або відповідача.

Даючи правову оцінку такому висновку, суд не може взяти її до уваги, оскільки органом державної податкової служби не врахованого того, що законодавцем не пов‘язується факт припинення юридичної особи з перебігом строку позовної давності. Згадане також слідує і з самої правової природи інституту позовної давності.

З врахуванням викладеного, суд не може погодитись з тим, що по договорах №03/03/2006 року від 03.03.2006 року та №05-04/2006 від 04.04.2006 року, укладених між ПП Будпостачоб‘єкт” та ДП „Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна”, станом на час проведення перевірки - 29.03.2007 року, минув загальний строк позовної давності –три роки, передбачений ст.257 ЦК України, а тому заборгованість по згаданих договорах є безнадійною.

Також, орган державної податкової служби в акті перевірки виходив з того, що постановою Господарського суду Львівської області від 14.06.2006 року визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру ПП „Будпостачоб‘єкт”, що не може бути залишено судом поза увагою.

В свою чергу позивачем представлено суду правочини між ПП „Будпостачоб‘єкт” та ТзОВ „Профліга” про уступку вимоги на загальну суму 397398 грн. 68 коп.  за договором №03/03/2006 року від 03.03.2006 року та №05-04/2006 від 04.04.2006 року, укладених між ПП Будпостачоб‘єкт” та ДП „Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна” від 05.05.2006 року.

У відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як передбачено ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 516 ЦК України, передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Як вбачається за змісту наведених норм, позивач не міг і не повинен був знати про заміну кредитора під час проведення перевірки, оскільки закон допускаю таку заміну без згоди боржника.

Щодо представленої органом державної податкової служби довідки ДПІ у Франківському районі м.Львова за №2689/23-2/31730132 від 20.07.2007 року, в якій зазначено, що сальдо розрахунків між позивачем та ТзОВ „Профліга” станом на 31.12.2006 року становить дебет 3000 грн. 00 коп., то суд таку до уваги не може взяти, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, правомірність укладених право чинів про уступку вимог не може в даному судовому засіданні спростовуватись довідкою за №2689/23-2/31730132 від 20.07.2007 року, оскільки допустимим доказом, в даному випадку, можуть бути лише докази в підтвердження фактів недійсності таких правочинів.

З врахуванням того, що у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, обов‘язок доказування правомірності прийнятого рішення покладено на відповідача у справі, останнім суду не представлено доказів в підтвердження факту недійсності згаданих правочинів про уступку вимоги, а тому у суду відсутні підстави не брати до уваги ці правочини.

Таким чином, позивачем не було занижено валовий дохід в ІІ кварталі 2006 року і правомірно відображено кредиторську заборгованість в сумі 397398 грн. 69 коп. перед первісним кредитором ПП „Будпостач”, з врахуванням того, що на підставі право чинів про уступку вимоги  відбулась зміна первісного кредитора на  ТзОВ „Профліга”.     

В акті перевірки також зазначено, що підприємство зайво включило до складу валових витрат у другому півріччі 2005 року суму 19500 грн. 00 коп., в тому числі за ІV квартал 2005 року витрати по оренді автотранспорту у ТзОВ „ЗахідПромБуд”.

Даючи правову оцінку висновку органу державної податкової служби, суд виходив з того, що 25.09.2005 року між ДП „Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна” і ТзОВ „Західпромбуд” було укладено договір за №25/09, згідно з яким ТзОВ „ЗахідПромБуд” протягом періоду з 25.09.2005 року по 17.11.2005 року надавало позивачу транспортні послуги.

В підтвердження наданих послуг в матеріалах справи наявний акт здачі приймання робіт (наданих послуг) №БМ-01, підписаний представниками сторін 18.11.2005 року, на загальну суму 23400 грн. 00 коп.

Згідно п.5.1 ст5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 року за №283/97- ВР, з наступними змінами та доповненнями, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог підп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як передбачено ч.4 підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 згаданого Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.5.11 ст.5 цього ж Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

У відповідності до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” за №996-ХІV від 16.07.1999 року, з наступними змінами та доповненнями, первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, де господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Як передбачено ч.2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Посилання органу державної податкової служби на те, що дата підписання акту здачі-приймання робіт не співпадає з строком оренди, судом до уваги не береться та розцінюється як описка, з врахуванням строків оренди визначених договором за №25/09 від 25.09.2005 року які співпадають зі строками зазначеними в згаданому акті.

Використання згаданих послуг в господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

При цьому, посилання органу державної податкової служби на те, що дані докази є підробленими судом до уваги не береться, оскільки не знайшло підтвердження матеріалами справи.

Таким чином, згадана господарська операція підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому висновок органу державної податкової служби про  зайве включення до складу валових витрат у другому півріччі 2005 року суму 19500 грн. 00 коп. суперечить наведеним вище положенням чинного законодавства.

Також в акті перевірки зазначено, що транспортні витрати згідно акту виконаних робіт від 17.11.2005 року не відносяться до витрат, що понесені в господарській діяльності, а тому сума податку на додану вартість не повинна бути включена до складу податкового кредиту.

У відповідності до вимог підп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”  за №168/97-ВР від 03.04.1997 року, з наступними змінами та доповненнями, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як передбачено, підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

18.11.2005 року ТзОВ „ЗахідПромБуд” видало дочірньому підприємству податкову накладну за №1 на суму 23400 грн. 00 коп., в тому числі податок на додану  вартість в сумі 3900 грн. 00 коп., у зв‘язку з чим до податкового кредиту позивачем було включено зазначену суму податку на додану вартість.

Посилання органу державної податкової служби на те, що у відповідності до вимог підп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” позивач не вправі був включати в податковий кредит зазначену вище суму податку на додану вартість, судом не можуть братись до уваги з врахуванням наступного.

Використання згаданих послуг, в даному випадку, в господарській діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Таким чином, позивач у відповідності до вимог чинного законодавства правомірно включив до податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 3900 грн. 00 коп.

В акті перевірки також зазначено, що позивачем завищено суму валових витрат по сплаті податку за земельні ділянки, які не є власністю підприємства, оскільки на них не розповсюджується дія підп.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

У відповідності до вимог підп.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

Як передбачено, ст.14 Закону України „Про систему оподаткування” плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) відноситься до загальнодержавних податків.

Згідно ст.15 Закону України „Про плату за землю” за №2535-ХІІ від 03.07.1992 року, з наступними змінами та доповненнями, власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Як зазначено в акті перевірки позивач має у користуванні земельні ділянки площею 16300 м кв. у м.Львові по вул.Земельній та площею 3200 м кв. по вул.Таджицькій (підп.3.1.8.5 акту). В цьому ж підпункті акту зазначено, що порушень Закону України „Про плату за землю” не встановлено.  

Судом також взято до уваги те, що листом за №3459/03 від 11.11.2003 року Львівське обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки повідомило, що згідно даних бюро станом на 11.11.2003 року об‘єкти нерухомого майна, що знаходяться у м.Львові, вул.Таджицька,1а, і вул.Земельна, 6, згідно плану санації, затвердженого ухвалою Господарського суду Львівської області від 10-16.01.2002 року і рішення засновника ДП „Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна” 01.09.2003 року передані останньому у власність.

У відповідності до вимог ч.1 ст.181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Окрім того, в матеріалах справи наявні Довідки Львівського управління земельних ресурсів про визначення нормативної грошової ділянки у м.Львові за адресою вул.Земельна,6 та вул.Таджицька, з яких вбачається, що землекористувачем є позивач у справі.

Враховуючи наведені докази та те, що позивачу було передано нерухоме майно, яке розташовано на зазначених земельних ділянках, суд вважає, що останні перебували у фактичному користуванні платника податків.

Підтвердженням використання згаданої земельної ділянки в господарській діяльності платника податків є плани території для визначення площі земельної ділянки для нарахування податку на землю, з яких вбачається, що на згаданих земельних ділянках розташовані виробничі споруди.

Таким чином, орган державної податкової служби встановивши факт фактичного користування позивачем земельними ділянками у м.Львові по вул.Земельній та по вул.Таджицькій прийшов до неправильного висновку про завищення позивачем суми валових витрат по сплаті податку за земельні ділянки, які не є власністю підприємства.

З огляду на викладене, оспорені податкові повідомлення-рішення є протиправними, а тому позов слід задоволити.

Окрім того, у відповідності до вимог п.1 ч.2 ст.162 КАС України, суд може прийняти постанову, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Як вбачається зі змісту ч.11 ст.171 КАС України, термін „нечинність” стосується нормативно-правових актів.

Враховуючи те, що позивачем оспорюються ненормативно-правові акти (індивідуальні акти), які він просить визнати нечинними, та положення абзацу 1 та 2 ч.2 ст.162 КАС України, суд, встановивши протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, вважає за необхідне скасувати їх.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить покласти на позивача у справі.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Позов задоволити.

2.          Скасувати, прийняті ДПІ у Жовківському районі Львівської області, податкові повідомлення-рішення   від 11.04.2007 року за №204/23-0/5671/32562051 і за № 205/23-0/5671/23562051 та від 28.09.2007 року за №204/23-0/25671/32562051 і за №205/23-0/25671/32562051.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства „Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна”, що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Вокзальна, 14, (код ЄДРПОУ 32562051) 3 грн. 40 коп. сплаченого позивачем судового збору.

4.          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5.          Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                       Мартинюк В.Я.