Рішення

від 29.04.2024 по справі 908/3826/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/249/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2024 Справа № 908/3826/23

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Приватного підприємства «АСКОН», (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 100, кв. 106), представник позивача адвокат Сосніна Лора Іванівна, ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1)

про стягнення 320 438 282,00 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Сосніна Л.І., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1142332 від 27.09.2023;

від відповідача - не з`явився;

26.12.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 26.12.2023 (вх. № 4207/08-07/23 від 26.12.2023) Приватного підприємства «АСКОН», смт. Якимівка Якимівського району Запорізької області до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація, Москва про стягнення збитків в розмірі 320 438 282,00 грн., що еквівалентно 8 762 662,00 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 01.09.2023.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2023 справу № 908/3826/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3826/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/249/23, підготовче засідання призначено на 29.01.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.01.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/3826/23 до 27.03.2024, підготовче засідання відкладено на 28.02.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.02.2024 задоволено клопотання Приватного підприємства «АСКОН» про розгляд справи № 908/3826/23 в закритому судовому засіданні, ухвалено розгляд справи № 908/3826/23 проводити у закритому судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/3826/23, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 26.03.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.03.2024 у зв`язку із перебування головуючого судді у справі Зінченко Н.Г. з 19.03.2024 по 01.04.2024 включно у відпустці судове засідання у справі № 908/3826/23 перенесено на 15.04.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.04.2024 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 29.04.2024.

В судове засідання 29.04.2024 з`явився представник позивача, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 29.04.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи Конституції України, норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст., ст. 22, 167, 170, 317, 321, 386, 1166 ЦК України. Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що станом на початок широкомасштабного збройного вторгнення військ Російської Федерації на територію України 24.02.2022 основні засоби ПП «АСКОН» були представлені земельними ділянками, будівлями і спорудами, колісними транспортними засобами та сільськогосподарською технікою, машинами та обладнанням, також до складу нематеріальних активів входить програмне забезпечення та документація. Зокрема, на території Якимівської селищної ради Мелітопольського (раніше Якимівського) району Запорізької області на праві власності позивачу належало 8 об`єктів нерухомого майна, 8 земельних ділянок під будівлями і спорудами та 5 земельних ділянок для ведення товарного сільгоспвиробництва. Крім того, на умовах оренди у позивача знаходилися землі площею близького 3692 га на підставі 417 договорів оренди земельних ділянок (паїв). Збройне вторгнення військ Російської Федерації та підконтрольних їй збройних формувань на територію України у лютому 2022 року та окупація південної частини Запорізької області (яка триває до теперішнього часу) стали причиною зупинення господарської діяльності позивача. Власником підприємства фактично втрачено контроль над всіма активами, які залишилися на тимчасово окупованій території Запорізької області, що дає підстави для визнання цих матеріальних активів позивача знищеними, викраденими або втраченими. За заявою позивача 14.09.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 438 КК України за № 22023080000001509 за фактом того, що внаслідок дій військових збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань, підконтрольних Російській Федерації, на початку березня 2022 року здійснено обстріл смт. Якимівка Мелітопольського району Запорізької області, внаслідок чого було знищено складське приміщення ПП «АСКОН», що знаходиться за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 68, та майно, яке знаходилося у ньому. Таким чином, внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України та проведення бойових дій на території Запорізької області, тимчасової окупації Мелітопольського району Запорізької області, знищення цілісного майнового комплексу ПП «АСКОН», припинення бізнесової діяльності Підприємства, позивачу завдано збитків на загальну суму 320 438 282,00 грн., що еквівалентно 8 762 662,00 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 01.09.2023. Також в позовній заяві позивачем наведені доводи у підтвердження наявності об`єктивної та суб`єктивної сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідкового зв`язку між діями та понесеними позивачем збитками, вини відповідача. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, як і будь-яких процесуальних клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 428/11673/19 загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, відповідач про дату, час і місце проведення судових засідань у справі № 908/3826/23 повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, всі процесуальні документи суду по даній справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України «Про доступ до судових рішень».

Таким чином, сторони даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення позивача, суд

УСТАНОВИВ

Приватне підприємство «АСКОН» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 22120822, дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі 30.09.1994, дата запису 21.12.2004, номер запису - 10981200000000108.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основними видами діяльності Приватного підприємства «АСКОН» є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві.

З матеріалів справи судом встановлено, що на початок широкомасштабного збройного вторгнення військ Російської Федерації на територію України 24.02.2022 основні засоби ПП «АСКОН» були представлені земельними ділянками, будівлями і спорудами, колісними транспортними засобами та сільськогосподарською технікою, машинами та обладнанням, також до складу нематеріальних активів входить програмне забезпечення та документація.

Зокрема, на території Якимівської селищної ради Мелітопольського (раніше Якимівського) району Запорізької області на праві власності позивачу належало 8 об`єктів нерухомого майна, 8 земельних ділянок під будівлями і спорудами та 5 земельних ділянок для ведення товарного сільгоспвиробництва, а саме:

- Адміністративна будівля літ. А-2 за адресою: Запорізька область, Якимівський район (на теперішній час Мелітопольський район), смт. Якимівка, вул. Леніна (теперішня вул. Центральна), 68;

- Машдвір у складі: їдальня літ. А-1, ангар Б-1, замощення № 1 і альтанка № 2, за адресою: Запорізька область, Якимівський район (на теперішній час Мелітопольський район), смт. Якимівка, Промислова зона;

- Мехток у складі: вагова літ. А-1, сторожка Б-1, склад В-1, вентиляторна Г-1, комплекс зерноочисних споруд Д, огорожа № 1 і замощення № 2, за адресою: Запорізька область, Якимівський район (на теперішній час Мелітопольський район), смт. Якимівка, Промислова зона;

- Автогаражі у складі: овочесховище А-1, гараж Б-1, гараж В-1, гараж Г-1, за адресою: Запорізька область, Якимівський район (на теперішній час Мелітопольський район), смт. Якимівка, вул. Пушкіна, 39б;

- зерновий склад за адресою: Запорізька область, Якимівський район (на теперішній час Мелітопольський район), смт. Якимівка, вул. Чапаєва (теперішня вул. Незалежності), 95;

- продуктовий склад за адресою: Запорізька область, Якимівський район (на теперішній час Мелітопольський район), смт. Якимівка, вул. Зелена, 175;

- молочно-товарна ферма (МТФ) за адресою: Запорізька область, Якимівський район (на теперішній час Мелітопольський район), смт. Якимівка, вул. Молодих патріотів, 62б;

- квартира за адресою: Запорізька область, Якимівський район (на теперішній час Мелітопольський район), смт. Якимівка, вул. Леніна (теперішня вул. Центральна), 89, кв. 10;

- земельна ділянка кадастровий номер 2320355100:08:002:0002, площею 8,4574 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, Якимівська селищна рада, за межами населеного пункту, для ведення товарного сільгоспвиробництва;

- земельна ділянка кадастровий номер 2320355100:08:003:0009, площею 9,1838 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, Якимівська селищна рада, за межами населеного пункту, для ведення товарного сільгоспвиробництва;

- земельна ділянка № 13 контр. 30, кадастровий номер 2320355100:07:007:0004, площею 9,4374 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, Якимівська селищна рада, за межами населеного пункту, для ведення товарного сільгоспвиробництва;

- земельна ділянка № 2 контр. 23, кадастровий номер 2320355100:04:006:0021, площею 9,1882 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, Якимівська селищна рада, за межами населеного пункту, для ведення товарного сільгоспвиробництва;

- земельна ділянка № 5 контр. 30, кадастровий номер 2320355100:08:003:0002, площею 9,1838 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, Якимівська селищна рада, за межами населеного пункту, для ведення товарного сільгоспвиробництва;

- земельна ділянка для розміщення автогаража, кадастровий номер 2320355100:01:005:0077, площею 1,225 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, смт. Якимівка, вул. Пушкіна, 39б;

- земельна ділянка для розміщення адмінбудівлі, кадастровий номер 2320355100:01:004:0116, площею 0,4468 га, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельна ділянка для розміщення зернового складу, кадастровий номер 2320355100:10:002:0031, площею 0,3910 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, смт. Якимівка, вул. Незалежності (колишня Чапаєва), 95;

- земельна ділянка для розміщення машдвору № 1, кадастровий номер 2320355100:07:006:0025, площею 2,9564 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, смт. Якимівка, вул. Центральна (колишня Леніна), 68;

- земельна ділянка для розміщення машдвору № 2, кадастровий номер 2320355100:07:006:0024, площею 0,0762 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, смт. Якимівка, вул. Центральна (колишня Леніна), 68;

- земельна ділянка для розміщення мехтоку, кадастровий номер 2320355100:07:005:0011, площею 3,900 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, смт. Якимівка, вул. Центральна (колишня Леніна), 68;

- земельна ділянка для розміщення молочно-товарної ферми, кадастровий номер 2320355100:08:008:0007, площею 30,0891 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, смт. Якимівка, вул. Молодих патріотів, 62б;

- земельна ділянка для розміщення продуктового складу, кадастровий номер 2320355100:01:003:0055, площею 0,4326 га, за адресою: Запорізька область, Мелітопольський (колишній Якимівський) район, смт. Якимівка, вул. Зелена, 175.

Також матеріали справи свідчать, що на території Якимівської селищної ради Мелітопольського (раніше Якимівського) району Запорізької області в користуванні на умовах оренди у позивача знаходилися землі площею близького 3692 га на підставі 417 договорів оренди земельних ділянок (паїв).

На підтвердження права власності на зазначені вище об`єкти нерухомого майна позивачем надано суду та в матеріалах справи наявні відповідні Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 5122740 від 20.06.2013; індексний номер 5732070 від 05.07.2013; індексний номер 5667273 від 04.07.2013; індексний номер 113332843 від 08.02.2018; індексний номер 5673477 від 04.07.2013; індексний номе6р 5150804 від 20.06.2013; Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 66703739 від 26.08.2016.

Крім того, на підтвердження права власності та права користування (на умовах оренди) земельними ділянками на території Якимівської селищної ради Мелітопольського (раніше Якимівського) району Запорізької області позивачем надано суду та в матеріалах справи наявна Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 344222730 від 25.08.2023.

В матеріалах справи наявні звіти ПП «АСКОН» про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2019-2021 роки, звіти про реалізацію продукції сільського господарства за 2019-2021 роки, фінансова звітність підприємства (баланс, звіт про фінансові результати ) за 2019 -2022 роки, оборотно-сальдова відомість за період 01.01.2022-23.02.2022, звіт (відомість амортизації) по основних засобах на 23.02.2022, звіт (відомість амортизації нематеріальних активів) за період 01.01.2022-23.02.2022.

Виходячи з наявних матеріалів справи, вбачається, що позивач здійснював свою господарську діяльність та мав на відповідних речових правах нерухоме майно, рухоме майно, земельні ділянки у Запорізькій області, а саме у Якимівській селищній територіальній громаді Мелітопольського району Запорізької області.

Станом на момент початку повномасштабної агресії Російської Федерації позивач мирно володів майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжений до 12.08.2024 включно. Активна фаза військової агресії Російської Федерації триває і зараз.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» (з наступними змінами) території Пологівського, Мелітопольського та Бердянського районів Запорізької області були віднесені до територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Згідно вказаного Переліку (в редакції наказу № 318 від 21.11.2023) територія як Якимівської селищної територіальної громади, так і Мелітопольської міської територіальної громади входять до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 24.02.2022 і 25.02.2022 по теперішній час).

З матеріалів справи судом встановлено, що внаслідок дій військових збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань, підконтрольних Російській Федерації, на початку березня 2022 року здійснено обстріл смт. Якимівка Мелітопольського району Запорізької області, внаслідок чого було знищено складське приміщення Приватного підприємства «АСКОН», що знаходиться за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 68, та майно, яке знаходилося у ньому.

Вказане підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого за заявою позивача 12.09.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 438 КК України за № 22023080000001509, інформацією з відкритих джерел, в тому числі в мережі Інтернет щодо боїв та окупацію населених пунктів на території Мелітопольського району Запорізької області.

Позивач стверджує, що зазначені обстави широкомасштабного військового вторгнення військ Російської Федерації на територію України та подальшої окупації південної частини Запорізької області призвели до зупинення господарської діяльності позивача. Власником ПП «АСКОН» фактично втрачено контроль над всіма активами, які залишилися на тимчасово окупованій території Запорізької області, позивач позбавлений можливості доступу до свого майна, можливості його вивезти та зберегти у цілісному та неушкодженому стані, що дає підстави для визнання цих матеріальних активів позивача знищеними, викраденими або втраченими.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України та проведення бойових дій на території Запорізької області, тимчасової окупації Мелітопольського району Запорізької області, на якій в тому числі перебувало майно позивача (єдиний майновий комплекс, основні засоби, продукція), позивачу завдано шкоди у розмірі активів, яких він був позбавлений, на суму 8 762 662,00 доларів США, що станом на 01.09.2023 за офіційним курсом НБУ складає еквівалент 320 438 282,00 грн., про що свідчить наявний в матеріалах справи Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу (ЄМК) ПП «АСКОН» (ідентифікаційний код 22120822), заподіяних внаслідок військової агресії Російської Федерації, складений ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги» 10.11.2023.

За змістом Звіту він складається з: висновку; резюме; письмової заяви оцінювачів; завдання на оцінку; аналізу нормативної бази оцінки збитків; характеристики бізнесу, що зазнав збитків; аналізу ринку; аналізу найкращого і найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; обґрунтувань підходів та вибір методів оцінки; розрахунку вартості реальних збитків майновим підходом; розрахунку вартості реальних збитків дохідним підходом; інтерпретації та узгодження отриманих результатів; припущень і обмежуючих умов.

У висновках Звіту вказано, зокрема, що:

- об`єкт оцінки: реальні збитки внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу (ЄМК) Приватного підприємства «АСКОН» (ідентифікаційний код 22120822), заподіяних внаслідок військової агресії Російської Федерації. Мета оцінки - визначення ринкової вартості об?єкта оцінки. Функція оцінки - для подання позовів в українські та міжнародні судові інстанції з метою отримання компенсації збитків та/або упущеної вигоди (повної та/або часткової), спричиненої широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України (Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX зі змінами та доповненнями) та введеним, у зв?язку з цим, воєнним станом на території України, з можливістю уступки права вимоги з компенсації збитків та упущеної вигоди (повної та/або часткової) міжнародним фінансовим інституціям. База оцінки та вид вартості: ринкова вартість. Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об?єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Використані підходи: майновий підхід, дохідний підхід.

- ринкова вартість реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу (далі - ЄМК) Приватного підприємства «АСКОН» (ідентифікаційний код 22120822) станом на 23 лютого 2022 року склала (без урахування ПДВ): 8 762 662 (вісім мільйонів сімсот шістдесят дві тисячі шістсот шістдесят два) доларів США або за курсом НБУ станом на 31.12.2021, згідно Методики (1 USD = 27,28 грн.) складає 239 045 419 (двісті тридцять дев`ять мільйонів сорок п`ять тисяч чотириста девятнадцять) гривень;

- ринкова вартість реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу (далі - ЄМК) Приватного сільськогосподарського підприємства «АСКОН» (ідентифікаційний код 22120822) станом на 01 вересня 2023 року склала (без урахування ПДВ): 8 762 662 (вісім мільйонів сімсот шістдесят дві тисячі шістсот шістдесят два) доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.09.2023 (1 USD = 36,5686 грн.) складає 320 438 282 (триста двадцять мільйонів чотириста тридцять вісім тисяч двісті вісімдесят дві) гривень;

- цей Висновок є невід`ємною частиною Звіту про оцінку, який, в свою чергу, описує методи і підходи до оцінки, а також містить зібрані в дослідженні дані щодо індикативів поточних ринкових умов та інформацію отриману від клієнта; розгорнутий аналіз і розрахунки вартості об`єкта оцінки представлені у Звіті. Значення, що містяться в даній оцінці, засновані на ринкових умовах на дату оцінки; оцінювачі в своїх прогнозах виходили з ретроспективної інформації, а також макроекономічних прогнозів, доступних станом на дату оцінки. У разі нестабільності і/або порушення нормальної роботи ринку, вказані значення можуть швидко змінитися, і такі потенційні майбутні події не розглядалися.

У п.4.3 «Джерела інформації» Звіту вказано, що:

- при підготовці оцінки були використані наступні джерела інформації: Статут Приватного підприємства «АСКОН» (нова редакція), затверджений загальними зборами власників, протокол № 2/20 від 21.02.2020; Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, серія АОО № 221615 від 30.09.1994; Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 03.12.2014; Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.04.2023, код 176740407229; Коротка характеристика ПП «АСКОН»; Лист ПП «АСКОН» від 23.08.2023 № 19 (про відсутність господарської діяльності на окупованій території); Фінансова звітність підприємства (баланс, звіт про фінансові результати) за 2019 р., 2020 р., 2021 р., 2022 р.; Оборотно-сальдова відомість ПП «АСКОН» за 01.01.2022-23.02.2022; Звіт (відомість амортизації) по основних засобах на 23.02.2022; Звіт (відомість амортизації нематеріальних активів) за 01.01.2022 - 23.02.2022; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно САС № 036374 від 26.05.2010; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26228558 від 26.05.2010; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 5122740 від 20.06.2013; Інвентаризаційна справа, виготовлена КП «Якимівське БТІ» станом на 14.04.2010; Договір купівлі-продажу машдвору ВАЕ № 231314 від 22.02.2003, реєстр. № 533; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 97028 від 28.02.2003; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 5732070 від 05.07.2013; Інвентаризаційна справа, виготовлена КП «Якимівське БТІ» станом на 18.08.2000; Договір купівлі-продажу мехтоку ВАЕ № 231316 від 22.02.200, реєстр. № 531; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 96170 від 27.02.2003; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 5667273 від 04.07.2013; Інвентаризаційна справа, виготовлена КП «Якимівське БТІ» станом на 01.09.2000; Договір купівлі-продажу гаражів ВАЕ № 231313 від 22.02.2003, реєстр. № 529; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 97172 від 28.02.2003; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 113332843 від 08.02.2018; Рішення Якимівської селищної ради № 11 від 02.02.2018 «Про розгляд листа ПП «АСКОН»; Інвентаризаційна справа, виготовлена КП «Якимівське БТІ» станом на 18.01.2018; Свідоцтво про право власності САА № 724002 від 18.02.2003; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 57127 від 18.02.2003; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 5673477 від 04.07.2013; Технічний паспорт на зерновий склад, виготовлений КП «Якимівське БТІ» станом на 18.02.2003, реєстровий № 139; Договір купівлі-продажу продуктового складу ВАЕ № 231356 від 27.02.2003, реєстр. № 585; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 97809 від 28.02.2003; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 5150804 від 20.06.2013; Інвентаризаційна справа, виготовлена КП «Якимівське БТІ» станом на 20.12.2002; Рішення господарського суду Запорізької області від 11.09.2009 справа № 10/350д/09; Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 66703739 від 26.08.2016; Технічний паспорт, виготовлений КП «Якимівське БТІ» станом на 28.03.2011, інвентаризаційна справа № 1-2209; Договір купівлі-продажу квартири АЕР № 831046 від 11.04.2002, реєстр. № 1143; Технічний паспорт на квартиру від 27.06.2002; Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 344222730 від 25.08.2023; Розпорядження селищного голови Якимівської селищної ради Запорізької області № 24 від 19.02.2016 «Про виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (щодо перейменування вулиць смт. Якимівка); Дублікат договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: НАТ № 703792, виданий 11.03.2016, зареєстровано в реєстрі за № 482; Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 55181661 від 15.03.2016 р; Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯИ № 280672№ Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 983607; Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 983608; Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 983609; Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 991469; Довідка про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці № 3418 від 17.12.2008 р; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 6528042 від 19.07.2013; Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 991467; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 6514737 від 19.07.2013; Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 991471; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 6502063 від 19.07.2013; Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 991472; Довідка про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці № 3416 від 17.12.2008; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 6524000 від 19.07.2013; Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 991473; Довідка про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці № 3417 від 17.12.2008; Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 991470; Довідка про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці № 3415 від 17.12.2008; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 6529694 від 19.07.2013; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 150163234 від 19.12.2018; Рішення Господарського суду Запорізької області, справа № 908/1484/1 (№ провадження 24/77) від 09.08.2018; Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 991468; Довідка про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці № 3420 від 17.12.2008; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 6496895 від 19.07.2013; Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 29.01.2021 № 171; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29.01.2021 № 242342814; Договір оренди землі № 363 від 19.10.2010, Додаткова угода № 1 від 12.09.2016; Довідка-реєстр договорів оренди землі станом на 31.12.2021; Свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів та машин; Довідка Територіального сервісного центу МВС № 2343 в Запорізькій області від 01.09.2023 № 31/8/2343-953; Довідка Територіального сервісного центу МВС № 2343 в Запорізькій області від 01.09.2023 № Зі/8/2343- 954; Інформація щодо технічних характеристик споруд, транспортних засобів, машин та обладнання; Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Якимівський комбікормовий завод» (п`ята редакція), затверджений загальними зборами учасників, протокол № 28 від 05.08.2010; Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, серія АОО № 620080 від 18.07.2001; Фінансова звітність ТОВ «Якимівський комбікормовий завод» (баланс, звіт про фінансові результати) за 2019 р., 2020 р., 2021 р.; Свідоцтво про право власності № 1210 від 23.09.2002; довідка № 263 від 02.07.2013, видана КП «Якимівське БТІ»; Технічний паспорт на будівлі та споруди, виготовлений ФОП Гаценко М.О. станом на 11.03.2021, інвентаризаційна справа № 2021-49; Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 349295636 від 05.10.2023; Договір оренди № О-2003 цілісного майнового комплексу від 20.08.2021; Оборотно-сальдові відомості за 01.01-2023.02.2022 за рахунками: 10, 12, 133, 14, 201, 203, 204, 205, 207, 208, 22, 231, 233, 234, 235, 26, 27, ЗО, 31, 36, 372, 40, 50, 60, 631, 641, 642, 643, 644, 651, 661, 685, 6841; Оборотно-сальдові відомості за 23.02.2022-31.08.2023 за рахунками 501, 601; Генеральний договір № Gen.agr_25763 від 29.03.2021 між АТ «Піреус Банк МКБ» та ПП «АСКОН»; Договір про надання кредиту № Gen.agr_25763/СL-2/5 від 19.04.2021 між АТ «Піреус Банк МКБ» та ПП «АСКОН» із змінами та доповненнями; Договір про надання кредиту № Gen.agr_25763/СL4/5 від 15.06.2021 між АТ «Піреус Банк МКБ» та ПП «АСКОН» із змінами та доповненнями; Договір про надання кредиту № Gen.agr_25763/СL6/5 від 09.02.2022 між АТ «Піреус Банк МКБ» та ПП «АСКОН» із змінами та доповненнями; Договір позики 30.12 від 30.12.2021 між ОСОБА_1 та ПП «АСКОН»; Договір позики 30.12 від 30.12.2021 між ОСОБА_2 та ПП «АСКОН»; Договір позики 01.06 від 01.06.2021 між ОСОБА_3 та ПП «АСКОН»; Договір позики 16.10 від 16.10.2021 між ОСОБА_4 та ПП «АСКОН»; Договір позики 03.02 від 03.02.2021 між ОСОБА_5 та ПП «АСКОН»; Оборотно-сальдові відомості за 2019-2021 рр. за рахунками: 70, 71, 73, 74, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 97; Звіти про реалізацію продукції сільського господарства за 2019-2021 роки (форма № 21-заг річна); Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2019-2021 роки (форма № 29-сг річна); Штатний розпис підприємства; Довідка ПП «АСКОН» від 15.08.2023 № 16 (щодо діяльності по основним культурам за 2019-2022 роки).

Як зазначено у Звіті при підготовці оцінки було зібрано та переглянуто макроекономічні та регіональні економічні дані. Серед використаних джерел: SuperAgronom.com, AgroPolit.com, Latifundist.com, KSE Agrocenter, Держстат України, OECD FAO Agricultural Outlook 2021-2030. Проведено дослідження національного та міжнародного законодавства з оцінки збитків, професійної оціночної практики Це включало компіляцію даних із Господарського та Цивільного кодексів України, Національних стандартів оцінки (НСО), Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв?язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, Глобального арбітражного огляду «Керівництво щодо відшкодування збитків у міжнародному арбітражі» (The Guide to Damages in International Arbitration. Global Arbitration Review. Fourth Edition. Editor John A Trenor. Published in the United Kingdom by Law Business Research Ltd, London, 2021. Р. 537). Даний аналіз включено у Звіт Для оцінки відповідної ставки дисконтування оцінювачами були використані дані про вартість капіталу згідно наступних джерел: Міністерства фінансів США, проф. А. Дамодаран, Школа бізнесу Стерна Нью-Йоркського університету, Національного банку України, Economist Intelligence Unit, галузевої аналітики. Фінансова звітність підприємства за 2019-2021 рр. були проаналізовані для оцінки поточних результатів діяльності бізнесу та перспектив подальшого отримання прибутку. Фінансова звітність, включно з історичними бухгалтерськими відомостями, були проаналізовані для визначення прибутковості бізнесу та надання вхідних даних для вибраних методів оцінки збитків.

З урахуванням викладеного, ПП «АСКОН» стверджує про наявність підстав для стягнення з Держави Російська Федерація 320 438 282,00 грн., що еквівалентно 8 762 662,00 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 01.09.2023, завданої йому шкоди внаслідок знищення цілісного майнового комплексу та припинення бізнесової діяльності позивача.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 7 ГПК України унормовано, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

За приписами ч., ч. 1-3 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється, зокрема, відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч., ч. 1, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

У позовній заяві позивачем визначено відповідачем Російську Федерацію, до якої і пред?явлено позов.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «»Про міжнародне приватне право» пред?явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом з тим, відповідно до статті 2 Статуту ООН, який є міжнародним багатостороннім договором, учасниками якого є Україна та російська федерація та вказаний договір є чинним і обов?язковим для цих держав, то відповідно до частини 1 статті 2 Статуту ООН визначено, що Організація заснована на принципі суверенноі? рівності всіх і?і? Членів. Вказана норма в міжнародному праві сформувала загальновизнаний принцип суверенної рівності держав в міжнародних відносинах.

У п.4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений також принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об`єднаних Націй.

У Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності до Статуту Організації Об`єднаних Націй, прийнятій резолюцією 2625 (XXV) Генеральної Асамблеї ООН від 24 жовтня 1970 року, визначено принцип суверенної рівності держав, усі держави мають суверенну рівність. Вони мають однакові права та обов`язки та є рівноправними членами міжнародного співтовариства, незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного чи іншого характеру. Зокрема, поняття «суверенна рівність» включає такі елементи: a) держави юридично рівні; b) кожна держава має права, властиві повному суверенітету; c) кожна держава має поважати правосуб`єктність інших держав; d) територіальна цілісність та політична незалежність держави недоторканні; e) кожна держава має право вільно обирати та розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи; f) кожна держава зобов`язана виконувати повністю та сумлінно свої міжнародні зобов`язання та жити у світі з іншими державами.

Водночас, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію A/Res/56/83 від 28 січня 2022 року, якою в черговий раз визнала існування звичаєвої норми, яка набула визнання в сучасному міжнародному праві принципом, а саме: відповідальності держави за міжнародні протиправні діяння.

Відповідно до статті 1 Резолюції A/Res/56/83 передбачено, що кожне міжнародно-протиправне діяння держави спричиняє міжнародну відповідальність такої держави, яка полягає в зупиненні та не повторенні протиправної поведінки (стаття 30 Резолюції A/Res/56/83) та відшкодування в повній мірі завданої шкоди (стаття 31 Резолюції A/Res/56/83).

Важливою ознакою міжнародної відповідальності є те, що держава, яка порушила міжнародне зобов`язання, зобов?язана самостійно вчинити вищевказані дії без будь-якого примусу.

Між тим, порушення Російською Федерацією міжнародних зобов`язань щодо України, закріплених у статті 1 та 2 Статуту ООН, є беззаперечним та визнане всіма державами цивілізованого світу, зокрема у Резолюції ООН A/ES-11/L.7 від 13 лютого 2023 року.

Також Російською Федерацією порушено зобов?язання щодо України відшкодувати шкоду, завдану в результаті протиправних діянь, яке в міжнародному праві неодноразово визнавалося, зокрема Міжнародною палатою постійного правосуддя 1928 році у справі «Фабрики Черзов» (Chorzуw Factory Case 1928), як стосовно держави Україна, так і її фізичних та юридичних осіб.

Водночас, статтею 51 Статуту ООН передбачено, що Статут жодним чином не зачіпає невід`ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбувається збройний напад.

Окрім іншого, міжнародним правом визнано заходи у відповідь (контрміри) та санкції.

В світлі наведеного, зважаючи на використання Російською Федерацією принципу суверенітету - не визнання права України на здійснення правосуддя, у відповідь на порушення російською федерацією імперативних норм сучасного міжнародного права (jus cogens), органи державної влади - суд, як єдиний орган, який здійснює судочинство на всій території України, уповноважений не визнавати зловживання правом та користування принципом суверенітету російської федерації, в порушення принципу суверенної рівності держав, а відповідно суд визнає себе повноважним розглядати такі справи.

За таких обставин господарський суд визнав за можливе допустити розгляд даної справи та розглянути її по суті.

Окрім того, при аналізі практики розгляду цієї категорії справ, суд виходить з того, що наразі відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 у справі № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 навели також правову позицію щодо застосування судового імунітету рф, зокрема, наступного змісту:

«- як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду;

- Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі;

- у рішенні від 14.03.2013 у справі «Олєйніков проти Росії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні п.1 ст. 6 Конвенції (п. 68, п. 31);

- отже, особливістю правового статусу держави, як суб`єкта міжнародних відносин, є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівними має влади і юрисдикції». Однак, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни;

- водночас, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України;

- окрім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 № 2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні, якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. У ч.1 ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» зазначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах;

- відповідно до ст. 2 Конституції України, зокрема, суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам, - є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом;

- у міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exception»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв?язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою;

- визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у спорі, який розглядається, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»);

- отже, Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України».

Розглядаючи дану справу, господарський суд приймає до уваги висновки, наведені Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду у перелічених вище постановах, в тому числі і щодо того, що Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Також при розгляді цієї справи суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.

Господарський суд приймає до уваги позицію, викладену у спорі про санкції, а саме: у рішенні Вищого антикорупційного суду від 20.03.2023 у справі № 991/1914/23 при розгляді адміністративного позову Міністерства юстиції України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи на боці відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ТОВ Інвестиційний союз Либідь, ТОВ Авангард-Віларті, компанії Ocean Plaza Project (Cyprus) Ltd, Ethoder Investments Limited, UPD (Ukrainian Property Development) Holding Limited про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», суд навів таку позицію:

- «починаючи з лютого 2014 року, частина території України (півострів Крим, частини Донецької та Луганської областей) була окупована Російською Федерацією;

- не дивлячись на численні мирні заходи у найрізноманітніших форматах, вжиті Україною та міжнародною спільнотою упродовж восьми років, Російська Федерація не відмовилась від окупованих територій. Натомість, 24 лютого 2022 року країна-агресор допустила ескалацію міжнародного збройного конфлікту, а саме відбулось широкомасштабне вторгнення збройних формувань Російської Федерації на всю територію України;

- попри засудження Генеральною Асамблеєю ООН вторгнення Російської Федерації в Україну та вимогу негайно, повністю та беззастережно вивести всі свої збройні формування з України в межах міжнародно визнаних кордонів останньої, зафіксовані у резолюціях від 02 березня та 12 жовтня 2022 року, станом на березень 2023 року:

1) з 2014 року окупованими залишаються півострів Крим, частина Луганської та Донецької областей. З 24 лютого 2022 року були окуповані також частина Запорізької, Київської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей, а станом на березень 2023 року після звільнення Збройними Силами України повністю Київської, Сумської, Харківської, Чернігівської областей та частково Херсонської області окупованими залишаються частина Херсонської та Запорізької областей;

2) за офіційними відомостями Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 01 лютого по 31 липня 2022 року, оприлюднена 27 вересня 2022 року) лише цією місією задокументовано 5385 смертей цивільного населення, поміж яких 382 дитини, ще 7264 цивільних дістали поранень, хоча кількість жертв є вочевидь набагато більшою, оскільки роботи з ексгумації та ідентифікації останків загиблих ще тривають. Як зазначено у доповіді, основний тягар наслідків бойових дій несуть цивільні особи, а постійні напади на цивільні об`єкти призвели до пошкодження чи руйнування 252 медичних закладів, 384 навчальних закладів та такої кількості житлових приміщень, яка не піддається наразі обрахунку, що не лише ставить під загрозу життя цивільних осіб, а й змушує їх жити в принизливих умовах, а також підриває їхнє право на здоров`я, освіту, житло, їжу та воду (https://www.ohchr.org/sites/default/files/documents/countries/ua/2022-09-23/ReportUkraine-1Feb-31Jul2022-ua.pdf);

3) за інформацією ж Офісу Генерального прокурора станом на 20 березня 2023 року вже зареєстровано 74359 воєнних злочинів, вчинених збройними формуваннями російської федерації на території України (https://www.gp.gov.ua);

4) збройні формування країни-агресора регулярно та безперервно здійснюють авіа бомбардування, наносять ракетні удари по цивільних об`єктах, використовують заборонені види озброєння, масово мінують територію окупованих ними населених пунктів України, а у цілому ведуть, як констатує Європарламент «незаконну, неспровоковану та невиправдану загарбницьку війну» (Резолюція Європарламенту №2022/2896 (RSP), https://www.ohchr.org/sites/default/files/2022-10/PR-GA-report-UKRAINIAN.pdf, https://dsns.gov.ua/uk/news/ostanni-novini/30-teritoriyi-ukrayini-zaminovano-za-masstabami-ce-yak-dvi-teritoriyi-derzavi-avstriya-sergii-kruk);

5) враховуючи безпрецедентну жорстокість збройної агресії Російської Федерації проти України, законодавчими органами окремих держав та їх об???єднань Російська Федерація визнана державою-терористом (спонсором тероризму) або її політичний режим визнаний терористичним, зокрема: 10 травня 2022 року в Сенаті Сполучених Штатів Америки зареєстрована резолюція, що визнає Російську Федерацію державою-спонсором тероризму, а дії Уряду останньої - актами тероризму. Ця резолюція закликає держсекретаря США визнати Росію державою, яка спонсорує тероризм; 10 травня 2022 року Сейм Литви одноголосно ухвалив резолюцію, якою визнав Росію державою, яка підтримує та здійснює тероризм, а війну Росії проти України - геноцидом Української нації; 11 серпня 2022 року посли (депутати) Сейму Латвії ухвалили заяву, у якій оголосили Росію державою-спонсором тероризму і назвали її дії в Україні «цілеспрямованим геноцидом Українського народу». Латвійський Парламент офіційно визнав тероризмом насильницькі дії Російської Федерації проти цивільних осіб України та інших країн, а саму Росію - країною, що підтримує тероризм. Латвійський Сейм зазначив, що сили Російської Федерації цілеспрямовано атакують цивільних в Україні, використовуючи страждання та залякування як інструмент у спробі деморалізувати український народ і військових, паралізувати дієздатність держави, щоб окупувати Україну; 12 жовтня 2022 року Генеральна Асамблея ООН засудила спробу анексії Росією територій України та ухвалила резолюцію щодо територіальної цілісності України попри намагання Росії заблокувати цей процес; 13 жовтня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію про визнання поточного російського політичного режиму терористичним і затаврування його як такого; 18 жовтня 2022 року Парламент Естонії визнав Росію державою-спонсором тероризму, засудив анексію частини території України та оголосив російський режим терористичним; 26 жовтня 2022 року Сенат Польщі прийняв резолюцію, якою визнав «владу Російської Федерації терористичним режимом», констатувавши, що «російські загарбники тероризують жителів українських міст, бомбардують цивільні об`єкти: дитячі садки, школи, театри та житлові масиви. Бандити в російській формі катують і вбивають військовополонених і мирних жителів окупованих територій. Викрадають українських дітей. Депортують, переселяють і відправляють українських громадян у віддалені райони Росії»; 15 листопада 2022 року Нижня палата Парламенту Чехії ухвалила резолюцію, якою засудила напад Росії на Україну, зокрема удари по об???єктах енергетичної інфраструктури, а також не визнала результати референдумів, на підставі яких російська влада анексувала частину території України; 21 листопада 2022 року Парламентська асамблея НАТО ухвалила резолюцію, у якій визнала Російську Федерацію державою-терористом; 23 листопада 2022 року Європейський парламент визнав Російську Федерацію державою-спонсором тероризму та засудив вчинені нею воєнні злочини, а також акти терору проти цивільного населення України».

За таких обставин, суд доходить висновку, що Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, порушивши цим принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, порушивши зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, порушивши принцип суверенної рівності держав, не вправі надалі посилатися на юрисдикційні імунітети, зокрема судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України.

Таким чином, надаючи оцінку фактичним обставинам справи при розгляді справи по суті, господарський суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до ст., ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч., ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої «деліктної шкоди». Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв?язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов?язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Суд враховує, що захист права власності гарантується і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Окрім того, відповідно до ст., ст. 1, 3 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 воююча сторона, яка порушує норми зазначеного положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил. Договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції.

Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є стягнення шкоди, завданої Російською Федерацією в особі Міністерства юстиції Російської Федерації внаслідок агресії РФ, окупації частини території України, на якій перебували активи позивача, захоплення майна позивача.

Господарським судом встановлено, що місцезнаходженням позивача, місцем здійснення його господарської діяльності та перебуванням його активів була на даний час тимчасово окупована Російською Федерацією територія Запорізької області.

Згідно з ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Враховуючи, що майно відповідача знаходиться/лось в Запорізькій області області, на тимчасово окупованій території України, дана справа підсудна саме Господарському суду Запорізької області.

При обчисленні розміру завданої шкоди, господарський суд приймає до уваги наявний в матеріалах справи Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу (ЄМК) ПП «АСКОН» (ідентифікаційний код 22120822), заподіяних внаслідок військової агресії Російської Федерації, складений ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги» 10.11.2023, яким встановлено, що ринкова вартість реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу (далі - ЄМК) Приватного підприємства «АСКОН» (ідентифікаційний код 22120822) станом на 01.09.2023 склала (без урахування ПДВ): 8 762 662,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.09.2023 (1 USD = 36,5686 грн.) складає 320 438 282,00 грн.

Виходячи з наданих позивачем доказів, господарський суд вважає, що позивачем доведений факт завдання йому шкоди діями РФ та розмір такої шкоди, що встановлений у вищевказаному Звіті, а також неправомірність поведінки РФ як заподіювача шкоди в порушення принципів та цілей, закріплених у Статуті ООН, причинно-наслідковий зв?язок між діями РФ (збройною агресією, окупацією території України, на якій знаходиться майно позивача, захопленням майна позивача та позбавлення його права на мирне володіння майном) і завданою позивачу шкодою у заявленому розмірі.

При цьому господарський суд дійшов висновку, що протиправність діяння відповідача, як складового елементу цивільного правопорушення, а саме - збройна агресія Російської Федерації проти України, окупація територій - в розумінні частини 3 статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також який визнаний на найвищому міжнародному рівні, про що вище було вказано судом.

Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення, чинним законодавством України не покладається на позивача обов?язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини в завданні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини в спірних правовідносинах. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом, зокрема, в постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

За таких обставин господарський суд презюмує вину РФ у протиправних діях - збройній агресії та подальшій окупації частини території України, якими позивачу завдано шкоду у заявленому розмірі.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В даній справі суд вбачає за можливе звернутися до принципу більшої вірогідності, до якого звертався Верховний Суд, зокрема у справах № 921/319/17-г та № 908/1581/17.

В даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що внаслідок дій військових збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань, підконтрольних Російській Федерації, знищено цілісний майновий комплекс, що знаходився на території Якимівської селищної ради Мелітополського району Запорізької області, та припинено бізнесову діяльність ПП «АСКОН».

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.042021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Відтак суд вважає, що наявними в матеріалах справи належними доказами доведено завдання позивачу збитків в розмірі 320 438 282,00 грн.

Протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Підсумовуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Приватного підприємства «АСКОН» є обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом повнісю.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 2684,00 грн.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, розмір судового збору за його подання становить 939 400,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 939 400,00 грн. за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Згідно частини 4 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору на користь держави визначено Державну судову адміністрацію України.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства «АСКОН», м. Запоріжжя до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація, Москва про стягнення збитків в розмірі 320 438 282,00 грн., що еквівалентно 8 762 662,00 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 01.09.2023, задовольнити повністю.

2. Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, Російська Федерація, Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, Russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Приватного підприємства «АСКОН», (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 100, кв. 106, ідентифікаційний код юридичної особи 22120822) 320 438 282 (триста двадцять мільйонів чотириста тридцять вісім тисяч двісті вісімдесят дві) грн. 00 коп. збитків, що еквівалентно 8 762 662,00 (вісім мільйонів сімсот шістдесят дві тисячі шістсот шістдесят два) доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 01.09.2023. Видати наказ.

3. Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, Російська Федерація, Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, Russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Державного бюджету України, (отримувач коштів: ГУ ДКС України у Зап.обл./м.Зап.Вознес./22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37941997; банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: № UA768999980313131206083008513, код класифікації доходів бюджету: 22030101) 939 400 (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста) грн. 00 коп. судового збору. Стягувач Державна судова адміністрація України, (01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, ідентифікаційний код юридичної особи 26255795). Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 09» травня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.